Лекція 12. Інші види договорів у міжнародному приватному праві.

1.До́гові́р страхува́ння, по́ліс — письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити:

· назву документа;

· назву та адресу страховика;

· прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу;

· зазначення об'єкта страхування;

· розмір страхової суми;

· перелік страхових випадків;

· визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати;

· строк дії договору;

· порядок зміни і припинення дії договору;

· права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

· інші умови за згодою сторін;

· підписи сторін.

Страхови́й по́ліс (англ. insurance policy) — письмова угода між страхувальником і страховиком, яка засвідчує, що страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або в межах страхової суми відшкодувати збиток страхувальникові чи іншій особі, зазначеній у полісі. За умови сплати страхових платежів у визначені строки поліс має містити: назву документа, реквізити страховика, прізвище або назву страхувальника, його адресу, перелік об'єктів страхування, розмір страхової суми, перелік страхових випадків, розмір тарифу, а також страхових платежів, термін їх сплати, строк дії договору, права й обов'язки сторін, інші умови, підписи сторін.

 

2. Договір підряду на будівництво. Реконструкція, ремонт, шеф-монтаж обладнання. За договором підряду та будівництво (капітальне будівництво) підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати відповідно до затвердженої проектної документації (інвестиційного проекту будівництва) та здати йому в установлений договором підряду строк закінчені роботи (об'єкт будівництва), а замовник зобов'язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, а також затверджену в установленому порядку проектну документацію (у разі якщо цей обов'язок повністю або частково не покладено на підрядника), забезпечити своєчасність фінансування будівництва, прийняти від підрядника закінчені роботи (об'єкт будівництва) та оплатити їх.

За своїм предметом договір підряду на капітальне будівництво є універсальним договором. Він укладається на нове будівництво, на усі види реновації (реконструкцію, розширення, технічне переозброєння, капітальний ремонт), на консервацію об'єктів, на виконання передбачених проектно-кошторисною документацією комплексів робіт, пов'язаних із місцем знаходження об'єкта (сантех-монтаж, оздоблювальні, опоряджувальні, земляні роботи тощо).

· Реконструкція — це корінна реорганізація, поліпшення чого-небудь, перебудова з новими принципами. Наприклад, в архітектурі — це ремонт старої будівлі з зміною цільового призначення та/або зміною геометричних розмірів (розширення/надбудова).

 

Шефмонта́ж, шеф-монта́ж — це сукупність правових та виробничих відносин між покупцем та постачальником, в процесі яких збирання та встановлення придбаного обладнання здійснюється покупцем обладнання під керівництвом співробітників постачальника. Постачальник в процесі монтажно-збиральних робіт здійснює нагляд за правильністю їх виконання, а також проводить підімкнення, передпускову перевірку, запуск та дослідне тестування його роботи.

Участь в шефмонтажних роботах беруть:

· від постачальника — провідні спеціалісти,

· від покупця — узгоджена кількість робітників та інженерно-технічних працівників.

При придбанні технічно складного обладнання шефмонтаж для покупця є оптимальним рішенням, оскільки скорочує час освоєння нових технологій.

3. Посередницькі послуги (доручення, комісія). За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК).

Найважливішою характерною ознакою договору доручення є те, що довірений вчиняє доручені йому дії не від свого імені, не за свій рахунок, а від імені довірителя і за його рахунок.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст.1011 ЦК).

Це двосторонній і завжди оплатний договір.

Сторонами за договором комісії є комісіонер і комітент, якими можуть виступати дієздатні фізичні та юридичні особи.

Предметом договору комісії є діяльність комісіонера, тобто посередницькі послуги комісіонера, спрямовані на вчинення правочинів, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.

Договір комісії, незалежно від суми, укладається у простій письмовій формі.

Договір комісії має багато спільного з договором доручення. Як і в договорі доручення, за договором комісії виконавець діє в інтересах і за рахунок довірителя.

Відмінність між цими договорами полягає насамперед у тому, що договір доручення є договором про представництво, тобто повірений діє від імені довірителя, а комісіонер хоча і діє в інтересах комітента, але виступає вже від власного імені.

Основним обов'язком комісіонера є виконання взятого на себе доручення відповідно до вказівок комітента і на умовах найвигідніших для комітента. У договорі, як правило, встановлюється порядок визначення ціни, за якою комісіонер повинен продати товар комітента. Ціна може бути встановлена як мінімальна, так і максимальна.

4.Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що укладається суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Міжнародний лізинг буває:

прямий експортний;

прямий імпортний;

транзитний (непрямий).

Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн. Привабливість цього виду лізингу полягає в такому:

лізингодавець має можливість одержати експортний кредит у своїй країні і тим самим розширити ринок збуту власних товарів і послуг;

орендатор забезпечує повне фінансування використання сучасних машин, устаткування і прискорене технічне переоснащення виробництва.

 

Лекція 13

1. Валюта боргу і платежу. Гарантійні валютні застереження. Валютні обмеження.

Для грошових зобов'язань характерне те, що у них прийнято розрізняти валюту боргу і валюту платежу. Валюта боргу - це грошова одиниця (валюта), в якій виражене грошове зобов'язання. Валюта платежу - та грошова одиниця (валюта), в якій має бути проведена оплата боргу.

Валютні застереження представляють собою умову, яка спеціально включається в текст контракту, і згідно з якою сума платежу повинна бути переглянута в тій же пропорції, в якій відбувається зміна курсу валюти платежу по відношенню до валюти застереження.
Валютні застереження пов’язують розміри належних платежів зі змінами на валютних товарних ринках. Це найбільш поширений метод страхування від валютних ризиків.
Валютні застереження бувають:
- непрямі;
- прямі;
- мультивалютні;
- односторонні на користь експортера;
- індексні.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій.

2. Форми міжнародних розрахунків. Фінансові гарантії.

Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами.

Порядок здійснення міжнародних розрахунків регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН та ін.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Фіна́нсова гара́нтія (англ. Guarantee) — підтвердження того, що третьою стороною буде погашена заборгованість, або будуть виконані зобов'язання.

Фінансова гарантія - передбачене контрактом право позикодавця отримувати грошові кошти від гаранта і відповідно зобов'язання гаранта сплатити грошові кошти позикодавцеві, якщо позичальник не виконає своїх зобов'язань.

 

3. Колізійні питання вексельних і чекових розрахунків.

 

Вексель (нім. — Wechsel — зміна, обмін) — цінний папір, що містить безумовне абстрактне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну певну грошову суму власнику векселя (векселетримачеві).

При розрахунках у зовнішньоторговельних операціях використовуються простий вексель (соло) і переказний (тратта) [177].

Простий вексель (соло) — нічим не обумовлене зобов'язання позичальника (векселедавця) сплатити позикодавцю (векселетримачеві) відповідний борг в обумовленому місці у визначений термін.

Просту форму грошового зобов'язання (прості векселі) за міжнародних розрахунків використовують значно рідше, ніж пере-казні.

Переказний вексель (тратта) — письмовий наказ векселедавця (трасанта), адресований боржнику (трасату), сплатити третій особі (ремітенту) в зазначений термін позичену суму. За такого грошового зобов'язання трасант виступає і кредитором щодо боржника (трасата), і боржником щодо ремітента.

Для простого векселя:

• вексельна позначка;

• просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму

грошей;

• термін платежу;

• місце платежу;

• найменування одержувача;

• дата та місце складання платежу;

• підпис векселедавця.

Для переказного векселя (тратти):

• найменування "вексель" у текст документа;

• проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму

грошей;

• найменування трасата (боржника);

• термін платежу;

• місце платежу;

• найменування особи (ремітента, одержувача), якій чи за наказом

якої має бути здійснений платіж;

• дата та місце складання векселя;

• підпис особи (векселедавця, трасата, кредитора), яка видає век

сель.

Чек — грошовий документ встановленої форми, який містить розпорядження чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної у чекові грошової суми чекотримачеві готівкою чи перерахуванням грошей на рахунок власника чека у банку.

Чек дуже зручний для розрахунків тоді, коли платник побоюється віддавати гроші до отримання товару, а постачальник не хоче передавати товар до одержання гарантій платежу. Використання чека як засобу платежу дає змогу заощаджувати на обігу готівки і прискорює платежі, оскільки всі чеки оплачують після їх подання.

Виписаний чекодавцем документ повинен мати відповідне фінансове покриття на його банківському рахунку. Законодавство багатьох країн передбачає кримінальну відповідальність за виставлення чека без покриття. Чеки, які клієнт виписує банку, видають у межах суми, наявної на його поточному та інших рахунках, у тому числі сум, які надійшли на ці рахунки внаслідок надання банками кредиту.

Як засіб платежу у зовнішніх операціях чек використовують при кінцевому розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій і штрафних санкцій, погашенні боргу, а також у розрахунках за неторговельними операціями. Чек можна використовувати для отримання готівки, для безготівкового платежу і в інших операціях, пов'язаних з обігом чеків як засобу платежу. Форми чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством і нормами міжнародного права, тобто нормами Женевської конвенції. Країни, які не належать до системи Женевського чекового права, регулюють обіг чеків національними нормами права, а країни англо-американського права — нормами свого права. Відповідно до міжнародного права у разі розв'язання суперечностей, пов'язаних з формою та обігом чеків, застосовується право тієї країни, де було виписано чек.

Текст чека повинен містити такі основні елементи:

• найменування "чек" (чекова позначка) мовою, якою виписано чек.

• просте і нічим не обумовлене розпорядження платнику сплатити

зазначену на чекові суму. Сума чека також повинна бути вказана

прописом від руки;

• найменування банку-платника, де чекодавець зобов'язаний вка

зати на чекові свій рахунок у банку, з якого має бути здійснений

платіж. Англійські норми права передбачають банківську познач

ку на чеку, яка означає, що на поточному рахунку чекодавця є

достатньо коштів для оплати чека;

• місце платежу, яке переважно збігається з місцем розташування

банку-платника;

• дата (число, місяць (прописом), рік видачі чека) та місце складан

ня (виписування) чека. Якщо місце складання чека не зазначено,

ним вважається місце розташування чекодавця;

• підпис чекодавця.

 

4. Міжнародні платіжні системи.

Міжнародна платіжна система — платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу;
Порядок діяльності платіжної системи визначається її правилами, встановленими платіжною організацією відповідної платіжної системи. Правила платіжної системи (крім внутрішньобан-ківських платіжних систем) мають встановлювати організаційну структуру платіжної системи, умови членства, порядок вступу та виходу із системи, принцип виконання документів на переказ, відповідно до визначеного у статті 9 (пункт 5), відкликання документів на переказ, порядок вирішення спорів, управління ризиками в системі, систему страхування, систему захисту інформації, порядок проведення реконсиляції та інші положення, визначені платіжною організацією.
Правила відповідної платіжної системи, а також договори, що укладаються між учасниками цієї платіжної системи (крім внутріш-ньобанківських платіжних систем), повинні передбачати порядок врегулювання неплатоспроможності та інших випадків нездатності виконання членами платіжної системи своїх зобов'язань.

 

5. Міжнародні кредитні правовідносини.

Міжнародний кредит — це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, декредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн. Суб'єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.