Склад і види колізійних норм.

Колізійна норма складається з двох частин:

a) об’єм або обсяг колізійної норми — це визначення комплексу відносин, до яких дана колізійна норма застосовується;

b) прив’язка — вказівка на той правопорядок, що має бути застосований до відповідного комплексу відносин.

Існує наступна класифікація колізійних норм:

· такі, що в односторонньому порядку визначають межі застосування свого власного права до відносин, ускладнених іноземним елементом. Відсилають тільки до свого права;

· двосторонні. Містять загальне правило, на основі якого можна застосовувати норми іноземного чи вітчизняного права. Прив’язка в двосторонній колізійній нормі отримала назву “формула прикріплення”.

Колізійні норми можна розділити на:

· імперативні. Носять незаперечний характер, відхід від них карається відповідальністю.

· диспозитивні. Надають учасникам правовідносин можливість самостійно врегулювати свої відносини, в разі відсутності подібного врегулювання, визначають певні обов’язкові для виконання правила поведінки.

· альтернативні. Визначають декілька варіантів вирішення колізії, сторони можуть обрати один з них.

· комулятивні. Відсилають до декількох правопорядків за раз. Ст.14 Закону про МПрП Польщі: “Можливість укласти шлюб встановлюється законом громадянства осіб”.

 

2. Місце і роль матеріально-правових норм в МПП. Міжнародно-правовауніфікація. Головну підготовчу роботу по уніфікації норм міжнародного приватного права здійснюють під егідою спеціалізованих установ ООН.

1. Існує така міжнародна інституція як Гаазька конференція з міжнародного приватного права 1893 року. Після другої світової війни булоприйнято статут цієї конференції 1955 року. Цією конференцією розробленоблизько 35 конвенцій, це:

- міжнародна купівля – продаж товарів;

- сімейні відносини;

- відносини, які виникають із спадкування;

- міжнародний цивільний процес.

2. Міжнародний інститут з уніфікації приватного права 1926 року, штаб квартира в Римі. Під егідою цієї організації було створено Конвенцію про однаковий закон міжнародної купівлі – продажу товарів, 1954 р., Міжнародний туристичний контракт, Конвенція про міжнародний факторинг, 1988 р.

3. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі, було розроблено Віденську конвенцію ООН про міжнародну купівлю – продаж товарів, 1980 р.

4. Спеціалізовані установи ООН, Міжнародна морська організація, Всесвітня організація інтелектуальної власності і інші.

Існують міжнародні організації, що спеціалізуються на уніфікації права:

Гаазька конференція по міжнародному приватному праву, Римський інститут по уніфікації приватного права, Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі. Частіше міжнародні організації, створені для організації співробітництва між державами в конкретних областях, займаються також уніфікацією права в цих областях, наприклад, Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) і ін. Використання структур і механізмів міжурядових організацій полегшує і прискорює процес підготовки і прийняття міжнародних договорів, спрямованих на уніфікацію права.

Уніфікація правових норм в міжнародному приватному праві має велике значення. По – перше, договірне походження визначає і тимчасові рамки дії уніфікованих норм. Вони здобувають на території держави, що бере участь в договорі, юридичну чинність не раніше того моменту, коли договір набирає сили. Навіть якщо держава ратифікувала договір (чи іншим способом виразило свою згоду на його обов’язковість), але він не набрав сили (зокрема, коли договір не набрав необхідне число ратифікацій), уніфіковані норми не діють. Припинення дії договору веде до припинення дії відповідних уніфікованих норм. Односторонній вихід держави з договору також припиняє дія відповідних уніфікованих норм на

території даної держави. На зміст і практику застосування уніфікованих норм впливають зміни, внесені

державами в текст договору у процесі його здійснення. Приведені випадки зв’язку уніфікованих норм з їх міжнародним договором не є вичерпними. Але вони в достатній мірі підтверджують специфіку розглянутих норм, що визначає їхнє особливе місце в системі міжнародного приватного права. В результаті, у національному праві України по тому самому питанню можуть існувати різні правові норми - уніфіковані (колізійні, матеріальні і

процесуальні, регіональні і двосторонні, внутрішні) тобто, які містяться в

законах і підзаконних актах.

Метою уніфікації є вироблення єдиних підходів до вирішення нагальних потреб суспільства і держави в цілому. Уніфікація (unie facere - робити єдиним) права - це створення однакових, однакових, тобто уніфікованих норм у внутрішнім праві різних держав. Оскільки право входить в область внутрішньої виняткової юрисдикції держави і не існує наднаціонального «законодавчого» органа, що приймає юридично обов'язкові «закони» для внутрішнього права держав, те єдиним способом створення

уніфікованих норм є співробітництво держав. Звідси, уніфікація права означає співробітництво держав, спрямоване на створення, чи зміну припинення однакових (однакових, уніфікованих) правових норм у внутрішнім праві визначеного кола держав.

Уже у самому предметі МПрП (міжнародні, але приватноправові відносини) та, відповідно, у складі його норм (одні прийняті національним законодавцем, а інші мають міжнародне походження) закладено суперечливий момент у визначенні юридичної природи МПрП або його місця у правовій системі. Так, міжнародна складова МПрП спрямовує його розгляд як частини міжнародного права, а національна складова - як частини внутрішнього права держави. Між цими "полюсами" і точиться наукова дискусія впродовж майже двох століть. У межах як міжнародно-правової концепції МПрП (її прибічників називають "універсалістами", "інтернаціоналістами", "міжнародниками"), так і національно-правової концепції (її прихильники звуться "цивілістами") існує багатоваріантність. При існуванні двох полярних підходів до питання про юридичну природу МПрП неважко прогнозувати виникнення третього підходу, або свого роду "компромісної" концепції, відповідно до якої МПрП є полісистемним комплексом, що складається з норм внутрішнього права та норм міжнародного публічного права.

Перед тим як коротко розглянути згадані концепції, варто зробити застереження про те, що їх автори мали різне бачення змісту МПрП. Так, одні намагалися віднайти місце у правовій системі тільки для колізійного права, а другі - для МПрП у ширшому розумінні.

2. Система колізійних норм.

Застосування до правовідносин колізійних прив'язок привело до створення в багатьох державах власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять колізійне право.

Колізійні норми можуть міститись у різних джерелах права, зокрема в законах з міжнародного приватного права: Австрії 1978 р., Угорщини 1979 р., Польщі 1965 р., Швейцарії 1987 р., Румунії 1992 р., Законі Албанії про користування цивільними правами іноземцями та застосування іноземного права 1964 р. Зазначені нормативно-правові акти містять систему колізійних норм, призначених для врегулювання правосуб'єктності осіб у цивільних, сімейних, трудових відносинах, визнання та виконання рішень іноземних судів тощо. У державах, де немає єдиного закону з питань міжнародного приватного права, колізійні норми можуть бути в окремих юридичних актах. Так, у Болгарії колізійні норми містяться в Декреті про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними та фізичними особами від 12 червня 1974 р. тощо.

Колізійні норми є і в міжнародних угодах, наприклад у Гаазькій конвенції про колізію законів стосовно форми заповідальних розпоряджень від 5 жовтня 1961 р.; Гаазькій конвенції про право, що застосовується до аліментних зобов'язань від 2 жовтня 1973 р.; Мінській конвенції про правову допомогу 1993 р.

Правові системи колишніх республік СРСР свого часу опинилися в неоднаковому становищі стосовно наявності колізійних норм, покликаних урегулювати відносини з "іноземним елементом". У найвигіднішому становищі перебувала правова система України та Білорусі з їх порівняно розвиненими системами колізійних норм. Водночас зміст цих норм був недосконалим.

Сьогодні Україна має розгорнуту систему колізійних норм. Вона побудована на загальновизнаних у світі принципах міжнародного приватного права, таких, як: автономія волі сторін правовід-ношення, можливість широкого та повного застосування іноземного права, максимально повне урахування інтересів фізичної особи щодо її особистого та сімейного статусу, застосування до правовідносин права країни, що має з ними найбільш тісний зв'язок, надання судові чи іншому органові можливості творчо застосовувати колізійне право.

Колізійні норми України систематизовані в Законі України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р., який набув чинності 1 вересня 2005 р. Деякі колізійні норми містяться в окремих нормативно-правових актах України, наприклад, у Сімейному кодексі України 2002 р. (розділ VI).

Колізійні норми України систематизовані в міжнародних договорах за участю України. Наприклад, їх містить згадувана Мінська конвенція про правову допомогу 1993 р., міжнародні двосторонні договори про надання правової допомоги у різних категоріях справ.

 

3. Тлумачення і застосування колізійних норм.

Класичними у тлумаченні та застосуванні колізійної норми є питання: (а) правової кваліфікації, (б) відсилання (зворотного та до права третьої країни), (в) застосування імперативних норм, (г) публічного порядку, (д) обходу закону. З проблемою кваліфікації пов'язані питання тлумачення колізійної норми та аналізу фактичного складу правовідносин, які регулює ця норма. Проблема відсилання стосується обсягу іноземного права, до якого відсилає колізійна норма. Застереження про обов'язкове застосування імперативних норм, публічний порядок та обхід закону мають на меті обмеження розсуду сторін щодо вибору застосовуваного права та обмеження застосування іноземних законів у разі, якщо таке застосування може мати негативні для місцевого правопорядку наслідки. Спільним для загальних категорій МПрП є те, що усі вони так чи інакше пов'язані з питаннями застосування іноземного права.

4. Застереження про публічний порядок.

Таким чином, застереження про публічний порядок в жодному разі не слід тлумачити як невизнання іноземного права. Це лише окремий, дуже винятковий випадок неможливості застосування норми іноземного права, який вимагає ретельного обгрунтування. Як у минулому, так і сьогодні застереження про публічний порядок може відігравати І позитивну, і негативну роль у правовому регулюванні відносин, ускладнених іноземним елементом. Це може бути випадок, коли не допускається застосування норми іноземного права, яка перешкоджає прогресивному розвитку, а може бути і випадок, коли публічний порядок використовується з реакційними цілями. Не слід забувати, що характерною особливістю застереження про публічний порядок є відносність його змісту в часі та просторі. Одна і та сама правова норма іноземної держави сьогодні може суперечити, а в майбутньому відповідати публічному порядку однієї і тієї ж держави. Дуже важливо не допускати в майбутньому помилкової практики розширювального тлумачення застереження про публічний порядок, що істотно підриває довіру реальних інвесторів. Треба дуже обережно підходити до застосування цього застереження, а судді мають ґрунтовно вивчати досвід застосування ordre public судовою практикою європейських країн.

5. Режим найбільшого сприяння та національний режим.

РЕЖИМ НАЙБІЛЬШОГО СПРИЯННЯ - - міжнар.-правовий режим, відповідно до якого одна д-ва надає ін. д-ві, її фіз. чи юрид. особам у сфері екон., торг, та ін. відносин права, переваги, привілеї та пільги, такі ж сприятливі, які юна надає або надасть у майбутньому будь-якій третій д-ві або її фіз. чи юрид особам. Р. н. с. та винятки з нього встановлюються тільки міжнар. договором. Фактично даний режим означає звичайні, недискримінац. умови співробітництва на відміну від особливих (обмежувальних або, навпаки, преференційних) умов, які можуть вводитися для окр. країн. Р. н. с. є одним з осн. принципів дії Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, закріплений у Принципах міжнар. торг, відносин і торг, політики (ухвалених на І Конференції з торгівлі й розвитку 1964), а також у ст. 26 Хартії екон. прав і обов'язків держав, прийнятій ГА ООН 12.ХІІ 1974.

6. Взаємність та реторсія.

Україна, прагнучи до Європейської спільноти та до взаємовигідного співробітництва з іншими країнами планети, активно виступає за розвиток економічних науково-технічних, культурних зв’язків з усіма країнами світу. На це спрямовані окремі положення внутрішнього законодавства та міжнародні договори.

Доктрина міжнародного права закріпила положення про рівність країн, а тому країни є взаємозалежними. Кожна із країн має взаємно визнавати закони іншої країни незалежно від належності держави до тої чи іншої формації.

Взаємність передбачає надання фізичним і юридичним особам іноземної держави певних прав за умови, що фізичні та юридичні особи України будуть користуватись такими самими правами в тій країні. Таким чином, наша країна забезпечує своїм суб’єктам користування певним комплексом прав в зарубіжній країні, де вони перебувають.