С х е м а 1. Класифікація видів небезпеки

Поняття ризику і небезпеки

 

У процесі свого розвитку людство пристосувалося і продовжує пристосовуватися до умов довкілля, що постійно змінюються. Нині нас оточує майже штучне середовище існування — техносфера. Перетворюючи навколишнє середовище, людина намагалася досягти зменшення впливу потенційних чи реальних факторів небезпеки. В цьому напрямі вона досягла значних успіхів: середня тривалість життя в Європі у XIX ст. становила близько 40 років, а в XX ст. зросла до 75 років. Однак поява складних і енергоємних підприємств з розвинутою інфраструктурою створила проблему безпеки населення. Остання тепер залежить від надійності обладнання, точності та правильності дій персоналу. З підвищенням складності керування обладнанням зростає і рівень небезпеки.

 

Під поняттям небезпека розуміють такі чинники, котрі можуть завдати шкоди здоров'ю людини, створити загрозу для життя, утруднити функціонування різних систем органів. Мається на увазі негативний вплив довкілля, загострення соціально-політичних ситуацій, неконтрольована технологічна діяльність. Один з можливих варіантів класифікації видів небезпеки подано на схемі 1.

С х е м а 1. Класифікація видів небезпеки

 

 

 

Як бачимо, небезпека зумовлюється надзвичайними ситуаціями і виникає при соціально-політичних конфліктах, техногенно-антропогенних аваріях і катастрофах, а також під час стихійних лих.

 

Масштаб поширення небезпеки буває локальним (регіональним) або глобальним, що охоплює значну територію. Наприклад, налипання снігу на дротах ліній електропостачання може призвести до надзвичайної ситуації в окремому регіоні, а смерч, тайфун спричинюють негативні наслідки не тільки в місці свого утворення, а й на шляху проходження. Негативні наслідки чорнобильської катастрофи відчутні майже в усіх країнах світу.

 

Соціально-політична небезпека — це наслідок нестабільної політичної ситуації в країні, економічного спаду, кризи виробництва, міжнаціональних конфліктів і сутичок, під час яких може виникнути напружена обстановка в суспільстві.

 

Техногенно-антропогенна небезпека виникає під час аварій на енергетичних і біохімічних об'єктах, транспортних комунікаціях. Аварії часто бувають пов'язані з катастрофічними змінами у біосфері. Внаслідок їх порушується господарський ритм, гинуть люди, витрачаються кошти на ліквідацію. Прикладом може бути вже згадана аварія на Чорнобильській АЕС.

 

Природні небезпеки є результатом дії стихійних сил природи. Вони нерідко призводять до тяжких наслідків. Так, смерчі утворюються близько 700 раз на рік, в результаті чого гине майже 120 осіб. У кожному випадку охоплюється територія приблизно у 2,5 км2, а матеріальні збитки сягають 70 млн доларів. Але природні стихійні лиха не бувають довготривалими і не викликають негативних наслідків у біоценозах, хоча можливі тимчасові негативні зміни.

 

Для оцінки небезпеки існує поняття «ризик». Ризик — це вірогідність втрат чи ушкоджень за певний проміжок часу.

 

Жодній людині протягом життя не може бути гарантована повна безпека. Кожний з нас мусить щоденно уникати ризику і долати небезпеки, пов'язані із захворюваннями, природними катастрофами, аваріями тощо. Індивідуальний ризик оцінюється вірогідністю загибелі окремої людини. В таблиці 1 наведені значення ступенів індивідуального ризику залежно від різних причин.

 

Поняття індивідуального ризику складається з кількох систематичних груп ризику, якими є, наприклад, ризик природних катастроф, екологічний ризик, ризик диверсій, ризик захворювань тощо. Крім того, різні чинники можуть накладатися один на одного, що, звичайно, збільшує загальний індивідуальний ризик.

 

Припустимим вважається ризик, який не призводить до зниження середньої тривалості життя людини, тобто

 

Таблиця 1. Ступені індивідуального ризику

 

компенсується зусиллями медиків. Отже, головним завданням медичної служби слід вважати попередження нещасних випадків, профілактику захворювань, іншими словами, зменшення індивідуального ризику кожного члена суспільства. Ця мета може бути досягнута такими засобами:

 

• попередженням виникнення і розповсюдження масових інфекційних захворювань серед населення;

 

• забезпеченням належного санітарного стану в житлових помешканнях і на підприємствах;

 

• профілактикою травматизму, особливо серед дітей;

 

• поширенням серед населення елементарних медичних знань;

 

• своєчасним поданням усіх видів медичної допомоги хворим та потерпілим, їх лікуванням з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я.

 

§ 2. Завдання медичної служби під час стихійних лих і техногенних аварій

 

У випадку стихійного лиха чи аварії необхідно негайно організувати медичну допомогу населенню. Велике значення має саме своєчасне подання людині допомоги відразу після ушкодження, само- і взаємодопомога, доставка потерпілих з місць аварій чи стихійних лих у лікарні та інші медичні заклади.

 

Зміст заходів з надання першої допомоги населенню залежить від виду стихійного лиха, тому надзвичайно важливо знати характеристики кожного з них, щоб бути готовим до тих чи інших дій в разі нещасного випадку. Стихійне лихо — це явище природи, що виникає раптово, має надзвичайний перебіг подій, призводить до порушення нормального життя населення, інколи до загибелі людей, знищення матеріальних цінностей. Далі наведено перелік стихійних лих, які найчастіше можуть траплятися в Україні, та вказано короткі медичні характеристики ураження населення.

 

Землетрус — могутній прояв внутрішніх сил Землі, який супроводжується підземними поштовхами та коливаннями земної поверхні. Сила землетрусу оцінюється за дванадцятибальною шкалою Ріхтера — від дуже слабких і непомітних (1—2 бали) до могутніх поштовхів (10—12 балів), що призводять до повного руйнування будівель, комунікацій. Основна територія України знаходиться в сейсмічно мало активному регіоні. Виняток — Автономна Республіка Крим, де геологічні процеси формування земної поверхні ще не завершені, та Карпати. Під час землетрусів характер ураження людей залежить від сили землетрусу, густоти заселення, способів забудови, періоду доби тощо. В цегляних та кам'яних будинках у потерпілих можуть спостерігатися травми голови, хребта, кінцівок, ушкодження внутрішніх органів. У дерев'яних будинках переважатимуть опіки в результаті займання деревини внаслідок руйнування печей чи замикання електричної проводки. Зміст рятівних заходів полягає у звільненні людей із завалів та надання допомоги залежно від характеру травм.

 

Виверження вулканів — вихід магми на поверхню. Характеризуються викидами лави, попелу, вулканічних гарячих газів з кратера та їх розповсюдженням на значні відстані. В Україні немає районів з вулканічною активністю. Вчені-вулканологи завчасно передбачають можливі строки виверження вулканів і дають рекомендації щодо захисту людей. Серед ушкоджень під час виверження вулканів зустрічаються численні опіки, отруєння газом, пошкодження очей тощо.

 

Повені — затоплення значної території під час підйому рівня води у водоймах внаслідок сильних і тривалих дощів, танення великої кількості снігу. Найнебезпечніші повені ті, що виникають внаслідок руйнування гідроспоруд. Під час повеней можливі утоплення людей, численні переломи, обморожування. Першочергове завдання при цьому — витягти людину з води, зігріти її, стимулювати серцеву діяльність.

 

Пожежі виникають доволі часто і мають різні масштаби: від локальної (в одному будинку) до природних катастроф, пов'язаних зі згорянням великих лісових масивів та аварій в районах видобування й переробки нафти та газу, на залізничних станціях, у портах тощо. Основними видами травм у цих випадках є опіки та отруєння чадним газом. Передусім на потерпілих гасять одяг, на обпечені місця накладають стерильні пов'язки. У разі отруєння димом потерпілого слід негайно евакуювати із зони сильного задимлення.

 

Шторми та урагани виникають раптово у зв'язку із різкою зміною атмосферного тиску. Швидкість вітру під час шторму сягає 29 м/с, під час урагану вона ще більша. Шторми та урагани можуть пересуватися на дуже великі відстані й охоплювати території в сотні кілометрів. Як правило, такі лиха супроводжуються зливами, що викликають повені. Руйнуються будівлі, гідроспоруди, рвуться лінії електропостачання, населені пункти надовго залишаються без зв'язку. Ще одним різновидом швидкого переміщення повітряних мас є смерчі, які мають величезну руйнівну силу. Основними видами ушкоджень людей є закриті травми голови, кінцівок (переломи, забиті місця, струси головного мозку), поранення, що супроводжуються кровотечами. Оскільки кровотечі — найнебезпечніший вид ураження, то насамперед обробляють саме ті рани, які загрожують життю.

 

Снігові заноси утворюються в результаті тривалих снігопадів (протягом 20 і більше годин). Вони порушують транспортне сполучення, пошкоджують лінії електропостачання. Основні види уражень, тобто замерзання людей, сильні обмороження, виникають внаслідок дії низьких температур. Потерпілих спочатку витягують з-під снігу, зігрівають, потім обробляють обморожені місця.

 

Сельові потоки та зсуви — це гірські потоки, що несуть із собою суміш піску, глини, каміння. Виникають під час тривалих дощів чи зміщення мас гірських порід внаслідок насичення ґрунтовими водами. Нерідко спричиняють руйнування населених пунктів та промислових підприємств, розташованих у передгір'ях. У людей при цьому можуть бути поранення, переломи.

 

Пилові бурі та засуха завдають шкоди в основному сільському господарству, спричинюючи різке зниження врожайності, що в свою чергу веде до нестачі продуктів харчування. А це може бути причиною масових захворювань.

 

Аварії, залежно від місця і характеру їх виникнення, поділяють на виробничі і транспортні. Особливо небезпечними є аварії на атомних електростанціях і об'єктах хімічного виробництва, де зберігаються значні запаси сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).

 

Результатом аварії на АЕС часто є радіоактивне забруднення місцевості, після чого проживання людей там стає неможливим. Внаслідок викиду палива з реактора різко підвищується рівень радіації. Люди, які не мають спеціальних захисних засобів, можуть дістати дози опромінення, що спричинюють гостру променеву хворобу.

 

У результаті викиду радіоактивних речовин утворюються забруднення місцевості у вигляді плям. Це триває до повної ліквідації аварії в реакторі.

 

У випадку аварій на АЕС необхідно організувати радіаційну розвідку, що дасть змогу визначити дози опромінення та рівні забруднення місцевості. Надзвичайно важливо проводити радіаційний контроль продуктів харчування та води, щоб зробити висновок про можливість їх вживання.

 

З метою профілактики радіаційних уражень необхідно додержувати правил поведінки на забрудненій місцевості, рекомендованих органами охорони здоров'я.

 

Під час аварій на об'єктах, де зберігаються сильнодіючі отруйні речовини, відбувається забруднення ними місцевості. Масштаби забруднення визначаються кількістю і фізико-хімічними властивостями речовин, що потрапляють в атмосферу, швидкістю вітру, характером забудови населеного пункту, рельєфом, рослинністю. СДОР спричинюють у людей опіки і отруєння різних ступенів тяжкості. На забрудненій території розрізняють райони зі смертельною, уражуючою та граничнодопустимою концентраціями отруйних речовин.

 

Найбільш поширеними СДОР є аміак, хлор, мінеральні та органічні кислоти, чадний газ, луги, органічні розчинники та інші технічні рідини.

 

У разі зараження місцевості хлором найбільша його концентрація утворюється біля поверхні землі, оскільки хлор важчий за повітря. Аміак легший за повітря, тому його концентрація біля поверхні зменшується в міру віддалення від місця аварії.

 

Медичну допомогу потерпілим під час аварій на хімічних підприємствах необхідно подати у мінімально короткий строк — не пізніше трьох годин. Тільки тоді вона буде ефективною.

 

Під час виникнення ситуацій, пов'язаних зі стихійними лихами, аваріями, суспільно-політичними конфліктами, організовується система лікувально-евакуаційних заходів. Вивезення людей може здійснюватися автомобільним, водним, залізничним та повітряним транспортом. На шляхах евакуації автомобільним транспортом працюють медичні розподільні пункти, які регулюють надходження потерпілих та направляють їх у лікувальні заклади. Під час евакуації повітряним, водним та залізничним транспортом організовують приймальні пункти, у яких тимчасово розміщують потерпілих і пересаджують з одного виду транспорту на інший. В роботі таких пунктів беруть участь усі працівники сфери охорони здоров'я. До неї можуть залучатися студенти медичних вузів і учні, які пройшли курс медичної підготовки.

 

Якщо виникає загроза поширення тяжких інфекційних захворювань, вживаються заходи щодо локалізації хвороби, виявлення людей, які захворіли, їх лікування, ізоляції тих, хто контактував з хворими. Всі заходи, пов'язані з інфекціями, проводяться тільки на території, де виявлено збудник.

 

У всіх випадках ураження людей передбачається подання таких видів допомоги:

 

• перша медична допомога подається потерпілим відразу ж на місці ураження. Вона полягає у врятуванні життя потерпілого і попередженні можливих ускладнень. Це, як правило, тимчасова зупинка кровотечі, штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця, введення протишокових препаратів, накладання стерильних пов'язок;

 

• перша лікарська допомога полягає у підтриманні життєдіяльності організму під час доставки потерпілого до медичного закладу, попередженні ускладнень, створенні комфортних умов, зігріванні або, навпаки, укритті від спеки;

 

• кваліфікована лікарська допомога подається після доставки потерпілих до медичних закладів, серед яких розрізняють центральні багатопрофільні, профільні лікарні, травматичні та опікові пункти, станції швидкої допомоги, поліклініки, лікувально-профілактичні та оздоровчі центри. Тут проводять загальне обстеження потерпілих, ліквідовують наслідки їх ураження, цілеспрямовано лікують.

 

Подання медичної допомоги в якнайкоротші строки має вирішальне значення для долі потерпілого. У випадку кровотечі, електротравми, утоплення, припинення серцевої діяльності і дихання перша медична допомога подається негайно. Якщо допомоги потребує одночасно велика кількість людей, визначається терміновість і черговість подання допомоги. Насамперед допомагають дітям і людям, які можуть загинути, якщо не отримають допомогу негайно.

 

Приступаючи до подання допомоги у разі комбінованих уражень і численних поранень, потрібно визначити послідовність окремих прийомів. Спочатку проводять ті заходи, від яких залежить життя потерпілого, або ті, без яких неможливе подальше подання допомоги. Так, у разі відкритого перелому кісток стегна, що супроводжується артеріальною кровотечею, спочатку потрібно зупинити небезпечну для життя кровотечу накладанням джгута, потім накласти стерильну пов'язку і провести іммобілізацію шляхом накладання шини для забезпечення нерухомості кінцівки.

 

Подаючи першу медичну допомогу, користуються табельними і підручними засобами. До табельних засобів належать гумові джгути, бинти, серветки, вата, фанерні, драбинчасті й сітчасті шини. Як підручні засоби для накладання пов'язок використовують чисті рушники, шматки тканини (краще не кольорової), для зупинки кровотечі — пояс чи закрутку з тканини, при переломах — смужки твердого картону, уламки фанери, палички тощо.

 

Подавати медичну допомогу слід дуже обережно. Грубі втручання можуть спричинити шоковий стан та і^ші ускладнення.

 

Основне правило: не завдай шкоди потерпілому!

 

Ваша мета — подати допомогу, не погіршивши стан потерпілого. Не можна пересувати потерпілого з потенційно небезпечними травмами, насильно змінювати положення тіла чи переміщувати його частини без спеціальних засобів. Не можна давати потерпілому їжу та воду, якщо ви не впевнені, що це необхідно та безпечно; ніколи не кладіть потерпілому в рот ліки та інші речовини, коли він непритомний.

 

Будь-яке переміщення потерпілого можливе тільки у разі крайньої необхідності (наприклад, якщо людина перебуває у зоні пожежі). Якщо вам ніхто не може допомогти, використайте свої найсильніші м'язи — стегна, плечі. У разі непритомного стану потерпілого можливі тільки два способи його переміщення:

 

1) підтримуючи під пахви, тягнути за собою спиною вперед;

 

2) зв'язавши руки потерпілого у зап'ястках і просунувши крізь них свою голову, рухатися уперед на колінах, тягнучи його за собою.

 

Транспортуючи потерпілого на ношах, слід нести його головою вперед. Таке положення дає змогу тому, хто несе ззаду, бачити обличчя потерпілого і контролювати його стан. У разі необхідності можна скористатися імпровізованими ношами. Для цього слід взяти кілька курток і дві товсті палки, вивернути рукава курток і просунути в них палки (одну — в один рукав, другу — в другий). Потім застебнути куртки — і ноші готові.

 

Якщо потерпілого необхідно нести східцями, краще влаштувати його на стільці, одна людина триматиме стілець за спинку, друга — за ніжки.

 

Потрібно враховувати ще одну особливість масового травмування людей під час стихійних лих: більша частина населення перебуває у стані підвищеного нервового збудження, піддається паніці, втрачає самоконтроль. Це явище таке ж небезпечне, як і фізичні поранення. Тому, якщо можна, треба вжити всіх заходів для попередження у людей нервових зривів, що можуть виникнути в результаті стресів.

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

1. Що розуміють під поняттями: «ризик», «небезпека»?

 

2. Як можна зменшити індивідуальний ризик?

 

3. Розкажіть, у чому полягає головне завдання медичної служби.

 

4. Що таке стихійне лихо? Які види стихійних лих вам відомі?

 

5. Які лікувально-евакуаційні заходи проводять під час стихійних лих?

 

6. Яку допомогу населенню подають під час стихійних лих і техногенних аварій?

 

7. Які способи транспортування потерпілих вам відомі?

 

8. Що таке травма? Які види травм ви можете назвати?

 

9. Яких заходів вживають щодо профілактики травматизму?

 

10. У чому особливості подання першої допомоги під час аварій на транспорті?

 

РОЗДІЛ 2

РАНИ ТА ЇХ ОБРОБКА

 

Мал. 1. Вогнепальна рана.

 

 

Різані рани (мал. 2) характеризуються незначним пошкодженням шкіри, рівними краями. Стінки рани зберігають життєздатність, як правило, сильно кровоточать, довго загоюються, але меншою мірою піддаються інфікуванню.

 

Мал. 2. Різана рана.

 

Колоті рани (мал. 3) так само мають невелику поверхню пошкодження шкіри, але можуть сягати значної глибини, яку нерідко важко визначити. Такі рани небезпечні тим, що ушкодження внутрішніх органів може спричинити внутрішню кровотечу.

 

 

Мал. 3. Колота рана.

 

Рублені рани (мал. 4) мають неоднакову глибину, супроводжуються забиттям м'яких тканин, що може бути причиною нагноєння і змертвіння їх клітин.

 

Мал. 4. Рублена рана.

 

Забиті (мал. 5) і рвані рани виникають внаслідок грубої механічної дії, що інколи супроводжується пошкодженням сухожиль, м'язів і судин. Різновидом цих ран є розтрощені рани складної форми з нерівними краями, просоченими кров'ю, некротизацією тканин на значній ділянці, де створюються сприятливі умови для розмноження хвороботворних мікроорганізмів.

 

 

Мал. 5. Забита рана.

 

Укушені рани навіть за наявності невеликих пошкоджень можуть завдати тяжких наслідків, оскільки завжди сильно інфіковані. Зі слиною тварин передаються надзвичайно небезпечні захворювання — правець, сказ тощо.

 

Операційні рани завжди стерильні, оскільки завдаються хірургічним інструментом під час операції і перебувають під постійним наглядом працівників медичної служби.

 

Навіть незначна рана може загрожувати життю і здоров'ю людини. Крім того, після неправильної обробки рани назавжди залишається неприємний рубець, тому треба приділяти пильну увагу обробці ран і профілактиці їх ускладнень.

 

Перша медична допомога під час поранень

 

При першій допомозі великого значення набуває своєчасна і правильна обробка рани. Бруд, пісок, землю слід змити пероксидом гідрогену. Скіпки та інші дрібні сторонні предмети видалити за допомогою пінцета чи голки, змочених у спирті. Під час обробки рани уникайте кашляння, намагайтеся навіть не дихати на рану, бо можна легко занести інфекцію. Перед накладенням пов'язки шкіру навколо рани треба обробити спочатку ефіром чи пероксидом гідрогену, а потім змастити розчином йоду.

 

Проникні поранення грудної клітки дуже небезпечні — через можливість ушкодження серця, легенів, аорти та інших життєво важливих органів. Навіть без їх ушкодження такі поранення смертельно небезпечні, оскільки спричинюють ускладнення, відоме як пневмоторакс, що призводить до здавлювання серця, легенів, судин і розвитку загального тяжкого стану — плевропульмонального шоку. Запобігти цьому можна шляхом негайної герметизації рани відрізком лейкопластиру, марлею, просякнутою вазеліном, шматком поліетилену чи іншим непроникним для повітря матеріалом з наступним тугим бинтуванням. Транспортувати потерпілого слід у напівсидячому положенні.

 

Проникне поранення черева завжди призводить до внутрішньої кровотечі, оскільки черевна стінка дуже тонка, а органи не захищені ребрами чи іншими кістками. Травмування внутрішніх органів спричинює гострі ускладнення внаслідок витікання в черевну порожнину внутрішнього вмісту кишечнику і розвитку гнійного запалення очеревини — перитоніту.

 

 

Ознаками проникних поранень черева, крім наявності рани, є його роздування, жага, сухість у роті, напруження м'язів очеревини. Може спостерігатися випадіння з рани органів черевної порожнини — печінки, кишок, шлунка, нирок. У цьому випадку ні в якому разі не можна вправляти органи всередину. Слід обкласти їх товстим кільцем з вати чи марлі і закрити нетугою бинтовою пов'язкою. Варто враховувати, що у поранених з випадінням органів дуже швидко розвивається шок.

 

Важливо пам'ятати, що будь-які поранення черева можуть супроводжуватися травмуванням внутрішніх органів, тому категорично забороняється годувати потерпілих, давати їм пити, пропонувати вживати ліки через рот. Все це може бути причиною розвитку перитоніту. Транспортувати таких хворих потрібно у лежачому положенні, з трохи піднятою верхньою частиною тулуба і зігнутими у колінах ногами. Таке положення може зменшити біль і попередити поширення запального процесу на всі органи черевної порожнини.

 

Основним заходом для запобігання розвитку ускладнень є зупинка кровотечі, термінове накладання пов'язок, дотримання правил асептики і антисептики. Правильна обробка рани скорочує термін її загоювання втричі.

 

Асептика — це сукупність заходів, спрямованих на попередження потрапляння мікроорганізмів у рану, оскільки саме вони найчастіше є джерелом основних видів ускладнень.

 

Правила асептики доволі прості. По-перше, не можна торкатися рани руками. Перед поданням допомоги потрібно ретельно вимити руки. Ні в якому разі не можна досліджувати рану пальцем і видаляти з її глибини чужорідні тіла (осколки, ошурки, клапті одягу тощо). Це може призвести до більшого забруднення або кровотечі. Не можна промивати рану водою з-під крана чи іншими рідинами, не призначеними для цього. Це тільки збільшить кількість мікробів, оскільки вони будуть змиті з країв рани і занесені вглиб. Можна лише зняти бруд з рани, але очищення має проводитися в напрямку від рани. По-друге, шкіру навколо рани можна змастити розчином йоду чи бриліантового зеленого. Не можна допускати потрапляння спиртових розчинів у рану, оскільки спирт вбиває живі клітини, що сприяє нагноєнню і посиленню болю.

 

По-третє, рана завжди повинна бути захищена асептичною пов'язкою. Якщо після накладання пов'язки кров швидко її просякає, знімати пов'язку не слід, потрібно просто підбинтувати ще кілька шарів.

 

Заходи асептики доповнюють антисептичними заходами, що сприяє ефективній боротьбі з інфекційним зараженням.

 

Антисептика — система заходів, спрямованих на зменшення кількості мікроорганізмів, що потрапили в рану або в тканини і органи. Розрізняють механічну, хімічну, фізичну й біологічну антисептику.

 

Механічна антисептика полягає у первинній хірургічній обробці рани і передбачає видалення скіпок, колючок, осколків.

 

Хімічна антисептика — використання для знищення мікробів різних хімічних речовин (розчинів йоду, пероксиду гідрогену, перманганату калію, риванолу, мазі Вишневського та ін.).

 

Фізична антисептика ґрунтується на згубній дії на мікроорганізми деяких фізичних факторів. Так, мікроби гинуть під дією ультрафіолетового випромінювання, несприятливі умови для їх життєдіяльності створюються під час висушування рани, її дренажу (видалення з рани рідини, що завжди утворюється).

 

Біологічна антисептика полягає у використанні спеціальних речовин — антибіотиків для профілактики і лікування інфекції. До таких речовин належать пеніцилін, стрептоміцин, синтоміцин, тетрациклін, еритроміцин, морфоциклін, сигмаміцин, левоміцетин, піопен, цепорин, оксацилін, сульфати неоміцину і гентаміцину тощо. Вони застосовуються як місцево (промивання і обприскування ран, змащування мазями), так і для загального впливу на організм (через рот, під шкіру, внутрішньовенно).

 

Якщо при поданні допомоги під рукою не виявилось ніяких антисептичних засобів, можна обмежитися накладанням пов'язки як основним асептичним заходом.

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

1. Що таке рани і за якими ознаками їх класифікують?

 

2. Які види ран вам відомі?

 

3. Які ознаки проникних поранень?

 

4. Які основні методи подання допомоги у разі поранення?

 

5. Які види кровотечі вам відомі?

 

6. Які способи тимчасової зупинки кровотечі ви знаєте?

 

7. Укажіть місця притискування судин у випадку кровотечі.

 

8. Як правильно накласти джгут і закрутку?

 

9. Накладіть джгут на плече.

 

10. Накладіть закрутку на стегно.

 

11. У чому полягає допомога під час внутрішньої кровотечі?

 

12. Дайте визначення понять «інфекція», «інтоксикація», «пневмо- і гемоторакс».

 

13. Яким чином подають допомогу у разі пневмотораксу?

 

14. Що таке травматичний шок?

 

15. У чому полягає допомога потерпілому у разі шокового стану?

 

16. Яких заходів слід ужити, щоб попередити шок?

 

17. Що таке асептика і антисептика?

 

18. Що передбачає механічна, фізична, хімічна і біологічна антисептика?

 

19. Які табельні і підручні засоби використовують для накладання пов'язок?

 

20. У чому особливість використання підручних засобів асептики?

 

21. Накладіть пов'язки на голову у разі поранення волосистої частини голови, обличчя, потилиці, шиї, підборіддя.

 

22. Накладіть пов'язки на груди.

 

23. Яким чином накладається пов'язка у разі відкритого пневмотораксу?

 

24. Накладіть пов'язки на плечовий суглоб, передпліччя, ліктьовий суглоб, долоні, пальці рук.

 

25. Накладіть спірале- і колосоподібні пов'язки на живіт і пахову ділянку.

 

26. Накладіть «черепашачу» пов'язку на коліно і вісімкоподібну — на гомілковий суглоб.

 

27. Яке значення спеціальної стискальної пов'язки?

 

РОЗДІЛ 3

ПЕРЕЛОМИ КІСТОК

 

§ 7. Поняття про переломи. Ознаки перелому

 

Скелет новонародженої дитини налічує 300 кісток. Деякі з них зростаються. Після припинення росту скелет людини має масу 17 кг і складається з 207 кісток найрізноманітнішої форми і розмірів. Найбільшою є велика стегнова кістка (0,5 м), а найменшою — стремінце (3 мм). Під час ходіння кістки ніг людини витримують навантаження в 120 кг, а під час бігу — 220 кг. Кістки легкоатлета, який стрибає у довжину, під час приземлення витримують навантаження 9 т. Ламаються кістки у разі розтягнення з силою від 36 до 1800 кг/см2 або під час стискування з силою 5400 кг/см2.

 

Переломи кісток (їх класифікацію подано на схемі 2) виникають під час різких рухів, ударів, падінь з висоти. Схильність людей до переломів залежить від їхнього віку. Так, у дітей та молодих людей переломи виникають значно рідше, ніж у літніх людей. Це пояснюється тим, що у молодих людей вміст органічних речовин у кістках переважає вміст мінеральних, а у людей похилого віку — навпаки. Всього в скелеті дорослої людини міститься 1 кг Кальцію. Органічні речовини надають кісткам більшої гнучкості. З віком їх вміст зменшується. Для зростання кісток потрібен тривалий час (мінімум 15 днів у разі перелому плечової кістки і максимум 120 днів — човноподібної кістки зап'ястка).

С х е м а 2. Класифікація переломів

 

 

 

Переломи без зміщення — це переломи, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного.

 

Тріщини — це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня щілина.

 

Переломи зі зміщенням — це переломи, коли зміщуються поверхні відламків.

 

Переломи одиничні — це переломи, внаслідок яких утворюються тільки два відламки.

 

Переломи множинні — це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток.

 

Переломи закриті — це переломи, під час яких не розривається шкірний покрив (мал. 24, а, б).

 

Переломи відкриті — це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана (мал. 24, в). Такий перелом завжди супроводжується кровотечею.

 

РОЗДІЛ 4

 

ЗАКРИТІ УШКОДЖЕННЯ

 

§ 9. Допомога в разі удару та синдрому тривалого здавлювання

 

До закритих ушкоджень належать такі травми, під час яких не виникає пошкодження шкірних покривів тіла і слизових оболонок. Це, як правило, забиття, вивихи, розтягнення м'язів і зв'язок.

 

Забиттям називається пошкодження тканин, що не супроводжується порушенням цілісності шкірних покривів. Тяжкість травмування визначається величиною, масою, формою предмета, яким був нанесений удар, силою удару, віком постраждалого, місцем травми та опором тканини. Найменш стійка тканина — підшкірна жирова клітковина. У разі забиття завжди порушується цілісність кровоносних і лімфатичних судин, інколи нервів.

 

Ознакою забиття є біль, набряк у місці травмування, поява синця, гематоми. Для зменшення болю та попередження місцевого крововиливу до місця травми необхідно прикласти холодний компрес, пузир з льодом тощо. Під дією холоду кровоносні судини звужуються, що зменшує крововилив. Рекомендована стискувальна пов'язка. Через 2—3 дні після забиття слід застосувати теплові засоби, що прискорить розсмоктування крові, яка встигла вилитися у тканину.

 

Серед теплових засобів найчастіше застосовують місцеві зігрівальні ванни та компреси. Для зігрівального компресу шматок тканини, складений у кілька разів, змочують у спирті, горілці або камфорній олії, викручують і прикладають до шкіри. Поверх вологого шару кладуть поліетиленову плівку чи пергаментний папір більшого розміру. Все це прикривають товстим шаром вати і фіксують бинтом. Такий компрес тримають 6—8 год. Знявши його, шкіру протирають спиртом.

 

У результаті удару голови можливий струс мозку, ознакою якого є головний біль, запаморочення, нудота, блювання, послаблений пульс, шумне дихання, почервоніння обличчя, підвищена температура, різний розмір зіниць, втрата орієнтації, знепритомнення. Першою допомогою є створення потерпілому повного спокою і прикладання холоду до голови. В результаті сильного забиття голови може настати контузія, яка супроводжується послабленням чи втратою пам'яті, зору, слуху, порушенням мови. В деяких випадках спостерігається витікання з носа крові, змішаної з жовтуватою рідиною. Потерпілим потрібне негайне, дуже обережне транспортування в медичний заклад.

 

Під час великих катастроф (землетрусів, аварій на транспорті та ін.) люди можуть опинитися у завалі, бути затиснуті металевими і бетонними конструкціями тощо. У таких випадках може виникнути так званий синдром тривалого здавлювання чи травматичний токсикоз. Він зумовлений всмоктуванням у кров токсичних речовин, які є продуктами розпаду розтрощених м'яких тканин.

 

Уражені травматичним токсикозом скаржаться на біль у травмованій частині тіла, нудоту, головний біль, спрагу. На поверхні ушкодженої ділянки видно вм'ятини, що повторюють форму предмета, який довго давив на тіло. Шкіра бліда, місцями синюшна, холодна на дотик. Травмована кінцівка через півгодини починає швидко набрякати.

 

У розвитку травматичного токсикозу розрізняють три періоди: ранній, проміжний та пізній. Ранній період характеризується збудженням. Потерпілий намагається звільнитися від предмета, що його здавлює, просить допомоги. Після перебування у такому стані протягом 1,5—2 год розвивається проміжний період. В організмі починають проявлятися токсичні явища. Збудження проходить, потерпілий інколи впадає в дрімотний стан, відчуває загальну слабкість, сухість у роті, спрагу. В пізній період стан людини різко погіршується: знову з'являється збудження, неадекватна реакція на навколишній світ, потерпілий марить, може бути озноб, блювання. Зіниці потерпілого спочатку сильно звужуються, а через деякий час розширюються. Пульс слабкий, частий. У тяжких випадках наступає смерть.

 

 

Якщо людину знайшли у завалі, насамперед слід обстежити місце завалу і вжити заходи для її звільнення. Витягати потерпілого можна тільки після того, як прибрані всі предмети, що його здавлювали. На рани накладають стерильні пов'язки. Якщо кінцівки мають синюшний колір, холодні й сильно травмовані, на них накладають джгут, але не сильно затягують, щоб не порушити кровообіг. Це уповільнить розповсюдження кров'ю токсичних речовин з розтрощених ділянок. Якщо кінцівки теплі на дотик, можна обмежитися стискувальною пов'язкою. Після цього хворому дають знеболювальний засіб, а за його відсутності — 50 мл горілки. Травмовані кінцівки іммобілізують шинами навіть у разі відсутності переломів.

 

З перших хвилин подання допомоги рекомендується дати потерпілому гарячий напій (чай, каву з невеликою кількістю соди). Сода сприяє відновленню кислотно-лужної рівноваги, а велика кількість рідини — виведенню токсинів з організму з сечею.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ