Кримінологічна характеристика економічної злочинності.

 

Економічна злочинність – сукупність посягань, що спричиняють шкоду охоронюваним законом економічним інтересам держави та гро­мадян шляхом розкрадань, господарських і корисливих посадових злочинів.

Нині криміногенна ситуація в економі­ці визначається:

1) сукупністю різних форм розкрадань державного та колектив­ного майна, хабарництва, спекуляції, приписок, зловживань поса­довим станом тощо;

2) наявністю високого рівня економічної злочинності, яка не ві­дома правоохоронним органам;

3) появою нових форм економічної поведінки, які в суспільній свідомості розцінюються не просто як небажані, але небезпечні і потребують заборони, у тому числі під страхом кримінальної від­повідальності.

За способом вчинення розкрадання поділяються на дві групи:

а) відображені на балансі підприємств, організацій у вигляді недо­стачі товарно-матеріальних цінностей;

б) не показані в облікових документах розкрадання, пов'язані з утворенням неврахованих обсягів сировини, матеріалів, грошових коштів з метою їх вилу­чення і подальшого розподілу між учасниками злочину. Для цієї групи розкрадань необхідною умовою виступає об'єднання двох і більше підприємств та організацій, пов'язаних спільністю завдань, що вирішуються, так і штучно включених у злочинну орбіту.

Сьогодні зростає кількість злочинів, що посягають на економічну систему, та носять відкри­тий, відверто цинічний характер і потребують високої професійної підготовки, знань специфіки бухгалтерського обліку, технології виробництва. Це стосується і банківської сфери, що дозволяє привласнювати значні кошти за рахунок переведення безготівко­вих мас у готівку.

Найбільш кримінально враженими залишаються такі сфери економіки, як фінансово-кредитна, де кількість виявлених злочинів у 1999 році в порівнянні з 1998 роком зросла на 15,7% і становить 9881 злочинів, у тому числі банківська + 5,6% (6667 злочинів), зовнішньоекономічна + 15,3% (2070) злочинів), сфера приватизації + 19,7% (2957 злочинів), ухилень від сплати подат­ків + 0,4% (10 520 злочинів).

Останнім часом простежується стійка тенденція зростання ор­ганізованої злочинності, що властива розкраданням в особливо великих розмірах, хабарництву. Частка таких розкрадань у струк­турі усіх інших форм злочинних посягань на економічну систему невелика - 3-5%.

Особа розкрадачів характеризується рівним співвідношенням чоловіків та жінок (60% - 40%), коли загальне співвідношення жінок і чоловіків в злочинності ста­новить у середньому 1:8.

Рівновага статі обумовлюється тим, що жінки традиційно частіше чоловіків займають посади, пов'язані з виконанням облікових, бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей у торгівлі й сфері побутового обслуговування. Процес приватизації цих галузей сприятиме змен­шенню їх криміногенності.

З керівних працівників, які в організованих розкраданнях дося­гають третини усіх засуджених, переважають чоловіки. Ще вищий відсоток чоловіків серед осіб, засуджених за хабарниц­тво (70%), що прямо пов'язано з виконанням спеціальних вико­навчо-розпорядчих функцій, властивих управлінській ланці.

Кожні двоє із трьох за­суджених за економічні злочини мають середню та вищу освіту. Кожне п'яте розкрадання, скоєне з використанням посадового становища, є груповим.

Особи у віці від 18 до 29 років становлять 1/4 частину виявле­них розкрадачів. Основну ж групу складають особи 30 років і стар­ші (75%). Зовсім мало серед них (3%) тих, хто раніше порушував кримінальний закон, тобто рецидивістів, коли в загально-кри­мінальній злочинності їх питома вага сягає 1 %.

Спонукальним мотивом заняття протиправною діяльністю у сфері економіки, як правило, виступає корисливість, жадоба до матеріального збагачення, володіння престижними речами, за­йняти високе становище в суспільстві, що відкриває доступ до таких благ, які недоступні пересічним громадянам. В організова­них розкраданнях значна частина викраденого перерозподіляєть­ся у вигляді хабарів «потрібним людям».

Умовно фактори, що сприяють розповсюдженню антисоціальної економічної поведінки, можна розділити на дві групи: а) організаційно-господарські; б) соціально-психологічні.

Перша група охоплює такі чинники, як недолі­ки економічної політики, діючої системи контролю, відставання правотворчої діяльності від потреб господарської практики тощо. У безпосередньому зв'язку з конкретними діями найчастіше пере­бувають: дефекти системи обліку і звітності, поточного контролю з боку керівника, зневажання вимог стосовно підбору осіб на реві­зорські й матеріально-відповідальні посади.

Друга група чинників пов'язана з упущеннями в правовиховній роботі, загальною непідготовленістю населення і, особливо серед­ньої управлінської ланки, до вирішення складних завдань на ос­нові нової економічної ідеології, нерозвиненістю демократичних традицій саморегуляції суспільних процесів в економіці.

Недоліки економічної політики полягають у непослідовності, фрагмен­тарності, запізненні в прийнятті невідкладних заходів щодо стабі­лізації економічних зв'язків серйозно відображаються на абсолют­ному занепаді виробництва, наростанні кризових процесів, суттєвому зниженні рівня життя населення.

Вчиненню економічних злочинів сприяють такі умови:

- неналежна охорона, порушення внутрішнього режиму;

- запущеність обліку, порушення порядку і терміну проведення ревізій та інвентаризацій, формалізм у цій роботі;

- зарахування на матеріально-відповідальні посади осіб, су­димих за корисливі злочини;

- слабка правовиховна робота.

- недоліки в діяльності правоохоронних органів

- відставання правового забезпечення

- загальна непідготовленість населення до сприйняття економіч­них перетворень, і відсутність уміння працювати в кризових та екстремальних ситуаціях

 

73. Загальна характеристика корупційної злочинності.

 

Корупція – соц. явище, характер підкупом - продажністю держ і інших службовців і на цій основі корисливим використанням ними в особисті або групових, корпоративних інтересах офіційних службових повноважень, пов'язаних з ними авторитету й можливостей.

Правопорушення, пов'язані з корупцією, включають: 1) корупційні правопорушення, чинені у вигляді надання, прийняття матеріальних, інших благ і переваг; 2) правопорушення, що створюють умови для корупції і які забезпечують її (використання службових повноважень всупереч інтересам служби, перевищення влади). Ці правопорушення різноманітні, носять кримінально-правовий, адміністративний, громадянсько-прав і дисциплінарний характер.

Для визначення причинності й детермінації корупційної злочинності істотні три питання:

- характеристики службового середовища (невиконання правила про такий розмір оплати праці службовців, кіт дозволив би гідно жити їм і їхнім родинам; тип керування; соціально-психологічна обстановка);

- характеристики службовців (тут істотна ієрархія їхніх цінностей і, зокрема, готовність принести в жертву матеріальній вигоді закон і норми моралі, професійну честь. Позначаються й такі характерні риси, як жадібність, заздрість. Моральна нестійкість позначається при ініціативному підкупі);

- умови й процеси їхньої взаємодії, стан соц контролю в сфері служби (відсутність контролю за доходами й видатками службовців, за виконанням ними службових обов'язків, нереагування на факти корупції або слабке, не засноване на законі реагування в багатьох випадках є умовами, що полегшують здійснення корупційних злочинів).

У плані загального попередження необхідно насамперед виключати використання корупції як кошти становлення й зміцнення нових суспільних відносин, створення соц опори ринкових відносин, а також припиняти відмивання, збільшення кримінальних капіталів.

При спец попередженні корупції важливі:

-установлення такого утримування службовця, яке здатне забезпечити їм і їхнім родинам гідний рівень життя;

-підвищений контроль за: доходами й видатками держ. і ряду інших категорій службовців; аспектами поводження, найбільш чутливими до корупції (видачі інформації, що не підлягає офіційному поширенню); кадровою політикою, використання в т.ч. ротації кадрів;

-режим забезпечення безпеки осіб, осущ боротьбу з корупцією, а також членів їхніх родин;

-введення режиму виняткового службового використання дорогих держ квартир, особняків, надаваних у зв'язку із заняттям держ посади, при гарантованності частки житла на загальним, передбаченим законом умовах.