Законодавче підґрунтя здійснення профілактики злочинності.

 

-Комплексна программа профілактики злочинності на 2001-2005 роки затверджена указом Президента від 25 грудня 2000 року N 1376/2000;

- Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів ратифікована 26.12.75

-Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения

преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядские руководящие принципы) Приняты и провозглашены резолюцией 45/112 Генеральной Ассамблеи от 14 декабря 1990 года

-ЗУ „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28 листопада 2002 року

-Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 року

- указ Президента „Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 10 грудня 2001 року

ЗУ«Про профілактику злочинів» Проект (12.05.98)

ЗУ«Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону»

ЗУ«Про боротьбу з корупцією»

ЗУ«Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»

ЗУ«Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»

ЗУ«Про державний захист працівників суду і пра­воохоронних органів»

ЗУ«Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх»

ЗУ«Про адміністративний нагляд за особами, зві­льненими з місць позбавлення волі»

ЗУ«Про обіг в Україні наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів»

ЗУ«Про заходи протидії незаконному обігу нарко­тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зло­вживанню ними»

ЗУ«Про внесення змін до Закону України «Про за­побігання захворюванню на СНІД та соціальний захист насе­лення»

ЗУ«Про внесення змін до Закону України «Про державну податкову службу в Україні»

ЗУ«Про охорону навколишнього природного се­редовища»

ЗУ«Про охорону атмосферного повітря»

ЗУ«Про екологічну експертизу»

Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо поліп­шення діяльності органів внутрішніх справ та громадських фор­мувань з охорони громадського порядку»

Кодекс поведінки посадових осіб у підтриманні правопорядку. Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї від 17 груд­ня 1979 року

Декларация «Основньгх принципов правосудия для жертв преступления и злоупотребления властью»

Конвенция Совета Европы «Об отмывании, выявлении, изьятии и конфискации доходов от преступной деятельности» Страсбург, 8 ноября 1990 г

Сорок рекомендаций «Специальной финансовой комиссии по проблемам «отмьівания» денег»

 

Віктимологічний аспект попередження злочинності.

 

Віктимологічна профілактика - це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на попередження злочинності шляхом зниження у населення в цілому чи окремих громадян ри­зику стати жертвою злочинних посягань.

Загальна віктимологічна профілактика полягає у виявленні вік-тимогенних факторів і вжитті заходів до їх усунення чи нейтралізації. Індивідуальна віктимологічна профілактика складається з виявлення осіб із підвищеною віктимністю і проведення з ними захисно-виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочину.

 

Роль ОВС у попередження злочинів.

 

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

- Профілактика пияцтва, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції і поширення СНІДу

- Профілактика правопорушень, вчинюваних у сфері побутових відносин

- Профілактика дитячої бездоглядно­сті, правопорушень неповнолітніх

- Профілактика бродяжництва, паразитизму, безпритульності

- Профілактика рецидивної злочинності

- Профілактика групової, організо­ваної і професійної злочинності.

Форми профілактичної діяльності органів внутрішніх справ:

1) реєстрація та своєчасне розкриття злочинів, а також розшук злочинців,

2) ведення справ профілактичного обліку осіб, схильних до правопорушень,

3) індивідуальні бесіди з ними;

4) застосування необхідних заходів впливу (попередження, штраф, адміністративний арешт, направлення на лікування, притягнення до кримінальної відповідальності);

5) проведення різноманітних операцій, рейдів з метою виявлення антисуспільних елементів, причин та умов, що сприяють скоєнню злочинів і вжиття заходів для їх ліквідації; 6) здіснення правової пропаганди серед населення.

 

Слідча профілактика.

 

Основна профілактична діяльність слідчого здійснюється в ході самого розслідування або відразу після його закінчення (з обліком зібраних для цього даних і слідчих можливостей). Деяка частина попереджувальних прийомів і методів криміналістики застосовується й до порушення кримінальної справи. Вони практично завжди бувають спрямовані на припинення що почалося або попередження що готується або можливого нового злочину. Наприклад, якщо з первинних даних про вже зроблений злочин виявляється, що в сформованій обстановці зберігається реальна можливість здійснення ще такого ж або іншого злочину, слідчий зобов'язаний вжити відповідних заходів по недопущенню нового злочину.

Засоби профілактичної діяльності слідчого можна розділити на дві групи:

1) дії, проведені безпосередньо самим слідчим;

2) дії, здійснювані з доручення слідчого іншими державними органами, організаціями, виробничими підприємствами, іншими установами й громадськістю.

До першої групи ставляться слідчі дії з елементами виховно-психологічного впливу на конкретних осіб; пошукові заходи, криміналістичні операції профілактичної спрямованості; до другого - дії оперативно-розшукового, техніко-організаційного, технічного, управлінсько-організаційного характеру, здійснювані відповідно до доручення слідчого органами дізнання, керування й виробництва.

Велике значення для успіху профілактичної діяльності слідчого має правильний вибір об'єкта профілактичного впливу. Дані для цього звичайно збираються в ході реалізації методичних рекомендацій при вивченні всіх структурних особливостей відповідного виду злочинної діяльності. Дослідження зазначених особливостей дозволяє з урахуванням слідчої ситуації виявити ті структурні елементи розслідуваного злочину, які вимагають профілактичного впливу саме криміналістичними засобами. Такими об'єктами найчастіше є конкретні особи (певного негативного складу характеру й відповідної життєвої спрямованості й т.п.), невеликі виробничі колективи (з неблагополучним мікрокліматом), неблагополучна виробнича й інша техногенна обстановка на об'єкті, де зроблене злочин, і ін.

Тактичні завдання профілактичного впливу слідчого вирішуються шляхом проведення окремих слідчих дій (допит, очна ставка й ін.), тактичних операцій. При цьому в ній можуть бути широко використані найрізноманітнішим і доступні слідчим індивідуально-виховні й інші методи, спрямовані на перебудову психології особистості й мала соціальна група, на зміну умов життя й праці, у яких живуть і діють особистомсті і мала соціальна група. Ними можуть бути які-небудь організаційні, а іноді й технічні міри, спрямовані на усунення відповідних недоліків у виробничій діяльності підприємств і установ, де був зроблений злочин. Це може бути й інформування через засоби масової інформації про дії нерозшуканого злочинця з метою попередження нових злочинів.

 

71. Поняття та детермінація корисливої злочинності. Кримінологічна характеристи­ка корисливих злочинів.

 

Корислива злочинність - сукупність скоєних на певній території за пев­ний період часу злочинів (осіб, що їх скоїли) з метою безкоштовного задоволення майнових потреб. Розрізняють ненасильницькі та насильницькі види корисливих злочинів.

Корисливі злочини проти особистого майна громадян відбуваються по мотиві користі із прямим наміром на незаконне отримання матеріальної вигоди за рахунок інтересів громадян. До того ж крадіжка в ході її здійснення нерідко переростає в грабіж і навіть у розбій, а грабіж - у розбій. Обман іноді є способом не шахрайства, а крадіжки, вимагання ж у випадках, коли мова йде про погрозу насильством, зближається з насильницьким грабіжем і розбоєм.

Предметом всіх видів корисливих і корисливо-насильницьких злочинів проти особистої власності громадян, як правило, є коштовні споживчі товари підвищеного попиту й легко реалізовані.

Крадіжки особистого майна на вулицях становлять близько 40% всієї вуличної злочинності.

Зростає число крадіжок транспортних засобів, темпи приросту в останні два роки склали близько 80%, питома вага в загальному числі вуличних злочинів близько 9%.

Ростуть крадіжки особистого майна на транспорті, темпи приросту в останні роки - більше 40%.

Крадіжки квартирні, кишенькові відбуваються переважно (до чотирьох п'ятих) у денний час. Аналіз же злочинів, пов'язаних із крадіжками, розукомплектовуваннями, викраденнями автомототранспорта у великих містах показав, що 85% з них відбуваються у вечірній і нічний час у безпосередній близькості від житлових будинків потерпілих.

Способи здійснення крадіжок, з одного боку, залишаються традиційними: входження в довіру, підбор ключів, використання відмичок і іншого злодійського інструмента, проникнення через кватирки, відкриті вікна, горища, двері балконів розрізування кишень і дамських сумочок; а з іншого боку - здобувають риси агресивності: злом дверей, зривання замків і запорів, пролами стін і стельових перекриттів, а в сільській місцевості - розбір грубних труб.

Особливістю шахрайств є те, що в предмет зазіхань входять не тільки речі, що мають матеріальну цінність, але й речі, що представляють або засвідчують право на майно.

Види шахрайства різноманітні: це й гадання, знахарство, і шулерство при грі в карти; узяття грошей нібито для придбання дефіцитних товарів і неповернення їх; заволодіння цінностями під приводом надання послуг у купівлі-продажу автомашин, одержанні квартир; одержання майнових вигід по підроблених документах; передача замість домовлених речей інших, але гіршої якості, наприклад, замість золотих годин - позолочених, або в меншій кількості, чим було домовлено; обрахування при розміні великих грошових купюр або при покупці речі; застосування так званих ляльок, коли впакування паперу видається за пачку грошей.

Способів здійснення шахрайства два:

1) обман і 2) зловживання довірою. Конкретно це виражається в повідомленні свідомо неправдивих відомість або відомому прихованні (неповідомленні) обставин, які вводять потерпілого в оману; видачі одною особою себе за іншу особу, наприклад за представника влади; використання форменого обмундирування при відсутності права на його носіння; використання фіктивних або крадених документів.

Шахрайства найчастіше відбуваються в містах, переважно на вокзалах, в аеропортах, на ринках, біля великих магазинів і носять, як правило, груповий характер. При “грі” у наперсток, наприклад, потрібно трохи виконавців і чіткий розподіл' їхніх ролей - від зазивав і охранителей до безпосередніх шулерів.

Вимагання виражається у вимозі - спонуці злочинця передати йому:

а) особисте майно потерпілого,

б) право на майно, наприклад вимога оформити в нотаріуса договір дарування,

в) зробити певні дії майнового характеру, наприклад знищити боргову розписку або заповіт.

Спонука до передачі здійснюється:

а) під погрозою насильства над особистістю потерпілого,

б) його близьких,

в) оголошення про їх ганебних відомостей (шантаж),

г) винищування їхнього майна,

д) шляхом насильства над особистістю, у тому числі небезпечного для життя й здоров'я потерпілого.

Широке поширення в останні роки має вимагання, сполучене з погрозою фізичної розправи або насильством.

Загальні причини корисливої й корисливо-насильницької злочинності кореняться в протиріччях суспільного розвитку, у вкрай несприятливих тенденціях в економіці й, насамперед, у чинність реально існуючих кризових явищ, у недоліках соціально-духовної сфери, у прорахунках у виховній роботі, у формально-бюрократичному відношенні до людей і інших явищах.

Безпосередніми ж причинами крадіжок, грабежів, розбоїв, шахрайств і вимагань виступають наступні явища негативної властивості:

формування корисливо-паразитичної мотивації в сімейно-побутовому середовищі, за місцем роботи, навчання;

поширення й впровадження психології вещизма, накопичення, користолюбства;

деформація дозвілльно-побутових інтересів, потреб, звичок, що виражається в прагненні до пияцтва, наркотикам, азартним іграм, і деградація особистості на цій основі;

споживацько-егоїстична атмосфера, як і атмосфера насильства в намогти;

низький рівень культури, свідомості, моральності осіб, що роблять корисливі й корисливо-насильницькі злочини.

До умов, що сприяють здійсненню цих діянь, належать:

слабка технічна захищеність жител і сховищ;

відсутність контролю за сторонніми особами в будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, готелях, гуртожитках, у дворах будинків;

недоліки боротьби зі збутом викраденого майна;

наявність у злочинців різної зброї;

безтурботне відношення громадян до зберігання свого майна;

віктимне поводження потерпілих, що проявляють користь, жадібність, що характерно при шахрайстві, або, що перебували в стані алкогольного сп'яніння, вступ у випадкові зв'язки, що полегшують крадіжки, пограбування.

Серед умов, що сприяють здійсненню розглянутих злочинів, окремо варто виділити низьке їхнє розкривання. Зниження розкривання викликає збільшення числа злочинів проти особистого майна громадян, а збільшення числа цих злочинів знижує розкривання.

Кримінологічні дослідження особистості засуджених дозволяють дійти висновку про те, що більшості з них властиві загальні риси:

наявність у злодіїв, грабіжників, розбійників, шахраїв і здирників егоїстичного корисливо-споживчого прагнення до паразитичного існування за рахунок злочинного вилучення особистої власності громадян;

стійка деформація свідомості, нігілістичне відношення до законів, перекручення суспільних принципів і моральних правил життя, некритична й завищена оцінка своєї особистості;

укорінення пороків: пияцтво, уживання наркотиків, захоплення азартними іграми, випадкові полові зв'язки.