Система освіти сучасної України

Мета освіти (за законом України «Про освіту»)

всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспіль­ства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання ви­сокоморальних якостей, формування громадян, здатних до свідомого сус­пільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, куль­турного потенціалу народу, забезпечення народного господарства квалі­фікованими фахівцями

Основні принципи освіти:

— доступність для кожного громадянина;

— рівність умов для реалізації здібностей;

— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних потреб;

— органічний зв'язок зі світовою та націо­нальної історією та культурою;

— незалежність від політичних партій;

— науковий, світський характер освіти;

— інтеграція з наукою і виробництвом;

— гнучкість і прогностичність системи осві­ти, її єдність і наступність, безперервність і різноманітність;

— поєднання державного управління і гро­мадського самоврядування;

Структура освіти:

дошкільна освіта

загальна середня освіта

позашкільна освіта

професійна освіта

вища освіта

післядипломна освіта

аспірантура, докторантура,

самоосвіта

Освітньо-кваліфікаційні рівні:

кваліфікований робітник

молодший спеціаліст

бакалавр

спеціаліст

магістр

Структура середньої освіти:

перший ступінь — початкова школа (1—4 класи) другий ступін ступінь — основна школа (5—8 класи) третій ступінь — старша школа (9—11 класи)

Типи вищих навчальних закладів

І—II рівні акредитації: технічні, педагогічні, медичні, мистецькі училища, технікуми, коледжі. І—IV рівні акредитації: інститути, академії, університети

52. Види самостійної роботи.

Якось так непомітно склалося, що в багатьох вищих закладах освіти з боку студентів, і окремих викладачів самостійна робота студентів розглядається порівняно з лекцією, семінарським і практичними заняттями як щось другорядне. У всіх навчальних планах на її проведення відводиться належна кількість годин, але часто-густо вона прово­диться формально. Між тим, як слушно наголошують українські та російські вчені-педагоги, самостійна робота – це форма навчання, при якій студент засвоює необхідні знання, оволодіває вміннями й навичками, навчається планомірно, систематично працювати, мислити, формує свій стиль розумової діяльності. Її відмінність від інших форм навчання в тому, що вона передбачає здатність студента самому організувати свою діяльність у відповідності до поставлених завдань.(Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпченко Н.І. Підготрвка майбутнього вчителя: зміст та організація. – К., 1997, с. 44-45.)

У межах аудиторних занять, зауважують вчені, неможливо дати (і засвоїти) тієї маси знань, яка постійно збільшується в кількісно-якісному відношеннях, іноді навчіть виходячи за межі навчальних планів, що зовсім не означає, що вони якимось чином виходять із системи навчального процесу в цілому.(Мороз О.Г., Сластьонін В.О., Філіпченко Н.І. Підготрвка майбутнього вчителя: зміст та організація. – К., 1997, с. 166.)

Значущість самостійної роботи студента визначають ряд чинників, серед яких найбільш важливими є:

а) самостійний характер роботи студента над матеріалом;

б) різноманіття форм діяльності студентів у процесі пошуку найбільш вагомих знань, відповідно до обраної ним професії;

в) самостійна робота формує не тільки знання, а й переконання у необхідності їх утилітарності в майбутньому;

г) самостійна робота формує у майбутнього спеціаліста відповідну мотивацію та навички самоосвіти, які будуть його супроводжувати все життя. Освіта не закінчується з одержанням диплома. Людина, яка не займається самоосвітою, безнадійно відстає від інших колег у фаховому, політичному та культурному аспектах.

д) самостійна робота визначає рівень засвоєння студентом знань на лекціях, семінарських та практичних заняттях. Саме в процесі самостій­ного опрацювання матеріалу суб'єкт бачить ті прогалини в знаннях, які йому слід ліквідувати негайно, тому що в іншому разі вони можуть стати серйозною перешкодою до опанування певного навчального блоку в цілому.

Самостійна робота студентів заочної (дистанційної) форми навчання є основним видом навчання.

Підготовка студентів до самостійної роботи й керівництво нею, поділяється на три великі блоки: мотиваційний, технологічний, органі­заційний.

а) Мотиваційний блок

Функцією цього блоку є створення з метою цілеспрямованого акцентування викладачем значущості самостійної роботи для опанування всією системою знань певної дисципліни. При цьому кожна проблема, яку необхідно вирішувати в процесі самостійної роботи, повинна бути детально продумана в плані послідовності етапів, кожен з етапів повинен бути забезпечений літературою і не взагалі, а з зазначенням конкретного підручника та навчального посібника з виділеними в них розділами і навіть сторінками. Перевантаження студентів навчальною літературою, виходячи з того «чим більше рекомендоване, тим краще, щось там та прочитають» обертається боком. Відчуваючи себе перевантаженим, а іноді невміючи кваліфіковано визначити в рекомендованій літературі взагалі найбільш важливе для висвітлення того чи іншого питання, студенти втрачають інтерес до самостійної роботи, орієнтуються на мінімальне її виконання. При плануванні самостійної роботи слід вра­хувати завантаженість студента на тиждень, місяць, і т. д.

Зкоординовані години самостійної роботи між окремими кафедрами є запорукою зняття перенавантаження студентів. При цьому слід мати на увазі, що самостійна робота хоч і не лімітована так жорстко як, наприклад, лекція чи семінарське заняття, але саме вона при належній її організації найбільше самоорганізовує людину, що є неабиякою рисою майбутнього спеціаліста, адже через кілька років він сам визначає шляхи свого самовдосконалення. Як свідчать соціологічні дослідження проведені в Полтавському державному педагогічному інституті, Пол­тавському державному сільськогосподарському інституті, в Європейсь­кому університеті фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу (м.Київ), ті студенти, які були активно заангажовані в самостійній роботі, ставши спеціалістами, значно успішніше вирішують виробничі, фінансові, освітянські, науково-дослідні проблеми, ніж ті, які цю роботу в студентські роки виконували формально.

б) Технологічний блок

Другим важливим блоком самостійної роботи є технологічний. В його основі лежить завдання навчити студентів вміло користуватись літе­ратурою, вибирати саме те, що найбільше кореспондує з даною, конк­ретною темою. При цьому важливим є застереження від надмірного захоплення матеріалом, який хоч і стосується якимось чином даної теми, але спрямований, в основному, на висвітлення іншого питання. Соціологічні дослідження виявили, що майже половина (47,3%) студентів денного відділення на запитання, що їм заважає вчитись, відповіли: невміння самостійно працювати з програмним матеріалом. Дослідження, проведені в педагогічних вузах, показали, що до 20% програмного матеріалу без погіршення засвоєння може бути віднесено на самостійне опрацювання. Це інформація, яка повторюється на лекціях з історії України і політології; математики і статистики; основ права і основ конституційного права; етики ділового спілкування і основ менеджменту; біології і основ екології тощо.

Звичайно, можна допустити, що дана повторюваність викликана суб'єктивними підходами того чи іншого викладача. Адже відомо, що той чи інший викладач, окрім «свого» матеріалу часто-густо викорис­товує дані, положення, що «належать» близькій, але предметно іншій дисципліні. І в цьому немає нічого поганого, якщо це доцільно і в міру, але з іншого боку — більш тісна координація роботи кафедр може дати можливість більш раціонально використати час відведений для саме «своєї» дисципліни і разом з тим є свідченням можливості більш широ­кого винесення матеріалу на його самостійне опрацювання.

Звичайно, як зазначають провідні українські та російські педагоги Л.Вовк, О.Мороз, В.Сластьонін, Н.Філіпенко, всьому повинна бути розумна міра. Адже виходячи з вищевказаної ситуації, деякі керівники вузів, спираючись на сухі цифри результатів досліджень можуть піти на шлях скорочення аудиторних годин з метою збільшення часу на самостійну роботу. Максималізм у цьому відношенні, наголошують вчені-педагоги, був би не менш шкідливим, ніж перевантаження аудиторними заняттями.

в) Організаційний блок самостійної роботи

Велике значення в самостійній роботі є її організація. Вже сама суть самостійної роботи передбачає вміння студента до самоорганізації, але як свідчить практика педагогічної праці, цей процес проходить значно успішніше, якщо викладач в загальних рисах визначить студентам, що повинно стати результатом самостійної роботи і яким чином його досягти. При правильній, вмілій організації самостійної роботи у студента формуються навички дослідницької роботи. А ця робота вимагає чіткої наукової дисципліни, раціонального розподілу часу на висвітлення і, обґрунтування певного розділу чи етапу дослідницького процесу, коректного співвідношення праці і відпочинку, занять в ауди­торії, бібліотеці та в домашніх умовах.

Польські вчені-педагоги, наприклад, прийшли до висновку, що якщо мотиваційний і технологічний блоки самостійної роботи в житті студента представлені повно, а увага до організаційної недостатня, позитивний результат якщо і досягається то дуже важкими моральними і психоло­гічними зусиллями.

У педагогічній науці подано декілька типів і видів самостійної роботи. Більшість вчених схильні до думки, що найбільш відповідними до вищих закладів освіти є класифікація запропонована вченим П.І.Підкасистим, який поклав в основу класифікації розмежування самостійної робота: а) за зразками, б) конструктивно-варіантні, в) евристичні; г) творчо-дослідні.

Самостійна робота за зразками характеризується виконанням типових завдань та різноманітних вправ за зразком. Ці завдання і вправи дають можливість засвоїти матеріал, але вони не розвивають творчої активності студента. В їх основі лежить метод спостереження. Відповід­но з цим методом визначаються зовнішні зв'язки і відношення не про­никаючи глибоко в їх суть.

Конструктивно-варіантна самостійна робота допомагає відтворити структуру знань, використати їх при вирішенні складних завдань, проб­лемних ситуацій. Конструктивно-варіантні самостійні роботи дають можливість суб'єкту, а ним є студент, проникнути у внутрішні зв'язки і відношення. Тут вже використовуються методи аналізу і синтезу, ін­дукції і дедукції, аналогії, системності та редукції.

Евристична самостійна робота – це вирішення окремих проблем, які ставляться на лекції, семінарі, практичному занятті. Характерною рисою таких робіт є формування вміння формулювати проблему, бачити шляхи її розвитку і вирішення. Евристичні самостійні роботи є початком творчого підходу до вирішення питань в різних царинах суспільного життя.

Творчо-дослідна самостійна робота дозволяє студентам в курсових і дипломних роботах відійти від репродуктивного типу мислення. Це така форма мислення, коли людина створює нові ідеї, парадигми, якісно відмінні від тих, які утвердилися раніше.

Творча діяльність індивіда може виступати в різних сферах, а саме: науковій, художній, виробничій, тощо. Разом з тим слід пам'ятати, що творча діяльність попри її новизну зі своїм онтологічним значенням стоїть нижче пізнавального процесу, тому що людина створює перехідне, необхідне, тоді як вона споглядає безкінечне, вічне.

Творчо-дослідні самостійні роботи визначаються високим рівнем абстрактності, науковості. Їм притаманні такі ознаки, як оригінальність, нестандартність і т.д., які набувають реального змісту в контексті логіки розвитку тієї чи іншої проблеми і шляхів її вирішення.

Польський педагог В.Оконь визначає три типи мислення, які супро­водять самостійну роботу студентів: репродуктивне, самостійне і творче. З цих трьох типів мислення, він виводить три види самостійності дій студента: діяльність несамостійна – у процесі самостійної роботи викладач повністю контролює студента; самостійна – студент сам підбирає літературу, визначає основні положення тієї чи іншої теми, на основі прочитаного робить якісь висновки; творча – коли джерелом інспірації є нові, творчі думки. (Okon W. Problem samodzielnosci myslenia i dzialania // Studia Pedagogiczne. – T. IV, 1957, s.14)

Творчо-дослідні самостійні роботи є апогеєм студентської діяльності, свідченням того, що студент вступає в науку, в загальних рисах здатний визначити своє майбутнє, яке при відповідному його вихованні поєднане з долею суспільства, в якому він діє.