Гірничо-промислові ландшафти

У гірничопромислових ландшафтах відбувається енергійна перебудова поверхні, в результаті чого формується так званий техногенний неорельєф. При цьому масштаби перебудови настільки істотні, що в науці сформувалося поняття "антропогенного орогенезу". Визначають два типи форм техногенного рельєфу:

- позитивний (акумулятивний) - відвали, терикони, насипні та намивні поверхні;

- негативний (вироблений) - шахти, кар'єри, виїмки та ін.

Селітебні ландшафти

Ландшафти заселених територій, або селітебні, займають особливе місце в системі антропогенних ландшафтів. З їх появою почався активний процес антропогенізації натуральних та формування антропогенних ландшафтів. Створена система поселень формує своєрідний каркас антропогенних ландшафтів України, а люди і техніка, що тут знаходяться, – основне джерело їх подальшого формування. З ландшафтознавчого погляду вперше селитьбу розглянув Ф.М.Мільков – «селітебні ландшафти» – це антропогенні ландшафти населених пунктів: міст і сіл з їх будовами, вулицями, дорогами, садами і парками. Враховуючи глибину перетворення природних ландшафтів, селітебні ландшафти розділяють на два типи: міські та сільські антропогенні ландшафти.

Рекреаційний ландшафт

підтип антропогенного ландшафту; геотеріальна система, в якій тісно взаємопов'язані природні і антропогенно-техногенні елементи; підтип географічних систем, що беруть участь у відтворенні ресурсів та умов природного середовища, психофізичної енергії населення та виступають як об'єкт охорони середовища, що оточує людину, і раціонального використання природних ресурсів. Якості Р.л. зумовлені природними і антропогенними факторами; Р.л. формується під впливом діяльності людини, одночасно зберігає природний характер, підпорядковується природним закономірностям і характеризується "антропогенним змістом" у вигляді культурних рослин, змінених якостей грунту, режиму підземних та поверхневих вод, наявністю геотехнічних систем та інженерних споруд. Суттєвою особливістю Р.л. є складне поєднання процесів природної самоорганізації та керування з боку людини, наявність у складі ландшафтів елементів соціальної сфери.

Хімічна промисловість

Хімічна промисло́вість — це галузь важкої промисловості, до якої належить продукція мінеральних добрив, пластмас і хім. композитів, штучного і синтетичного волокна й текстилю, органічних і неорганічних хімікатів, гербіцидів, хімікатів для презервування продуктів харчової промисловості, фото- і кіноплівки та реактивів для упакування, штучної гуми, засобів для миття та дезинфектантів, отрутохімікатів воєнного призначення, а також деяких експозитів.

Загальна характеристика

Основними галузями хімічної промисловості є петрохімічна (або нафтохімічна) промисловість, карбохімічна (або коксохімічна) промисловість, заводи, що переробляють іншу хім. сировину (сірка, йод, бром) тощо. Деякі ділянки хімічного виробництва, за сучасною класифікацією, не належать до хім., а становлять окремі галузі промисловості; до них належить власне нафтохім. і целюлозно-паперова (т. зв. лісохім.) промисловість, коксохім., фармацевтична і найновіша — мікробіологічна промисловість.

До складу хімічної промисловості входять такі галузі:

гірничо-Хімічна;

основна Хімічна;

хімія органічного синтезу;

виробництво та переробка полімерних матеріалів;

хімія тонкого органічного синтезу (виготовлення лаків, фарб, фотохімічних товарів);

побутова Хімічна.

Застосування

Вироби хімічної промисловості знаходять застосування у всіх без винятку ділянках нар. господарства і в побуті. Особливо швидке зростання вживання продуктів хімічної промисловості припадає на другу пол. 20 ст., коли у зв'язку з недостачею традиційних видів сировини (вовна, шкіра, деревина, хутра, навіть метали) та великим приростом населення постала потреба в замінниках цих матеріалів. Дякуючи високому ступеневі розвитку хім. науки та можливостям застосовувати в хім. виробництві автоматизацію процесів, хім. промисловість відзначається малою трудомісткістю, але високими коштами устаткування.

Класифікація хіміко- технологічних процесів

Химико-технологический процес - це процес одержання цільового продукту починаючи з етапу підготовки сировини й закінчуючи виділенням цього цільового продукту.

Основою класифікації хіміко-технологічних процесів є:

• спосіб організації процесу (тобто. за параметрами технологічного режиму);

По способу організаціїхимико-технологические процеси може бути періодичними, безперервними і комбінованими. У цьому комбіновані процеси можуть характеризуватися безперервним надходженням сировини й періодичним відведенням продукту навпаки.

• кратність обробки сировини (тобто. методами обробки);

По кратності обробки сировини розрізняють процеси із відкритою, закритою (>циркуляционной) і комбінованої схемами. У процесах із закритої схемою потрібно кількаразовий поверненнянепрореагировавшего сировини до зони хімічного взаємодії доти, як він перетвориться на кінцевий продукт.

• вид використовуваного сировини;

По виду використовуваного сировинихимико-технологические процеси умовно поділяють до процесів, використовують мінеральну сировину чи сировину тваринного, рослинного походження.

• агрегатний стан речовин, що у реакції (тобто. пофазовому стану реагентів);

По агрегатному стану речовин, що у хімічної реакції, розрізняють гомогенні і гетерогенніхимико-технологические процеси.

Гомогенні та гетерогенні процеси

Гомогенними процесами називають такі, де всі реагують речовини перебувають у однієї який-небудь фазі: газової (р), твердої (т), рідкої (ж). У цих процесах реакція зазвичай протікає швидше. У цілому нині, механізм всього технологічного процесу у гомогенних системах простіше, відповідно простіше й управління процесом. Через це практично часто прагнуть гомогенним процесам, тобто. переводять реагують компоненти у будь-яку одну фазу.

У гетерогенних процесах беруть участь речовини, перебувають у різних станах (фазах), тобто. у двох й трьох фазах.

Догетерогенним процесам ставляться, наприклад, горіння (окислювання) твердих речовин і рідин, розчинення металів в кислотах і лугах та інших.

• пофазовому стану продуктів реакції

• парниковий ефект хімічної реакції;

Хімічні реактори, їх класифікація.

Хімічний реактор - агрегат для проведення хімічних реакцій об'ємом від декількох мілілітрів до десятків кубометрів. Залежно від умов протікання реакцій і технологічних вимог реактори діляться: реактори для реакцій в гомогенних системах і в гетерогенних системах; реактори низького, середнього та високого тиску; реактори низькотемпературні і високотемпературні; реактори періодичного, полунепреривного і безперервної дії.

Мета роботи реактора - вироблення кінцевого продукту з вихідних компонентів при дотриманні вимог максимальної ефективності процесу:

Створення стійкого і стабільного режиму проведення реакції;

високі енергетичні показники;

мінімальна вартість реактора;

простота роботи і ремонту.

Характеристика впливу на довкілля та стан здоров'я людини хімічної промисловості. 28)Класифікація забруднювальних речовин. 29)Ознаки отруэння хлором, аміаком, чадним газом. 30)Заходи боротьби зі шкідливим впливом на екологію.

27) Хімічні забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять - у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії. Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є: оксиди сульфуру (сірки) – SO2, SO3; сірководень (Н2S); сірковуглець (СS2); оксиди нітрогену (азоту) – Nox; бензпірен; аміак; сполуки хлору; сполуки фтору; сірководень; вуглеводні; синтетичні поверхнево-активні речовини; канцерогени; важкі метали; оксиди карбону (вуглецю) – СО, СО2. До кінця XX ст. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства,комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи. Сучасний побут, який значною мірою змінився завдяки широкому використанню хімічних продуктів, перетворився на небезпечне джерело забруднення біосфери. Побутові відходи містять значну кількість синтетичних та штучних речовин, які не засвоюються у природі. А отже надовго вибувають з природних геохімічних циклів. Спалювання побутових відходів часто неможливе через те, що навколишнє середовище забруднюється токсичними продуктами згорання (сажа, поліциклічні ароматичні вуглеводні, хлорорганічні сполуки, соляна кислота тощо). А тому виникають звалища відпрацьованих автопокришок і пластикових упаковок. Такі звалища виявляються добрими екологічними нішами для пацюків та супутніх з ними мікроорганізмів.

У людини розвиваються гострі чи хронічні отруєння, і навіть мають місце віддалені хвороботворні патологічні процеси залежно від дози, часу й характеру впливу хімічних забруднень.Кратковременное потрапляння до організму великих кількостей токсичних речовин призводить до розвитку клінічно вираженого патологічного процесу – гострого отруєння. Такі отруєння поділяються на легкі, середньої важкості і досить важкі. Останні іноді закінчуються смертельними наслідками.

Отруєння обумовлені систематичним чи періодичним потрапляння до організму порівняно невеликих кількостей токсичних речовин називаються хронічними отруєннями. Ці отруєння рідко мають яскраво виражену клінічну картину. Їх діагностика дуже складна, бо якийсь і також речовина тільки в осіб викликає поразка печінки, в інших – кровотворних органів, третіх – нирок, у четвертих – нервової системи. Тільки незначна кількість хімічно забруднювачів при вплив у "малих дозах викликають суворо специфічний патологічний процес, переважна більшість дає так званий загально токсичний ефект.

28) Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпечності:

І клас – надзвичайно небезпечні (бензапірен, свинець), ГДКрз яких менше 0,1 мг/м3;

ІІ клас – високо небезпечні (двоокис азоту, фенол), ГДКрз яких від 0,1 до 1,0 мг/м3;

ІІІ клас – помірно небезпечні (сірчаний газ, пил), ГДКрз яких від 1 до 10 мг/м3;

ІV клас – мало небезпечні (оксид вуглецю, аміак), ГДКрз яких більше 10 мг/м3.

Забруднення звичайно поділяють на природні і антропогенні.

Стійкі(незруйновані біосферою за короткий час без негативних наслідків для неї) і нестійкі (ті, що зникають або модифікуються до безпечного стану під впливом біосфери чи фізичних умов на поверхні Землі).

на промислові і непромислові (сільськогосподарські). Залежно від природи забруднення поділяють на енергетичні і матеріальні.

Можна застосувати останній підхід і для класифікації промислових виробів і відходів, виокремлюючи механічні (переважно тверді "цяцьки" людей), хімічні (гази, рідкі сполуки і штучні речовини), фізичні (всі види полів, хвиль і випромінювань), біологічні (створені чи модифіковані під впливом людини найпростіші, рослини, тварини).

За розміром "зони ураження" (площа і відстань поширення чи перенесення) забруднення класифікують так: забруднення житла; локальні; регіональні; глобальні.

29) Хлором

Ознаки отруєння: хлор має сильну подразнювальну дію на верхні дихальні шляхи. Кашель при тривалій дії посилюється і може завершитися спазмом окремих ділянок дихальних шляхів, а потім припиняється дихання. Навіть при короткочасній дії хлору можливе набрякання легень.

Перша допомога: негайно вивести потерпілого на свіже повітря, звільнити від одягу, що заважає диханню. Дати дихати киснем. Зігрівати потерпілого грілками.

Карбон (II) оксидом

Ознаки отруєння: запаморочення голови, головний біль, слабкість, блювання, шум у вухах, судороги і втрата свідомості.

Перша допомога: потерпілого негайно вивести на свіже повітря, звільнити від одягу, який заважає диханню, давати вдихати кисень (чистий або з додаванням 5%-ї вуглекислоти (С02). Потерпілого потрібно тримати в теплі, зігрівати грілками. У разі потреби робити штучне дихання до прибуття лікаря.

Симптоми отруєння аміаком

При легкому отруєнні аміаком симптоми можуть обмежитися подразненнями слизових оболонок очей і носоглотки. При цьому виникає сухість в очах і горлі, чхання і кашель, хриплость голосу, хворобливість в області грудної клітини.

Якщо поразка носить більш важкий характер, то в горлі відчувається пекучий біль, набряклості області гортані і тканин легкий. Можуть розвинутися бронхіт і пневмонія. При проникненні висококонцентрованого розчину аміаку в порожнину шлунка або кишечника виникають вогнища відмерлої тканини, які при загостренні можуть стати причиною розвитку больового шоку. Крім того, важке отруєння аміаком приводить до кровотечі в ШКТ, асфіксії і набряку гортані, реактивному перитоніту.

30) Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля. Аналіз заходів із зниження токсичності відпрацьованих газів автомобілів доз­воляє виділити такі основні напрями:

1. Використання нових типів силового устаткування, з мінімаль­ним викидом шкідливих речовин.

2. Заміна конструкції, робочих процесів, технології виробництва автомобілів з метою зниження токсичності відпрацьованих газів. Вдосконалення конструкції і робочих процесів бензинових двигунів спрямоване на підвищення стійкості займання і швидкості згоряння збіднених паливно-повітряних сумішей, які забезпечують низьку токсичність відпрацьованих газів. Для досягнення цієї мети у бензинових двигунах використовуються вдосконалені камери згоряння. Для підвищення економічності керування складом паливно-повітряної суміші і кутом випередження запалювання використовується мікропроцесорна техніка.

3. Застосування пристроїв очищення або нейтралізації відпрацьованих газів. Для автомобілів з бензиновими двигунами дуже ефективні каталітичні нейтралізатори потрійної дії. Для автомобілів з дизелями застосовують фільтри, які очищають відпрацьовані гази від сажі.

4. Використання альтернативного або зміна характеристик традиційного палива. До перспективного палива із зниженим рівнем токсич-ності вихлопних газів, відносять водень, етанол, метанол, стиснений при-родний і зріджений нафтовий газ, неетильовані високооктанові бензини.

Нафта та природній газ. 32) Класифікація. 33) Властивості. 34)Утворення(походження) нафти. 35) Розміщення нафти, газу та води в надрах землі. 36)Шляхи забруднення повітря при використанні нафтопродуктів та газу. 37)Первинні і вторинні забруднювачі.

31) На́фта— горюча корисна копалина, складна суміш вуглеводнів різних класів з невеликою кількістю органічних кисневих, сірчистих і азотних сполук, що являє собою густу оліїсту рідину. Забарвлення в неї червоно-коричневе, буває жовто-зелене і чорне, іноді зустрічається безбарвна нафта.[2] Нафта має характерний запах, легша за воду, у воді нерозчинна.

Елементний склад, %: вуглець 80-88, водень 11-14,5, сірка 0,01-5, кисень 0,05-0,7, азот 0,01-0,6.

Густина — 760–990 кг/м³

Теплота згоряння — 43,7-46,2 МДж/кг.

Найважливіше джерело рідкого палива, мастил, сировина для синтетичних матеріалів тощо.

Приро́дний газ (рос. газ; англ. gas; нім. Gas n, Erdgas n) — суміш газів, що утворилася в надрах землі при анаеробному розкладанні органічних речовин. Як правило, це суміш газоподібних вуглеводнів (метану, етану, пропану, бутану тощо), що утворюється в земній корі та широко використовується як високоекономічне паливо на електростанціях, у чорній та кольоровій металургії, цементній та скляній промисловості, у процесі виробництва будматеріалів та для комунально-побутових потреб, а також як сировина для отримання багатьох органічних сполук.

Природний газ є корисною копалиною. Часто є побічним газом при видобутку нафти. Природний газ у пластових умовах (умовах залягання в земних надрах) знаходиться в газоподібному стані у вигляді окремих скупчень (газові поклади) або у вигляді газової шапки нафтогазових родовищ — це вільний газ, або в розчиненому стані в нафті або воді (у пластових умовах), а в стандартних умовах (0,101325 МПа і 20 °C) — тільки в газоподібному стані. Також природний газ може знаходитися у вигляді газогідратів.

32) Класифікація нафт — розподіл нафт на класи, типи, групи і види.

За складом дистилятної частини нафти ділять на п'ять класів: метанова, метано-нафтенова, нафтенова, метано-нафтено-ароматична і нафтено-ароматична.

За вмістом сірки нафту ділять на малосірчисту (до 0,5%), сірчисту (0,5-2%) і високосірчисту (понад 2%).

За вмістом фракцій, що википають при перегонці до температури 350°С, її ділять на типи: Т1 (понад 45%), Т2 (30-45%), Т3 (менше 30%).

За вмістом базових мастил нафти ділять на чотири групи: М1 (понад 25%), М2 (20-25%), М3 (15-20%) і М4 (менше 15%).

За вмістом твердих парафінів її ділять на три види: П1 (менше 1,5%), П2 (1,5-6%), П3 (понад 6%).

За вмістом смол і асфальтенів нафту ділять на малосмолисту (до 10%), смолисту (10-20%) і високосмолисту (понад 20%).

У практиці вживається умовний поділ нафти на легку, середню і важку відповідно з густиною до 850, 850–950 і понад 950 кг/м3.

33) Н. являє собою суміш бл. 1000 індивідуальних речовин, з яких велика частина — рідкі вуглеводні.

Вуглеводневий склад. У нафті представлені парафінові (30-35, рідше 40-50 об'ємних %) і нафтенові (25-75%), ароматичні (10-20, рідше до 35%) і змішаної (гібридної) будови — парафіно-нафтенові, нафтено-ароматичні тощо.

Груповий склад вуглеводнів нафти — кількісна характеристика складу нафти або її фракцій за класами вуглеводнів, що входять до них — метанових, нафтенових і ароматичних. Син. — груповий склад нафти, вуглеводневий склад нафти.

Поверхнево-активні речовини нафти — нафтенові кислоти, смоли, асфальтени і інші речовини, вміст яких у нафті зменшує її поверхневий натяг на межі з водою і сприяє утворенню абсорбційних шарів цих речовин на стінках порожнин.

Нафта — легкозаймиста рідина, температура спалаху від −35 до +120 °C (залежить від фракційного складу і вмісту в ній розчинених газів). Питома теплота згоряння (нижча) 43,7-46,2 МДж/кг. Нафта розчинна в органічних розчинниках, у звичайних умовах не розчинна у воді, але може утворювати з нею стійкі емульсії. У технології для відділення від нафти води і розчинених у ній солей проводять зневоднення і знесолювання.

Товарні властивості нафти — фракцщійний і груповий склади нафти, вміст сірки і масел, теплота згоряння

Природний газ не має кольору і запаху. Щоб можна було визначити витік по запаху, до нього перед подачею споживачам додають одорант — речовину з різким специфічним запахом. Як одорант може використовуватись етилмеркаптан — C2H5SH або суміш природних меркаптанів — СПМ (C2H3P). У магістральних газопроводах транспортується неодоризований газ, оскільки одорант належить до агресивних речовин, що спричиняють корозію стінок труб.

Фізико-хімічні властивості, параметри яких характеризують газ (газоконденсат) за умов пластових тисків і температури:

Густина, в'язкість, вологовміст,розчинність, зворотна конденсація, критична температура і тиск,об'ємний коефіцієнт, коефіцієнт стисливості та ін.

Фізичні властивості

Орієнтовні фізичні характеристики:

Густина: ρ = 0,7 кг/м³ (сухий газоподібний) або 400 кг/м³ рідкий

Температура займання: t = 650 °C

Теплота згоряння: 16 — 34 МДж/м³ (для газоподібного)

Октанове число при використанні на двигунах згоряння: 120 — 130

34) Проблема походження нафти і формування її родовищ має велике практичне значення, тому що її вирішення дозволить обґрунтовано підходити до пошуку і розвідки нафтових родовищ і оцінювання їх запасів, однак і зараз серед геологів і хіміків є прихильники як гіпотез неорганічного, так і гіпотез органічного походження нафти.

Походження нафти і газу — одне з найскладніших і дискусійних питань в геології. Ця проблема виникла ще у XVI ст. і продовжує залишаться дискусійною дотепер.

Основними труднощами, що стоять перед дослідниками питання про походження «природної нафти», розуміючи під цією назвою широкий комплекс газоподібних, рідких і твердих вуглеводних сполук, є явно вторинний характер залягання нафтових бітумів і відсутність у самій нафті залишків вихідної органічної тканини. Позбавлений прямих і переконливих фактів, що належать безпосередньо до досліджуваного об'єкта, дослідники змушені оперувати непрямими міркуваннями і фактами, що допускають різне тлумачення. У зв'язку з цим немає єдності думок навіть у такому кардинальному питанні, як питання про органічне чи неорганічне походження нафти. Переважна більшість геологів підтримують думку про утворення нафти із залишків живої матерії, але є досить багато прихильників концепції неорганічного походження нафти, які наводять вагомі міркування як геологічного, так і хімічного порядку.

Природний газ знаходиться в землі на глибині від 1000 метрів до декількох кілометрів. Над глибокою шпарою недалеко від міста Новий Уренгой отриманий приплив газу з глибини більш 6000 метрів. У надрах газ знаходиться в мікроскопічних порожнечах, названих порами. Пори з'єднані між собою мікроскопічними каналами — тріщинами, по цих каналах газ надходить з пір з високим тиском у пори з нижчим тиском доти, поки не виявиться в шпарі. Газ добувають з надр землі за допомогою свердловин. Шпари намагаються розмістити рівномірно по всій території родовища. Це робиться для рівномірного падіння пластового тиску в покладі. Інакше можливі переструми газу між областями родовища, а так само передчасне обводнювання покладу.

Газ виходить з надр внаслідок того, що в шарі перебуває під тиском, що значно перевищує атмосферний. Таким чином, рушійною силою є різниця тисків у шарі і системі збору.

35) Поклад нафти і газу (рос. залежь газа и нефти; англ. oil-and-gas reservoir; нім. Erdöl– und Erdgasvorkommen n) — природне локальне одиничне скупчення нафти і газу в одному або декількох сполучених між собою пластах-колекторах, що контролюються єдиним (спільним) ВНК чи ГНК. Межу між суміжними покладами (в одному і тому ж пласті чи резервуарі) проводять по зміні положення ВНК чи ГНК, фазового стану і фізико-хімічних властивостей вуглеводнів. Поклад є частиною родовища. Він є елементом нафтогазогеологічного районування територій.

Нафта і газ є єдиними корисними копалинами (правда, до них вже починаємо стихійно відносити і чисту питну підземну воду), що мають здатність переміщатися. Через свою рухомість вони можуть завдавати шкоди довкіллю, але і накопичуються в надрах та утворюють поклади.

36) Вплив нафтової і газової промисловості на основні компоненти навколишнього середовища (повітря, воду, грунт, рослинний, тваринний світ і людину) обумовлено токсичністю природних вуглеводнів, великою різноманітністю хімічних речовин, що використовуються в технологічних процесах, а також все зростаючим обсягом видобутку нафти і газу, їх підготовки, транспортування, зберігання, переробки та широкого різноманітного використання.

Всі технологічні процеси в нафтовій промисловості (розвідка, буріння, видобуток, збір, транспорт, зберігання і переробка нафти і газу) при відповідних умовах можуть порушити природну екологічну обстановку.

1. Руйнування природних ландшафтів у процесі будівництва добувних підприємств та транспортних трубопроводів.

2. Забруднення ґрунтів території проммайданчика та прилеглої території нафтопродуктами при експлуатації родовища, а також в результаті аварійних виливів при транспортуванні.

3. Забруднення атмосферного повітря продуктами переробки нафти (газу).

37) Промислові викиди в атмосферу поділяють на первинні й вторин­ні. Первинні — це викиди, що надходять в атмосферу безпосередньо від джерела, вторинні є продуктами первинних, але можуть бути токсичні-шими й небезпечнішими, ніж первинні (наприклад, перетворення деяких речовин у результаті фотохімічного окислення).

Атмосферні забруднювачі поділяються на первинні, які надходять безпосередньо до атмосфери, і вторинні, які утворюються внаслідок перетворення первинних забруднювачів. Наприклад, сірчистий газ в атмосфері окислюється до сірчаного ангідриду, який взаємодіє з водяною парою і утворює к

Стадії видобування нафти.

Добування нафти включає такі стадії:

1. Розвідка родовищ – відбираються породи та підземні води для геохімічного аналізу, складаються карти на яких зазначається попередній запас нафти

2. Буріння свердловин

3. Видобування

4. Збір і підготовка до транспортування.

Розвідка родовищ (пошукова, розвідувальна).

Виявлення, оцінка запасів та підготовка до промислової розробки покладів нафти і газу провадяться за допомогою нафторозвідки. Процес нафторозвідки складається з двох етапів: пошукового та розвідувального. В ході пошукового етапу здійснюються геологічна, аеромагнітна та гравіметрична зйомки місцевості, геохімічне дослідження порід і вод, складання карт. Потім проводиться розвідувальне буріння пошукових свердловин. Результатом пошукового етапу є попередня оцінка запасів нових родовищ. Головні цілі розвідувального етапу – позначити (оконтурити) поклади, визначити потужність і нафтогазонасиченість пластів та горизонтів. Після завершення розвідувального етапу обчислюються промислові запаси нафти і розробляються рекомендації щодо введення родовища в експлуатацію.