Характеристика сільського господарства.

Сільське́ господа́рство (с/г) — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд. економічно активного населення (ЕАН).

Сільське господарство, — обробка землі (для отримання\підвищення врожаїв) і вирощування свійських тварин. Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин і одержання волокна (бавовни і сизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м'яса чи органічних відходів (як палива). Сільське господарство варіюється від маленьких підсобних господарств і ферм до великих с/г артілей і колективних господарств. Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показник ролі сільського господарства в економіці застосовують частку зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення, а також питому вагу сільського господарства в структурі ВВП. Ці показники достатньо високі в більшості країн що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини ЕАН (Економічно Активного Населення). Сільське господарство в таких країнах йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я ВРХ, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації і ін.

Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію.

· Галузі с/г та їх головні ознаки.

Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає такі основні галузі:

-Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі по вигляду вирощуваних рослин:

зернові культури (пшениця, ячмінь, жито, овес, рис, кукурудза, гречка, сорго та ін.);

зернобобові культури (горох, квасоля, сочевиця, соєві боби та ін.);

кормові культури (однорічні та багаторічні трави, силосні культури, кормові коренеплоди, кормові баштанні культури);

технічні культури: а) харчові культури (цукровий очерет, цукровий буряк, крохмаловмісні культури, лікарські рослини); б) текстильні культури (бавовник, льон, джут, коноплі); в) каучуконоси (гевея);

овоче-баштанні культури: а) картопля, б) листові культури (капуста, салат, шпинат, кріп, листова петрушка і ін.); в) плодові культури (томат, огірок, гарбуз, кабачок, патисон, баклажан, перець); г) цибулинні культури (цибуля і часник); д) коренеплоди (морква, столові буряк, пастернак, петрушка, селера, ріпа, редиска, редька та ін.); е) баштанні культури (кавун, диня, гарбуз та ін.);

цитрусові культури (апельсин, грейпфрут, мандарин, лимон, бергамот та ін.);

тонізуючі культури (наркотичні культури, чай, кава, какао);

олійні і ефіроолійні культури: а) олійні культури (соняшник, рицина, гірчиця, ріпак, кунжут, рижій (рослина), коноплі, льон, кокосова пальма, олійна пальма, оливкове дерево); б) ефіроолійні культури (коріандр, аніс, кмин та ін.);

виноградарство;

садівництво; грибництво.

-Тваринництво

скотарство (вирощування великої рогатої худоби); вівчарство; козівництво; конярство; бджільництво; джмільництво; звірівництво; оленярство; птахівництво; верблюдівництво; шовківництво; свинарство; кролівництво;

Рибальство.

Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:

-Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.

-Циклічний процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці.

На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.

· Сучасні проблеми с/г виробництва.

Сільське господарство має більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ. В результаті зазнають змін ландшафти цілих континентів.

Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так, неправильна меліорація стала причиною засолення ґрунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, обширне розорювання викликало пилові бурі в Казахстані та США, випасання худоби і землеробство призвело до опустелювання в зоні Африки.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі: зведення природної рослинності на сільгоспугіддя; обробка (опушення) ґрунту, особливо із застосуванням відвального плуга; застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів; меліорація земель.

Великий вплив на ґрунти призводить до: руйнування ґрунтових екосистем; втрати гумусу; руйнування структури і ущільнення ґрунту; водяної і вітрової ерозії ґрунтів;

Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом'якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.

Тваринництво впливає на природу менше. Його вплив такій:

перевипасання — тобто випас худоби на пасовищах в кількостях, що перевищують здатність системи до відновлення;

неперероблені відходи тваринницьких комплексів.

До загальних порушень, які викликає сільськогосподарська діяльність, можна віднести: забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації; забруднення ґрунтових вод; зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення); порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні); опустелювання внаслідок комплексного порушення структури ґрунтів і рослинного покриву; знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і, як наслідок, вимирання та зникнення рідкісних видів.

· Заходи поліпшення родючості грунтів (хімічна меліорація, гідромеліорація, осушення)

Меліора́ція — цілеспрямоване поліпшення властивостей природно-територіальних комплексів з метою оптимального використання потенціалу ґрунтів, вод, клімату, рельєфу та рослинності. Меліорація відрізняється від звичайних агротехнічних прийомів тривалим і інтенсивнішим впливом на об'єкти меліорації.

До меліорації належать осушення й зрошення земель, регулювання річок і поверхневого стоку вод, закріплення пісків і ярів тощо. Меліорація — комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Хімічна меліорація- система прийомів хім. впливу на грунт для поліпшення її властивостей і підвищення врожайності с.-г. культур. Способи хімічної меліорації: вапнування грунтів (в основному дерново-підзолистих та ін з кислою реакцією) - внесення вапняних добрив для усунення надлишкової кислотності; гіпсування грунтів (солонців і солонцевих) - внесення гіпсу для зниження лужності грунтів (з нейтральною і лужною реакцією) - підкислення грунтів (внесення, дисульфат натрію тощо), призначених для вирощування деяких рослин, напр. чаю. До хімічної меліорації відносять також внесення органічних і мінеральних добрив у великих дозах, що призводить до докорінного поліпшення меліорованих грунтів, напр. піщаних. X. м. зазвичай поєднують з гідротехнічної меліорацією (напр., промиванням солонців) і оптимізаційної обробкою грунту.

Гідротехнична меліорація, (гідромеліорація) - система заходів докорінного поліпшення несприятливого водного режиму с. х. земель. Основні види гідротехнічні меліорації: зрошення, осушення і обводнення. Гідромеліорація сприяє підвищенню родючості грунтів і поліпшенню природних умов землеробства. Гідротехнічна меліорація дає можливість не тільки регулювати водний режим грунту, а й впливає на її повітряний, тепловий, сольовий і мікробіологічні режими, забезпечує стійкість сільськогосподарського виробництва, дозволяє продуктивно використовувати землі. Проводиться в поєднанні з освоєнням і правильним використанням земель (сівозміни, підбір культур і сортів, інтенсивна технологія обробітку і т. п.). Гідротехнічна меліорація передбачає будівництво гідротехнічних споруд, для боротьби з водною ерозією грунту - терасування схилів, пристрій на них водозбірних каналів, створення захисних лісових насаджень.