Екологія та її основні розділи.

Екологія та її основні розділи.

Екологія — наука про взаємодії живих організмів і їх спільнот між собою і з навколишнім середовищем.
Класифікація екологічних дисциплін, за принципом теоретичності і застосування знань на практиці включає екологію теоретичну і практичну:

1. Теоретична екологія (біоекологія) — екологія живих організмів: людини, тварин, рослин, мікроорганізмів. Цей розділ виник першим і є фундаментом екології.

2. Практична —

а) геоекологія — вивчає охорону і раціональне використання природних ресурсів, ділиться на атмо-, гідро-, літо- та ландшафтну екологію.
б) соціоекологія — вивчає вплив соціально-економічних факторів на довкілля.
в) техноекологія – галузь екології, яка вивчає механізм і наслідки впливу на довкілля різних галузей і людської діяльності

Техноекологія: поняття, об’єкт, предмет і основні завдання.

Техноекологія – наука, яка вивчає взаємодію техносфери з ресурсами навколишнього природного середовища, зокрема їх вилучення, а також послідовність технологічних процесів, що зумовлюють негативний вплив на довкілля.

Об’єкти техноекології – це системи які сформулювалися і довгий час функціонують у навк. серед.

До об’єктів людської діяльності належать промисловість (хімічна, нафто-переробна, легка, харчова, металургійна, машино-будівна), сільське госп (землеробство, рослинництво, тваринництво), енергетика (атомна, теплова. гідро), транспортна (автомоб, залізниці), військова діяльність, космічна, урбоекологія, екологічна техніка, екологічна стандартизація.

Предметом дослідження є детальне вивчення структури та функціонування природи та штучних систем за допомогою кількісних методів.

Завданням техноекології є створення бази або основи для експлаутації біологічних систем, розробка шляхів і методів екологізації, створення маловідходних або безвідходних технологій, встановлення законів, екологотехнологічна система та дослідження зв’язків у середині самої системи.

Основні поняття.

Техноекологія – наука, яка вивчає взаємодію техносфери з ресурсами навколишнього природного середовища, зокрема їх вилучення, а також послідовність технологічних процесів, що зумовлюють негативний вплив на довкілля.

Техногенез – сукупність геоморфологічних процесів, обумовлених виробничою діяльністю людини.

Техносфера – область біосфери яка в минулому була перетворена людиною через прямий або непрямий вплив з метою покращення людських потреб.

Біосфера – область активного життя, що охоплює нижню частину атмосфери, гідросфери і верхню частину літосфери.

Інфраструктура – комплекс галузей господарства, що обслуговують виробництво.

Техніка – сукупність засобів людської діяльності створених для забезпечення виробничих процесів та обслуговування невиробничих потреб суспільства

Рівновага екосистеми – властивість зберігати стійкий стан у межах регламентованих антропогенних змін у тих природних комплексах що зазнають технологічного впливу.

Глобальний моніторинг – важливий етап для оцінки глобальних проблем навк. серед.

Види забруднень навколишнього середовища: інградієнтне, параметричне, біогенетичне, стаціонарно-деструкційне забруднення.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, маючи на увазі небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за такими видами забруднень:

— інгредієнтне забруднення це сукупність речовин, кількісно чи якісно ворожі природним біогеоценозам;

— параметричне забруднення, пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (рівень шуму, радіації, освітленості тощо);

— біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

— стаціально-деструкційне забруднення зміна ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

Імпактне, регіональне, фонове забруднення.

Глобальний моніторинг – важливий етап для оцінки глобальних проблем навк. серед. Здійснюється на 3 рівнях:

імпактному рівні - вивчає забруднення на невеликих територіях.

Регіональнй - вивчає міграційні та трансформації забруднюючих речовин в певних регіонах, областях.

Фоновий - спостереження проводять у біосферномих заповідниках де не спостерігається господарська і виробнича діяльність і обмежений антропогенний вплив.

Оцінка параметрів забруднення в навколишньому середовищі.

за рівнем моніторингу забруднюючі речовини класифікують на різні класи. До системи екологічних нормативів цих речовин належать гранично допустима концентрація викидів. Для оцінки забруднюючими речовинами н. с. використовують коефіцієнт забруднення, який являє собою відношення вмісту речовин досліджених об’єктів до гранично допустимої концентрації або до фонової концентрації.

К=Среч/ГДКреч > 1; К=Среч/Сфон >=1; <1.

Більше=1- виявлено, менше 1- не виявлено.

Технофільність.

Ступінь використання елемента відносно його вмісту в літосфері називають його технофільністю.

Поняття «технофільність елементів» було введено О.І. Перельманом (1973). Показником технофільності є відношення маси щорічного видобутку елемента до його кларку в літосфері. Технофільність елементів змінюється в часі і залежить від використання і видобутку визначених груп елементів.

Загальна тенденція розвитку ноосфери полягає в збільшенні технофільністі. Найбільшу глобальну технофільність мають Cl, С, вона вельми висока у Pb, Sb, Zn, Cr, Sn, Mo, Hg.

Біофільність.

Біофільність елементів (за А.І. Перельманом) - це відношення середнього вмісту елементів в живій речовині планети до кларку цього елементу.
Чим вище технофільність і менша біофільність, тим хімічні елементи на даному етапі розвитку техногенної діяльності небезпечний для живих організмів, тим більш його деструктивна активність.

Техногенез.

Техногенез – це останній проміжок земної еволюції, що обумовлений діяльністю людини, розвитку техніки та технологій.

Техногенез — сукупність геохімічних і геофізичних процесів, пов’язаних з діяльністю людства, вже значно змінив і продовжує змінювати геохімічні умови в біосфері.

Головними складовими техногенезу є прогрес і технологічне зростання.

У геохімічному аспекті техногенез передбачає:

1) вилуговування хімічних елементів із природного середовища (літосфери, атмосфери, гідросфери) і їхню концентрацію;

2) перегрупування хімічних елементів, зміна хімічного складу сполук, у які ці елементи входять, а також створення нових хімічних речовин;

3) розсіювання залучених у техногенез елементів у навколишньому середовищі.

У широкому розумінні – сукупність інженерно-геологічних, геоморфологічних і геохімічних процесів у земній корі, пов’язаних з виробничою діяльністю людини. У більш вузькому – зміна ландшафтів під дією прямо або побічно діючих факторів: гірничих розробок, промислових, енергетичних, сільськогосподарських підприємств, гідротехнічних споруд, господарського використання лісів тощо.

Техногенез полягає в перетворенні біосфери, що викликається сукупністю механічних, геохімічних та геофізичних процесів.

Вплив людини на природний розвиток геоморфологічних процесів може бути прямим (зміна залягання гірських порід, їхнє транспортування, відкладання, переробка, утворення насипних і скульптурних форм і т.д.) і непрямим (людина є причиною зміни швидкості геоморфологічних процесів або появи нових процесів). За спрямованістю діяльність людини підрозділяється на сільськогосподарську, експлуатацію родовищ корисних копалин, зведення різних споруд, оборонну та ін.

Прямий техногенний вплив (ПТВ) на природне середовище (ПС) здійснюється господарськими об'єктами і системами при безпосередньому контакті з природою в процесі природокористування або скидання в неї відходів.

ПТВ починається, протікає і припиняється одночасно з відповідними стадіями роботи господарських систем, що викликають цей вплив. Територіально зони ПТВ практично збігаються з зонами дії відповідних господарських систем.

Негативна дія техногенеза поєднується поняттям — забруднення природного середовища.

Агроландшафти

Агроландша́фт — ландшафт, основу якого становлять сільськогосподарські угіддя та лісові насадження, зокрема лісосмуги та інші захисні насадження.

Агроландшафти формуються в результаті взаємодії природно-потенціальних комплексів (ППК) з усіма ланцюгами системи землеробства, зокрема з інфраструктурою, протиерозійними заходами постійної дії (лісосмуги, протиерозійні гідротехнічні споруди різних типів, межі полів і сівозмін, польові дороги, гідрографічна мережа). Сучасні агроландшафти — складні системи, які створені з різних елементів агроекосистем (рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження) незначних за площею ареалів лісів, чагарників, лісосмуг, природних лук, боліт, торфовищ та розташованих на їхніх територіях доріг, комунікацій і будівельних споруд.

Лісогосподарські ландшафти – ландшафти, що фор-муються для цілей і під впливом лісового господарства. На противагу іншим антропогенним ландшафтам лісові протя-гом довготривалого і різнобічного господарського освоєння не формували, а знищували. На їх місці виникли сільськогос-подарські, промислові та інші антропогенні комплекси. Ті лісогосподарські ландшафти, що лишилися на території України,є складним поєднанням штучних насаджень – лісо-культур та докорінно змінених залишків натуральної лісової рослинності. У процесі польових досліджень, аналізу архів-них і фондових матеріалів не знайдено жодного лісового ма-сиву, який за останні півтора–два століття не вирубували хо-ча б 2-3 рази.

У структурі лісових антропогенних ландшафтів доці-льно виділяти: умовно натуральні, похідні та лісокультурні лісові ландшафти.

Видобування мінеральної сировини призводить до формування специфічних антропогенних ландшафті в, які називають гірничопромисловими. Своєю площею вони поступаються сільськогосподарським і лісогосподарським, але в окремих гірничих районах досягають площі у тисячі гектарів.

Масштаби впливу на природу в гірничопромислових комплексах величезні. Найбільш несприятливими за ступенем негативного впливу на довкілля є гірничі підприємства, які здійснюють відкриту розробку родовищ, - кар'єри. їхні розміри можуть бути досить значними - глибина більше 500 м, ширина кар'єрного поля - близько 5 км, а розміщення розкришених порід потребує площі у багато тисяч гектарів. У результаті порушується літогенна основа ландшафтів, на поверхні опиняються глибинні породи, що спричинює зміщення всіх хімічних процесів. Також екологічні проблеми відкритого способу видобутку корисних копалин пов'язані з інтенсивним забрудненням (запиленням) атмосферного повітря у зоні розробок та зміною гідрогеологічних умов не тільки у самому кар'єрі, а й на прилеглих територіях.

Селітебні ландшафти

Ландшафти заселених територій, або селітебні, займають особливе місце в системі антропогенних ландшафтів. З їх появою почався активний процес антропогенізації натуральних та формування антропогенних ландшафтів. Створена система поселень формує своєрідний каркас антропогенних ландшафтів України, а люди і техніка, що тут знаходяться, – основне джерело їх подальшого формування. З ландшафтознавчого погляду вперше селитьбу розглянув Ф.М.Мільков – «селітебні ландшафти» – це антропогенні ландшафти населених пунктів: міст і сіл з їх будовами, вулицями, дорогами, садами і парками. Враховуючи глибину перетворення природних ландшафтів, селітебні ландшафти розділяють на два типи: міські та сільські антропогенні ландшафти.

Рекреаційний ландшафт

підтип антропогенного ландшафту; геотеріальна система, в якій тісно взаємопов'язані природні і антропогенно-техногенні елементи; підтип географічних систем, що беруть участь у відтворенні ресурсів та умов природного середовища, психофізичної енергії населення та виступають як об'єкт охорони середовища, що оточує людину, і раціонального використання природних ресурсів. Якості Р.л. зумовлені природними і антропогенними факторами; Р.л. формується під впливом діяльності людини, одночасно зберігає природний характер, підпорядковується природним закономірностям і характеризується "антропогенним змістом" у вигляді культурних рослин, змінених якостей грунту, режиму підземних та поверхневих вод, наявністю геотехнічних систем та інженерних споруд. Суттєвою особливістю Р.л. є складне поєднання процесів природної самоорганізації та керування з боку людини, наявність у складі ландшафтів елементів соціальної сфери.

Хімічна промисловість

Хімічна промисло́вість — це галузь важкої промисловості, до якої належить продукція мінеральних добрив, пластмас і хім. композитів, штучного і синтетичного волокна й текстилю, органічних і неорганічних хімікатів, гербіцидів, хімікатів для презервування продуктів харчової промисловості, фото- і кіноплівки та реактивів для упакування, штучної гуми, засобів для миття та дезинфектантів, отрутохімікатів воєнного призначення, а також деяких експозитів.

Загальна характеристика

Основними галузями хімічної промисловості є петрохімічна (або нафтохімічна) промисловість, карбохімічна (або коксохімічна) промисловість, заводи, що переробляють іншу хім. сировину (сірка, йод, бром) тощо. Деякі ділянки хімічного виробництва, за сучасною класифікацією, не належать до хім., а становлять окремі галузі промисловості; до них належить власне нафтохім. і целюлозно-паперова (т. зв. лісохім.) промисловість, коксохім., фармацевтична і найновіша — мікробіологічна промисловість.

До складу хімічної промисловості входять такі галузі:

гірничо-Хімічна;

основна Хімічна;

хімія органічного синтезу;

виробництво та переробка полімерних матеріалів;

хімія тонкого органічного синтезу (виготовлення лаків, фарб, фотохімічних товарів);

побутова Хімічна.

Застосування

Вироби хімічної промисловості знаходять застосування у всіх без винятку ділянках нар. господарства і в побуті. Особливо швидке зростання вживання продуктів хімічної промисловості припадає на другу пол. 20 ст., коли у зв'язку з недостачею традиційних видів сировини (вовна, шкіра, деревина, хутра, навіть метали) та великим приростом населення постала потреба в замінниках цих матеріалів. Дякуючи високому ступеневі розвитку хім. науки та можливостям застосовувати в хім. виробництві автоматизацію процесів, хім. промисловість відзначається малою трудомісткістю, але високими коштами устаткування.

Характеристика впливу на довкілля та стан здоров'я людини хімічної промисловості. 28)Класифікація забруднювальних речовин. 29)Ознаки отруэння хлором, аміаком, чадним газом. 30)Заходи боротьби зі шкідливим впливом на екологію.

27) Хімічні забруднення - тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи й сполуки штучного походження, які надходять - у біосферу, порушуючи встановлені природою процеси кругообігу речовин і енергії. Найпоширенішими шкідливими газовими забруднювачами є: оксиди сульфуру (сірки) – SO2, SO3; сірководень (Н2S); сірковуглець (СS2); оксиди нітрогену (азоту) – Nox; бензпірен; аміак; сполуки хлору; сполуки фтору; сірководень; вуглеводні; синтетичні поверхнево-активні речовини; канцерогени; важкі метали; оксиди карбону (вуглецю) – СО, СО2. До кінця XX ст. забруднення навколишнього середовища відходами, викидами, стічними водами всіх видів промислового виробництва, сільського господарства,комунального господарства міст набуло глобального характеру і поставило людство на грань екологічної катастрофи. Сучасний побут, який значною мірою змінився завдяки широкому використанню хімічних продуктів, перетворився на небезпечне джерело забруднення біосфери. Побутові відходи містять значну кількість синтетичних та штучних речовин, які не засвоюються у природі. А отже надовго вибувають з природних геохімічних циклів. Спалювання побутових відходів часто неможливе через те, що навколишнє середовище забруднюється токсичними продуктами згорання (сажа, поліциклічні ароматичні вуглеводні, хлорорганічні сполуки, соляна кислота тощо). А тому виникають звалища відпрацьованих автопокришок і пластикових упаковок. Такі звалища виявляються добрими екологічними нішами для пацюків та супутніх з ними мікроорганізмів.

У людини розвиваються гострі чи хронічні отруєння, і навіть мають місце віддалені хвороботворні патологічні процеси залежно від дози, часу й характеру впливу хімічних забруднень.Кратковременное потрапляння до організму великих кількостей токсичних речовин призводить до розвитку клінічно вираженого патологічного процесу – гострого отруєння. Такі отруєння поділяються на легкі, середньої важкості і досить важкі. Останні іноді закінчуються смертельними наслідками.

Отруєння обумовлені систематичним чи періодичним потрапляння до організму порівняно невеликих кількостей токсичних речовин називаються хронічними отруєннями. Ці отруєння рідко мають яскраво виражену клінічну картину. Їх діагностика дуже складна, бо якийсь і також речовина тільки в осіб викликає поразка печінки, в інших – кровотворних органів, третіх – нирок, у четвертих – нервової системи. Тільки незначна кількість хімічно забруднювачів при вплив у "малих дозах викликають суворо специфічний патологічний процес, переважна більшість дає так званий загально токсичний ефект.

28) Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпечності:

І клас – надзвичайно небезпечні (бензапірен, свинець), ГДКрз яких менше 0,1 мг/м3;

ІІ клас – високо небезпечні (двоокис азоту, фенол), ГДКрз яких від 0,1 до 1,0 мг/м3;

ІІІ клас – помірно небезпечні (сірчаний газ, пил), ГДКрз яких від 1 до 10 мг/м3;

ІV клас – мало небезпечні (оксид вуглецю, аміак), ГДКрз яких більше 10 мг/м3.

Забруднення звичайно поділяють на природні і антропогенні.

Стійкі(незруйновані біосферою за короткий час без негативних наслідків для неї) і нестійкі (ті, що зникають або модифікуються до безпечного стану під впливом біосфери чи фізичних умов на поверхні Землі).

на промислові і непромислові (сільськогосподарські). Залежно від природи забруднення поділяють на енергетичні і матеріальні.

Можна застосувати останній підхід і для класифікації промислових виробів і відходів, виокремлюючи механічні (переважно тверді "цяцьки" людей), хімічні (гази, рідкі сполуки і штучні речовини), фізичні (всі види полів, хвиль і випромінювань), біологічні (створені чи модифіковані під впливом людини найпростіші, рослини, тварини).

За розміром "зони ураження" (площа і відстань поширення чи перенесення) забруднення класифікують так: забруднення житла; локальні; регіональні; глобальні.

29) Хлором

Ознаки отруєння: хлор має сильну подразнювальну дію на верхні дихальні шляхи. Кашель при тривалій дії посилюється і може завершитися спазмом окремих ділянок дихальних шляхів, а потім припиняється дихання. Навіть при короткочасній дії хлору можливе набрякання легень.

Перша допомога: негайно вивести потерпілого на свіже повітря, звільнити від одягу, що заважає диханню. Дати дихати киснем. Зігрівати потерпілого грілками.

Карбон (II) оксидом

Ознаки отруєння: запаморочення голови, головний біль, слабкість, блювання, шум у вухах, судороги і втрата свідомості.

Перша допомога: потерпілого негайно вивести на свіже повітря, звільнити від одягу, який заважає диханню, давати вдихати кисень (чистий або з додаванням 5%-ї вуглекислоти (С02). Потерпілого потрібно тримати в теплі, зігрівати грілками. У разі потреби робити штучне дихання до прибуття лікаря.

Симптоми отруєння аміаком

При легкому отруєнні аміаком симптоми можуть обмежитися подразненнями слизових оболонок очей і носоглотки. При цьому виникає сухість в очах і горлі, чхання і кашель, хриплость голосу, хворобливість в області грудної клітини.

Якщо поразка носить більш важкий характер, то в горлі відчувається пекучий біль, набряклості області гортані і тканин легкий. Можуть розвинутися бронхіт і пневмонія. При проникненні висококонцентрованого розчину аміаку в порожнину шлунка або кишечника виникають вогнища відмерлої тканини, які при загостренні можуть стати причиною розвитку больового шоку. Крім того, важке отруєння аміаком приводить до кровотечі в ШКТ, асфіксії і набряку гортані, реактивному перитоніту.

30) Заходи боротьби зі шкідливим впливом на довкілля. Аналіз заходів із зниження токсичності відпрацьованих газів автомобілів доз­воляє виділити такі основні напрями:

1. Використання нових типів силового устаткування, з мінімаль­ним викидом шкідливих речовин.

2. Заміна конструкції, робочих процесів, технології виробництва автомобілів з метою зниження токсичності відпрацьованих газів. Вдосконалення конструкції і робочих процесів бензинових двигунів спрямоване на підвищення стійкості займання і швидкості згоряння збіднених паливно-повітряних сумішей, які забезпечують низьку токсичність відпрацьованих газів. Для досягнення цієї мети у бензинових двигунах використовуються вдосконалені камери згоряння. Для підвищення економічності керування складом паливно-повітряної суміші і кутом випередження запалювання використовується мікропроцесорна техніка.

3. Застосування пристроїв очищення або нейтралізації відпрацьованих газів. Для автомобілів з бензиновими двигунами дуже ефективні каталітичні нейтралізатори потрійної дії. Для автомобілів з дизелями застосовують фільтри, які очищають відпрацьовані гази від сажі.

4. Використання альтернативного або зміна характеристик традиційного палива. До перспективного палива із зниженим рівнем токсич-ності вихлопних газів, відносять водень, етанол, метанол, стиснений при-родний і зріджений нафтовий газ, неетильовані високооктанові бензини.

Нафта та природній газ. 32) Класифікація. 33) Властивості. 34)Утворення(походження) нафти. 35) Розміщення нафти, газу та води в надрах землі. 36)Шляхи забруднення повітря при використанні нафтопродуктів та газу. 37)Первинні і вторинні забруднювачі.

31) На́фта— горюча корисна копалина, складна суміш вуглеводнів різних класів з невеликою кількістю органічних кисневих, сірчистих і азотних сполук, що являє собою густу оліїсту рідину. Забарвлення в неї червоно-коричневе, буває жовто-зелене і чорне, іноді зустрічається безбарвна нафта.[2] Нафта має характерний запах, легша за воду, у воді нерозчинна.

Елементний склад, %: вуглець 80-88, водень 11-14,5, сірка 0,01-5, кисень 0,05-0,7, азот 0,01-0,6.

Густина — 760–990 кг/м³

Теплота згоряння — 43,7-46,2 МДж/кг.

Найважливіше джерело рідкого палива, мастил, сировина для синтетичних матеріалів тощо.

Приро́дний газ (рос. газ; англ. gas; нім. Gas n, Erdgas n) — суміш газів, що утворилася в надрах землі при анаеробному розкладанні органічних речовин. Як правило, це суміш газоподібних вуглеводнів (метану, етану, пропану, бутану тощо), що утворюється в земній корі та широко використовується як високоекономічне паливо на електростанціях, у чорній та кольоровій металургії, цементній та скляній промисловості, у процесі виробництва будматеріалів та для комунально-побутових потреб, а також як сировина для отримання багатьох органічних сполук.

Природний газ є корисною копалиною. Часто є побічним газом при видобутку нафти. Природний газ у пластових умовах (умовах залягання в земних надрах) знаходиться в газоподібному стані у вигляді окремих скупчень (газові поклади) або у вигляді газової шапки нафтогазових родовищ — це вільний газ, або в розчиненому стані в нафті або воді (у пластових умовах), а в стандартних умовах (0,101325 МПа і 20 °C) — тільки в газоподібному стані. Також природний газ може знаходитися у вигляді газогідратів.

32) Класифікація нафт — розподіл нафт на класи, типи, групи і види.

За складом дистилятної частини нафти ділять на п'ять класів: метанова, метано-нафтенова, нафтенова, метано-нафтено-ароматична і нафтено-ароматична.

За вмістом сірки нафту ділять на малосірчисту (до 0,5%), сірчисту (0,5-2%) і високосірчисту (понад 2%).

За вмістом фракцій, що википають при перегонці до температури 350°С, її ділять на типи: Т1 (понад 45%), Т2 (30-45%), Т3 (менше 30%).

За вмістом базових мастил нафти ділять на чотири групи: М1 (понад 25%), М2 (20-25%), М3 (15-20%) і М4 (менше 15%).

За вмістом твердих парафінів її ділять на три види: П1 (менше 1,5%), П2 (1,5-6%), П3 (понад 6%).

За вмістом смол і асфальтенів нафту ділять на малосмолисту (до 10%), смолисту (10-20%) і високосмолисту (понад 20%).

У практиці вживається умовний поділ нафти на легку, середню і важку відповідно з густиною до 850, 850–950 і понад 950 кг/м3.

33) Н. являє собою суміш бл. 1000 індивідуальних речовин, з яких велика частина — рідкі вуглеводні.

Вуглеводневий склад. У нафті представлені парафінові (30-35, рідше 40-50 об'ємних %) і нафтенові (25-75%), ароматичні (10-20, рідше до 35%) і змішаної (гібридної) будови — парафіно-нафтенові, нафтено-ароматичні тощо.

Груповий склад вуглеводнів нафти — кількісна характеристика складу нафти або її фракцій за класами вуглеводнів, що входять до них — метанових, нафтенових і ароматичних. Син. — груповий склад нафти, вуглеводневий склад нафти.

Поверхнево-активні речовини нафти — нафтенові кислоти, смоли, асфальтени і інші речовини, вміст яких у нафті зменшує її поверхневий натяг на межі з водою і сприяє утворенню абсорбційних шарів цих речовин на стінках порожнин.

Нафта — легкозаймиста рідина, температура спалаху від −35 до +120 °C (залежить від фракційного складу і вмісту в ній розчинених газів). Питома теплота згоряння (нижча) 43,7-46,2 МДж/кг. Нафта розчинна в органічних розчинниках, у звичайних умовах не розчинна у воді, але може утворювати з нею стійкі емульсії. У технології для відділення від нафти води і розчинених у ній солей проводять зневоднення і знесолювання.

Товарні властивості нафти — фракцщійний і груповий склади нафти, вміст сірки і масел, теплота згоряння

Природний газ не має кольору і запаху. Щоб можна було визначити витік по запаху, до нього перед подачею споживачам додають одорант — речовину з різким специфічним запахом. Як одорант може використовуватись етилмеркаптан — C2H5SH або суміш природних меркаптанів — СПМ (C2H3P). У магістральних газопроводах транспортується неодоризований газ, оскільки одорант належить до агресивних речовин, що спричиняють корозію стінок труб.

Фізико-хімічні властивості, параметри яких характеризують газ (газоконденсат) за умов пластових тисків і температури:

Густина, в'язкість, вологовміст,розчинність, зворотна конденсація, критична температура і тиск,об'ємний коефіцієнт, коефіцієнт стисливості та ін.

Фізичні властивості

Орієнтовні фізичні характеристики:

Густина: ρ = 0,7 кг/м³ (сухий газоподібний) або 400 кг/м³ рідкий

Температура займання: t = 650 °C

Теплота згоряння: 16 — 34 МДж/м³ (для газоподібного)

Октанове число при використанні на двигунах згоряння: 120 — 130

34) Проблема походження нафти і формування її родовищ має велике практичне значення, тому що її вирішення дозволить обґрунтовано підходити до пошуку і розвідки нафтових родовищ і оцінювання їх запасів, однак і зараз серед геологів і хіміків є прихильники як гіпотез неорганічного, так і гіпотез органічного походження нафти.

Походження нафти і газу — одне з найскладніших і дискусійних питань в геології. Ця проблема виникла ще у XVI ст. і продовжує залишаться дискусійною дотепер.

Основними труднощами, що стоять перед дослідниками питання про походження «природної нафти», розуміючи під цією назвою широкий комплекс газоподібних, рідких і твердих вуглеводних сполук, є явно вторинний характер залягання нафтових бітумів і відсутність у самій нафті залишків вихідної органічної тканини. Позбавлений прямих і переконливих фактів, що належать безпосередньо до досліджуваного об'єкта, дослідники змушені оперувати непрямими міркуваннями і фактами, що допускають різне тлумачення. У зв'язку з цим немає єдності думок навіть у такому кардинальному питанні, як питання про органічне чи неорганічне походження нафти. Переважна більшість геологів підтримують думку про утворення нафти із залишків живої матерії, але є досить багато прихильників концепції неорганічного походження нафти, які наводять вагомі міркування як геологічного, так і хімічного порядку.

Природний газ знаходиться в землі на глибині від 1000 метрів до декількох кілометрів. Над глибокою шпарою недалеко від міста Новий Уренгой отриманий приплив газу з глибини більш 6000 метрів. У надрах газ знаходиться в мікроскопічних порожнечах, названих порами. Пори з'єднані між собою мікроскопічними каналами — тріщинами, по цих каналах газ надходить з пір з високим тиском у пори з нижчим тиском доти, поки не виявиться в шпарі. Газ добувають з надр землі за допомогою свердловин. Шпари намагаються розмістити рівномірно по всій території родовища. Це робиться для рівномірного падіння пластового тиску в покладі. Інакше можливі переструми газу між областями родовища, а так само передчасне обводнювання покладу.

Газ виходить з надр внаслідок того, що в шарі перебуває під тиском, що значно перевищує атмосферний. Таким чином, рушійною силою є різниця тисків у шарі і системі збору.

35) Поклад нафти і газу (рос. залежь газа и нефти; англ. oil-and-gas reservoir; нім. Erdöl– und Erdgasvorkommen n) — природне локальне одиничне скупчення нафти і газу в одному або декількох сполучених між собою пластах-колекторах, що контролюються єдиним (спільним) ВНК чи ГНК. Межу між суміжними покладами (в одному і тому ж пласті чи резервуарі) проводять по зміні положення ВНК чи ГНК, фазового стану і фізико-хімічних властивостей вуглеводнів. Поклад є частиною родовища. Він є елементом нафтогазогеологічного районування територій.

Нафта і газ є єдиними корисними копалинами (правда, до них вже починаємо стихійно відносити і чисту питну підземну воду), що мають здатність переміщатися. Через свою рухомість вони можуть завдавати шкоди довкіллю, але і накопичуються в надрах та утворюють поклади.

36) Вплив нафтової і газової промисловості на основні компоненти навколишнього середовища (повітря, воду, грунт, рослинний, тваринний світ і людину) обумовлено токсичністю природних вуглеводнів, великою різноманітністю хімічних речовин, що використовуються в технологічних процесах, а також все зростаючим обсягом видобутку нафти і газу, їх підготовки, транспортування, зберігання, переробки та широкого різноманітного використання.

Всі технологічні процеси в нафтовій промисловості (розвідка, буріння, видобуток, збір, транспорт, зберігання і переробка нафти і газу) при відповідних умовах можуть порушити природну екологічну обстановку.

1. Руйнування природних ландшафтів у процесі будівництва добувних підприємств та транспортних трубопроводів.

2. Забруднення ґрунтів території проммайданчика та прилеглої території нафтопродуктами при експлуатації родовища, а також в результаті аварійних виливів при транспортуванні.

3. Забруднення атмосферного повітря продуктами переробки нафти (газу).

37) Промислові викиди в атмосферу поділяють на первинні й вторин­ні. Первинні — це викиди, що надходять в атмосферу безпосередньо від джерела, вторинні є продуктами первинних, але можуть бути токсичні-шими й небезпечнішими, ніж первинні (наприклад, перетворення деяких речовин у результаті фотохімічного окислення).

Атмосферні забруднювачі поділяються на первинні, які надходять безпосередньо до атмосфери, і вторинні, які утворюються внаслідок перетворення первинних забруднювачів. Наприклад, сірчистий газ в атмосфері окислюється до сірчаного ангідриду, який взаємодіє з водяною парою і утворює к

Стадії видобування нафти.

Добування нафти включає такі стадії:

1. Розвідка родовищ – відбираються породи та підземні води для геохімічного аналізу, складаються карти на яких зазначається попередній запас нафти

2. Буріння свердловин

3. Видобування

4. Збір і підготовка до транспортування.

Розвідка родовищ (пошукова, розвідувальна).

Виявлення, оцінка запасів та підготовка до промислової розробки покладів нафти і газу провадяться за допомогою нафторозвідки. Процес нафторозвідки складається з двох етапів: пошукового та розвідувального. В ході пошукового етапу здійснюються геологічна, аеромагнітна та гравіметрична зйомки місцевості, геохімічне дослідження порід і вод, складання карт. Потім проводиться розвідувальне буріння пошукових свердловин. Результатом пошукового етапу є попередня оцінка запасів нових родовищ. Головні цілі розвідувального етапу – позначити (оконтурити) поклади, визначити потужність і нафтогазонасиченість пластів та горизонтів. Після завершення розвідувального етапу обчислюються промислові запаси нафти і розробляються рекомендації щодо введення родовища в експлуатацію.

Методи розділення нафти.

Для полегшення аналізу нафт і нафтопродуктів використовують різноманітні методи їх попереднього розділення як за молекулярними масами, так і за хімічним складом. Для розділення нафти і виділення різних груп вуглеводнів та гетероатомних компонентів застосовують хімічні й фізичні методи. Хімічні методи грунтуються на неоднаковій реакційній здатності відокремлюваних компонентів, а фізичні (або фізико-хімічні) – на відмінності концентрацій компонентів у співіснуючих рівноважних фазах.

Прості та складні методи.

Простими умовно названі методи розділення, при яких зміна концентрації відокремлюваних компонентів у співіснуючих фазах досягається лише завдяки наданню системі енергії, а складними – методи із застосуванням додаткових розділяючих агентів (селективних розчинників, адсорбентів тощо), які збільшують відмінність складів фаз. До фізико-хімічних методів розділення відносять також різноманітні види хроматографії, які відрізняються агрегатним станом рухомої та нерухомої фаз. Поєднання ефективних прийомів розділення з сучасними інструментальними методами аналізу дало змогу створити інформативні експрес-методики визначення якісного та кількісного складу нафт і нафтопродуктів.

Перегонка нафти.

Перегонка нафти - розділення нафти на складові частини (фракції) по їх температурах кипіння в цілях здобуття товарних нафтопродуктів або їх компонентів. Перегонка нафти -початковий процес переробки нафти на нафтопереробних заводах, заснований на тому, що при нагріві нафти утворюється парова фаза, що відрізняється по складу від рідини. Фракції, що отримуються в результаті перегонки нафти зазвичай є сумішами вуглеводнів. За допомогою методів багатократної перегонки нафтових фракцій удається виділити деякі індивідуальні вуглеводні. Перегонка нафти здійснюється методами однократного випару (рівноважна дистиляція) або поступового випару (проста перегонка, або фракційна дистиляція); з ректифікацією і без неї; у присутності перегрітої водяної пари — випаровую чого агента; при атмосферному тиску і під вакуумом. При рівноважній дистиляції розділення нафти на фракції відбувається менш чітко в порівнянні з простий перегонкою. Проте в першому випадку при одній і тій же температурі нагріву в пароподібний стан переходить велика частина нафти. У лабораторній практиці в основному застосовується проста перегонка нафти з ректифікацією парової фази на установках періодичного дії. У промисловості використовується перегонка нафти з однократним випаром у поєднанні з ректифікацією парової і рідкої фаз. Таке поєднання дозволяє проводити перегонку нафти на уста<