Художнє відображення психології людини у творчості Миколи Трублаїні.

Основними чинниками, які вплинули на зміст творів письменника, на його творчу манеру письма можна назвати в першу чергу уяву художника та його любов до мандрівок. До того ж, маленький хлопчик захоплювався читанням, любив слухати казки, цікаві бувальщини, розповіді про мандри і подвиги. Як згадує А. Денисенко у статті, присвяченій 80-річчю від дня народження М. Трублаїні, герої прочитаних книжок «надихнули малого любителя пригод на відчайдушний вчинок: тринадцятирічний хлопець залишає школу і пристає до загону червоноармійців. Примостившись на підніжці вагона, що йшов на фронт, Микола вже бачив себе відважним кулеметником чи кмітливим розвідником. Заколисаний мріями хлопчина задрімав і незчувся, як зірвався з підніжки. Біля колії його, непритомного, підібрали селяни. За допомогою місцевого костоправа поставили на ноги» [1, с. 69]. Другим чинником, який спонукав письменника до роботи у пригодницькому жанрі, була недостатня кількість художніх творів на цю тематику та його прагнення заповнити цю «нішу» власними творами.

У творчості письменника важливе місце займає тема будівництва нового суспільства, формування нової людини, спроможної протистояти силам природи. До речі, природа виступає формотворчим чинником сюжету, впливає на події, на вчинки героїв, гартує їх волю і характер. твори М. Трублаїні про далеку Північ сповнені захоплюючої романтики. Героями їх є звичайні люди, що захоплюють читача наполегливістю в досягненні мети, спритністю, хоробрістю, умінням перемагати труднощі, здатністю акумулювати усі свої сили у складній ситуації для подолання її. У своїх творах письменник, за нашою думкою, намагався підкреслити той факт, що людина здатна протистояти природним силам, що навіть у найважчих ситуаціях вона не безпомічна, а з напруженням зусиль долає перешкоди. У таких випадках виявляється рішучість, людяність, прагнення допомогти і врятувати. Так, в оповіданні М. Трублаїні «Крила рожевої чайки» (1934) розповідається про побут і життя ескімосів. У цьому краї ще панують старі звичаї і вірування. Островитяни не сприймають усього того, що пропонує нове суспільство. У краї панують шамани, життя звичайних мешканців залежить від їх волі. Це і є центральним конфліктом твору. Автор розповідає простародавній звичай острова: людей, які нездатні себе прогодувати, потрібно знищити. Але цьому намагаються протистояти люди з Великої Землі. Так, головним діючим персонажем, який допомагає Мамаюк порушити звичаї цілих поколінь, стає дівчина Анка. Вона піклується не лише про свій народ, а й пробивається через криги і замети до віддалених ескімосів, щоб допомогти і їм налагодити нове життя. Маленька дівчинка Мамаюк руйнує дикунські звичаї, вбиває рожеву чайку, яка залишалася святинею у свідомості жителів цих країв. Мамаюк рішуче відмовляється від вбивства скаліченого брата, цим порушуючи жорстокі закони того краю, тим самим рятуючи людей від голодної смерті. Анка також рятує від загибелі юнака Овайюака, якого хотіли знищити, бо він осліп і не міг ходити на полювання. Хоробра дівчина відправляє юнака в лікарню, де йому лікарі повертають зір. Найбільш напружений і цікавий момент в творі – це розділ, в якому розповідається про вдалу операцію на очах Овайюакові. Письменник майстерно передав радість, щастя хлопчика, якому лікарі повернули зір: «З хвилюванням чекав Овайюак того часу, коли знімуть пов’язку йому з очей. І ось ця хвилина надійшла. Був вечір. При світлі лампи Овайюак побачив свою сестру, Анку та лікарку. – Навалук, я бачу тебе! – крикнув він. Сестра підійшла до нього» [4, с. 15].

Слід зауважити, що М. Трублаїні умів стисло і зрозуміло писати для наймолодших читачів. Письменник враховував вікові можливості та потреби юних читачів, тому цікаво та ґрунтовно висловлював своє бачення подій через вчинки героїв так, щоб схвилювати і захопити їх. Оповідачем є автор як вибір м. Трублаїні. Розповідь ведеться від автора. У кожному з десяти розділів, які містили стислий і лаконічний виклад розповіді автор говорить про найістотніше. Письменник порушує тему служіння собаки людині в умовах суворого життя народів Півночі. Автор зумів показати, як важливо у важких умовах Півночі людині мати такого надійного помічника, як собака. От і Волохан рятує свого господаря неодноразово. Так, наприклад, він рятує Тико, коли той потрапив під бочку, він кличе Умка до берега, який і піднімає бочку: «Поведінка цуценя була чудна. Воно то ухопить Умка за ногу, то потягне, відбіжить, загавкає і замотає головою, наче запрошує кудись. Умк зрозумів, - цуценя кличе його за собою. Він пішов за ним. Цуценя біжить, а Умк за ним. Побігло цуценя на берег. Прибіг туди й Умк. Дивиться, цуценя на бочку гавкає, а бочка догори дном стоїть. Прислухається Умк – у бочці щось гуде. Підняв він ту бочку, а з-під неї Тико заплаканий визирає» [4. с. 8]. Відважний пес витягає хлопчика Тико з річки.

 

 

77. Розкрийте суть конфлікту між Аркадієм – Платоном – Лідою. Пригадайте і перекажіть епізоди, пов’язані з цими образами (п’єса Олександра Корнійчука «Платон Кречет»). Драма Олександра Корнійчука „Платон Кречет”, датована 1934 роком (друга редакція 1963 р.), з’явилась, зазначає Д.Вакуленко, „як пряме вираження того соціального замовлення, яке ставилося самим життям перед радянським письменником – літописцем бурхливої доби радянських п’ятирічок” (1, 39). І соціально-політичні запити часу, й ідейно-естетичні вимоги літератури нового суспільства прочитуються у драмі О.Корнійчука, що характеризується виразною соцреалістичної поетикою. У творі виразно концептуалізуються поняття життя і смерті. Слід зазначити, що це чітко виявляється насамперед у першій редакції твору, для якої характерний романтичний мегаплан (стратосфера як мрія) та натуралістичність (череп як символ смерті). Семантику життя позначають: сонце (людська радість, здоров’я, щастя), стратосфера (мрія, майбутнє), творча праця, „травнева ніч і яблуні” („прекрасний сад”). Семантика смерті реалізується через такий ряд: череп, „минуле”, біологічна смерть батька Платона і батька Ліди, бюрократизм (індивідуалізм, пристосуванство). Відповідно поляризується система образів: позитивне співвідноситься з життям, його символізують більшість героїв на чолі з Платоном Кречетом, негативне пов’язане зі смертю, „минулим”, його представляє завідувач лікарні Аркадій Павлович. Увесь текст допустимо прочитувати як герць Платона Кречета зі смертю. Якщо образ Платона Кречета знаменує „зрілу” позитивність, яка через випробування лише підтверджується, то на образі Ліди, молодого архітектора, прослідковується процес формування позитивного героя. Типологічно образ Ліди співвідносний із концептом „успішної жінки” („професійної жінки”, „жінки кар’єри” – „Career Women”), який К.Гасіоровська виділяє серед інших, що позначають групу „жінки радянської інтелігенції” у радянській літературі. Образ „успішної жінки” активно розробляється на початку 30-х років ХХ століття. Він генетично споріднений із образами „робітниць” (“Wage Earners”), однак має суттєву відмінність. Обидві групи позначають образ „нової жінки”, яка здобуває самоідентичність через роботу, професійну затребуваність. Усе в житті такої жінки залежить від її роботи: і її позиція у суспільстві, й економічна незалежність, і самоповага, і щастя в приватному житті можливі тільки в контексті роботи. Таким чином зреалізовувався феміністичний проект, проголошений ще Ф.Енгельсом: емансипація жінок завдяки їхньому поверненню до роботи. Однак, якщо „робітниці” позначають переважно „фізичний” тип героїзму, то „успішні жінки” – першість ідеологічну. Протистояння Платона і Аркадія як опозиція „позитивного” і „негативного” з виразним громадянським звучанням (дві життєві позиції: альтруїстична, самовіддана праця Платона і пристосовницькі, кар’єристські інтереси Аркадія) має ще один фокус – приватний: боротьба за прихильність Ліди. Однак інтимна лінія всіляко підпорядкована громадянській, що підтверджується схематизацією любовних стосунків, їх анемічністю й аскетизмом – така практика є однією з найзначніших характеристик соцреалізму. Незважаючи на тривіальні спроби романтизації кохання Платона і Ліди (любов із першого погляду, квіти, подаровані в лісі, мотив лікування серця), в основі його – ідеологічна боротьба за „нову свідомість” Ліди. Відтак розвиток характеру Ліди відбувається за класичною соцреалістичної схемою, прокоментованою К.Кларк: від стихійності, яку позначає Аркадій, прокреслюючи перед Лідою блискуче кар’єрне майбутнє, до свідомості, яку символізує Платон, критикуючи проект Ліди й прокреслюючи мегазавдання й перспективу: Перед лікарем і архітектором стоїть одне завдання – продовжити життя людини (10,105).