Перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси.

 

а)К, ць, ч + -ськ(ий), -ство(о) дають -цьк(ий), -цтв(о): гірни́к — гірни́цький, молоде́ць — молоде́цький, молоде́цтво, па́рубок — парубо́цький — парубо́цтво, ткач — тка́цький — тка́цтво.

 

б)Г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) дають -зьк(ий), -зтв(о): боягу́з — боягу́зький — боягу́зтво, Запорі́жжя — запорі́зький, Пари́ж — пари́зький, Пра́га — пра́зький, убо́гий — убо́зтво.

 

в)Х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) дають -ськ(ий), -ств(о): залі́сся — залі́ський, птах — пта́ство, това́риш — товари́ський — товари́ство.

 

Інші приголосні перед суфіксами -ськ(ий), -ств(о) на письмі зберігаються: бага́тий — бага́тство, брат — бра́тський — бра́тство, заво́д — заводськи́й, інтеліге́нт — інтеліге́нтський, люд — людськи́й — лю́дство, пропаганди́ст — пропаганди́стський, студе́нт — студе́нтський — студе́нтство.

 

3. У вищому ступені прикметників і прислівників г, ж, з перед суфіксом -ш(ий) змінюються в -жч(ий), а с + ш(ий) у -щ(ий): висо́кий — ви́щий (ви́ще), вузьки́й — ву́жчий (ву́жче), дороги́й — доро́жчий (доро́жче).

 

Це стосується й дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: бли́жчати, ву́жчати, кра́щати та ін., і похідних від них іменників: підви́щення (від підви́щити), подоро́жчання (від подоро́жчати).

 

4. Приголосні звуки к, ц(ь) перед суфіксом -н- змінюються на ч: безпе́ка — безпе́чний, безпе́чність, безпе́чно; вік — ві́чний, ві́чність, ві́чно; кіне́ць — кіне́чний, мі́сяць — мі́сячний, око́лиця — око́личний, пшени́ця — пшени́чний, рік — річни́й, се́рце — серде́чний, со́нце — со́нячний, яйце́ — яє́чня.

 

Виняток становлять слова: двору́шник, міро́шник, рушни́к, рушни́ця, серде́шний, со́няшник, торі́шній.

 

Примітка 1. Приголосні ж, ч, ш, щ, т(ь) у давальному та місцевому відмінках іменників (жін. р.) та в дієсловах перед постфіксом -ся на письмі зберігаються: ді́жці, дочці́, кві́тці, кни́жці, ю́шці; не врі́жся, не моро́чся, не мо́рщся, радишся

.

Примітка 2. Глухі приголосні основи перед дзвінкими на письмі зберігаються: боротьба́ (бо боро́ти), молотьба́ (бо молоти́ти), про́сьба (бо проси́ти). Так само й дзвінкі перед глухими на письмі зберігаються: ба́бка, борі́дка, во́гкий, дігтя́р, кі́гті, кни́жка, легки́й, ні́гті. Але: за́тхлий, зітхну́ти (хоч ди́хати), натхну́ти, тхір.

Подвоєння та подовження приголосних

 

1. Подвоєння приголосних маємо при збігу однакових приголосних:

 

а)Префікса й кореня: ввіч, ввічливий, віддати, вдділ, заввишки, ззду, оббити, роззброїти, роззява.

Примітка. Не подвоюються приголосні в таких словах, як ото́й, оту́т, ота́к, ота́м, отепе́р, ото́ді, а також оце́й тощо;

 

б)Кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст);

 

в)Кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий) [-н(і)й], -ник, -ниц(я): вина — безвинний, день — денний, закон — законний, кінь — кінний, причина — причинний, осінь — осінній, ранок — ранній; баштанник, годинник, письменник;.

 

Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безви́нний — безви́нність — безви́нно, зако́нний — зако́нність — зако́нно, тума́нний — тума́нність — тума́нно;

 

г)Основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: ви́нісся, па́сся, розрі́сся, тря́сся.

 

 

2. Буквосполучення -нн- пишеться:

 

а)У збільшувально-підсилювальному суфіксі -енн(ий): здорове́нний, силе́нний, числе́нний.

 

б)У прикметниках на -енн(ий), -анн(ий) [-янн(ий)] зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний.

 

в)У прикметниках на -енн(ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.

 

Примітка. Н не подвоюється в дієприкметниках: ви́вершений, ви́хований, зро́блений, індустріалізо́ваний, поо́раний, ска́заний, спе́чений, як і в прикметниках на -ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): варе́ний (пор. ва́рений), пече́ний (пор. пе́чений) та ін., а також у прикметнику довгожда́ний.

Треба розрізняти такі слова, як здійсне́нний (який може здійснюватися — прикметник) і зді́йснений (який здійснився — дієприкметник), нездола́нний (непереможний) і нездо́ланий (якого не подолали) та ін.

 

3. Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва а також у похідних: боввані́ти, Га́ннин, ссавці́.

 

4. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного:

 

а)Перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знаря́ддя, знаря́ддю, на знаря́дді та ін.; життя́, життю́, у житті́; моту́ззя, у моту́ззі; коло́сся, коло́ссю, у коло́ссі; гілля́, гіллю́, на гіллі́; знання́,.

Але: знань, знаря́дь, підда́ш, сторі́ч, угі́дь.

 

Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на -ів, подовження зберігається: відкриття́ — відкритті́в, почуття́ — почутті́в.

 

б)Перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини із закінченням -ей): суддя́, судді́, суддю́, су́ддів і т. ін.; стаття́, статті́, статте́ю (але в родовому множини — стате́й); рілля́, ріллі́, ріллю́, рілле́ю; Ілля́, Іллі́, Іллю́, Ілле́ю та ін.

 

в)Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини ІII відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: мо́лодь —мо́лоддю, мить — ми́ттю, мазь — ма́ззю,.

Але: мо́лодість — мо́лодістю, по́вість — по́вістю, кров — кро́в’ю, ма́тір — ма́тір’ю, при́горщ — при́горщю.

 

г)Перед я, ю в прислівниках типу зра́ння, навмання́, спросо́ння; попідвіко́нню, попідти́нню;

 

д)перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова ли́ти (ли́тися): ллю, ллєш, ллємо́, ллєте́, ллють, ллє́ться, ллю́ться, а також у похідних: ви́ллю, наллю́ та ін.

Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кутя́, попадя́, свиня́, у формах числівника тре́тя, тре́тє та ін.

Вживання м’якого знака.

 

І. Знак м'якшення пишеться:

 

1. Після букв д, т,з,с,ц, л, н, які позначають м'які приголосні в кінці слова (молодь, юність, відстань, міць, стиль, колись) та в середині слів перед літерами, що позначають тверді приголосні звуки (батько, донька, молотьба, сядьмо, спільний).

 

2. Для позначення м'якості приголосних у середині складу перед о: льотчик, пятьох, сьомий, тьохкати.

 

3. У прикметникових суфіксах -ськ (ий), -цьк (ий), -зьк (ий): український, товариський, ризький, козацький, київський.

 

4. Після літери н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: калинонька, серденько, тихесенький, ріднюсінький, повнісінький.

 

5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: неньці, неньчин (із ненька), доньчин, доньці (із донька), Юльці, Юльчин (із Юлька).

 

6. Після л перед літерами, що позначають м'які приголосні звуки: учительський, ковальський, сільський, звільнятися.

 

 

II. Знак м'якшення не пишеться:

 

1. Після літер, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, голуб, сім, розкіш, плач, річ, сімсот, змагаєшся.

 

2. Після букви р у кінці слова і складу: календар, бібліотекар, чотирма (але: Горький).

 

3. Між двома однаковими буквами, що позначають м'які подовжені приголосні: навчання, стаття, розпорядження.

 

4. Між двома літерами на позначення м'яких приголосних звуків -м'якість першого виникає як результат впливу подальшого м'якого приголосного: майбутнє, радість, гордість, кінця.

 

5. Після букви н перед шиплячими та перед суфіксами -ськ (ий), -ств (о): менший, кінчик, тонший, селянський, громадянство.

 

6. У буквосполученнях лцу нц, лч, нч, які походять із лк, нк: матінці, матінчин (із матінка), рибалчин, рибалці (із рибалка).

 

Примітка. Якщо знак м'якшення вживається в початковій формі слова, то він зберігається й в усіх інших формах, а також у похідних словах незалежно від характеру подальшого приголосного: різьба - різьбар, тьма - тьмяний.

 

Вживання апострофа.

 

I. Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

 

1. Після літер Б П В М Ф, що позначають губні тверді приголосні звуки, якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов "їний, сім 'я, м 'ята, п 'ятниця, зв 'язати, верб 'я, торф 'яний.

 

2. Післяр у кінці складу: довір'я, сузір 'я, матір'ю, пір'їна.

 

3. Після префіксів, що закінчуються буквою на позначення приголосного звука: без 'ядерний, об 'єднаний, з 'єднати, під’їжджати, роз яснити.

 

4. Після к у словах Лук'ян, Лук'янівка, Лук'яненко, Лук'янчук.

 

5. У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох 'ярусний, nie 'яблука.

 

 

II. Апостроф не ставиться:

 

1. Після Б П В М Ф що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: черв 'як, верб 'я).

 

2. Після буквир, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий