Правопис прикметникових форм від географічних назв.

 

1. У суфіксах -инськ(ий), -інськ(ий) прикметників, утворених від географічних назв і назв народів, що мають у своїй основі суфікси -ин, -ін, -инськ, -інськ, зберігається той самий голосний (и або і), що й в основній назві: Ками́шин — ками́шинський, Ні́жин — ні́жинський, Пе́нжино — пе́нжинський, Тульчи́н — тульчи́нський, Ту́шино — ту́шинський,.

 

В аналогічних прикметниках, утворених від географічних назв, що не мають суфіксів -ин, -ін, пишеться завжди и: Аля́ска — аля́скинський, Баку́ — баки́нський, Кабарда́ — кабарди́нський, Караганда́ — караганди́нський, По́ті — по́тинський, Со́чі — со́чинський, Чита́ — чити́нський, Ша́хти — ша́хтинський.

 

 

2. У суфіксах -овськ(ий) [-ьовськ(ий)], евськ(ий) [-євськ(ий)], -івськ(ий) [-ївськ(ий)] прикметників, утворених від географічних назв, що мають у своїй основі -ов (-ьов), ев (-єв), -ів (-їв), зберігається той самий голосний (о, е, є, і, ї), що й в основній назві: Дніпропетро́вськ — дніпропетро́вський, Тамбо́в — тамбо́вський, Кара́чев — кара́чевський, Колгу́єв — колгу́євський; Кишині́в — кишині́вський, Львів — льві́вський, Могилі́в — могилі́вський; Те́терів — те́терівський.

 

У прикметниках, утворених від географічних назв із суфіксальним к, перед яким іде інший приголосний, пишеться -івський (-ївський): Бі́ла Це́рква — білоцеркі́вський, Ва́лки — ва́лківський, Гребі́нка — гребі́нківський, Каза́нка — каза́нківський, а також Златоу́ст — златоу́стівський. Але: Оре́л — орло́вський і т. ін.

 

При творенні прикметників за допомогою суфікса - ськ(ий) від географічних назв і назв народів, основа яких закінчується на приголосний, відбуваються такі фонетичні зміни:

 

а)Г, ж, з (дз) + -ськ(ий) — -зьк(ий) [-дзьк(ий)]: Буг — бу́зький, Ветлу́га — ветлу́зький, Ви́борг — ви́борзький, Во́лга — во́лзький, Гаа́га — гаа́зький, Га́мбург — га́мбурзький, Калу́га — калу́зький, Ла́дога — ла́дозьки.

 

б)К, ц, ч + -ськ(ий) — -цьк(іий): Баскунча́к — баскунча́цький. Вели́кі Лу́ки — великолу́цький. Ви́шній Волочо́к — вишньоволо́цький, Владивосто́к — владивосто́цький, грек — гре́цький, Кагарли́к — кагарли́цький, Казбе́к — казбе́цький.

 

в)С, х, ш + -ськ(ий) — -ськ(ий): Арзама́с — арзама́ський, Оде́са — оде́ський, Тбілі́сі — тбілі́ський, тунгу́с — тунгу́ський, Черка́си — черка́ський, черке́с — черке́ський, Я́сси — я́сський; воло́х — воло́ський, Караба́х — караба́ський, Лепети́ха — лепети́ський, чех — че́ський; Золотоно́ша — золотоні́ський, Кандала́кша — кандала́кський, лати́ш — лати́ськи.

 

Примітка. Деякі слова, узвичаєні без зміни приголосних основ, передаються з ними і на письмі: ба́ски — ба́скський, каза́х — каза́хський, Пере́мишль — пере́мишльський та ін.

 

 

Числівники

- це самостійна повнозначна частина мови, що означає абстрактно-математичне число або кількість предметів чи їх порядок під час підрахунку. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на два розряди: кількісні й порядкові.

Кількісними є числівники, що означають абстрактно - математичне число або кількість предметів і відповідають на питання скільки?: два, три, десять, тридцять чотири, п 'ятеро, одна друга тощо.

Кількісні числівники поділяються на: власне кількісні, кількісно-дробові, кількісно-збірні та неозначено кількісні.

Власне кількісні числівники називають точно окреслену кількість у цілих одиницях: п 'ять гектарів, двадцять зошитів, двісті п ятдесят днів.

Кількісно-збірні (або просто збірні) позначають певну кількість як неподільну, нечленовану сукупність предметів. До збірних належать числівники від двоє до двадцятеро і тридцятеро, а також обидва, обоє, обидві.

Збірні числів ники обмежено сполучаються з іншими словами, зокрема вони вживаються з:

* множинними іменниками: четверо воріт, п'ятеро саней, двоє ножиць;

* іменниками чоловічого і спільного роду на позначення істот: троє друзів, тридцятеро козаків, двоє пасажирів,

o іменниками середнього роду - назвами неістот: двоє дверей, четверо вікон;

o іменниками середнього роду - назвами малих за віком істот: четверо лошат, цуценят, качат.

Кількісно-дробові (чи просто дробові) числівники називають точно фіксовану кількість частин від цілою: три п 'ятих, дві третіх. півтора, півтори, півтораста.

Неозначено-кількісні числівники вказують на невизначену, нефіксовану кількість: багато (небагато), мало (немало), чимало, кілька, декілька, кількадесят, кільканадцять, кількасот, стільки, скільки.

 

Порядкові числівники означають порядок предметів під час підрахунку і відповідають на питання котрий?: восьмий, шістдесят сьомий, дві тисячі шостий. Поєднуючись з іменниками, порядкові числівники узгоджуються з ними у роді, числі й відмінку.Забудовою числівники поділяються на прості, складні і складені.

 

Простими називаються числівники, що складаються з однієї основи. До них належать:

o назви чисел першого десятка: один - десять, а також сорок, сто, тисяча, мільйон, мільярд та нуль;

o збірні числівники: обоє, двоє - десятеро;

o неозначено-кількісні числівники: кілька, декілька, багато (небагато);

o порядкові числівники, похідні від простих кількісних: перший -десятий, тисячний.

 

Складними називаються числівники, що складаються з двох основ. До них належать:

o назви чисел другого десятка: одинадцять - дев 'ятнадцять;

o назви сотень: двісті - дев 'ятсот;

o збірні числівники: обидва, обидві, одинадцятеро - двадцятеро, тридцятеро;

o дробові числівники: півтора, півтори, півтораста;

o неозначено-кількісні числівники: кільканадцять, кількадесят, кількасот;

o порядкові числівники, похідні від складних кількісних: одинадцятий - двадцятий.

 

Складеними називаються числівники, що складаються з двох і більше простих і складних числівників: сто двадцять три, три цілих і сім десятих, вісімдесят чотири.

І тип відмінювання: числівник один відмінюється за відмінками й числами, в однині - за родами.

II тип відмінювання: числівники два (родове розрізнення наявне у називному й знахідному відмінках), три, чотири, збірні двоє, обидва, обидві, обоє, троє, четверо.

III тип відмінювання: числівники від п 'яти до двадцяти, тридцять, шістдесят - вісімдесят, збірні - від п ятеро і далі, неозначено-кількісні - багато, небагато, кілька, декілька.У складених числівниках на позначення десятків (п ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят) за відмінювання змінюється лише друга частина (перша частина змін не зазнає: п 'ятдесяти, вісімдесятьом, на сімдесяти (сімдесятьох).

IV тип відмінювання: числівники сорок, дев 'яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають закінчення -а. У складних числівниках на позначення сотень змінюються обидві складові частини (вісьмомастами).

VI тип відмінювання: числівники тисяча, нуль, мільйон, мільярд відмінюються як іменники відповідної відміни та групи: тисяча як іменник першої відміни мішаної групи, мільйон, мільярд як іменники другої відміни твердої групи, нуль - м'якої.

V III тип відмінювання: складені кількісні числівники, в яких відмінюється кожна складова частина(тисячі семи).

VIV тип відмінювання: у дробових числівниках поєднано два типи відмінювання - чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник - як порядковий (чотирьох цілих трьох шостих). Числівники півтора, півтори, півтораста не відмінюються.

 

Займенник.

- повнозначна змінна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх і відповідає на питання хто? що? який? чий? скільки?:

 

За значенням і граматичними ознаками займенники неоднотипні, вони поділяються на три групи:

* узагальнено-предметні: я, ти, ми, хто, він, себе, хто-небудь, щось тощо;

* узагальнено-якісні: мій, твій, свій, цей, такий, всякий, кожний, ніякий тощо;

* узагальнено-кількісні: скільки, ніскільки, стільки, скільки-небудь.

 

Узагальнено-предметні займенники, вказуючи на предмет, співвідносяться з іменниками і мають спільні граматичні ознаки. Зокрема, всі вони змінюються за відмінками, деякі з них мають число (він - вони, я- ми, ти - ви). Займенники він, вона, воно, крім числа і відмінка, мають родові форми. У реченні займенники, співвідносні з іменниками, виступають підметом, додатком, іменною частиною складеного присудка.

 

Узагальнено-я кісні займенники співвідносяться з прикметниками, оскільки вказують на ознаку. Вони змінюються за родами, числами і відмінками, узгоджуючись з іменниками. У реченні переважно виконують роль означення, іменної частини складеного присудка, значно рідше - роль інших членів речення.

 

Узагальнено-кількісні займенники за граматичними ознаками співвідносні з числівниками. Змінюються вони тільки за відмінками, а роду й числа не мають. У реченні виконують роль підмета, означення, додатка.

 

 

За значенням займенники поділяються на вісім груп: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питально-відносні, заперечні і неозначені.

 

1. Особові займенники я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони, які вказують на осіб - учасників комунікативного акту, а також на інші істоти, різноманітні явища.

 

2. Зворотний займенник себе не має форми називного відмінка, і тому не виражає суб'єкта (виконавця) дії, але відноситься до нього. Цей займенник може пов'язуватися із суб'єктом будь-якої особи, роду й числа: я себе поважаю, ти себе контролюєш, він собі шкодить. Він не має родових форм, не змінюється за числами, у реченні виступає додатком. (

 

3. Присвійні займенники мій, твій, свій, ваш, їхній вказують на належність якогось предмета певній особі.

Присвійні займенники, як і прикметники, змінюються за родами, числами і відмінками.

 

4. Вказівні займенники той, цей, такий (отой, оцей, отакий) вказують на ознаки, предмети, кількість.

 

5. Означальні займенники сам, самий, весь (увесь), всякий, кожний (кожен), інший вказують на узагальнену ознаку предмета, явища тощо. Вони співвідносні з прикметниками й узгоджуються з іменниками в роді, числі й відмінку.

 

6. Питально-відносні займенники хто, що, який, котрий, чий, скільки виконують у мові подвійну роль. Вони є питальними тоді, коли вживаються для оформлення запитання про осіб і про предмети, явища (хто? що?), про ознаки, якості чи належність предмета (який? чий?), про кількість або порядок під час підрахунку (скільки? котрий?).

 

7. Заперечні займенники ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки, жодний (жоден) вказують на відсутність особи, предмета, їхніх ознак чи кількостей: Красно говорить, а слухати нічого (Нар. творч.).

 

8. Неозначені займенники абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, казна-хто, казна-що, хтозна-хто, щось.

 

 

Дієслово.

Поняття дії, яку називає дієслово, досить широке. Це може бути:

· конкретна фізична дія: рубати, малювати, орати,

· стан предмета: сидіти, хвилюватися, хворіти;

· становлення предмета, зміни: старіти, рости;

· рух і переміщення в просторі: бігати, ходити,;

· вияв різних відношень: межувати, належати,;

· ставлення до кого-небудь: шанувати, кохати,;

· діяльність органів чуття: бачити, чути, нюхати.

 

Дієслово являє собою сукупність граматичних форм, до яких належать:

· інфінітив (неозначена форма дієслова): везти;

· особові форми дієслова: несу - несеш - несе -;

· родові форми: писав - писала - писало;

· дієприкметник: посіяний, пришитий;

· дієприслівник: написавши, малюючи;

· безособові форми на -но,-то: написано, намальовано, збито.

 

 

Розрізняють дієслівні форми незмінні (інфінітив, дієприслівник, безособові форми на -но,-то) і змінні - дієвідмінювані (особові й родові), відмінювані (дієприкметник).

 

Постійними граматичними ознаками дієслова, що властиві всім формам, є належність до певного виду (доконаного чи недоконаного, зворотньо-середнього), а також перехідність/неперехідність. До непостійних ознак, що властиві певним граматичним формам, належать категорії способу, часу, особи, роду, числа.

 

 

Інфінітив (неозначена форма дієслова) називає дію узагальнено, безвідносно до особи, способу, числа і роду: Спрямувати всю свідомість на хороше в людях (О. Довженко). Жити - Вітчизні служити (Нар. творч.).

Інфінітив є початковою формою дієслова, що об'єднує навколо себе всі інші дієслівні форми. Порівняймо: писати - пишу - писав - писав би, пиши.

Інфінітив складається з основи і суфікса -ти, рідше -ть, після яких може виступати постфікс -ся (-сь): читати, хвилюватися. Від основи інфінітива творяться форми минулого часу, умовного способу, пасивні дієприкметники минулого часу та дієприслівники доконаного виду.

 

Категорія виду - граматична загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії до дії внутрішньої межі. Дія в часі може бути необмежена й обмежена. Наприклад: дієслова читаю, малюю називають дію, не обмежену в часі, а дієслова прочитав, намалював називають дію, що завершилася, тобто обмежену в часі.

В українській мові розрізняють форми недоконаного і доконаного видів.

 

Дієслова недоконаного виду означають дію незавершену, не обмежену в часі: пишу - писав - писатиму, мию - мив - митиму. Вони вживаються у теперішньому (слухаю, танцюєш, співаємо, з 'ясовують), минулому (питав, вчила, переписували), майбутньому (голосуватимемо, буду сіяти) часах.

 

Дієслова доконаного виду означають дію, завершену в минулому або яка обов'язково відбудеться в майбутньому: збудував - збудую, переписав - перепишу.

 

 

Перехідність/неперехідність - загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії до об'єкта.

 

Перехідні дієслова називають дію, яка поширюється на об'єкт - конкретний предмет, особу чи іншу якусь істоту: спекти коровай, навчати дітей, слухати маму, пасти корову.

 

До перехідних належать дієслова зі значенням:

o конкретної фізичної дії: ліпити, будувати, шити, в'язати, фарбувати, копати, асфальтувати;

o інтелектуальної діяльності та мовлення: писати, читати, слухати, додавати, говорити, казати, мовити;

o руху, переміщення: нести, сунути, везти, котити, штовхати.

 

До неперехідних належать дієслова, що означають:

o стан людини та довкілля: сумувати, веселитися, бідувати, світає, вечоріє, дощить, гримить;

o динамічні процеси в рослинному світі: рости, квітнути, цвісти, в'янути;

o професійну чи громадську діяльність людей: головувати, директорувати, маклерувати;

o звуки тварин, комах, птахів і неживої природи: гавкати, воркотіти, шипіти, тьохкати, дзюрчати;

Майже всі дієслова з постфіксом -ся, є неперехідними: митися, одягатися, зустрічатися, веселитися, листуватися.

Категорія стану - це загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії або стану до суб'єкта (виконавця дії) і об'єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан).

У сучасній українській літературній мові розрізняють три стани: активний, пасивний і зворотньо-середній.

 

1. Дієслова активного стану виражають дію, що активно спрямована від суб'єкта (діяча) на об'єкт (предмет), виражений іменником у формі знахідного відмінка без прийменника: Бризки променя нетлінного золотять пожовклий лист.

Лише перехідні дієслова, що вживаються без постфікса -ся, мають значення активного стану.

Дієслова пасивного стану виражають відношення, за яких іменник, що називає суб'єкт дії, виступає додатком у формі орудного відмінка, а іменник, який означає об'єкт дії, виконує роль підмета: Де трактором нива ореться, там добре живеться. Дієслова пасивного стану творяться від дієслів активного стану за допомоги постфікса -ся: Студент пише курсову роботу - Курсова робота пишеться студентом.

Дієслова зворотньо-середнього стану виражають такі відношення, за яких дія виконується суб'єктом і на нього ж спрямовується - суб'єкт є водночас і об'єктом дії: В бризках променя купаються вже прив 'ялії квітки; листя жовкне і згортається, і знесилено схиляються пелюстки.

Дієслова зворотньо-середнього стану означають дію:

· що спрямована на діючу особу: одягатися, вмиватися, взуватися, голитися, фарбуватися;

· виконувану кількома особами: листуватися, зустрічатися, сперечатися, змагатися, цілуватися;

· що виконується особою в своїх інтересах: готуватися до екзаменів, лаштуватися в дорогу;

· як постійну властивість предмета: (собака) кусається, (кішка) дряпається, (кропива) жалиться;

· що виникає під впливом іншого предмета: (лоза) гнеться, (скло) б'ється, (палиця) ламається.

 

Категорія стану властива не всім дієсловам.

Є дієслова нульового стану, що називають дію, яка стосується лише суб'єкта (діяча). До них належать:

· неперехідні дієслова, що не виражають будь-яких відношень дії до суб'єкта: летіти, бігти, плакати, спати;

· неперехідні дієслова, що без постфікса -ся не вживаються: боятися, сміятися, намагатися, пишатися;

· безособові дієслова з постфіксом -ся: не спиться, не сидиться, розвидняється;

· дієслова, утворені від неперехідних за допомоги префікса і постфікса -ся, які надають їм нового лексичного значення: наплакатися (пор.: плакати), насидітися, добігатися.

 

 

Категорія часу - власне дієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу або стану до моменту мовлення.

Протиставлення дієслівних форм щодо моменту мовлення репрезентується у формах теперішнього, минулого та майбутнього часу.

 

Теперішній час позначає дію, що відбувається одночасно з моментом повідомлення про неї. Серце в тривозі: як при дорозі мальви високі цвітуть. Вітер - схиляє, люди-ламають, зливи із градом січуть (Г. Чубач).

Дієслова теперішнього часу змінюються за числами й особами. Форми теперішнього часу утворюються за допомоги особових закінчень, що приєднуються до основи теперішнього часу.

 

Дієслова за характером особових закінчень у теперішньому часі поділяються на дві дієвідміни - першу і другу.

До першої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -уть (-ють), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосну фонему /е/: несуть, несемо, несеш, несете: знають, знаємо, знаєш, знаєте.

До другої дієвідміни належать дієслова, які у третій особі множини мають закінчення -ать (-ять), а в закінченнях першої особи множини, другої особи однини і множини - голосні /и/ чи /і/: кричать, кричимо, кричиш, кричите; стоять, стоїмо, стоїш, стоїте.

 

Категорія особи виражає відношення дії та її суб'єкта до мовця. Виконавцем дії може бути мовець (суб'єкт повідомлення), співрозмовник (слухач - адресат повідомлення) або особа чи предмет, що не беруть безпосередньої участі в комунікативному акті (об'єкт повідомлення).