Кодифікація радянського трудового права в 20-ті рр.

Після закінчення громадянської війни головною формою залучення громадян до праці залишилась обов'язкова трудова повинність. Із введенням непу відчувався поступовий перехід до договірних начал у трудових відносинах. Приймається цілий ряд законодавчих актів, які ставили за мету врегулювання трудових відносин у нових умовах, організацію праці, її оплату і охорону. Виникла гостра необхідність у розробці та прийнятті нового кодексу законів про працю. Проект Кодексу законів про працю УСРР розроблявся паралельно з Кодексом законів про працю РСФРР у повній відповідності до нього. Ці кодекси навіть у дію були введені в один день — 15 листопада 1922 року.Кодекс законів про працю УСРР складався з 17 розділів, які поділялися на 192 статті. Перший розділ містив загальні положення, другий визначав порядок найму і надання робочої сили, третій встановлював порядок залучення громадян УСРР до трудової повинності, четвертий присвячувався колективним договорам, п'ятий — трудовим договорам, шостий — правилам внутрішнього трудового розпорядку, сьомий — нормуванню праці, восьмий — винагороді за працю, дев'ятий — гарантіям і компенсаціям. Десятий і одинадцятий розділи регулювали робочий час і час відпочинку, дванадцятий і тринадцятий містили норми про учнівство, працю жінок і неповнолітніх. У чотирнадцятому розділі мова йшла про охорону праці, в п'ятнадцятому — про профспілки і їх органи на підприємствах, в установах і господарствах. Шістнадцятий розділ встановлював систему органів по вирішенню конфліктів і розгляду справ про порушення законів про працю. Питання соціального страхування регулювалося останнім, сімнадцятим розділом. Уст. 1 проголошувалося, що норми Кодексу поширюються на всіх осіб, які працюють за наймом і є обов'язковими для всіх підприємств, установі господарств як державних і громадських, так і приватних, а також для всіх осіб, які застосовують найману працю за винагороду. Проголошувалися недійсними договори і угоди про працю, які погіршували умови праці в порівнянні з нормами кодексу (ст. 4). Наймання і надання робочої сили проводилося виключно на основі добровільної згоди працівника (ст. 5).За Кодексом колективний і трудовий договори були основними правовими формами залучення до праці. Розмір винагороди за працю не міг бути меншим обов'язкового мінімуму оплати, встановленою для даної категорії праці державою.Тривалість нормативного робочого дня за Кодексом становила 8 годин. Пільги були встановленні для неповнолітніх, для тих, хто працював на підземних роботах, і для осіб розумової і конторської праці. Для цієї категорії працюючих встановлювався шестигодинний робочий день. Надурочна робота, як правило, не допускалася.Кодекс визначав права і обов'язки профспілок і їх органів на підприємствах, в установах і в господарствах, а також обов'язки адміністрацій у справі сприяння роботі профспілок (ст. 151—167). Справи про порушення законів про працю і всі трудові спори вирішувалися або в примусовому порядку (в особливих сесіях народних судів), або в примирному порядку (примирних камерах, третейських судах тощо) (ст. 168— 169). За Кодексом соціальне страхування поширювалося на всіх осіб найманої праці, незалежно від того на підприємствах якої форми власності вони працюють (ст. 175). Чітко визначався зміст соціального страхування (ст. 176).Кодекс законів про працю УСРР досить ефективно регулював трудові відносини на початковому етапі непу. Але вже з 1924 року на Україну починають поширюватися загальносоюзні акти. Строга централізація державного управління вимагала підвищення рівня трудової дисципліни. На боротьбу з порушниками трудової дисципліни спрямовуються прийняті РН К СРСР постанови "Про заходи щодо зміцнення трудової дисципліни на державних підприємствах" від 6 березня 1929 року і "Про заходи щодо поліпшення виробничого режиму і зміцнення трудової дисципліни на підприємствах" від 5 липня 1929 року. В 1929 році був введений скорочений календарно-робочий тиждень: на безперервно діючих підприємствах і установах — п'ятиденний, на всіх інших — шестиденний.У 1926—1929 роках значного розвитку набула промислова кооперація. 16 травня 1928 року ВУЦВК і РНК УСРР затвердили Положення про промислову кооперацію. Положення регулювало трудові відносини членів промислової артілі, зокрема: питання виникнення і припинення трудових відносин, випробувального терміну, техніки безпеки, охорони праці тощо.

Утворення автономної Молдавської СРР.

Ще в середині 1919 року партія провела під вивіскою братнього союзу об'єднання життєво важливих сфер діяльності республік — оборони, економіки, праці, фінансів, транспорту, пошти і телеграфу, управління якими здійснювалося з Москви. 28 грудня 1920 року було підписано договір між РСФРР і УСРР про воєнний і господарський союз. У преамбулі договору підкреслювалася незалежність і суверенність обох держав. Але за допомогою об'єднаних наркоматів партійна влада активно підтверджене постановою ВУЦВК "Про утворення Автономної Молдавської СРР" від 12 жовтня 1924 року.19—23 квітня вм. Балті (нині районний центр Одеської області) відбувся ї Все молдавський з'їзд Рад, який підтвердив проголошення Молдавської АСРР і прийняв Конституцію МАСРР. 10 травня 1925 року IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив Молдавську АСРР у складі УСРР.Проблема українського населення так званої Придністровської республіки, шо існує нині, була закладена політикою більшовицької партії в ті роки, оскільки до складу Молдавської АСРР включили райони, де, головним чином, проживали українці.Утворення Союзу PCP і прийняття союзної Конституції внесли суттєві зміни в структуру органів влади і управління УСРР.

Соціально-економічні і політичні наслідки індустріалізації.

Курс на індустріалізацію – грудень 1927р. За роки індустріалізації в СРСР було побудовано 35 промисл. об’єктів, з яких в Україні – 12. Новобудови – Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь. Реконструйовані підприємства – Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, ХТЗ та.

Індуср. призвела до падіння рівня життя народу, так як на розвиток групи А виділялись основні фінансові ресурси, а в гулузі Б відчувався дефіцит товарів. Важка промисловість працювала на воєнно-промисловий комплекс.

Було запроваджено велику к-сть машин, агрегатів, що викликало необхідність підвищення освіти, техн. грамотності кадрів, масового оволодіння новою технікою…

Разом з тим, що різко скоротились всі види прив. підприємництва, ліквідовувались іноземні концесії, утверджувалась планова адміністративно-командна с-ма, Україна за обсягом виробництва важкої промисловості випередила ряд розвинутих євр. країн, з аграрної перетворилась в індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття.

Але трудящі України, які добровільно чи примусово несли на собі тягар індустріалізації слабо відчували її результати. Майже ¾ промислової продукції, виробленої укр. підприємствами, йшло у загальносоюзний фонд.

Програма розкуркулення в УРСР мета і наслідки.

Щоб здійснити колективізацію, було вирішено знищити найзаможніший прошарок селянства, тобто тих хто чинив опір колгоспам з особливою силою.

У Постанові ЦК ВКП(б) від 30.01.1930р. “Про заходи в справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації’’ власники господарств, що підлягали ліквідації, поділялись на 3 категорії. І – власники господарств, які були учасниками анти рад. виступів. На них чукала тюрма або концтабір. ІІ – всі хто чинив менш активний опір. разом з сім’ями їх виселяли у віддалей пн. райони СРСР. ІІІ – всі ті, хто не опирався розкуркуленню. Вони отримували невеликі земельні ділянки за межами колгоспних масивів.

Всього за роки суцільної колективізації в Україні було розкуркулено близько 200 тис. селянських господарств. Справжня к-сть. розорених селян. дворів удвічі більша. Не маючи змоги вільно господарювати на землі, селяни подавались в міста і на новобудови, виїжджали за межі України.