Утворення уцр. ЇЇ склад та діяльність

Утворення УЦР. ЇЇ склад та діяльність

У лютому 1917 року в Росії перемогла буржуазно-демократична революція. Соціальна напруга, невдоволення продовженням світової війни, голод, розруха створили сприятливі умови для національно-визвольної революції в Україні.

За ініціативою М. Грушевського та С. Єфремова створюється міжпартійний політичний блок "Товариство українських поступовців" (ТУП), політичним ідеалом якого була автономія України в складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави. Згуртування національних сил в Україні привело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру — Української Центральної ради. До неї увійшли українські соціалісти, представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств тощо.

Офіційною датою заснування Центральної ради як громадсько-політичного центру вважається 3 березня 1917 року. Головою Ради було обрано видатного українського історика і громадського діяча М. Грушевського.

8 березня було опубліковано відозву "До українського народу", яка закликала зберігати спокій, обирати нових людей до органів самоврядування, збирати кошти для українського національного фонду, творити нове вільне життя.

19 березня у Києві відбулася стотисячна маніфестація під синьо-жовтими прапорами, яка ухвалила резолюцію про доручення Центральній раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом.

Для підтвердження своїх повноважень Центральна рада скликала 5—7 квітня Український національний конгрес, який В. Винниченко назвав "першим кроком по шляху організації державності".

Конгрес вимагав від Росії автономії України і визначення її території, санкціонував утворення Центральної ради, як найвищого територіального органу влади в Україні, провів її перевибори. До складу Ради було обрано 150 представників від усіх губерній, великих міст України, політичних партій, інших громадських організацій, а також від національних менших, які проживали в Україні. Головою Ради залишався М. Грушевський. Його заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.

Головною метою діяльності Центральної ради було єднання українського народу, відродження національної державності шляхом переговорів з Тимчасовим урядом.

Продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, Центральна рада свої звернення до народу оформлює у вигляді універсалів.

І Універсал було проголошено 10 червня 1917 року при закритті II Всеукраїнського військового з'їзду. В ньому зокрема говорилося, що "ми, Українська Центральна рада видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя".

З липня 1917 року Центральна рада приймає II Універсал. У ньому заперечувалася необхідність створення українського війська, були й інші значні поступки Тимчасовому уряду.

7 листопада 1917 року Центральна рада приймає III Універсал, яким проголошує утворення Української Народної Республіки у складі Російської Федерації. Ця подія мала історичне значення, оскільки юридично декларувалося відродження національної держави.

9 січня 1918 року Центральна рада приймає свій останній — IV Універсал. Він сповістив, що "віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу".

Політика «воєнного комунізму» причини введення, її суть та наслідки

«Воєнний комунізм» - це соціально-економічна політика більшовиків в УРСР у 1919 – 1920 рр., це модель державного регулювання економіки, яка була реакцією більшовиків на критичні обставини в умовах громадянської війни і тому являла собою набір вимушених, тимчасових заходів; реалізація цієї моделі на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу – комунізму.

Методи впровадження:

«червоний терор»; жорстка централізація; створення продзагонів; реквізиції(примусове залучення державою майна власника в державних інтересах з виплатою йому вартості майна), конфіскації.

Основні заходи політики:

У с/г: введення продрозкладки (вилучення «надлишків» продовольства у селян); державна монополія на продаж та заготівлю хліба; запровадження кругової поруки; формування продзагонів для вилучення продовольства у селян.

У промисловості: націоналізація підприємств важкої, середньої та дрібної промисловості; встановлення державного контролю над виробництвом; спроба побудувати державу-фабрику з тотальним плануванням розподілу матеріальних благ; введення загальної трудової повинності; мілітаризація праці; зрівняльний розподіл продуктів харчування серед працівників.

Торгівля та фінанси: заборона вільної торгівлі; спроба ліквідувати товарно-грошові відносини; перехід до прямого товарообігу; встановлення твердих цін на товари; карткова система постачання міського населення; скасування плати за житло, комунальні послуги, транспорт.

Наслідки: економічна криза (падіння с/г та промислового виробництва, інфляція); погіршення умов життя народу; зростання соціальної напруги; розгортання повстанського руху проти політики більшовиків.

Перший універсал УЦР

10 червня (23 - за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови І Універсалу:

• Проголошення автономії України в складі Росії;

• Джерелом влади в Україні є український народ;

• Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

• Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

• Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

І Універсал оголошено на другому Всеукраїнському Військовому З'їзді;

Після того, як у травні 1917 року Тимчасовий уряд відмовився надати автономію України (навіть не негайно, а в перспективі), Центральна Рада, виходячи з принципу «ні бунту, ні покірності», прийняла рішення прийняти I Універсал («До українського народу, на Україні і поза її сущому»). Текст Універсалу був зачитаний В. Винниченком 10 (23) червня 1917 на II Всеукраїнському Військовому З'їзді. Згідно I Універсалу проголошувалася автономія України у складі Росії («не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям»). Законодавчим органом повинно було стати Всенародне Українське Збори (Сейм), що обирається загальним, рівним, прямим, таємним голосуванням. Всі кошти, отримані від збору податків, відтепер повинні були залишатися в Україні. Враховуючи багатонаціональний склад України, Універсал закликав українських громадян до злагоди і порозуміння. Українська Центральна Рада брала на себе відповідальність за поточний стан справ у державі, були запроваджені додаткові збори з населення на користь Ради, але не ставилася вимога про припинення платежів у загальноросійський бюджет. По проголошенні автономії 15 (28) червня 1917, було створено уряд (Генеральний Секретаріат). У відповідь на І Універсал Тимчасовий уряд Росії 16 (29) червня виступив з відозвою «Громадянам України», в якому запропонувало громадянам українцям розвивати земське і міське самоврядування і покластися на представництво своїх інтересів у Всеросійському.

 

ІІІ Універсал.

7 листопада(20 - за новим стилем) 1917 — проголосив 030100101180000900100400000051010101000Українську Народну Республіку(УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи:0102001004001000200свободу слова, друку, 010200100400021100208070000018віровизнання, зборів, союзів, 011100090страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9111018%20січня"9 HYPERLINK "F%229%20січня"січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 111018%20січня"22 HYPERLINK "F%2222%20січня"січня 1918. Умови ІІІ Універсалу

• Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

• До установчих зборів в Україні вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

• Скасовується право приватної власності на землю;

• УЦР починає мирні переговори з 0910051108000Німеччиною та її союзниками;

• Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

• Запроваджується 8 годинний робочий день;

• Встановлюється державний контроль над виробництвом;

• На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

 

ІV Універсал

9січня (111018.01"22HYPERLINK "F%2222.01".HYPERLINK "F%2222.01"01)1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а викон. орган, Генер.й Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над 00000банками, підтвердив 000000закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.Умови 4 Універсалу:УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;Держава має встановити контроль над торгівлею та банками.

Судова система УНР

На території Укр. діяли такі судові органи: дільничі мирові суди, з'їзди мирових суддів, окружні суди, що створювалися один на кілька повітів. За ними йшли, як апеляц.інстанції, суд. палати. Найвищою суд. інстанцією вважався Правительствуючий сенату Петербурзі. Крім цих судів, в Україні діяли також селянс. волосні суди, верхні волосні суди тощо. Відразу ж після Лютневої революції було запроваджено посаду адміністрат. суддів у повітах і особливі адміністрат. відділи при окружних судах. Створюються різні тимчасові судові органи, революц.трибунали тощо. Формально ця судова с-ма збереглася в Україні і після приходу до влади ЦР.

23 листопада 1917 р. Мала рада затвердила законопроект, згідно з яким "Суд на Україні твориться іменем УНР".

1б грудня 1917 р.ЦР затверджує підготовлений Генеральним секретарством судових справ законопроект про утворення (до скликання Всеукраїнських Установчих зборів) тимчасового Генерального суду.Відповідно до ст. 1 Закону Генеральний суд складався з 3 департаментів: цивіл., карного і адміністрат.. Він був вищою суд. інстанцією в Укр. й здійснював нагляд над усіма суд. установами і діяльністю працівників суд. органів.Судді Генерального суду, яких було 15 осіб, отримували звання генеральних суддів.

16 грудня 1917 року приймається Закон "Про заведення апеляц. судів". Передбачалося створення 3 апеляційних судів: Київського, Харківського і Одеського, компетенція яких поширювалася на навколишні губернії. Апеляц. суд складався з голови, заступника і декількох суддів.

14 лютого 1918 року запроваджуються посади головних губернських військ.комендантів, які отримували право створення революц. Військ.судів для оперативного розгляду справ про вбивства, пограбування, підпали, зґвалтування та розбій. Відразу ж після розгляду справи такий суд розформовувався.

Земельна реформа в УНР

ІІІ Універсал скасував право при ватної власності на землю. IV Універсал проголоси. в необхідність прийняття земел. закону і передачу землі труд.народові без викупу якого. Наприкінці січня 1918 року ЦР ухвалила Земел. закон, основою стало скасування права власності на землю. Встановлювалося, що "землі відводяться земел. комітетами в приватнотрудове користування сільс. громадам та добровільно складеним товариствам". Незважаючи нате, що закон дозволяв "перехід права користування в спадщину", основна проблема — людини, землі й волі—так і лишилася неврегульованою що, зрозуміло, врешті-решт призвело до фатальних наслідків. Засвідченням В. Винниченка, "сільський пролетаріат в обіцянки і закони про землю не вірив, більше вірячи реальним фактам", а з іншого боку, ідея "соціалізації землі" викликала обурення заможного селянства, "яке лаяло Центральну раду й агітувало на всі боки проти неї". Щоб якось виправдатись перед заможнім селянством ЦР 29 квітня 1918 року прийняла поправку до Земел. закону, за якого ділянки розміром до 30 десятин не підлягали переділу.

Причини падіння УНР.

По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою. Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. Значно знизився рівень видобутку вугілля. У 1918 році було видобуто 34,8 % вугілля порівняно з 1913, а в 1919 — лише 20,5 %. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919 році майже повністю припинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Істотно зменшилося виробництво цукру. В поганому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з міст у село. Торгівля набула спотворених форм.4111018%20січня"4 HYPERLINK "F%224%20січня"січня 1919 року законом Директорії українська 010802018гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою, гривня мала більшу купівельну вартість аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки». Щоб підняти функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів 09001101001081%22Борис%20Мартос"Борис Мартос випускав на ринок час від часу значну кількість цукру, борошна, спирту та інших продуктів, які були у розпорядженні уряду.Українське селянство, яке на початку боротьби з гетьманщиною підтримало Директорію, почало виявляти невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, виданий 8111018%20січня"8 HYPERLINK "F%228%20січня"січня 1919 року, згідно з яким земля залишалася у власності держави. Держава мала керувати державним фондом землі утвореним з вивласнених земель. Земельні наділи, які на той час перебували у власності селян і не перевищували 15 десятин залишались непорушними. Нові земельні наділи мали надаватися у вічне користування малоземельним і безземельним селянам і складати від 5 до 15 десятин. Але згідно даного закону під вивласнення підпадало багато селянських господарств, які на той час мали більше 15 десятин.Але реалізація земельного закону Директорії могла бути здійснена лише на дуже обмеженій території України, оскільки на більшості території республіки велася війна з більшовиками, Денікіним і Польщею. Більшовики закликали селянство забирати землю в свої руки негайно, бо, мовляв, Директорія передасть землю в руки «куркулів». Падіння Директорі їВ кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

Утворення ЗУНР

Збори всіх українських депутатів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників від основних політичних партій, а також від духовенства і студенства зі свого складу заснувала Укр Нац Раду на чолі з Петрушевичем. 1 листопада 1918р. відбулася формальна передача влади УНРаді австрійським намісником Галичини. 9 листопада УНРада визначила назву української держави – Західноукр Нар Респ (ЗУНР). 22 січня 1919р. делегація ЗУНР підписала з Директорією Акт злуки (соборності). Вищим органом влади ЗУНР була обрана УНРада. Була створена Президія УНРади у складі Президента(голови ради) та чотирьох його заступників. На цьому ж засіданні було створено ще один орган – Виділ УНРади у складі Президента та 9 членів, на яких покладалися функції колегіального глави держави. Уряд ЗУНР – Держ секретаріат очолив Левицький. У складі уряду було 14 держ секретарств (міністерств). Місцевими органами влади і управління стали обрані населенням у листопаді 1918р. громадські і міські комісари, містечкові, сільські та повітові «прибійні» і національні ради. Органи самоврядування працювали за старим австрійським зразком, хоча й були скасовані привілеї шляхти та різні цензи. Місцеву владу в повітах здійснювали повітові комісари, яких призначав держ секретар внутр справ.

Судова система ЗУНР.

Судова с-ма, відп. до Закону від 21 листопада 1918р. «Про тимчасову організацію судів і суд влади», спочатку залишалася без змін. Судді й допоміжний персонал судових установ присягали на вірність укр народу, д-ві. Було звільнено лише тих, хто скомпрометував себе антинародною, антиукр. Діяльністю й переконаннями. Незабаром розпочалося реформування суд. с-ми. Тер-я д-ви була поділена на 12 судових округів і 130 суд. повітів. З урахкванням національного складу в них належало обрати суддів окружних і повітових судів (102 українця, 25 поляків, та 17 євреїв). Оскільки кадрів суддів-українців не вистачало, Законом «Про скорочення підготовки судової служби» термін стажування суддів скорочувався з трьох до двох років. За воєнного часу законом тимчасово припинялася діяльність суду присяжних. У судочинстві запроваджувались демократичні принципи гласності, змагальності, права звинуваченого на захист тощо, здійснювався перехід його на укр мову. Продовженням суд реформи стала спеціалідзація першої судової ланки й створення суд установ другої та третьої інстанції. Окружні й повітові суди мали розглядати цивільні справи. А для розгляду крим справ Законом УНРади від 11 лютого 1919р. в повітах утворювались трибунали, які мали діяти у складі одного або трьох призначуваних Секретарством юстиції суддів. Згідно із Законом від 15лютогот 1919р. другою судовою інстанцією мав стати Вищий суд і третьою (останньою) – Найвищий державний суд. До їх обрання зазначені функції покладалися на створені у березні 1919р. при Станіславському окружному суді Окремий судовий Сенат другої інстанції та Окремий суд Сенат третьої інстанції.

Місцеві органи влади ЗУНР

Місцевими органами влади і управління стали обрані населенням у листопаді 1918р. Громадські й міські комісари, містечкові, сільськ й повітові «прибічні» та національні Ради. Місцеву владу в повітах здійснювали повітові комісаи, яких призначав Державний секретар внутрішніх справ. 16 листопада 1918р. з’явився закон «про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки», у якому реглементувався порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади й управління.

За цим законом повітовий комісар був вищим представником влади у повіті. Він призначав громадських і міських комісарів, а там, де їх вже було обрано, затверджував обрані кандидатури; мав право розпускати місцеві громадські ради й призначати нові вибори до них; затверджував розпорядчення повітових властей; приймав присягу від службовці; повіту тощо. Йому підпорядковувалися повітовий військовий комендант і комендант жандармерії. Відповідним чином було регламентовано й повноваження комісарів нижчих ланок.

Передбачалося збереження старих кадрів службовців, особливо суспільно необхідних служб (комунальних, зв’язку, залізниць тощо). В законі зазначалося, що всі службовці, які дадуть письмове забов’язання чесно служити Українській державі, залишаються працювати на своїх місцях.Згідно із виданим у березні 1919р. роспорядження секретарства внутрішніх справ встановлювався перелік вимог до службовців державного апарату.Ними могли бути лише громадяни України бездоганної поведінки, які володіли українською мовою і мовою хоч би однієї із національних меншин, не старші 40 років.Запроваджувалося річне стажування й іспит перед спеціальною комісією.

Приєднання Зх У до УРСР

23 серпня 1939 р. був підписаний пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін до мовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі.1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами Розмежувальна лінія між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, була уточне на в радянсько-німецькому договорі про дружбу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. На початку жовтня 1939 р. на зах.укр землях відбулися вибори до Народних Зборів, а 26-28 жовтня 1939 р. у Львові пройшли і самі Українські Народні Збори, які прийняли декларацію про встановлення радянської влади на Західній Україні і про возз'єднання з УРСР. У складі УРСР були утворені 8 нових областей: Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Ізмаїльська та Чернівецька. Деякі політичні та економічні заходи, які вживалися новим режимом після возз'єднання, принесли українцям конкретні поліпшення. Сотні тисяч безземельних і малоземельних селянських господарств отримали понад мільйон гектарів землі, значну кількість худоби та різного реманенту, що були конфісковані в поміщиків, монастирів та великих державних чиновників, ліквідовано безробіття, введено 8-годинний робочий день, підвищувалась заробітна плата робітників. Реконструювались існуючі і будувалися нові підприємства, розвивалася виробнича кооперація, помітно поліпшилося медичне входження західноукраїнських земель до складу УРСР було подією величезної історичної ваги і мало прогресивне значення, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Але здійснено це було тоталітарним режимом з порушенням норм міжнародного права, за допомогою секретних угод. Радянська влада була поширена і на західноукраїнські землі.

Утворення УЦР. ЇЇ склад та діяльність

У лютому 1917 року в Росії перемогла буржуазно-демократична революція. Соціальна напруга, невдоволення продовженням світової війни, голод, розруха створили сприятливі умови для національно-визвольної революції в Україні.

За ініціативою М. Грушевського та С. Єфремова створюється міжпартійний політичний блок "Товариство українських поступовців" (ТУП), політичним ідеалом якого була автономія України в складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави. Згуртування національних сил в Україні привело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру — Української Центральної ради. До неї увійшли українські соціалісти, представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств тощо.

Офіційною датою заснування Центральної ради як громадсько-політичного центру вважається 3 березня 1917 року. Головою Ради було обрано видатного українського історика і громадського діяча М. Грушевського.

8 березня було опубліковано відозву "До українського народу", яка закликала зберігати спокій, обирати нових людей до органів самоврядування, збирати кошти для українського національного фонду, творити нове вільне життя.

19 березня у Києві відбулася стотисячна маніфестація під синьо-жовтими прапорами, яка ухвалила резолюцію про доручення Центральній раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом.

Для підтвердження своїх повноважень Центральна рада скликала 5—7 квітня Український національний конгрес, який В. Винниченко назвав "першим кроком по шляху організації державності".

Конгрес вимагав від Росії автономії України і визначення її території, санкціонував утворення Центральної ради, як найвищого територіального органу влади в Україні, провів її перевибори. До складу Ради було обрано 150 представників від усіх губерній, великих міст України, політичних партій, інших громадських організацій, а також від національних менших, які проживали в Україні. Головою Ради залишався М. Грушевський. Його заступниками стали В. Винниченко та С. Єфремов.

Головною метою діяльності Центральної ради було єднання українського народу, відродження національної державності шляхом переговорів з Тимчасовим урядом.

Продовжуючи традиції українського національно-визвольного руху, Центральна рада свої звернення до народу оформлює у вигляді універсалів.

І Універсал було проголошено 10 червня 1917 року при закритті II Всеукраїнського військового з'їзду. В ньому зокрема говорилося, що "ми, Українська Центральна рада видаємо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя".

З липня 1917 року Центральна рада приймає II Універсал. У ньому заперечувалася необхідність створення українського війська, були й інші значні поступки Тимчасовому уряду.

7 листопада 1917 року Центральна рада приймає III Універсал, яким проголошує утворення Української Народної Республіки у складі Російської Федерації. Ця подія мала історичне значення, оскільки юридично декларувалося відродження національної держави.

9 січня 1918 року Центральна рада приймає свій останній — IV Універсал. Він сповістив, що "віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу".