Закон уцр «про національно-персональну автономію» від 9 січня 1918р.

ЗАКОН ПРО НАЦІОН.-ПЕРСОНАЛЬНУ АВТОНОМІЮ - один з найважливіших прав. актів конст. характеру в УНР. Прийнятий в один день з IV Універсалом — 9(22).І 1918. Надавав рос, євр. і польс. націям право на нац.-персональну автономію. Білоруси, чехи, молдавани, німці, татари, греки та болгари, що мешкали в Україні, могли користуватися таким правом після подання відповідної заяви до Генерал.суду УНР, підписаної не менш як 10 тис. гр-н, не обмежених у політ, правах. Протягом 6 міс. суд мав винести рішення і сповістити про нього Генерал. секретаріат. Нації, не зазначені у цьому переліку, за своїм бажанням могли подавати такі ж заяви, але вже на розгляд парламенту УНР.ЦР проголошувала право на самост. творення свого нац. життя невід'ємним природ, правом нації. Будь-яка з них могла створювати на тер. України власний нац. союз. До нього входили б поіменно всі люди, прізвища яких включалися до «націон.кадастру». Останній мав публікуватися для заг. відомості, і кожен гр-нин отримував право вимагати як включити його до кадастру, так і виключити зі списків. Нац. союзові належало виключне право представництва даної нації перед держ. і громад, установами. Кошти союзів мали складатися з відрахувань центру та органів місц. самоврядування від сум, спеціально призначених на ці справи, пропорційно до кількості членів того чи того союзу. Його бюджет міг також поповнюватися за рахунок оподаткування власних членів і встановлення для них відповідних позик. Структура та склад кер. органів нац. союзу визначались установчими зборами нації, делегати до яких обиралися з числа гр-н віком понад 20 років на основі загального, без різниці статі і віри, та рівного виб. права, через безпосередні вибори і таємне голосування з використанням принципу пропорц. представництва. Компетенція нац. союзу мала встановлюватись і затверджуватись Установчими зборами УНР або її парламентом. Усі_рргани нац. союзу вважалися державними. Його вищим представн. органом були нац. установчі збори, а виконавчим — нац. рада. Вони мали право видавати закони у межах своєї компетенції. Влада нац. союзу поширювалася на всіх його членів, незалежно від місця їх мешкання у межах УНР. Спори між органами нац. союзу, з одного боку, та органами ін. нац. союзів або держ. урядування і місц. самоврядування, з іншого, повинні були розв'язуватись адм. судами. 29.IV 1918 закон про національно-персональну автономію було включено окремим розділом до Конституції УНР.

Зако ЦР «Про громадянство» 2-4 березня 1918р.

Закон про громадянство УНР від 2.III 1918 та Закон про реєстрацію громадянства УНР від 4.ІІІ 1918. Гр-нином УНР вважалась особа, яка народилася, постійно проживала на тер. України та отримала свідоцтво про належність до гр-н УНР. Подвійне громадянство виключалося. Гр-ни УНР зобов'язані були коритися законам д-ви, боронити її від ворогів і підтримувати в ній добрий лад, порядок, свободу, рівність і справедливість. їм надавалася уся повнота громадян, і політ, прав. Закони регламентувати порядок вступу до громадянства і виходу з нього, визначення громадянства жінок і дітей, одержання свідоцтва про громадянство, складання обов'язкової присяги («приречення») гр-нина України. 3. про г. УНР сприяли також заг. вирішенню правових проблем, пов'язаних із громадянством. Проте ряд їх положень було сформульовано неконкретно, що створювало можливість використання їх з антидем. метою. Так, усі питання громадянства було віднесено до компетенції м-ва внутр. справ, а не найвищого органу держ. влади; ставилася неконкретизована вимога, щоб особи, які прагнуть набути укр. громадянство, «не помічені були ніколи в діяльності проти Української держави», щоб родом занять були тісно пов'язаними з тер. України; пропонувалась анахронічна норма, згідно з якою жінки набували громадянство своїх чоловіків, якщо протягом певного строку не заявляли іншого. Практично нездійсненною виявилася вимога про загальнообов'язкову реєстрацію громадянства, що мала супроводжуватись процедурою доведення свого права з допомогою свідків і сплатою гербового збору за отримання свідоцтва про громадянство. В ост. дні свого існування, наприкінці квітня 1918, Центр. Рада визнала недосконалість 3. прог. УНР. На розгляд законод. комісії Ради було подано проект нового закону про громадянство, складений за участю Б. О. Кістяківського і О. О. Ейхельмана. Цей проект став основою для схваленого 2.VII 1918 гетьманом П. П. Скоропадським Закону про громадянство Укр. Д-ви. 3. прог. УНР викликають інтерес як пам'ятка укр. права, перша спроба законодавчо вирішити питання про укр. Громадянство.

22. Закон ЦР «Про держ символіку» 12 березня 1918р

Закпро державну символіку мав цікаву передісторію. У листопаді 1917 р. з ініціативи Генерального секретарства освіти під головуванням Грушевського відбулась нарада з питання про державний герб України, де йшлось про конкурс символів, з яких виділили 3 основних: 1) гарно стилізований геральдичний знак незрозумілого змісту на зразок тризубця ще з часів Київської Русі, 2) пізніший київський герб з печаток київського магістрату 17-18 ст. – лук чи арбалет, самостріл, 3) козак з мушкетом і шаблею як герб козацького війська. Грушевський, бажаючи в атрибутах герба закласти виразно підкреслений культурний, творчий і об’єднавчий характер УНР, вважав, що гербом України міг би бути як символ творчої мирної праці золотий плуг на синім тлі, а довкола плуга пропонував розмістити знак старої Київської держави Володимира Великого, герби Галицько-Волинського князівства і Гетьманщини (козак з мушкетом), під плугом – герби Києва і Львова, а над плугом – голуба з оливковою гілкою. Врешті, 12 березня 1918 р. Мала Рада затвердила Володимирів тризуб державним гербом УНР.

 

Причини падіння УНР.

По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою. Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. Значно знизився рівень видобутку вугілля. У 1918 році було видобуто 34,8 % вугілля порівняно з 1913, а в 1919 — лише 20,5 %. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919 році майже повністю припинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Істотно зменшилося виробництво цукру. В поганому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це негативно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з міст у село. Торгівля набула спотворених форм.4111018%20січня"4 HYPERLINK "F%224%20січня"січня 1919 року законом Директорії українська 010802018гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою, гривня мала більшу купівельну вартість аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки». Щоб підняти функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів 09001101001081%22Борис%20Мартос"Борис Мартос випускав на ринок час від часу значну кількість цукру, борошна, спирту та інших продуктів, які були у розпорядженні уряду.Українське селянство, яке на початку боротьби з гетьманщиною підтримало Директорію, почало виявляти невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, виданий 8111018%20січня"8 HYPERLINK "F%228%20січня"січня 1919 року, згідно з яким земля залишалася у власності держави. Держава мала керувати державним фондом землі утвореним з вивласнених земель. Земельні наділи, які на той час перебували у власності селян і не перевищували 15 десятин залишались непорушними. Нові земельні наділи мали надаватися у вічне користування малоземельним і безземельним селянам і складати від 5 до 15 десятин. Але згідно даного закону під вивласнення підпадало багато селянських господарств, які на той час мали більше 15 десятин.Але реалізація земельного закону Директорії могла бути здійснена лише на дуже обмеженій території України, оскільки на більшості території республіки велася війна з більшовиками, Денікіним і Польщею. Більшовики закликали селянство забирати землю в свої руки негайно, бо, мовляв, Директорія передасть землю в руки «куркулів». Падіння Директорі їВ кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками. Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». Все селянство було зобов'язане здавати державі всю сільськогосподарську продукцію, за винятком дуже обмеженої норми, залишеної для особистого споживання. Селяни почали усвідомлювати, що на обіцянки більшовицької пропаганди не можна покладатися і запізно повертати свої симпатії до Директорії. По всій Україні вибухали повстання проти більшовиків але було вже запізно. В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.