Сучасні системи управлінського обліку

 

Як вже відмічалося, основне завдання управлінського обліку – служити інформаційною опорою для прийняття управлінських рішень. Функції контролінгу значно ширше. Вони включають не лише управлінський облік, але й елементи планування, контролю, аналізу, а також виробку альтернативних варіантів управлінських рішень. Тому у контролінгу розроблені певні вимоги до системи обліку витрат, виконання яких дозволяє вирішувати принципові завдання управлінського характеру:

1) вибирати оптимальні управлінські рішення за умовами не завантаження виробничих потужностей;

2) спрощувати нормування витрат за рахунок зменшення статей собівартості;

3) оптимізувати асортимент виробленої продукції, визначати доцільність прийняття додаткового замовлення за цінами нижче звичайних, виробляти комплектуючи на підприємства або закупати їх та ін.

У більшій мірі цим вимогам відповідають системи обліку витрат “стандарт-кост” та “директ-кост”.

Система “стандарт-кост”

 

Перші поминання про систему “стандарт-кост” – у книзі Г.Емерсона “Продуктивність праці як основа оперативної роботи та зарплати”.

Під системою „Стандарт-кост” розуміється розробка норм-стандартів, складання стандартних калькуляцій та облік фактичних витрат з виявленням відхилень від стандартів.

В основі системи лежить принцип управління за відхиленнями, тобто основна увага менеджерів спрямовується на виявлення та аналіз відхилень від нормального ходу роботи з метою їх недопущення (рис. 3.2).

	Нормування витрат на фактичний вихід продукції, який зафіксований за кожним центром відповідальності

 

 

 

Рис. 3.2 Загальна схема обліку нормативних витрат за методом “стандарт-кост”

Основним контрольним показником системи є відхилення від стандартів.

Стандарт – кількість необхідних для виробництва продукції матеріальних та трудових витрат; кост – грошовий вираз витрат на виготовлення продукції.

Стандарти є основою функціонування системи. Існують різні підходи до встановлення стандартів за статтями затрат. Але при будь-якому підході прийняті стандарти узагальнюються в бухгалтерські карти стандартної собівартості до початку процесу виробництва. Складають їх по виробу, замовленню по виробничим підрозділам, що приймають участь в їх виготовленні.

На основі встановлених стандартів можна завчасно визначити суму очікуваних витрат на виробництво та реалізацію продукції, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про очікувані доходи майбутнього року.

В основі системи лежить попереднє нормування витрат за статтями витрат:

- основні матеріали;

- оплата праці основних виробничих робітників;

- виробничі накладні витрати (зарплата допоміжних робітників, допоміжні матеріали, орендна плата, амортизаційні відрахування та ін.);

- комерційні витрати (збут, реалізація).

Норми розглядаються як твердо встановлені ставки. При виникненні відхилення норми не змінюють, вони остаються відносно постійними на весь встановлений період. Відхилення між фактичними та прогнозованими витратами накопичуються на окремих рахунках відхилень та повністю списуються не на витрати виробництва, а безпосередньо на фінансові результати підприємства.

Схематично система обліку “стандарт-кост” виглядає наступним чином:

1. Виручка від продажу продукції

2. Стандартна собівартість продукції.

3. Валовий прибуток (п.1 – п.2)

4. Відхилення від стандартів.

5. Фактичний прибуток (п.3 – п.4).

Стандарти накладних витрат надаються лише в грошовій оцінці без кількісної норми.

Нормування витрат здійснюється таким чином, щоб можна було розрахувати нормативну собівартість кожного виробу та визначити загальну суму витрат за кожним центром відповідальності, який приймає участь у виробництві цих виробів.

Таким чином, у системі “стандарт-кост” нормативні та фактичні витрати відстежуються до центрів відповідальності, що надає можливість визначити відхилення від норм та відобразити їх в звіті по відповідному центу відповідальності для подальшого аналізу та прийняття заходів корегування.

Менеджер центру відповідальності несе відповідальність за всю величину відхилень за своїми операціями, а не за окремим виробом (таблиця 3.1).

Таблиця 3.1 – Нормативні витрати, що проаналізовані за операціями та продуктами

Центр відповідальності	№ операції	Нормативні витрати на операцію, грн	Вироби	Загальні нормативні витрати, грн	Фактичні витрати, грн.
А	Б	В	Г	Д	Е	Ж
І			+	+	-	+	+	+	+
ІІ			-	+	-	+	-	-	-
ІІІ			+	-	+	-	+	-	-
ІУ			+	+	+	-	-	-	+
Нормативна собівартість виробу

 

Система “стандарт-кост” застосовуватися у всіх сферах підприємництва.

Переваги “стандарт-кост” у порівнянні з іншими методами обліку витрат:

- дозволяє заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво та реалізацію продукції;

- достатньо проста техніка ведення обліку виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції;

- може використовуватися для оцінки виконання встановленого замовлення;

- зменшує бухгалтерський штат, так як враховуються тільки відхилення від стандартів, а не всі витрати.

Система “директ-кост”

 

Створена у 1936 р. американським економістом Джонатаном Гаріссоном. Має різні назви:

- Німеччина та Австрія – “облік сум покриття”, “облік часткових витрат”;

- Великобританія – “облік маржинальних витрат”;

- Франція – “маржинальна бухгалерія” або “маржинальний облік”.

В основу організації обліку за цією системою покладена класифікація витрат по їх відношенню до обсягу виробництва (постійні та змінні).

Головна особливість системи – собівартість враховується та планується лише за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються також залишки готової продукції на складах та залишки незавершеного виробництва. Постійні витрати збираються на окремому рахунку та періодично списуються у дебет рахунку фінансових результатів.

При системі “директ-кост” звіти про доходи будуються за багатоступеневим принципом:

 

 

Звіт про доходи за системою “директ-кост”

Французька модель	Американська модель
1. Виручка 2. (-) Змінні витрати 3. (=) Маржинальний доход 4. (-) Постійні витрати періоду 5. (+) Прибуток (збиток)	1. Доход від реалізації 2. (-) Змінні виробничі витрати реалізованого виробу 3. Виробнича маржа 4. (-) Змінні витрати на реалізацію 5. Торгова маржа 6. (-) Постійні витрати 7. Результат-нетто

 

Система “директ-кост” має два варіанти:

- простий “директ-кост” – в обліку використовуються дані лише про змінні витрати;

- розвинений “директ-кост” – до собівартості включаються змінні витрати та прямі постійні витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Ступеневий облік сум покриття дає повну інформацію для прийняття рішення про формування та вибір асортименту продукції.

Переваги “директ-кост”:

1) простота та об’єктивність калькулювання собівартості (не потрібно умовно розподіляти постійні витрати);

2) можливість порівняння собівартості різних періодів за змінними витратами, абсолютним та відносним маржам;

3) можливість встановлення зв’язків та пропорцій між витратами та об’ємами виробництва;

4) дозволяє керівництву звернути увагу на зміну маржинального доходу як по організації в цілому, так і по різним виробам; виявити вироби з найбільшою рентабельністю;

5) дозволяє знаходити найбільш вигідні комбінації ціни та обсягу, проводити ефективну політику цін;

6) спрощує нормування, планування, облік та контроль, тому що зменшує число статей витрат;

7) дозволяє контролювати величину постійних (накладних) витрат;

8) розширює аналітичні можливості обліку (на Заході “директ-кост” називаються ще “управління собівартістю”).

Недоліки:

1) труднощі при поділенні витрат на постійні та змінні;

2) не дає відповіді на питання, яка повна собівартість продукції(потребується додатковий розподіл умовно-постійних витрат).

3) ведення обліку собівартості за скороченою номенклатурою статей не відповідає вимогам вітчизняного обліку.

 

 

Контрольні питання

1. У чому особливості формування інформації в управлінському обліку з метою забезпечення системи контролінгу на підприємстві?

2. Визначте фактори, які визначають вибір підсистеми управлінського обліку.

3. Назвіть основні відмінності управлінського і фінансового обліків.

4. Які основні завдання управлінського обліку в формування системи контролінгу на підприємстві?

5. Охарактеризуйте взаємозв’язок і взаємодію облікової функції управлінського обліку з іншими функціями управління в процесі прийняття рішень.

6. Яким чином класифікуються методи обліку витрат, що використовуються в системі контролінгу?

7. Охарактеризуйте метод обліку витрат на фактичною собівартістю? Назвіть переваги та недоліки даного методу.

8. У чому сутність нормативного методу обліку витрат на підприємстві?

9. Визначте переваги використання методу обліку витрат за плановою собівартістю.

10. У чому особливості використання методу обліку витрат за повною і неповною собівартістю?

11. Назвіть методи калькулювання собівартості продукції в рамках наведених методів обліку витрат.

12. Назвіть певні вимоги до системи обліку витрат, виконання яких дозволяє вирішувати принципові завдання управлінського характеру.

13. Які системи обліки витрат відповідають даним вимогам?

14. Розкрийте сутність системи обліку витрат „директ-кост”.

15. Назвіть основні відмінності системи обліку витрат „директ-кост” і „стандарт-кост”. Дайте характеристика основним перевагам і недолікам цих методів.

 

Тестові завдання до теми 3

1. Об’єкт обліку витрат при застосуванні позамовного методу обліку витрат і калькулювання:

а) окреме замовлення;

б) окремий вид продукції;

в) окремий переділ виробництва;

г) група однорідних видів продукції.

 

2. Об’єкт обліку витрат при застосуванні попередільного методу обліку витрат і калькулювання:

а) окреме замовлення

б) окремий вид продукції;

в) окремий переділ виробництва;

г) група однорідних видів продукції.

 

3. Основною метою обліку нормативних витрат є:

а) визначення точки беззбитковості;

б) точніший розподіл фактичних витрат;

в) контроль витрат і управління ними;

г) визначення нормативної собівартості готової продукції.

 

4. У системі обліку нормативних витрат за методом стандарт-кост усі записи на рахунках запасів і витрат ведуться:

а) тільки за нормативами;

б) за нормативами, відхиленнями і разом (фактично);

в) тільки за фактичними витратами;

г) за фактичними витратами і відхиленнями від них.

 

5. Відхилення від норм за ціною основних матеріалів визначається як добуток від множення:

а) (фактична ціна – нормативні ціна)*фактична кількість витраченого матеріалу;

б) (фактична кількість – нормативна кількість матеріалу)*нормативна ціну;

в) (фактична ціна – нормативна ціна)*кількість матеріалу за нормою;

г) (фактична кількість – нормативна кількість матеріалу)*фактична ціна.

 

6. Відхилення від норм за використанням матеріалів визначають як добуток від множення:

а) (фактична ціна – нормативні ціна)*фактична кількість витраченого матеріалу;

б) (фактична кількість – нормативна кількість матеріалу)*нормативна ціну;

в) (фактична ціна – нормативна ціна)*кількість матеріалу за нормою;

г) (фактична кількість – нормативна кількість матеріалу)*фактична ціна.

 

7. Реалістично визначені наперед витрати прямих матеріалів, прямої праці та загальновиробничих витрат на одиницю продукції відомі як:

а) змінні витрати;

б) постійні витрати;

в) нормативні витрати;

г) періодичні витрати.

 

8. Маржинальний дохід - це:

а) виручка (дохід від продажу товарів, послуг):

б) різниця між виручкою і сумою змінних витрат;

в) різниця між виручкою і сумою постійних витрат;

г) різниця між виручкою і загальною сумою всіх витрат.

 

9. Виробництво продукції певного виду в короткому періоді є доцільним, якщо показник маржинального доходу для неї:

а) дорівнює нулю;

б) перевищує постійні витрати;

в) перевищує змінні витрати;

г) перевищує сумарні витрати.

 

10. Система директ-костингу базується на класифікації витрат на:

а) прямі і непрямі;

б) постійні і змінні;

в) основні і накладні;

г) прості і комплексні.

 

11. Простий директ-костінг заснований на використанні в обліку даних:

а) про прямі і непрямі витрати;

б) про змінні і постійні витрати;

в) тільки про змінні витрати;

г) про змінні витрати та прямі постійні витрати на виробництво.

 

12. У точці беззбитковості маржинальний дохід дорівнює:

а) нулю:

б) змінним витратам;

в) постійним витратам:

г) виручці від реалізації.

 

 

ТЕМА 4. СИСТЕМА ПЛАНУВАННЯ ТА БЮДЖЕТУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Планування як функція управління

В ринкових умовах господарювання кожне підприємство змушено підпорядковувати свої дії ціновому механізму, закону попиту і пропозиції. Однак у внутрішній структурі підприємства механізм цін витісняється свідомими діями адміністрації, менеджерів і інших фахівців. Тому діяльність підприємства регулюється через ухвалення планових рішень. З цієї позиції планування розглядається як механізм, який замінює ціни і ринок у внутрішній діяльності підприємства. Одночасно воно є і складовою частиною менеджменту. Як функція управління його призначенням є визначення цілей, результатів діяльності підприємства і вибирання засобів (ресурсів) і шляхів, необхідних для їх досягнення.

Планування витікає з необхідності ухвалювати сьогодні рішення про те, що повинне відбутися в майбутньому, і означає спробу формування майбутнього розвитку підприємства.

Планування залежно від часу дії підрозділяється на довгострокове, середньострокове і короткострокове, а по характеру переслідуваній меті – на стратегічне, тактичне і оперативне. Відповідно до цих ознак розрізняють і відповідні види планів.

В рамках стратегічного або довгострокового планування (5-10 років) розробляється концепція перспективного розвитку підприємства.

За допомогою тактичного або середньострокового планування (3-5 років) здійснюється деталізація стратегічних цілей і завдань підприємства. У цих планах передбачається ув'язка цілей розвитку з ресурсами і визначаються пропорції між різними показниками.

Система оперативного або короткострокового планування визначає динаміку і ритмічність роботи підприємства протягом року, кварталу, місяця, декади, зміни. Це самі деталізовані плани, при розробці яких використовуються різні прийоми і методи обґрунтування.

Одним з могутніх інструментів планування, вживаних на підприємстві, є бізнес-планування. Бізнес-плани розробляється для:

- отримання інвестицій;

- формулювання власних нових ідей в частині бізнесу;

- оцінки життєздатності об'єкту бізнесу.

Бізнес-план є документом, що дозволяє управляти бізнесом.

При плануванні діяльності підприємства розробляються плани:

- різних підрозділів і загальний;

- всіх видів діяльності або цільові плани, які включають завдання по якому-небудь одному напряму роботи;

- різних періодів – довго-, середньо- і короткострокові.

Кожен план має свої особливості в методах і порядку його розробки, різні показники.

У західних системах управлінського обліку для характеристики процесу планування найчастіше застосовується термін «бюджетування». Бюджетування, у свою чергу, є і елементом інструментарію оперативного контролінга (рис. 4.1) [Петренко].

		Аналітичні (фінансово-економічні) розрахунки, що орієнтовані на прийняття управлінських рішень
	Технологія отримання управлінської інформації та прийняття рішень

 

 

 

Рис. 4.1. Модель інструментарія оперативного контролінга