Функції органа зору та методи їх дослідження

Офтальмологія

Лікувальна справа

Лекція № 1

Тема: Загальні питання офтальмології. Методи дослідження зорових функцій. Уявлення про рефракцію та акомодацію. Переднього відділу ока

План лекції

1. Поняття про офтальмологію.
2. Історія розвитку офтальмології
3. Організація офтальмологічної допомоги в Україні.
4. Роль середнього медпрацівника у боротьбі за охорону зору населення.
5. Анатомія органа зору, його зв'язок з ЦНС та організмом в цілому:

- очне яблуко;

- провідні шляхи;

- захисний апарат;

- допоміжний апарат.

1. Функції органа зору і методи їх досліджень:

- центральний зір;

- периферичний зір;

- світловідчуття;

- кольоровідчуття;

- бінокулярний зір.

1. Поняття про рефракцію та акомодацію:

- види клінічної рефракції: емметропія, міопія, гіперметропія. Астигматизм.;

- клініка лікування, профілактика міопії

1. захворювання переднього відділу ока:

- захворювання орбіти;

- захворювання рухового апарату: ністагм, косоокість.

Ключові слова: офтальмологія, трихромазія, кольороаномал, аномалоскоп, периметрія, скотома, адаптація, гемералопія. ахромазія, геміанопсія, рефракція, еметропія, міопія, гіперметропія, пресбіопія, астигматизм. екзофтальм, енофтальм, хемоз, флюктуація, орбітотомія, екзофтальмометр, амбліопія, плеоптичне лікування, орт оптичне лікування, оклюзія, педалізація, фузія, синоптофор, ністагм, офтальмоплегія, диплопія, екзентерація.

Латинська термінологія: bulbus oculi, sclera, cornea, uvea, iris, corpus ciliaris, chorioidea, retina, lens cristalina, orbita, palpedrae, conjunctiva, aparatus lacrimalis,oculus decster, Oculus sinister, visus. blepharon

Перші свідчення про офтальмологію знайдені в гробницях фараонів Древнього Єгипту. Першим офтальмологом, ім’я якого зберегла історія – Пепі Анк Ірі, близько 1600. до н.е.

Глибший розвиток пов'язаний з іменами видатних лікарів давнини, це «батько медицини» Гіппократ (460 – 372 р.р. до н.е.), який описав біля 20 захворювань ока і методи їх лікування. Клавдій Гален (131 – 201 рр.) описав захворювання ока і систему їх лікування.

Середина 1Х – Х1У розвиток медицини і в тому числі офтальмології, пов'язаний з розвитком культури в Арабських Халіфатах. Видатний вчений Абу Алі Ібн Сіна в його «Каноні медицини» описана анатомія органа зору, його захворювання і лікування. Згадується операція «виведення» Екстракція) катаракти.

Бурхливий розвиток офтальмології у другій половині Х1Х ст.., коли Гельмгольц в 1851 р. винайшов очне дзеркало – офтальмоскоп для дослідження очного дна. Запропонував теорію акомодації та кольоровідчуття.

В Україні самостійною наукою офтальмологія стає у Х1Х ст.. спочатку у Харкові, потім Києві, Львові, Одесі відкриваються медичні факультети, а пізніше очні кафедри.

У Харкові 1838 кафедру офтальмології очолив офтальмохірург Л.Л. Гіршман. Його ім’я носить очна клініка у м. Харкові.

У Львові кафедру очних хвороб було відкрито у 1898 р. Її очолював проф. Е.Махек.

В Одесі першим завідуючим кафедрою офтальмології був проф. С.С. Головін. Після його відїзду кафедру очолив В.П.Філатов. першим внеском В.П.Філатова в науку був новий метод пластичної операції «кругле стебло», який застосовується і сьогодні. Пересадка рогівки. Удосконалив техніку кератопластики. Заснував науково – дослідний інститут очних хвороб і тканинної терапії.

Після смерті Філатова В.П. інститут очолила акад.. Н.О. Пулковська, яка продовжила роботи по кератопластиці і кератопротезуванні. Зараз інститут очолює проф. І.М.Логай.2

Анатомія органа зору

Складається з очного яблука, провідних шляхів, захисного апарату і придатків ока.

Очне яблуко – кулястої форми. Передньо-задній розмір 24 мм. Має три оболонки: волокниста (рогівка і склера), судинна (райдужка, війкове, або ціліарне, тіло і власне судинна) оболонка.

Вміст очного яблука – між рогівкою і райдужкою є передня камера очного яблука. Вона заповнена водянистою вологою і є оптично прозорою. За райдужкою знаходиться кришталик. Кришталик прозорий, має форму двовипуклої лінзи і відповідну функцію – разом з рогівкою фокусує світлові промені на сітківці. Його заломлююча здатність – біля 20,0 діоптрій.

Позаду кришталика розміщене склисте тіло, воно теж прозоре.

Рогівка, кришталик, склисте тіло та водяниста волога складають оптичну систему ока.

Провідні шляхи – зоровий нерв після виходу з очного яблука прямує до вершини орбіти, де через зоровий отвір потрапляє в зоровий канал і далі в середню черепну ямку. Тут відразу зав гіпофізом відбувається перехрест зорових нервів – хіазма. Зорові волокна від носової частини сітківки перекидаються на протилежний бік, а від скроневої – залишаються на своєму боці. Від хіазми перехрещені (змішані) зорові волокна тягнуться до підкіркових ядер (зовнішні колінчасті тіла). Звідси провідні шляхи ведуть до центральної частини зорового аналізатора – потиличної ділянки кори великого мозку.

Захисний апарат – орбіта, або очна ямка та повіки. Орбіта – кісткова ніша має форму 4 – гранної піраміди. Має 4 стінки: верхню, нижню, бічну і при середню. Найтоншою є при середня стінка, де найчастіше виникає перелом і повітря з решітчастої пазухи потрапляє в орбіту і під шкіру повік – так звана підшкірна емфізема. Орбіта межує з додатковими пазухами носа: фронтальною – зверху, решітчастою з внутрішнього боку і гайморовою знизу. Завдяки такому сусідству захворювання додаткових пазух носа нерідко поширюються на орбіту і очне яблуко.

Повіки – прикривають очне яблуко спереду і захищають його від ушкоджень. Шкіра повік тонка і делікатна. Прошарок підшкірної жирової клітковини дуже тонкий і рихлий. Тому легко виникають набряки, підшкірні гематоми, емфізема.

Глибше залягає коловий м’яз ока. Під коловим м’язом ока розміщені хрящі. Вони надають повікам міцність, пружність і форму. У товщі повік залягають залози (мейбомійові). Вивідні протоки залоз відкриваються на краях повік. Їх секрет змащує краї повік і цим запобігає витіканню сльози.

З внутрішнього боку повіки покриває слизова оболонка – кон’юнктива. з повік вона переходить на склеру і утворює склепіння. За умови закритих повік утворюється – кон’юнктивальний мішок.

Допоміжний апарат – включає слізний апарат і окорухові м’язи. Слізний апарат складається з сльотної залози розташованої, у верхньобічному куті орбіти, і сльозовідвідної частини – сльозні крапки, сльозні канальні, нососльозний канал. Таким чином сльоза відтікає у носову порожнину.

Окорухові м’язи: чотири прямих (верхній, нижній, бічний і при середній) та два косих (верхній і нижній).

Верхній косий м’яз іннервується блоковим нервом, зовнішній прямий м’яз – відвідним нервом, всі інші – окоруховим.

Рефракція та акомодація

Оптична система ока складеться з: рогівки, кришталика, склистого тіла

і водянистої вологи, що разом утворюють двовипуклу лінзу загальною заломлюючою силою близько 60,0 Д. З них 40,0 Д припадає на рогівка і 20,0 – на кришталик. Водяниста волога і склисте тіло мають дуже незначну заломлюючу силу. Це так звана фізична рефракція.

В практичній діяльності має значення клінічна рефракція – це співвідношення між фізичною рефракцією і довжиною очного яблука. У нормі сила заломлення спів розмірна довжині ока – промені фокусуються на сітківці, гострота зору дорівнює 1,0, або більш 1,0. Така рефракція називається співрозмірною, або еметропією, і позначається буквами Em. Коли промені заломлюються занадто сильно, промені збираються перед сітківкою. Така рефракція називається міопічною, або короткозорістю і позначається буквою М. Гострота зору завжди менш 1,0. якщо промені заломлюються слабо, фокус знаходиться позаду сітківки. Це гіперметропічна рефракція, або далекозорість, яка позначається буквами Hm. Гострота зору нижча за 1,0.

Крім міопії і гіперметропії є ще один вид аметропії – астигматизм, коли промені в різних площинах заломлюються з різною силою. Астигматизм може бути простий, складний і змішаний. У разі складного астигматизму він може бути міопічним, або гіперметропічним. Якщо астигматизм змішаний в одній площині, рефракція буде міопічною, а в іншій – гіперметропічною.

Ми розглянули хід променів в оці, коли людина дивиться в далину. Під час погляду зблизька, домішуються розбіжні промені, щоб їх сфокусувати на сітківці треба збільшити заломлюючу силу. Це можливо за дією кришталика.

Здатність ока змінювати силу заломлення світла і завдяки цьому бачити добре здалека і зблизька називається акомодацією. Теорію акомодації описав німецький вчений Г.Гельмгольц.

Рефракцію можна визначити суб’єктивним та об’єктивним методами. Суб’єктивно досліджує медична сестра за допомогою збірної лінзи силою 0,5Д. Об’єктивно визначає лікар за методом скіаскопії, або за допомогою рефрактометра.

Клініка аномалій рефракції. Далекозорість. Розрізняють три ступені далекозорості: слабку до 4,0Д, середню до 8,0Д і високу вище за 8,0Д.

При слабкій далекозорості скарги відсутні, але можуть бути астенічні скарги. Нормальна гострота зору підтримується за рахунок постійного напруження акомодації. У разі середньої і високої далекозорості пацієнт скаржиться на зниження зору. У дітей на тлі далекозорості може виникати акомодаційна косоокість. Тому діти з середньою і високою далекозорістю знаходяться під диспансерним наглядом. За умови зниження зору призначають збірні сферичні лінзи.

Короткозорість. Теж поділяється на слабку до 3,0Д, середню до 6,0Д і високу – вище 6,0Д. для короткозорості усіх ступенів характерне зниження зору. Характерним симптомом короткозорості є те, що під час розглядання предметів здалеку хворі мружаться.

У разі короткозорості призначають розсіюючи сферичні лінзи, залежно від ступеня короткозорості.

Окреме місце посідає злоякісна короткозорість – це постійно і значно прогресуюча міопія із змінами на очному дні. Вона часто є підґрунтям для відшарування сітківки. Тому пацієнти знаходяться під диспансерним наглядом, їх потрібно звільняти від важкої праці.

Лікування злоякісної короткозорості загальнозміцнююче. Також хірургічні методи, спрямовані на зміцнення заднього полюсу, - склеро пластика, тощо.

Дуже важливою є профілактика короткозорості.

Астигматизм – хворі скаржаться на поганий зір. Їм призначають циліндричні скельця для постійного користування. Добрий ефект дає корекція контактними лінзами. Останнім часом розроблені хірургічні методи лікування.

Розлади акомодації. Пресбіопія – це поступова втрата акомодації пов’язана з віковими змінами у кришталику. Перші ознаки з’являються після 40 років, але у далекозорих у 35 і раніше. Така людина змушена відсувати від себе текст.

У разі пресбіопії призначають збірні сферичні скельця для роботи на близькій відстані.

Параліч акомодації – настає внаслідок паралічу війкового тіла. Частіше буває параліч сфінктера зіниці – виникає мідріаз і людина погано бачить.

Параліч акомодації може бути першим симптомом таких захворювань, як ботулізм, дифтерія, сифіліс та інше.

Спазм акомодації – виникає за умови перенапруження м’язів війкового тіла. Найчастіше виникає у школярів після тривалої роботи на близькій відстані. Для лікування спазму акомодації використовують закрапування слабких мідриатиків, які розслаблюють м’язи війкового тіла. Особлива увага приділяється гігієні зору. Проводиться спеціальна зорова гімнастика.

Лекція № 2

План лекції

 

1. АФО повік, слізного апарату, кон’юнктиви, рогівки, склери, судинної оболонки.
2. Дакріоцистит новонародженого його відміна від клініки дакріоцистита дорослих
3. Блефарит: види, клініка, лікування та його ускладнення.
4. Гострий та хронічний бактеріальний кон’юнктивіт: клініка, лікування, профілактика.
5. специфічні кон’юнктивіти: гонорейний, дифтерійний їх клініка, діагностика лікування, профілактика.
6. Хвороби рогівки, склери, судинної оболонки: клініка, лікування ускладнення.

 

Ключові слова: дакріоцистит, дакріоденіт,блефарит, ектропіон, ентропіон, блефароспазм, лягофтальм, птоз, епікантус, анкілоблефарон,ангулярний, мацерація, гонобленорея, весняний кон’юнктивіт, скрофульозний кон’юнктивіт, фліктена, кератит,ірит, іридоцикліт, увеїт, хоріоїдіт, преципітати, синехії, гіфема, гіпопіон, ендофталміт,, панофталміт, колобома райдужки, аніридія, полікорія, ектопія зіниці.

Латинська термінологія – blepharon

Захворювання повік

Захворювання повік поділяються на запальні та захворювання пов’язані з порушенням положення і рухомості повік.

Запальні захворювання: рожисте запалення шкіри повік, фурункул, абсцес. Найбільш поширене захворювання блефарит. Блефарит – це запалення країв повік. Розрізняють простий, або лусочко вий, виразковий і мейбомієвий.

Лікування блефариту починають з того, що з’ясовують його причину виникнення. Місцево призначають антибактеріальні краплі і мазі (антибіотики, кортикостероїди).

Ячмінь – це гостре гнійне запалення волосяного мішечка сальної залози (зовнішній ячмінь), або мейбомієвої залози (внутрішній ячмінь).

Халазіон – хронічне запалення мейбомієвої залози, як ускладнення блефариту, або мейбоміїту.

Лекція № 3

План лекції

1. Поняття про дренажну систему ока, гідродинаміку та внутрішньо очний тиск.
2. Глаукома, як одна з причин сліпоти.
3. Класифікація глаукоми; ознаки глаукоми.
4. Класифікація первинної глаукоми, стадії.
5. Особливості мед сестринського процесу при глаукомі.
6. Оцінка стану пацієнта та невідкладна допомога при гострому нападі глаукоми.
7. Сучасні хірургічні методи лікування глаукоми.
8. Роль диспансерного спостереження та профілактичних оглядів.
9. Роль медичної сестри в запобіганні сліпоти.
10. Захворювання кришталика та склистого тіла? Клініка, сучасні методи лікування.
11. захворювання сітківки та зорового нерва, їх значення в патології загальних хвороб організму (гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, патологія нирок та інше)

Клінічні терміни: офтальмоскопія, тонометрія, катаракта, ангіопатія, ангіоретинопатія, макулодистрофія, гемералопія, фотопсії, лазер коагуляція, ретино бластома, папіліт, ретробульбарний неврит.

Глаукома – це хронічне захворювання, основними ознаками якого є підвищення внутрішньо очного тиску (ВОТ), що призводить до зниження гостроти зору, звуження меж поля зору, атрофії зорового нерва.

Щоб зрозуміти суть захворювання, необхідно простежити за циркуляцією в\очної рідини. Водяниста волога виробляється епітелієм війкового тіла і потрапляє у задню камеру ока. Через зіницю рідина переходить у передню камеру ока. Через дренажну систему райдужно рогівкового кута волога відтікає у венозну пазуху – звідки у водянисті вени. Дренажна система ока дуже складна і при появі в ній перешкод, порушується відтік рідини, і підвищується тиск.

За патогенезом глаукома поділяється на природжену, первинну і вторинну.

Природжена глаукома.

Основним симптомом природженої глаукоми є збільшення розмірів очного яблука. Воно пов’язане з тим, що у новонароджених оболонки ока еластичні і під впливом ВОТ розтягуються. При нелакованій глаукомі у подальшому око ще більш розтягується – «бичаче око». У такому разі говорять про буф тальм або гідрофтальм.

Лікування природженої глаукоми – хірургічне.

Первинна глаукома поділяється за формою, стадією, станом ВОТ і динамікою зорових функцій.

Найчастіше зустрічається первинна відкритокутова глаукома. Вона дуже підступна, тому що розвивається непомітно для хворого і може звернутися до лікаря коли вже значно втратила зір.

Стадії глаукоми. Незалежно від форми глаукоми в подальших стадіях виникають типові зміни. У першій – початковій стадії з’являються невеличкі скотоми в пара центральній ділянці, збільшуються розміри сліпої плями. Короткочасно підвищується ВОТ (вранці).

Друга - розвинута стадія – можливо зниження зору, виникає звуження поля зору більш ніж на 10^о , особливо з носової сторони. ВОТ підвищений на протязі дня.

Для третьої – запущеної стадії – характерне різке зниження зору та різке звуження поля зору –концентричне (менш ніж 15^о від точки фіксації).

Четверта – термінальна стадія – зір знижений до світловідчуття з неправильною проекцією або повної сліпоти, поле зору не визначається через значне зниження зору, або трубчасте.

Перебіг глаукоми залежить від ВОТ. Нормальний тиск 16 – 27 мм рт.ст., помірно підвищений – 28 – 32 мм рт. ст., високий – вищий ніж 32 мм рт. ст..

Лікування глаукоми – нормалізація ВОТ. Для цього використовують міотики. режим міотиків виробляють індивідуально для кожного хворого. Широко увійшли в практику бетаадреноблокатори (тимолом та інші), які не впливають на розмір зіниці і знижують ВОТ. Для зниження ВОТ використовують сечогінні засоби. Ці ліки необхідно давати з препаратами калію. Якщо консервативне лікування не призводить до нормалізації ВОТ, потрібне хірургічне лікування.

Другим напрямком у лікуванні глаукоми є застосування препаратів загальної дії для поліпшення трофіки, обміну речовин, мікро циркуляції. Використовують тканинну терапію, вітаміни групи В, аскорбінову кислоту, АТФ, компламін, мі склерон, кавінтон та інші.

Гострий напад глаукоми – різновидність закрито кутової глаукоми. Скарги –райдужні кола навколо джерела світла, затуманення зору або різке зниження; біль в оці, що іррадіює у потиличну частину голови інколи у віддалені органи та частини тіла. Біль може бути сильним, що викликає нудоту, блювання, понос.

Під час обстеження спостерігають застійну ін’єкцію. Рогівка тьмяна, набрякла, ніби потикана голками. Передня камера мілка, волога її прозора. Зіниця розширена, зеленуватого кольору, що пов’язано з набряком кришталика. ВОТ підвищений до 50 – 60 мм рт.ст. і більше.

Долі карська допомога полягає в призначенні діуретинів та анальгетиків, а також відволікаюча терапія. Хворого термінова направляють до стаціонару.

Лікування – 1% розчин пілокарпіну перші 2 години через кожні 15 хвилин, наступні 2 години через 30 хв. І далі щогодини. Призначають сечогінні, анальгетики. Якщо протягом 24 годин гострий напад глаукоми не знімається – хірургічне лікування.

Вторинна глаукома виникає як ускладнення захворювань або травм ока. Часто вона розвивається внаслідок запалення судинної оболонки _ увеальна глаукома, за умови набухання кришталика – факоморфічна глаукома, після тромбозу вен сітківки – судинна глаукома. Вторинна глаукома може розвиватися при наявності в\очних пухлин і кіст.

Лікування спрямоване на ліквідацію причини, симптоматичне і хірургічне.

Первинна глаукома є однією з поширених причин сліпоти. Специфічної профілактики немає, тому дуже важливим є раннє виявлення глаукоми. В нашій країні вимірюють ВОТ усім людям, яким понад 40 років, раз на 3 роки. В групі ризику (це хворі на цукровий діабет, гіпертонічну хворобу, родичи хворих на глаукому) ВОТ вимірюють з 35 років кожен рік. Людей, у яких ВОТ вищий за 26 мм рт.ст., направляють до окуліста.

Диспансеризація всі хворі на глаукому і з підозрою на глаукому підлягають диспансерному нагляду. Хворих на глаукому окуліст повинен оглядати не менше 4 рази на рік. Перевіряють гостроту зору, вимірюють ВОТ. Два рази на рік перевіряють поле зору, проводять тонографію і гоніоскопію. Якщо потрібно, хворого направляють в стаціонар: для обстеження, консервативного або оперативного лікування.

Велика роль в диспансеризації відводиться медичній сестрі. Вона слідкує щоб хворі своєчасно проходили диспансеризацію, у разі коли хворий не приходить – викликає його до кабінету. Захворювання сітківки і зорового нерва можна діагностувати тільки під час офтальмоскопії (обстеження очного дна). Середній медичний персонал може лише запідозрити патологію і своєчасно направити хворого до окуліста. Патологія є дуже серйозна. Від її своєчасного виявлення залежить ефективність лікування і прогноз.

Під час офтальмоскопії можна до певної міри оцінити стан судин цілого організму і стан ЦНС. Тому стан очного дна цікавить не тільки окуліста, але й інших спеціалістів (терапевтів, ендокринологів, невропатологів, нейрохірургів), які часто направляють хворих на консультацію для офтальмоскопії.

Захворювання сітківки поділяються на судинні захворювання, дегенерації, запалення, відшарування сітківки, пухлини.

Судинні захворювання сітківки. Зміни очного дна при гіпертонічній хворобі. У разі помірного підвищення АТ зміни виявляються тільки в самих судинах сітківки (гіпертонічна ангіопатія). У подальших стадіях гіпертонічної хвороби в сітківці з’являються дрібні крововиливи і дегенеративні вогнища (гіпертонічна ангіоретинопатія). Гіпертонічна ретинопатія може ускладнитися крововиливами у склисте тіло і сітківку.

Лікування у окуліста потребують лише хворі з крововиливами у сітківку або склисте тіло. Усі хворі повинні лікуватися у терапевта з приводу гіпертонічної хвороби.

Зміни очного дна при цукровому діабеті насамперед стосуються венозної системи. Венули стають звивистими, в капілярах з’являються мікроаневризми. Це стадія діабетичної ангіопатії. У подальшому розвитку з’являються холодні ексудати, а також дрібні крововиливи (діабетична ретинопатія). Як ускладнення може бути крововилив у склисте тіло.

Діабетична ретинопатія вже на початкових стадіях викликає зниження зору. Тому захворювання потребує постійного лікування і обстеження. Обстеження очного дна у хворих на цукровий діабет треба проводити 1 раз на рік, а якщо виявлені зміни – 1 раз на три місяці.

Лікування. Насамперед необхідно проводити належне лікування цукрового діабету, суворо дотримуватися дієти.

Емболія ЦАС. Захворювання найчастіше виникає на тлі мітральної вади серця, коли ембол відривається від серцевого клапана. Рідше емболом є атеросклеротична бляшка. У зв’язку з тим що артеріальна система сітківки не має анастомозів, емболія ЦАС призводить до різкої ішемії сітківки. Сітківка набрякає, втрачає свою прозорість, стає білою.

Захворювання виникає гостро. Хворий скаржиться на раптову втрату зору аж до світловідчуття.

Лікування. В ургентному порядку призначають судинорозширювальні препарати: нітрогліцерин під язик, ретробульбарні ін’єкції атропіну.

Тромбоз ЦВС. Захворювання виникає переважно на тлі загальної судинної патології (тромбофлебіт, гіпертонічна хвороба,, атеросклероз, цукровий діабет). Унаслідок тромбозу порушується відплив венозної крові з сітківки. Вени розширюються і стають звивистими. По всьому очному дні виникають крововиливи різної величини і форми. Диск зорового нерва набряклий, гіперемійований.

Захворювання розвивається гостро, переважно зранку. Хворий спостерігає раптову втрату зору, але ніколи до сліпоти.

Лікування: призначають антикоагулянти, фібринолізин, трен тал, кавінтон, аспірин.

Дегенерація сітківки. Зустрічається у старшому віці і виниеає на тлі склерозу судин хоріоїдеї та інших судинних захворювань. Зміни в сітківці виникають вторинно. Уражаються обоє очей, але зміни більш виражені на одному оці.

Зниження зору йде поступово на що і скаржиться хворий.

Лікування - призначають препарати для поліпшення кровопостачання та мікро циркуляції в сітківці, Каневу, вітамінотерапію. Проводять також лікування супутніх захворювань.

Пігментна дегенерація сітківки. Це спадкове захворювання, яке вражає паличковий апарат сітківки. Зруйновані палички заміщуються гліальною тканиною і пігментом. Дегенеративні вогнища мають характерний вигляд кісткових тілець чорного кольору. Вогнища спочатку з’являються на периферії сітківки, але поступово поширюються до центру. З часом розвивається вторинна атрофія зорового нерва.

Першим симптомом пігментної дистрофії сітківки є гемералопія – погіршення зору в сутінках. З’являється звуження поля зору, пізніше зниження гостроти зору. У пізніх стадіях захворювання призводить до практичної сліпоти.

Лікування. Проводять курси тканинної терапії, вітамінотерапію, призначають судинорозширювальні засоби. Певний ефект дають операції реваскуляризації судинної оболонки.

Відшарування сітківки найчастіше виникає внаслідок її розривів. Розрив сітківки виникає переважно через дистрофічні зміни у сітківці та склистому тілі. Обидва стани спостерігаються за умови короткозорості високого ступеня.

Крім короткозорості, відшарування сітківки може виникнути також як ускладнення після тупої травми ока, після операції екстракції катаракти, за наявності сполучнотканинних тяжів склистого тіла.

Лікування відшарування сітківки хірургічне.

Пухлини сітківки. З пухлин сітківки найбільшої уваги заслуговує ретино бластома. Це злоякісна пухлина, яка розвивається у перші місяці і роки життя дитини. Вражається одне, інколи обоє очей.

Першою ознакою ретино бластоми може бути косоокість. Якщо пухлин велика, її видно через зіницю. Зіниця в такому разі має характерний жовтий колір, а око нагадує око кішки.

Лікування – енуклеація очного яблука в комбінації з радіо і хіміотерапією. У разі проростання пухлини в орбіту виконують екзентерацію орбіти.

Запалення сітківки практично завжди поєднується с запаленнями судинної оболонки. Але в останні роки зявилося досить специфічне запалення сітківки, що виникає на т лі СНІДу – цитомегаловірусний ретиніт.

Захворювання розвивається гостро. Хворий скаржиться на швидке прогресуюче зниження зору. Під час офтальмоскопії в сітківці видно множинні ватоподібні вогнища. З часом виникає пігментація вогнищ. Після завершення запалення залишаються атрофічні вогнища з вираженою пігментацією.

Лікування. Противірусні препарати.

Захворювання зорового нерва. Найпоширеніші є запалення зорового нерва, застійний сосок і атрофія зорового нерва.

Головні симптоми ураження зорового нерва: зниження зору, зміни в полі зору, зміни кольоровідчуття.

Застійний сосок – це симптом підвищеного в\черепного тиску.

Завершення невриту і застійного соску зорового нерва – атрофія.

 

Лекція №4

Травми органа зору

План лекції

1. Види травм, класифікація.
2. Основні симптоми контузії придатків ока та очного яблука.
3. Клініка поранень ока непроникаючих та проникаючих.
4. Опіки: клініка, діагностика, невідкладна допомога
5. Електроофталмія – етіологія, симптоматика,невідкладна допомога, техніка безпеки.
6. Організація допомоги при травмах на Україні та м. Дніпропетровську.
7. Роль фельдшера в профілактиці очного травматизму.

Клінічні терміни: контузія, екзофтальм, енофтальм, емфізема, крепітація, гематома, крововилив, гіфема, гемофтальм, комоція сітківки, ерозія, інфільтрат, флюоресцеїнові проба, ендофталміт, симпатична офтальмія, гіпотонія, ексудат, іридодонез, сидероз, халькоз, енуклеація, блефарорафія.

Однією з причин сліпоти є ушкодження ока. Най прикрішим у разі травм ока є розуміння, що нещасному випадкові можна було запобігти. Часто через ряд обставин людина раптом стає інвалідом, будучі повністю здоровою.

Ушкодження органа зору поділяють на механічні (травми) і опіки. Механічні, в свою чергу, поділяють на контузії і поранення. Поранення в свою чергу поділяють на поранення придатків і поранення очного яблука. Поранення очного яблука в свою чергу поділяють на проникаючі і непроникаючі. Проникаючі поранення можуть бути без і з внутрішньо очним стороннім тілом.

Опіки поділяють на термічні, хімічні і променеві.

Контузії. Частіше бувають контузії повік, які супроводжуються підшкірними крововиливами. Тупі травми великої сили можуть призвести до перелому і зміщення кісток орбіти. Залежно від характеру зміщення, травма може супроводжуватися, екзофтальмом або енофтальмом.

За наявності переломів внутрішньої стінки орбіти з додаткових пазу носа під шкіру повік потрапляє повітря – виникає емфізема повік.

Перша допомога: холод і спокій, і як найшвидше направити до лікаря. У разі переломів орбіти можливі ушкодження додаткових пазух носа і головного мозку. У таких випадках неодмінна консультація у оториноларинголога і нейрохірурга або невропатолога. Лікування проводять за участю цих спеціалістів.

Контузії очного яблука – найчастіше супроводжуються різноманітними крововиливами: підкон’юнктивальні, в передню камеру (гіфема) у склисте тіло (гемофтальм) у сітківку і поза нею. Частим наслідком може бути гіпертензія або гіпотонія очного яблука. Можливий струс сітківки відшарування і навіть розрив. Особливо важким наслідком контузії може бути розрив усіх оболонок ока, окрім кон’юнктиви.

Невідкладна допомога холод і спокій, гемо статики і негайно направляють до окуліста. Лікування залежить від наявності пошкоджень ока.

Поранення очного яблука поділяють на непроникаючі і проникаючі. До непроникаючих поранень відносять сторонні тіла, ерозії рогівки.

Сторонніми тілами рогівки частіше є дрібні частинки металу, наждачного каменю, скла, які попадають до ока з досить великою швидкістю. Наявність стороннього тіла супроводжується рогівковим синдромом. Видаляють стороннє тіло списоподібною голкою або стерильною ін’єкційною голкою. Після чого закапують антисептики, протизапальні препарати та вітаміни.

Проникаючі поранення очного яблука. Особливо небезпечними є проникаючі поранення з внутрішньо очним стороннім тілом яке необхідно видалити, особливо якщо це метал.

Ускладнення проникаючих поранень: травматична катаракта, метальоз, ендофталміт, симпатична офтальмія, вторинна глаукома.

Невідкладна допомога. Хворому закапують антибактеріальні краплі, накладають бінокулярну пов’язку. Транспортування – у положенні лежачі на спині санітарним транспортом. Обов’язково проводиться профілактика вторинної інфекції та правцю.

Лікування. У травматологічному центрі після рентгенографії в ургентному порядку проводиться ПХО. Видаляється стороннє тіло магнітом, або петлею, якщо воно амагнітне.

Лікування ускладнень проникаючого поранення проводять відповідно до нозологічних форм. Особливої уваги заслуговує профілактика і лікування симпатичної офтальмії. Єдиним методом профілактики цього важкого ускладнення є енуклеація пораненого ока. Ці показання стають майже абсолютними, якщо поранене око є незрячим. Але коли симпатичне уже розвинулося, енуклеація не допомагає. Лікування симпатичного запалення таке ж, як і увеїту.

Опіки. Залежно від важкості опіки поділяються на легкі, середньої важкості, важкі і особливо важкі (1, 11, 111 і 1У ступеня).

За умов опіків легкого ступеня спостерігають гіперемію і набряк шкіри повік, кон’юнктиви, ерозії епітелію рогівки.

У разі опіків середньої важкості на шкірі повік з’являються пухирі. У кон’юнктиві спостерігаються ділянки ішемії і поверхневого некрозу. Рогівка тьмяна, ушкоджений не тільки епітелій, але й поверхневі шари строми рогівки.

Якщо опіки важкі, спостерігають некроз шкіри повік, ділянок кон’юнктиви і поверхневих шарів рогівки. Рогівка має вигляд матового скла.

У разі дуже важких опіків може бути повний некроз повік, кон’юнктиви, ділянок склери і рогівки. Рогівка біла, як фарфорова пластинка.

Термічні, хімічні і променеві опіки мають певні особливості. Найважчі опіки обумовлюються лугами. Луги викликають колікваційний некроз – розм’якшення тканин. У такому разі луг продовжує проникати ще глибше і ушкоджувати тканини. Опіки ультрафіолетовими променями (електоофталмія) мають подібну клінічну картину до кон’юнктивіту і кератиту і потребують такого ж лікування.

Опіки 1 – 11 ступеня мають сприятливий прогноз. Під впливом лікування запальні явища швидко проходять, тканини регенерують, а функції відновлюються.

Опіки 111 і 1У ступеня характеризуються важким і тривалим перебігом. Процес переважно закінчується формуванням васкуляризованого більма. Дуже часто між кон’юнктивою повік і склери утворюється спайка – симблефарон. Особливо важкі опіки можуть призвести не тільки до сліпоти, але і до атрофії очного яблука.

Невідкладна долікарська допомога. У разі термічних опіків у кон’юнктивальний мішок закрапують антибактеріальні краплі і закладають мазь.

Якщо опіки хімічні, дуже важливо негайно промити око. Для промивання найзручніше використовувати гумову грушу. Якщо в кон’юнктивальну порожнину попали тверді речовини (вапно, цемент, калію перманганат, тощо), необхідно старанно їх видалити ватним тампоном, а потім промити. Після промивання закрапують при опіках лугами 2% розчин борної кислоти, при опіках кислота 2% розчин натрію гідрокарбонату, а потім антибактеріальні крапля і закладають мазь.

Лікування опіків залежить від ступеню важкості і відділу ураження ока.

Профілактика очного травматизму. До профілактики очного травматизму насамперед відносять дотримання техніки безпеки на виробництві і вдома. Освітлення робочого місця повинно бути достатнім.

У школах і дитячих садках профілактика очного травматизму передбачає дисциплінованість дітей.

Санітарно-просвітня робота: бесіди, лекції, фільми.

 

 

Офтальмологія

Лікувальна справа

Лекція № 1

Тема: Загальні питання офтальмології. Методи дослідження зорових функцій. Уявлення про рефракцію та акомодацію. Переднього відділу ока

План лекції

1. Поняття про офтальмологію.
2. Історія розвитку офтальмології
3. Організація офтальмологічної допомоги в Україні.
4. Роль середнього медпрацівника у боротьбі за охорону зору населення.
5. Анатомія органа зору, його зв'язок з ЦНС та організмом в цілому:

- очне яблуко;

- провідні шляхи;

- захисний апарат;

- допоміжний апарат.

1. Функції органа зору і методи їх досліджень:

- центральний зір;

- периферичний зір;

- світловідчуття;

- кольоровідчуття;

- бінокулярний зір.

1. Поняття про рефракцію та акомодацію:

- види клінічної рефракції: емметропія, міопія, гіперметропія. Астигматизм.;

- клініка лікування, профілактика міопії

1. захворювання переднього відділу ока:

- захворювання орбіти;

- захворювання рухового апарату: ністагм, косоокість.

Ключові слова: офтальмологія, трихромазія, кольороаномал, аномалоскоп, периметрія, скотома, адаптація, гемералопія. ахромазія, геміанопсія, рефракція, еметропія, міопія, гіперметропія, пресбіопія, астигматизм. екзофтальм, енофтальм, хемоз, флюктуація, орбітотомія, екзофтальмометр, амбліопія, плеоптичне лікування, орт оптичне лікування, оклюзія, педалізація, фузія, синоптофор, ністагм, офтальмоплегія, диплопія, екзентерація.

Латинська термінологія: bulbus oculi, sclera, cornea, uvea, iris, corpus ciliaris, chorioidea, retina, lens cristalina, orbita, palpedrae, conjunctiva, aparatus lacrimalis,oculus decster, Oculus sinister, visus. blepharon

Перші свідчення про офтальмологію знайдені в гробницях фараонів Древнього Єгипту. Першим офтальмологом, ім’я якого зберегла історія – Пепі Анк Ірі, близько 1600. до н.е.

Глибший розвиток пов'язаний з іменами видатних лікарів давнини, це «батько медицини» Гіппократ (460 – 372 р.р. до н.е.), який описав біля 20 захворювань ока і методи їх лікування. Клавдій Гален (131 – 201 рр.) описав захворювання ока і систему їх лікування.