Українські землі в описах іноземців




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українські землі в описах іноземців



1704. Жан Валюза, французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: “Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними…Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки… Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших”.1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що “…не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною”, і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок…Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом…В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині”.1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: “У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди… Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще”.“Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки”.1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: “Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, “жила довго добром і молоком”. Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом” (60, 141).1729. Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: “Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності…козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу”.

1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: “Жителі України хочуть бути вільним народом, не під’яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами” (60, 151).1731. Вольтер, французький письменник: “Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви”.“Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П’яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю… Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати… Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку… Він з’єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя” (60,153-154).Prof. J.Robert. “La Mondo Slave”: “Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вонапростягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців”1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: “Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська”.Фельдмаршал Мініх у своїх повідомленнях: “Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з’ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням… Судовими справами запорожців займаються вибрані особи… Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро”.“Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства”.“Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною”.“Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого”.1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: “Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією”.

80.Історії україни в першій половини 14- 17 ст.
Після Кревської унії, й, особливо, після поразок Свидригайла Ольгердовича багато українських і білоруських князів втратили свої уділи.Відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих станів і як наслідок утворення єдиного привілейованого стану – шляхти.Із середини 15 ст. на більшості українських земель утвердилася така структура панівного стану: князі – пани – зем’яни-шляхта – шляхта-голота – панцирні бояри.Ця структура зберігалася до середини 17 ст.Так княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.З посиленням польського впливу князі втрачали здатність на державному рівні вирішувати долю своєї батьківщини – вона дедалі більше починала залежати від волі чужих столиць: Вільна чи Кракова.У житті тогочасної України особливе місце посідав рід Острозьких.До вищої верстви тогочасного українського суспільства, крім князів, належали також пани. Слово «пан» у 16 ст. позначало своєрідний титул.Зміни у становищі шляхти відбилися в законодавчому кодексі того часу – статуті Великого князівства Литовського в редакції 1529 р. – Першому (або Старому) Литовському статуті.Згідно з ним шляхті було гарантовано, що її не можна карати без суду.Закон також забезпечував шляхті володіння землею, яку не можна було відібрати «без вини».Отже, наприкінці 16 ст. українська шляхта домоглася закріплення в законі прав, що їх упродовж століть виборювала собі мечем, виконуючи нелегкі військові обов’язки.Українська церква та становище духівництва.Як і раніше особливе місце в українському суспільстві займало духовенство, яке становило окрему суспільну верству.За підрахунками дослідників духовний стан був досить численним, до нього належала майже десята частина населення – священики з їхніми сім'ями, ченці, люди, що обслуговували церкву.Окремішність духовенства виявлялася в тому, що воно не підлягало світському суду.Протягом 14 – 16 ст. становище православної церкви та духовенства не було однаковим.У 14 ст. православна, руська, віра була прийнята литовськими князями.Авторитет православної церкви, яку підтримувала більшість населення українських земель, залишався досить високим, однак, поступове поширення католицизму серед представників великокнязівського двору, тиск із боку католицької держави, якою була Польща, ставав дедалі сильнішим.Після Кревської унії православних литовців та литовців-язичників було прилучено до католицизму.Литовських бояр католиків зрівняно у правах із польською шляхтою.Та актом, що засвідчив поділ суспільства за релігійною ознакою та відкривав шлях для утисків православних, стала Городельська унія 1413 р., згідно з якою брати участь в управлінні державою та займати урядові посади отримували право виключно католики.Щоправда, певні гарантії свого становища православні мали в українській аристократії, представники якої постійно перебували у раді великого князя литовського та на найвищих посадах.На українських землях, на яких був поширений польський адміністративно-політичний устрій становище православної церкви було складнішим.У середині 15 ст. остаточно відбувся поділ Київської митрополії на Київську та Московську. Становище українських селян.Найнижче місце соціальної піраміди тодішнього суспільства посідали селяни, які були найчисельнішою верствою – до 80% населення.Історики умовно поділяють селян на «похожих» (особисто вільних) і «непохожих» (прикріплених до свого наділу).Частина селян мусила працювати в господарстві свого володаря зі своїм «тяглом» (робочою худобою та інвентарем), тобто відбувати панщину.Більш привілейоване становище серед селян мали слуги, які, займаючись сільським господарством, одночасно відбували військову службу у прикордонних замках. Вони брали участь у військових походах, виконували різноманітні доручення.Посилення визиску та обмеження особистої свободи селян.Протягом 15 – першої половини 16 ст. в житті українських селян відбувалися істотні зміни, сутність яких полягала в обмеженні особистої волі, поступовому закріпаченні.Шляхта Галичини та Західної Волині починає закладати фільварки.Із поширенням фільварків землевласники були зацікавлені в праці селян панському маєткові з «тяглом» та обмеженні права переходу селян. Кількість "непохожих" селян із року в рік збільшується.Першим відомим документом, який започаткував закріпачення селян, вважають рішення шляхти Галичини 1435 р. За ним селянин мав право піти від землевласника лише на Різдво, сплативши йому великий викуп.На українських землях у Великому князівстві Литовському почали закріпачувати селян із 1447 р. згідно з привілеєм Казимира ІV.Закріпачення основної маси селян було стверджено у тогочасних кодексах законів – знаменитих Литовських статутах (відомо всього три редакції: 1529, 1566 та 1588 рр.). Вже Перший Литовський статут, великокнязівські привілеї та польські законодавчі акти, звичаєве право всіляко захищали інтереси землевласників, їхнє правове становище. Соціальні виступи селян.Українські селяни не мирилися з посиленням соціального визиску і боролися проти нього, нерідко беручися за зброю.Найголовнішим виступом цього періоду було повстання українських та молдавських селян на Покутті і в Північній Буковині, частково у Молдавії (1490–1492 рр.).Дослідники наголошують, що воно мало не лише антисоціальний, а й визвольний характер, тобто мало за мету не лише поліпшення становища селян як суспільної верстви (зменшення повинностей), а переслідувало звільнення національне, оскільки селяни були представниками одного народу, а можновладці – іншого.У лавах повстанців, крім українського та молдавського селянства, були й міщани, навіть представники української православної шляхти.Походи проти польських військ, очолив Муха.Року 1491 повстанський рух відновився. Справу попередника продовжив Андрій Барула. Проте обидва селянські виступи було придушено.Свій внесок у боротьбу проти поневолювачів зробили і трударі Закарпаття, які взяли активну участь у селянській війні в Угорщині 1514 р. під проводом Дожі.Зростання міст.На середину 17 ст. на землях України було близько 1100 міст та містечок. Хоч суперечки про те, що вважати тогочасним містом, з-поміж учених не вщухають.Одним із найбільших міст був Київ. На середину 17ст. Київ мав близько 10 тис. мешканців.У 16 ст. Брацлав і Кременець мали близько 5 тис. мешканців, Луцьк – 4 тис., Володимир, Вінниця, Житомир, Канів, Острог від 2 до 4 тис.до складу Польщі, найбільшим був Львів (за підрахунками вчених на початку 15 ст. – близько 10 тис., у першій половині 17 ст. вже 25–30 тис.).В 16 ст. Кам'янець мав близько 8 тис. жителів, Перемишль, Сянок – близько 2– 4тис.Міське населення складалося з міської верхівки (багате купецтво, лихварі, цехові майстри), середнього прошарку (заможне міщанство, купці, майстри-ремісники, підмайстри) та міської бідноти.У містах, особливо в Галичині, мешкали представники різних народів. На Волині та в землях Центральної України переважали українці.Маґдебурзьке право.Наприкінці 15 – на початку 16 ст. в українських містах поширилося маґдебурзьке право.За цим правом містом керував магістрат – орган, що об’єднував раду і лаву.На чолі лави був війт.Раду очолював бурмистр. Маґдебурзьке право встановлювало також порядок організації ремісничих об’єднань – цехів.Надавати місту маґдебурзьке право було привілеєм великого князя литовського чи польського короля; з часом такий привілей отримали стосовно своїх міст і магнати.Перші згадки про поширення міського права на Україні стосуються часів Галицько-Волинського князівства 20-х рр. 14 ст.Від часів князя Юрія ІІ Болеслава до нас дійшла грамота на маґдебургію м. Сянока 1339 р. у 1356 р. маґдебурзького права домігся Львів, згодом Кам'янець, Холм, Луцьк, Київ, Дубно, Рівне, Перемишль.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.85.57.0 (0.011 с.)