Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Внутрішня торгівля та формування всеукраїнського ринку в іі половині XVI – і половині XVII століття.

Поиск

Зрушення в сільському господарстві, ремеслах і промисловості України зумовлювали пожвавлення торгівлі, розвиток економічних зв'язків між різними населеними пунктами, ринками і землями. Чим глибшим був суспільний поділ праці, тим більшою ставала потреба різних соціальних та професійних груп у виробничому спілкуванні. Неабияку роль у цьому відігравали міські торги та базари, на які приїжджали переважно жителі навколишніх сіл і міст. На них скуповували товар оптом для продажу на ярмарках та вроздріб. Право проводити торги на базарах надавалося містам, містечкам і селам спеціальними привілеями. Торги та базари проводили раз або двічі на тиждень у визначені дні. Торги спеціалізувалися на продажу певного виду товарів. Так, у Дрогобичі в 1523 p. був установлений вільний торг на м'ясо, який відбувався в понеділок, від свята Петра до Різдва. У Стрию й Самборі торги проводилися лише в четвер. Самбору привілеєм від 1623 p. було надано право ще на два торги протягом тижня. На Лівобережжі вони проходили найчастіше в понеділок і п'ятницю. Продавали продукти харчування, сільськогосподарську сировину, вироби ремісників. Асортимент товарів свідчив про певну господарську спеціалізацію районів. У містечку Опішня на Лівобережжі крім "красного товару" і харчових продуктів продавали дерев'яний, глиняний і скляний посуд. У Глухові, Конотопі, Борзні— хліб, Полтаві, Ромнах, Ніжині — тютюн. У Прикарпатті в містечку Лисець торгували шкіряними виробами, у Бережанах — вовною і полотном, на торгах і базарах Заліщиків і Збаража — зерном, у Львові — худобою і хлібом.Торги проходили просто неба. Приїжджі купці та селяни продавали товари з підвод, а міські ремісники — в ятках, які ставили у визначених магістратом місцях. Магістрати і ратуші слідкували за якістю продукції і за тим, щоб продукти харчування передусім потрапляли до міщан, а не до перекупників.Обмежувалися права торговців, які не належали до відповідних цехових організацій. Так, "вільна" торгівля м'ясом у місті Дрогобичі в 1523 p. відбувалася щопонеділка за такою умовою: якщо чужі люди будуть продавати м'ясо, мають дати замку від кожної голови худоби лопатку; міщани від вола або ялівки заплатити по одному грошу, від свині,вівці та теляти — півгроша.За місце на торзі брали відповідну плату, що не була постійною і однаковою для всіх міст, її визначали залежно від товару. В 1563 p. на торзі в Самборі від воза з горшками брали по 4 гроша, від вола та ялівки — по одному грошу, від теляти, барана — 6 динарів. Доход йшов на користь замку.

Починаючи з XVII ст. польський уряд приділяв належну увагу встановленню єдиної метрологічної системи, яка до того часу була неоднакова. У багатьох містах України існували власні міри на зерно (колоди, корці, маці), які значно відрізнялися від мір інших міст. Заборонялося використовувати власні ваги та міри. Всі вони були державною або феодальною власністю і повсюдно були передані в оренду. Якщо хтось із купців важив своєю вагою, то магістрат їх карав.Якщо базари та торги обслуговували лише місцеві невеликі ринки, забезпечуючи економічний зв'язок між містом і селом, то ярмарки зв'язували між собою різні райони України, вони стали першою ознакою становлення внутрішнього ринку. Кількість їх постійно зростала. За переписом 1666 p., в лівобережних містах кількість їх становила 76, у кінці XVII ст. — 390, у Слобожанщині — 271, у Галичині й Буковині — близько 120, у Закарпатті — понад 70. У Правобережній Україні в першій третині XVIII ст. виникло 16 ярмарків, в 40—60-ті роки — 42.Кількість і тривалість ярмарків були різними. Наприклад, один раз на рік відбувались ярмарки в Борисполі, Тлумачі, Баворові, Бариші; двічі — у Києві, Житомирі, Бучачі,Чорткові, Кременці, Василькові, Калуші, Монастириськах, Ковелі, Надвірній, Ягольниці; тричі — у Чернігові, Тернополі, Барі, Зборові, Бродах, Володимирі-Волинському, Гусятині, Фастові; по чотири рази на рік — в Жовкві, Снятині, Борщеві; п'ять разів — у Самборі та інших. Ярмарки тривали по одному і більше тижнів. Наприклад, у Києві, Житомирі, Чернігові, Ніжині, Володимирі-Волинському, Бродах вони відбувалися протягом двох тижнів, в Стародубі—трьох, у Львові, Ярославі — чотирьох, Жовкві — шести тижнів. Більшість ярмарків приурочували до релігійних свят, що давало їм назву — хрещенський, воздвиженський, троїцький, георгіївський, іллінський, покровський та ін.Надзвичайно важливу роль у господарському розвитку України відігравала зовнішня торгівля. Серед її головних центрів виділялися такі міста, як Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. Провідне місце у торгівлі як зі Сходом, так і з Заходом посідав Львів. Важливим транзитним пунктом був Київ, з якого йшли шляхи на Кавказ, у Середню Азію, Крим, Московську державу Конкурентом Львова у південній торгівлі був Кам'янець-Подільський. Однак ці міста не здобули монопольного права на торгівлю, як Львів.У розвитку торгівлі певну роль відігравали річкові шляхи – Дніпром, Дністром, Тисою. Київські купці жваво торгували по Дніпру - із Твер'ю і Смоленськом, по Десні – з Москвою, по Дніпру, Прип'яті та Березині - із білоруськими та литовськими містами. В 1571р. в Києві існувала ціла торгова флотилія: 20 ком'яг - невеликих річкових кораблів.Зі Сходу і з Півдня привозили переважно предмети розкоші – шовкові, парчеві тканини, оксамит, килими, саф'ян, вина, коней, із Заходу - сукна, полотно, залізо, сталь, зброю, скло, папір. З України вивозили продукти сільського господарства та промислів – мед, віск, хутро, деревину, худобу, шкури. Вивозили також рабів.Із XVI ст. значно активізувалися зовнішньоторгові зв'язки України із Заходом. Через бурхливий розвиток мануфактур та зростання міст там зменшилися обсяги сільськогосподарського виробництва.

Зовнішня торгівля в 17 ст

Надзвичайно важливу роль у господарському розвитку України відігравала зовнішня торгівля. Серед її головних центрів виділялися такі міста, як Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. Провідне місце у торгівлі як зі Сходом, так і з Заходом посідав Львів. Через нього йшли сухопутні шляхи торгівлі. Важливим транзитним пунктом був Київ, з якого йшли шляхи на Кавказ, у Середню Азію, Крим, Московську державу Конкурентом Львова у південній торгівлі був Кам'янець-Подільський. Однак ці міста не здобули монопольного права на торгівлю, як Львів.У розвитку торгівлі певну роль відігравали річкові шляхи – Дніпром, Дністром, Тисою. Київські купці жваво торгували по Дніпру - із Твер'ю і Смоленськом, по Десні – з Москвою, по Дніпру, Прип'яті та Березині - із білоруськими та литовськими містами. В 1571р. в Києві існувала ціла торгова флотилія: 20 ком'яг - невеликих річкових кораблів.Зі Сходу і з Півдня привозили переважно предмети розкоші – шовкові, парчеві тканини, оксамит, килими, саф'ян, вина, коней, із Заходу - сукна, полотно, залізо, сталь, зброю, скло, папір. З України вивозили продукти сільського господарства та промислів – мед, віск, хутро, деревину, худобу, шкури. Вивозили також рабів.Із XVI ст. значно активізувалися зовнішньоторгові зв'язки України із Заходом. Через бурхливий розвиток мануфактур та зростання міст там зменшилися обсяги сільськогосподарського виробництва. Як наслідок, такі країни, як Англія, Голландія, стають величезним ринком збуту сировини та продукції сільського господарства з України. Водночас Україна була ринком збуту виробів мануфактурної промисловості західних країн. На Захід вивозили передусім багато лісових матеріалів - бруси, дошки, клепки, щогли, попіл, а також волів, коней, зерно, шкури, мед, віск, закарпатські вина, полотно, пряжу, поташ, сіль тощо. Завозилися в Україну насамперед промислові вироби для потреб заможних верств населення. На ринках можна було зустріти німецькі, англійські, голландські, французькі товари - ювелірні вироби, зброю, тонке полотно, сукно, прикраси, книги і т. ін. Торгові зв'язки здійснювали переважно магнати, які мали економічні переваги над купцями, середньою шляхтою, оскільки не сплачували регіонального мита і податків, користувалися безплатним гужовим транспортом своїх кріпаків для доставки товарів до пристаней на річках Сян, Буг, Вепр.Розширювався асортимент товарів зовнішньої торгівлі з Туреччиною. Королівська комісія, яка встановила в 1633 р. у Львові "таксу" східних товарів, називала серед імпортованих з Туреччини шовк, атлас, перські килими, тигрові та борсукові шкури, дорогу сирійську зброю, індиго для фарбування, арабських коней, прикраси, вина, рис, родзинки, прянощі. Зі Львова в Туреччину везли зброю і свинець, кушнірські вироби, сукно, ножі. У Снятині була головна митна "комора" для турецьких і молдавських товарів.В імпорті з Угорщини чільне місце посідали вина, залізні вироби, мідь, срібло, золото, селітра, сукно, а в експорті – сіль, гончарні вироби. Угорські купці приїжджали за товаром до Старого Самбора – головного центру торгівлі поблизу кордону.Доволі успішно розвивались українсько-московські торгові зв'язки. Українські купці торгували не тільки у прикордонних містах, а й возили свої товари в Москву, Курськ, Єлець, Тулу, Ярославль, Калугу, Рильськ, Твер, Нижній Новгород. Жваву торгівлю вели українські купці й на Дону. Московські купці збували свої товари у Києві, Львові, Луцьку, Володимирі-Волинському, Кам'янці-Подільському, Барі, Миргороді, Прилуках. В Україну завозили хутра, сукно, полотно, металеві та дерев'яні вироби, кінську збрую, сідла, зброю, одяг, ювелірні вироби. В Московську державу вивозили шкури, худобу, овець, коней, вовну, рибу, віск, хміль, папір, сіль, жито, пшоно, горілку, полотно, скло, гончарні та інші вироби. Московські купці везли з України книги Головним пунктом, куди прибували московські купці, був Київ. Тут, на Подолі, розміщувалася російська купецька колонія. Київ був також головним пунктом транзитної торгівлі Московської держави з країнами Сходу. Через Київ товари з Персії, Індії, Аравії, Сирії направлялися до Москви, Пскова, Нижнього Новгорода, Швеції та Данії.Значною перешкодою на шляху розвитку торгівлі були феодальні відносини, зокрема митна політика, яку великокнязівська і королівська влада проводила в інтересах магнатів і шляхти. Останні домагалися від держави звільнення від мита на внутрішніх шляхах, а також у разі експорту й імпорту товарів, отримували право збирати його самим. Це давало їм можливість успішно конкурувати з міськими ремісниками і торговцями, скорочувало торгові обороти купців, а разом із тим обмежувало внутрішній ринок, позбавляло державну скарбницю одного з найважливіших джерел надходжень.До цього додавалася невпорядкованість системи збирання мита, її велика розгалуженість. Збирали прикордонне мито шляхове, мостове, гребельне, перевізне, ярмаркове, торгове, помірне тощо. На великих і малих шляхах було безліч митниць (державних і приватних). Купці змушені були десятки разів сплачувати мито за перевезення товарів. Так, на короткій відстані від Турки до Яворова та від Дрогобича до Ярослава брали мито 174 рази.Нерідко королівська адміністрація самовільно збільшувала мито, часто арештовувала купців, примушуючи їх платити викуп.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 286; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.217.237.68 (0.008 с.)