Фольклор та література у ругій пол. 16 – першій пол. 17 ст.

Фольклор і література другої половини XVI — першої половини XVII ст. розвивалися в процесі дальшого розвитку української нації, в умовах зростання боротьби народних мас проти феодально-кріпосницького й національного гніту.Так, словесно-музична творчість супроводжувала людину протягом усього її життя. Праця в усі пори року, відносини між людьми, ставлення до інших суспільних верств, до сусідніх народів, оточуючої природи тощо — все це відобразила народна творчість під кутом зору неписаного звичаєвого кодексу народу даної доби. Морально-дидактична сила, закладена у звичаях та усній творчості, певною мірою сприяла згуртуванню трудових мас, зокрема у їх боротьбі проти покатоличення та насильницької асиміляції (полонізації, мадяризації) і відіграла важливу роль у виробленні й становленні психічного складу українського народу.Тому не тільки традиційна поезія громадських, родинних та інших звичаїв і обрядів яскраво позначена моральною спрямованістю. Народнопоетичні твори оспівують працьовитість, волелюбність, справедливість, чесність, повагу до старших, любов до рідного краю, життєвий оптимізм; вони сповнені ненависті до гнобителів, засуджують будь-які порушення узвичаєних норм побуту та етики народних мас. Тут проявляються ті риси характеру народу, які стають визначальними для його психічного складу, хоч останній в ході історичного розвитку і зазнає значних змін.Важлива ідейна роль у XVI—XVII ст. належала народному епосу, розвиток якого пов'язаний з історичною обстановкою на Україні в той період. Думи, наприклад, несли в собі важливе ідеологічне навантаження, формуючи кодекс моралі, виховуючи почуття патріотизму. Тому в творах цього жанру, складених у XVI ст., велику питому вагу мав моральний елемент. Зокрема, це властиво думам про Олексія Поповича та бурю на Чорному морі, про втечу трьох братів із Азова, про Самійла Кішку, про Івася Коновченка, про Марусю Богуславку та ін. Так, лейтмотив думи про Самійла Кішку — сувора кара за зраду. Дума про Олексія Поповича обстоює високу громадянську й родинну мораль козака, засуджуючи всі її порушення.Тема боротьби з татаро-турецькими нападниками та польсько-шляхетськими загарбниками — одна з провідних патріотичних тем українського фольклору. Під свіжими враженнями воєнних подій виникали думи та історичні пісні, співані кобзарями козацькому війську та на масових громадських зібраннях, ярмарках, базарах, храмових святах і т. п. Головний збірний герой цих творів — козак-воїн, патріот, захисник рідної землі, мужній, незламний лицар. Змальований з епічним розмахом, таким він виступає і в бою, і в далеких морських чи степових походах, і в турецькій неволі, на галерах. Глибоким ліризмом пройняті картини прощання козака з родиною, його смерть у стену. Зміст дум цього періоду не можна зв'язувати з якимись певними історичними подіями чи особами, історичні особи в них згадуються зовсім випадково. Це стосується і знаменитої думи про козака Байду.Уже в XVI ст. народна поезія фіксує назву «Україна» в етнічно-територіальному значенні, що й бачимо в цитованих куплетах пісні про Байду або в колядці про боротьбу з турками, яка в цей давній жанр вносила тему, підказану дійсністю того часу:Суспільно-побутова творчість народу цієї доби відобразила соціальні зміни в суспільстві; в піснях, переказах, прислів'ях та окремих казках з'являються нові персонажі. Поряд із воїнами-козаками в цілому циклі пісень виступають чумаки — суспільна верства, породжена розвитком торгівлі.Закріпачення селян у другій половині XVI ст. теж відобразилося в пісенності новими темами й персонажами. Експансія польських феодалів і загарбання Київщини, Волині та Брацлавщини знайшли чітку негативну оцінку в творчості українського народу:У народній творчості зустрічається й відгомін інших історичних подій та соціальних змін, що відбувалися в XVI — першій половині XVII ст. Фольклор доніс до наших днів погляди і настрої мас, сучасників та учасників соціального і політичного життя тієї доби, загальну оцінку тогочасної дійсності. В цьому — виняткове історично-пізнавальне значення народної творчості.

Письмових свідчень про фольклорний процес того періоду збереглося дуже мало. Але й вони дають підстави говорити про багатство жанрів і тематики тодішньої творчості, про її важливу духовну функцію в житті трудового народу і навіть про вплив на художню літературу.Певне уявлення про побут українського народу, зміст усної пісенності та народну хореографію другої половини XVI ст. дає поема С. Кльоновича з 1584 p. «Roxolania» («Русь»), писана латинською мовою, зокрема такий опис дозвілля карпатських верховинських чабанів:У польській брошурі 1625 р. надруковано українську пісню про козака й дівчину. Пісня про цехмістра Купер'яна, що виникла в ремісничому середовищі, «приповідки», оповідання та інші твори показують, як поруч з епічним та ліричним струменями в українському фольклорі в той час посідав значне місце й гумор. Він своєрідно відображає оптимізм народу як одну з якостей його психічного складу — тих якостей, що допомагали йому жити й боротись.

Література.Протягом другої половини XVI ст. в українській літературі відбувалися такі істотні зміни, які дають змогу говорити про початок нового етапу її розвитку, підготовленого всім ходом історичних подій, специфікою соціально-економічного й політичного життя України. Важливу роль у піднесенні духовного життя українського народу відігравали його багатогранні зв'язки з іншими народами. Крім того, культура східних слов'ян, у тому числі й українська, мала багатовікові розгалужені зв'язки з європейською культурою в цілому, отже, закономірно, що зрушення, які переживала Європа в період Відродження і Реформації, не могли не позначитися тією чи іншою мірою на духовному поступі України.

Однією з найвиразніших рис українського літературного процесу другої половини XVI — першої половини XVII ст. є активна орієнтація на поетичні традиції Київської Русі. Творчо переосмислюючи ідеї, теми, мотиви, образи давньоруської літератури, українські письменники розглядали Київську Русь як прабатьківщину українського народу. Разом з тим передові українські діячі сприйняли ідеї Відродження і Реформації, що сприяло розширенню і зміцненню їхніх світоглядних позицій, виробленню нової ідейно-естетичної концепції бачення й відображення світу. Саме ця нова, в багатьох своїх елементах ренесансна концепція і визначила дальші шляхи розвитку української літератури.

Ф. Енгельс, розкриваючи історичну суть епохи Відродження, писав, що вона являла собою «найбільший прогресивний переворот з усіх пережитих до того часу людством». Положення про виникнення в цю грандіозну історичну епоху нових літератур дає ключ для розуміння того складного літературного процесу, який відбувався на Україні в другій половині XVI — першій половині XVII ст.

Нові гуманістичні морально-етичні позиції впливали на підхід до суспільно-політичних проблем, активізували громадську думку. Дедалі частіше відображаючи тяжке становище гноблених і гостро тавруючи гнобителів, письменники стали пов'язувати здійснення своїх суспільних ідеалів з поширенням освіти.

Суспільно-політичні рухи другої половини XVI — першої половини XVII ст. справляли вплив на розширення тематики літературних творів, наближали їх до життя, література почала активно втручатися у злободенні події.

Зрушення в світогляді й естетичних смаках письменників викликали зміни в характері художніх засобів. Хоча усталені літераратурні формули, вироблені та засвоєні попередниками протягом віків, довго ще залишалися в активі українських письменників, — як прозаїків, так і поетів, — проте вони помітно видозмінювалися, а часом набирали нового змісту. Абстрактні середньовічні, переважно релігійні, символіка й алегорика дедалі частіше поступалися місцем перед тропами, що виникали під впливом життєвих асоціацій або запозичувалися письменниками з народної словесності. Опосередковане зображення дійсності, типове для середньовічної поетики, починало відступати перед конкретним описом з урахуванням життєвоправдивих деталей, що свідчить про наростання реалістичних тенденцій.У зв'язку з розвитком на Україні друкарства виникла специфічна жанрова галузь книжкових присвят, передмов та післямов (у тому числі й віршових) — зародки літературної критики. Твори цього жанру (вони з'являлися як своєрідне продовження насамперед видавничої манери Франциска Скорини) містять важливу історичну інформацію, а більшість з них цікава ще й з огляду на літературну форму.

Полемічна література

Наприкінці XVI ст. на Україні бурхливо розвивався новий тип письменства — полемічна література. Українські полемісти вступали в ідеологічний бій з католицькою церквою, наступ якої на український народ, його релігію, права й мову особливо посилився після Люблінської унії 1569 р., а в часи підготовки і запровадження церковної Брестської унії 1596 р. досяг кульмінації. Протягом останньої чверті XVI — першої половини XVII ст. було створено цілий ряд різних за жанрами літературних пам'яток антикатолицької спрямованості: відкритих листів, послань, памфлетів, богословських трактатів, підбірок документальних матеріалів.Українські полемісти зверталися й до старої зброї — полемічних пам'яток минулих століть: переробляли і доповнювали їх