Здобутки і втрати Люблінської унії та її наслідки для українського народу.

Об’єднання Польщі і ВКЛ у єдину Річ Посполиту, здійснене на сеймі в Любліні (10 січня - 12 серпня 1569 р.), увінчало собою унійні змагання, започатковані у Крево 1385 р. Внаслідок боротьби навколо укладення унії король Сигізмунд ІІ Август видав універсал про приєднання Волині і Підляшшя, а пізніше – Київщини і Брацлавського воєводства до польської корони. 1 липня 1569 р. посли від польського сейму і ВКЛ підписали акт про укладення унії. Її умовами було: 1) обидві держави об’єднуються в єдину Річ Посполиту; 2) вона мала управлятися одним загальнообраним володарем, котрий коронуватиметься як польський король і великий князь литовський; 3) Литва втрачала право на власні сейми та зовнішні зносини, водночас у неї залишались окремі адміністративна і фінансова системи, армія тощо; 4) пани обох держав діставали право на володіння маєтками і землею на всій території Р.П.; 5) за Польщею визнавалися Підляшшя, Волинь, Брацлавське та Київське воєводства (тобто, майже всі українські землі, і ті, що були раніше у складі Польщі). ВКЛ залишало за собою білоруські землі та заселене українцями Берестейське воєводство. Вимоги, висунуті литовсько-руською шляхтою на Люблінському сеймі були мінімальними – збереження всіх існуючих привілеїв, свобода віросповідання, руська мова в офіційному діловодстві. Особливої гостроти після укладення Люблінської унії набули проблеми збереження православної віри та мови українців. Поляки прагнули насаджувати католицизм. Відбувалося ополячення української шляхти.

 

 

Причини козацько-селянських повстань в XVI ст. в Україні

В 1569 році в Любліні відбувся обєднаний польсько-литовський сейм, що затягнувся на кілька місяців через напружену боротьбу навколо унії. Проте її прихильники все ж таки отримали перемогу. За Люблінським трактатом Польща і Литва утворювали нову державу Річ Посполиту зі спільним королем, сеймом, спільною зовнішньою політикою. Окремими залишалися виконавча рада, фінанси та законодавство. До Польщі приєднувалася Волинь, Поділля та Київщина. Король видав місцевій православній шляхті гарантії рівності прав католиків та православних, рівноправя мов та ін. Та це виявилося порожньою декларацією.Люблінська унія призвела до значних соціально-економічних та політичних наслідків для України. В тому ж 1569 році було здійснено перепис вільних земель в трьох українських воєводствах і король почав роздавати їх польській шляхті. Відбувалася інтенсивна полонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта постійно запроваджувала тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом 1588 року селяни остаточно закріпачувались, встановлювався двадцятирічний термін розшуку селянини-втікача. Більшість міст в Україні належала польським панам. Але навіть у державних, так званих “королівських містах”, українцям ставили всілякі перешкоди при вступі до ремісничих цехів, обмежували територію їх проживання. Серед української знаті після Люблінської унії посилюється полонізація. Примусово насаджується польська культура, мова, освіта, католицька релігія, яку особливо завзято запроваджував орден єзуїтів. Крім того, сполонена українська знать отримувала в Речі Посполитій незрівнянно вищий соціальний статус і можливості швидкого процвітання на державній службі. Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщанство, дрібні та середні шляхтичі - противились покатоличенню і відстоювали православну грецьку віру. В цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства. В II половині XVI ст їх діяльність набуває як культурно-просвітницького та і політичного характеру. Вони перетворилися у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви і це викликало занепокоєння українських православних ієрархів. Більшість з них була згодна на унію з католицькою церквою для збереження свого становища і зрівняння у правах з католицьким церковниками. Одночасно до унії прагне римська курія, щоб поширити своє панування на українській землі. В результаті певного компромісу в 1596 році була підписана Брестська церковна унія. Православна церква після собору опинилася фактично поза законом. Уніати захоплювали православні церкви, їх майно, прихильники православя зазнавали утисків і переслідувалися. Уніатська церква, що виникла, стала сприяти посиленню полонізації українського населення. Але широкі маси українців: селяни, міщани, нижче духовенство, козаки, частина шляхти вперто боронили свою грецьку віру. Таким чином, в результаті Брестської унії 1596 року релігійні протиріччя ще більше загострилися. Православна церква перед небезпекою своєї загибелі пішла в 1599 році на союз з протестантами Речі Посполитої. Але і цей відчайдушний крок не приніс бажаного. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь уніатів.В II половині XVI ст. у звязку з посиленням соціального та національно-релігійного гніту українського народу збільшився потік втікачів на Запоріжжя, що докорінно змінило козацьке середовище, зокрема посилення антипольських настроїв козаків. Зміцнення козацтва, як стану, участь запорожців в війнах, які вела Польща, їхня участь в захисті кордонів від нападів татар, а також звернення урядів різних держав за військовою допомогою до козаків - все це мало наслідком самоусвідомлення козацтвом своєї окремішності від інших суспільних станів і його роль в військово-політичних справах. Крім того, у 1583 році закінчилася довготривала Лівонська війна і велика кількість добровольців-козаків повернулася в Україну.Польська влада намагалася поставити козацтво під свій контроль. З утворенням Речі Посполитої для цього виникли більші можливості. В 1572 році король Сигізмунд ІІ Август звелів набрати козаків “почет” на державну службу. На чолі козаків, які отримували платню з королівської казни, був поставлений старший Ян БадовськийВ 1578 році Стефан Баторій набирає на службу козацький полк чисельністю 500 козаків, що вносяться до реєстру спеціального списку. Старшим реєстрових козаків був призначений Ян Оришовський, їм виділялося у володіння містечко Трахтемирів із арсеналом та шпиталем. У 1590 році реєстр був збільшений до 1000 козаків. Хоч між реєстровими та нереєстровими козаками існувала відмінність, під час багатьох повстань, направлених проти феодального та національного гніту вони виступали разом. Польський уряд і шляхта реагували на зростання козацтва розгублено і нерішуче. Шляхті було важко зрозуміти, в який спосіб козаки перетворилися на виразно сформоване суспільне ціле. Попри властиву їм ворожість до козаків шляхта була не проти того, щоб використовувати їх, коли виникала потреба. До того ж ставлення до козаків було неоднозначним з одного боку, магнатів та старост порубіжжя, які щоденно конфліктували з козаками, а з іншого поляки, котрі вбачали в них джерело досвідченої й водночас дешевої військової сили та потенційну противагу зростаючій могутності східних магнатів. Загострення цих суперечностей було лише справою часу.Таким чином, в кінці XVI ст почали формуватися основні причини, що призвели до широкомасштабних народних повстань.Ось основні з них:1) Посилення феодального і національного гніту на українських землях після Люблінської унії.2) Загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Берестейської церковної унії.3) Наростання суспільної конфронтації в українському суспільстві, що призвело до загострення класової боротьби.4) Засилля польського права на українських землях наприкінці XVIст.5) Козацтво стало формуватися, як окремий стан в Речі Посполитій і заявило про себе, як окрема військово-політична сила.6) Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога більші території України.7) Загострення протиріч і суперечностей між рядовими козаками «голотою» і козацькою старшиною.