Мета інвестиційного менеджменту

До можливихцілей інвестиційного менеджменту можна віднести:

• Максимально збільшення обсягів продажу.
• Запобігання банкрутства.
• Мінімізація витрат.
• Перемога конкурентів.
• Максимізація прибутку.
• Підтримка усталеного збільшення надходжень.

 

Це тільки деякі з цілей, які можна було б перелічити. Аналіз практичної реалізації можливих цілей демонструє, що збільшити обсяг продажів відносно просто – достатньо знизити ціни. Запобігти банкрутства можна, якщо ніколи не позичати грошей, або якщо ніколи не ризикувати. Знизити витрати можливо, відмовившись від досліджень і розробок і так далі. Максимізація прибутку є, на перший погляд, найбільш очевидною метою.

Треба зауважити, що можливі цілі інвестиційного менеджменту відносяться до двох груп. До першої групи цілей відносяться різні засоби отримання або збільшення прибутку (обсяг продажів, сектор ринку, контроль над витратами і т.п.). До другої групи цілей відносяться запобігання банкрутства, стабільність і безпека, тобто все, що пов’язане з ризиком підприємницької діяльності. Ці два види цілей суперечать одне одному. Гонитва за прибутком зазвичай пов’язана з ризиком, таким чином, фактично неможливо максимізувати одночасно безпеку та прибуток. Тому мета інвестиційного менеджменту повинна містити фактори прибутку та ризику не ізольовано одне від одного, а в діалектичній єдності.

У корпорації менеджери приймають рішення за акціонерів, які купують акції для отримання доходів. Тому з точки зору акціонерів до «гарних» рішень менеджерів корпорації треба віднести ті рішення, які збільшують вартість акції. Тоді мета інвестиційного менеджменту можна сформулювати таким чином: мета інвестиційного менеджменту є максимізація поточної вартості однієї акції в існуючому акціонерному капіталі.

У літератури також використовується наступне аналогічне за змістом визначення: метою інвестиційного менеджменту є підвищення добробуту акціонерів.

Завдання максимізації вартості акції не містить проблем, пов’язаних з вищезгаданими цілями.

Проте корпорації є не єдиним типом бізнесу. В одноосібних володіннях і товариствах власники підприємства не є акціонерами. Враховуючи, що загальна вартість акцій корпорації дорівнює вартості власних часток власників бізнесу, узагальнена мета інвестиційного менеджменту формулюється наступним чином: метою інвестиційного менеджменту є максимізація ринкової вартості капіталу власників.

Для одноосібних володінь і товариств дана мета є природною, тому що володіння і управління бізнесом зосередженні у власників.

Управління бізнесом у корпорації здійснюється одним або кількома менеджерами, які обрані акціонерами. З цієї причини у корпорації власність і управління нею розділені, і така мета не зовсім очевидна.

Якщо звернутися до цифр, то біля 80% компаній у США мають форму одноособових володінь, у той час, як залишок приблизно навпіл представлені товариствами і навпіл корпораціями. Однак біля 80% обсягу продажів приватних компаній у США припадає на корпорації і тільки 13% - на одноособові володіння і біля 7% - на партнерства і гібридні форми організації. Оскільки більша частина бізнесу здійснюється корпораціями, у яких власність і управління розділені, то у подальшому основна увага буде приділятися інвестиційному менеджменту у корпораціях.

Якщо корпорація досягає росту ціни своїх акцій, то це благотворно впливає на добробут суспільства у цілому. Це відбувається з наступних причин (на прикладі корпорацій США).

1. У значній мірі акціонерами корпорацій є всі члени суспільства. У 30-х роках ХХ століття більша частина акцій американських корпорацій знаходилася у руках відносно невеликої частини найбагатших людей, однак з тих пір відбувся вибухоподібний ріст пенсійних фондів, компаній, що здійснюють страхування життя, а також взаємних фондів. Зараз ці установи у сукупності володіють більш ніж 60% усіх акцій США. Крім того, більше 43% дорослого населення США володіють акціями індивідуально, тоді як у 1990 р. в країні спостерігалося тільки 22% акціонерів. Більш того, більшість людей, які мали пенсійні плани, отримують і опосередкований прибуток від володіння акціями – через ріст своїх пенсійних накопичень. Таким чином, більшість членів суспільства у теперішній час особисто зацікавлені в рості курсу корпоративних акцій, як безпосередньо, так і опосередковано. Тобто, якщо менеджер корпорації вживає дії, спрямовані на ріст ціни акцій, це благотворно вплине і на якість життя мільйонів простих громадян.

2. Політика, спрямована на підвищення курсу акцій, звичайно вигідна для споживачів. Ріст цін акцій потребує створення ефективних підприємств, що виробляють якісні, затребувані на ринку товари та послуги з низькими витратами. Це означає, що корпорація повинна розвивати нові технологічні процеси виробництва, створювати нові товари та послуги. Крім того, корпорації, які прагнуть підвищувати вартість своїх акцій, повинні стимулювати ріст обсягів продажів, підвищуючи якість та ефективність обслуговування клієнтів, управління запасами товарів та зручно розташовуючи місця ведення бізнесу.

Іноді люди стверджують, що фірми, які добилися збільшення прибутку та ціни акцій, прагнуть завишати ціну своєї продукції та обманювати споживачів, розповсюджуючи у рекламі невірні відомості про якість продукції. Безперечно, подібні факти мають місце, але в умовах вільної економіки ціни ефективно стримуються конкуренцією та попитом споживачів. Якщо фірма підвищить ціни вище рівня здорового глузду, вона просто втратить свою частку ринку. Навіть такі гігантські корпорації, як General Motors, Ford та Chrysler вимушені були в останні десятиліття поступитися значною часткою американського автомобільного ринку японським та німецьким конкурентам, встановлюючи ціни вище рівня, необхідного для покриття виробничих витрат та «нормального» прибутку. Якщо ж мова йде про фірму-монополіст, то її спроби завищити ціни на свою продукцію або штучно перешкодити конкуренції зупинить антимонопольне законодавство – згадаємо історію Microsoft.

3. Політика, спрямована на підвищення курсу акцій, звичайно вигідна для співробітників корпорації. Мають місце випадки, коли ціни на акції зростають, якщо корпорація об’являє про плани звільнення співробітників – з метою скорочення витрат на заробітну плату, - але при ретельному вивченні стає зрозумілим, що скорочення персоналу забезпечує тільки короткостроковий ефект. У загальному випадку корпорації, які добиваються успіху в підвищенні своєї капіталізації, нарощують обсяг виробництва та приймають нових співробітників, таким чином сприяючи скороченню безробіття. Треба зауважити, що уряди багатьох країн приватизують деякі види бізнесу, що знаходяться у володінні держави, продаючи державні пакети акцій підприємств приватним інвесторам. При цьому статистика показує, що виручка і потоки грошових коштів нещодавно приватизованих корпорацій звичайно збільшуються, а курсова вартість акцій швидко зростає. Більш того, дослідження показують, що заново приватизовані корпорації мають тенденцію до набору більшої кількості співробітників, якщо вони управляються в інтересах нових власників, з метою максимального збільшення ціни на акції.

Агентські відносини

Менеджери уповноважені власниками корпорації – її акціонерами – приймати управлінські рішення. Однак у менеджерів завжди є і особисті інтереси, які можуть вступати у протиріччя з завданням максимального нарощування добробуту акціонерів. Подібні потенційні конфлікти інтересів вивчаються у розділі фінансової науки, що називається агентською теорією.

Агентські відносини виникають завжди, коли одна людина чи більше окремих людей, які називаються принципалами, наймають інших спеціалістів або організації, що називаються агентами, для виконання певних послуг і потім делегують цьому агенту прийняття рішень.

У найбільш крупних корпораціях потенційні агентські конфлікти особливо суттєві. Наприклад, багато з людей вважають, що основною метою деяких менеджерів є максимально швидке збільшення масштабів їх корпорацій. Створюючи крупну корпорацію, яка швидко розвивається, менеджери можуть:

• гарантувати власну зайнятість на даному підприємстві, зміна політики або складу власників такої корпорації без згоди її керівництва буде менш вірогідною;
• підвищити власний вплив, статус у суспільстві та зарплату;
• створити більше можливостей для кар’єрного росту своїх підлеглих середньої та нижчої ланки.

Більш того, із зростанням корпорації деякі менеджери починають щедро жертвувати гроші корпорації на свої «улюблені» благодійні проекти, тому що це додає їм популярності у суспільстві, а витрати лягають не на них, а на акціонерів.

Очевидно, менеджерів можна стимулювати діяти в інтересах акціонерів за допомогою заохочень, обмежень та стягнень. Однак ці засоби найбільш ефективні тільки тоді, коли акціонери мають можливість ефективно контролювати дії менеджерів. До механізмів, які використовуються для мотивації менеджерів діяти в інтересах акціонерів, відносяться:

• заходи із стимулювання (винагороди) менеджерів;
• пряме втручання акціонерів в оперативне управління корпорацією;
• загроза звільнення (рішенням акціонерів);
• загроза поглинання корпорації (з наступним звільненням менеджерів рішенням акціонерів корпорації-захоплювача).

Винагорода менеджерів. Очевидно, менеджери повинні отримувати винагороду. Різні компанії йдуть різними моделями, але зазвичай пакет винагороди керівника вищої ланки складається з трьох складових: фіксованого щорічного утримання, яке повинно забезпечити йому певний рівень життя; грошових премій або преміальних акцій, які передаються менеджеру за підсумками діяльності корпорації за рік; фондових опціонів на придбання акцій корпорації в якості винагороди. Наприклад, корпорація «Coca-Cola» пообіцяла 1 млн. акцій на загальну суму 81 млн. дол. своєму виконавчому директору. Так акціонери відзначили успіхи корпорації, але при цьому залишалася умова, що він отримає ці акції тільки у тому випадку, якщо залишиться у корпорації до закінчення своєї кар’єри.

Безпосереднє втручання акціонерів в оперативне управління корпорацією. У минулому більшість акцій належала окремим особам, але в теперішній час велика їх кількість знаходиться у власності інституціональних інвесторів (пенсійних фондів, страхових компаній, взаємних фондів і т.д.) Такі інвестори прагнуть втручатися в оперативне управління корпорацією з тієї причини, що вони не володіють можливістю швидко вийти з капіталу тих корпорацій, які доводять свою неефективність. Портфелі акцій інституціональних інвесторів настільки великі, що якщо б вони вирішили реалізувати свої акції на ринку, їх ціни були б у «вільному падінні». Тому чимало інституціональних інвесторів, замість того, щоб продавати акції, воліють за краще залишитися у капіталі корпорації та працюють з менеджерами.

Загроза звільнення. Ще недавно вірогідність того, що менеджери крупної корпорації могли бути звільнені її акціонерами, залишалася настільки примарною, що звільнення не розглядалося менеджерами як серйозна загроза. Така ситуація збереглася тому, що акції більшості корпорацій були настільки «розпилені» серед численних акціонерів, а контроль менеджерів за механізмом голосування був настільки сильним, що акціонерам, які були не згодні з політикою, що проводили менеджери, було практично неможливо набрати кількість голосів, необхідних для зміни команди менеджерів. Однак, як вже згадувалось, в останній час ситуація змінилася.

Загроза поглинання. Вороже (недружнє) поглинання (коли менеджери не хочуть, щоб воно відбувалося) найбільш часто трапляється, коли акції корпорації котуються занадто низько через погане керівництво корпорацією. При ворожому поглинанні менеджери корпорації, що придбається, як правило, звільняються, а ті, кому вдається залишитися, втрачають свої статус та повноваження. Таким чином, у менеджерів є сильний стимул розпочати дії, спрямовані на максимальне збільшення вартості акцій, щоб запобігти подібним поглинанням.