ТОП 10:

Структура інноваційного процесу



Інноваційний процес - це послідовний ланцюг подій, у ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги і розповсюджується у господарчій практиці і суспільній діяльності.

У структуризації інноваційного процесу додержуються наступної загальноприйнятої схеми «фундаментальні дослідження прикладні дослідження досвідно-конструкторські роботи комерціалізація нововведення».

Першим, початковим етапом (стадією) інноваційного процесу є фундаментальні дослідження, спрямовані на вивчення теоретичних основ певних процесів і явищ. Поштовхом для їх проведення є виникнення гіпотези, яка потребує підтвердження.

Пріоритетне значення фундаментальної науки у розвитку інноваційних процесів визначається тим, що вона виступає як генератор ідей, прокладає шляхи у нові сфери знань. Вважається, що фундаментальні дослідження можуть дати позитивний результат при створенні інновацій лише у 10% випадків.

Суспільна цінність наукової ідеї проявляється після того, як вона стає відомою суспільству. Хто б не був фактичним творцем наукової ідеї, наприкінці всі отримують право на її використання.

Інтелектуальний продукт, отриманий у результаті проведення фундаментальних досліджень, не має ринкової цінності, тому що на нього неможливо оформити ліцензію. Тому фундаментальні науково-дослідні роботи проводяться у спеціалізованих наукових установах і фінансуються за рахунок державних коштів. Цінність такого інтелектуального продукту відмічається міжнародними і державними преміями. Наприклад, до наукових відкриттів, які стали загальнолюдськими цінностями, відносяться відкриття: Е.Резерфорда, який розробив теорію радіоактивності і планетарну модель атома; А.Ейнштейна - автора теорії відносності; академіків М.Басова, А.Прохорова і американського вченого Ч.Таунса, які створили перший лазер, за що їм була присуджена Нобелевська премія. Результати фундаментальних досліджень є базою і визначають розвиток усієї системи науки, техніки, технології, організації і управління процесами виробництва і т.д.

Другим етапом інноваційного процесу є прикладне використання знань, отриманих у результаті виконання фундаментальних науково-дослідних робіт. Результатом прикладних науково-дослідних робіт можуть бути нові технології, нові матеріали, нові системи. Ці роботи також вимагають значних інвестицій, є ризикованими і виконуються, зазвичай, на конкурсній основі галузевими науково-дослідними інститутами або вищими учбовими закладами на замовлення держави або за рахунок великих промислових компаній, інноваційних фондів і т.п.

На третьому етапі виконуються досвідно-конструкторські роботи, спрямовані на розробку, проектування, виготовлення і випробування досвідних зразків нової техніки, технології або нового продукту. Ці роботи можуть виконуватися силами самих організацій (при наявності відповідних лабораторій, конструкторських бюро, експериментального виробництва) або за їх замовленням спеціалізованими конструкторськими бюро. Фінансування цих робіт, зазвичай, здійснюється зацікавленими фірмами за власний кошт. Результатом третього етапу є поява новації.

Четвертий етап передбачає комерціалізацію нововведення, що означає впровадження новації у практичну діяльність і його дифузію (розповсюдження інновації, тобто дослідження ринку, конструювання і комерційне виробництво). Інвестиції на цьому етапі є не менш ризикованими, ніж на попередніх етапах. Їх, зазвичай, бере на себе суб’єкт господарювання, акумулюючи для цього кошти у спеціальних фондах, а також використовуючи банківські кредити. У подальшому до ринкового освоєння новинки можуть приєднатися інші фірми, якщо придбають ліцензію на її виробництво. Відбувається так звана дифузія нововведення. Інвестування у придбання нововведень є найменш ризикованим, тому що до інноваційного процесу залучається багато фірм саме на цій стадії. Найбільш розповсюджені дифузні процеси у технологічних нововведеннях. Численні фірми заощаджують значні кошти на фундаментальних і прикладних науково-дослідних роботах, використовуючи в якості базового нововведення прототип. Особливо у цьому плані відрізняються японські корпорації. Масово закупаючи ліцензії і поліпшуючи їх, вони зуміли вирватися уперед у багатьох високотехнологічних галузях. Придбавши ліцензію на конверторний спосіб виплавки сталі, Японія тепер використовує його на більшості своїх підприємств, значно заощаджуючи на енергопостачанні. Таким чином, дифузія і впровадження новації є також складовою інноваційного процесу, вони дають можливість розширювати новацію не тільки у даній галузі, але й в інших. Наприклад, штучне волокно «нейлон», винайдене робітниками фірми «Dupon», спочатку використовувалося для виготовлення парашутів, потім - у трикотажній, швейній, текстильній промисловості (панчохи, нейлонові сорочки, плащі, куртки), у подальшому знайшло використання в автомобілебудуванні як корда для автомобільних покришок.

Значний розвиток у різних галузях економіки набули результати науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт, здійснених у рамках космічних програм (наприклад, антипригарне покриття з тефлону). Особливо великою була віддача від космічних розробок у США. Так програма «Апполон» дала можливість США вийти на перше місце у світі з виробництва комп’ютерів.

Інноваційний процес доходить до кінця, коли нововведення перестає бути корисним, старіє і знімається з виробництва. Тут важливо своєчасно зрозуміти, що продукт став безперспективним, і не запізнитися з його заміною на новий.

Розрізняють дві моделі інноваційного процесу.

Перша модель інноваційного процесу - це модель дифузії нововведення на макрорівні в межах усієї економіки. Дифузія нововведення на макрорівні безпосередньо залежить від створення державою економічних, організаційно-правових і соціальних умов через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну політику, яка стимулює як створення, так і впровадження, швидке розширення інновацій.

Друга модель інноваційного процесу - це модель дифузії нововведення на окремомупідприємстві. Вона складається з шести етапів:

  1. Визначення потреби у нововведеннях (вивчення проблеми, розуміння потреби у нововведеннях, переконання членів організації у необхідності нововведення).
  2. Збір інформації про нововведення (початкові відомості про нововведення, пошук нововведення).
  3. Попередній вибір нововведення (розробка нововведення, оцінка інформації, вибір нововведення).
  4. Прийняття рішення про впровадження нововведення (рішення про впровадження нововведення, затвердження рішення).
  5. Впровадження нововведення (пробне впровадження, повне впровадження, використання).
  6. Дифузія нововведення.

Наведена модель дає можливість встановити послідовність дій менеджменту підприємства з ліквідації проблем, які виникають у процесі його функціонування. Ці проблеми зумовлюються безперервним розвитком науки і техніки, появою нових знань, які формують нові потреби і пропонують кращий спосіб їх задоволення. Відсутність потрібної уваги до інноваційної діяльності гальмує розвиток підприємства і, у підсумку, призводить до його технологічного відставання, послаблює його ринкові позиції. Тільки за рахунок систематичного новаторства, цілеспрямованого і організованого пошуку змін можна постійно покращувати діяльність організації, підвищити її престиж і конкурентоспроможність.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.59.154 (0.004 с.)