Розділ 5. Обґрунтування строків, способів, доз і форм використання добрив під культури сівозміни

Сучасними технологіями вирощування зернових культур передбачені такі форми удобрення: основне, рядкове і підживлення.

Для того, щоб виділені під зернові культури добрива були найефективніше використані, система удобрення повинна передбачати застосування органічних добрив і фосфорно-калійних добрив під час основного обробітку ґрунту, під час сівби локально і решту роздрібно, поетапно під час вегетації рослин залежно від фаз розвитку зернових культур.

 

Поле №1.Багаторічні трави (Люцерна). Фосфорні і калійні добрива найефективніше внести під оранку в підвищеній нормі - Р_90-20К_90-120. Вони будуть використовуватись покривною культурою, а в наступні роки їх післядія буде працювати на люцерну. Щорічно люцерну підживлюють фосфором і калієм у нормі 30-60 кг/га д.р. Азотні добрива вносити недоцільно, оскільки вони пригнічують діяльність бульбочкових бактерій.

На ґрунтах, що бідні на мікроелементи, ефективними є молібден, бор, марганець. Молібден сприяє засвоєнню азоту з повітря, покращує використання з ґрунту фосфору. Бор підвищує насіннєву продуктивність, бере участь у вуглеводному обміні речовин. На даному полі під культуру заплановане внесення мінеральних добрив в нормі: азоту – 59, фосфору – 140, калію – 281 кг/га д.р. Внесення фосфорних і калійних добрив розділене на 2 внесення, як підживлення посівів люцерни.

Поле №2 і №9. Озима пшениця - головна зернова продовольча культура в Україні, дуже вибаглива до умов живлення. Найкраще вона росте і розвивається, якщо реакція ґрунту оптимальна. Урожайність озимої пшениці і якість зерна значною мірою залежать від забезпечення рослин елементами мінерального живлення впродовж всієї вегетації. Інтенсивні сорти характеризуються більш високими вимогами до умов живлення і тільки при повному і збалансованому забезпеченні поживними речовинами можуть формувати високі врожаї.

Озима пшениця виносить з урожаєм значну кількість елементів живлення з ґрунту. Для формування врожаю зерна 10 ц/га необхідно: азоту - 28-37 кг; фосфору - 11-13 кг; калію - 20-27 кг. Слід зазначити, що чим більший урожай і вища дозг. мінеральних добрив, тим більший винос поживних речовин. Так, з урожаєм 50-60 ц/га вже виноситься: азоту - 160-190 кг, фосфору -55-70 кг, калію - 80-100 кг.

За даними Миронівського інституту пшениці, кращим співвідношенням елементів живлення N:P:K є 1,2:1:1. Мінеральні добрива можна вносити під основний обробіток восени, давати в рядки при сівбі і підживлювати ними посіви в процесі вегетації. Повну норму фосфорних і калійних добрив необхідно вносити під основний обробіток. Перенесення цих добрив для осіннього чи весняного підживлення набагато знижує їх ефективність. Краще вносити добрива під оранку, тоді вони перемішуються з ґрунтом на глибину оранки 22-25 см. При внесенні під культивацію - містяться у верхньому шарі ґрунту. Глибоке перемішування добрив сприяє кращому розвитку кореневої системи, проникненню її на більшу глибину з початкових фазах росту і підвищенню зимостійкості.

При внесенні Р_90-120К_90-120 під оранку рослини повністю забезпечені фосфором і калієм впродовж всієї вегетації, тому немає потреби вносити мінеральні добрива в рядки під час сівби. Рядкове внесення збільшує тривалість сівби і затрати на виробництво зерна. Крім того, гранули добрив, які розміщуються поруч з висіяним насінням, розчиняючись, підвищують концентрацію ґрунтового розчину і на 3-6% зменшують польову схожість.

У системі удобрення озимої пшениці найскладніше забезпечити оптимальне азотне живлення. Ефективність осіннього внесення азоту знижується, особливо при збільшенні його дози. Для створення оптимальних умов живлення рослин азотом впродовж усієї вегетації необхідно спочатку уникнути його надлишку, а пізніше забезпечити інтенсивне азотне живлення рослин. При внесенні невеликих норм азоту (N₆₀) восени, до початку наливу зерна кількість доступного в ґрунті азоту різко зменшується внаслідок його використання на формування вегетативної маси і вимивання з ґрунту восени і навесні. Внесення вищих норм азоту восени є проблемним внаслідок різкого зниження зимостійкості, переростання рослин і погіршення фітосанітарного стану. Крім того, надлишок азоту восени сприяє інтенсивному росту бур'янів, які при весняному кущінні пшениці випереджають її у рості, тому обов'язковим стає застосування гербіцидів. Значна частина азоту вимивається в глибші шари осінньо-весняними опадами, зменшуючи його ефективність. Застосування великої дози азоту (N ₁₀₀) рано навесні зумовлює сильний розвиток вегетативної маси, в густих посівах утворюється надлишок стебел і все це призводить до вилягання посівів.

В період від цвітіння до воскової стиглості при нестачі азоту відбувається інтенсивне його переміщення з вегетативних органів у зерно. Внесення азоту в цей момент створює умови для кращого його використання на ростові процеси і формування репродуктивних органів, підвищує якість зерна.

Тому для повного забезпечення рослин азотом впродовж всієї вегетації потрібно використовувати повільно розчинні добрива або вносити їх роздрібно в декілька прийомів. Оскільки практично всі азотні добрива є легкорозчинними, то у разі необхідності невелику частину їх вносять восени, а решту використовують під час весняно-літніх підживлень у моменти найбільшої потреби їх для росту і розвитку рослин.

Аналізуючи всю різноманітність можливих варіантів застосування азоту, що визначаються факторами агротехніки і клімату, та пов'язаних з ними особливостей росту та розвитку рослин і протікання процесу закладання елементів продуктивності, розроблено ряд систем азотного удобрення. Вони можуть складатися з дво-, три- і чотириразових підживлень. Особливості їх подано нище.

1. Восени на бідних ґрунтах і після гірших попередників вносять не більше N₃₀. Внесення азоту в таких умовах сприяє кращому росту рослин восени, внаслідок формування більшої кількості пластичних речовин підвищується зимостійкість. Підставою для прийняття рішення про внесення азоту є дані ґрунтової діагностики. Якщо загальна доза азоту не перевищує N допускається її одноразове внесення восени.

2. Ранньовесняне (регенеративне) підживлення на II чи III етапі органогенезу підвищує густоту стеблостою (тому і називається регенеративним), збільшує кількість члеників колосового стрижня. Доза азоту для першого підживлення найбільше залежить від двох факторів - стану посівів і часу відновлення весняної вегетації. На добре розвинених посівах рекомендується вносити 30% (N._30-60) від повної норми азоту.

3. Друге підживлення - продуктивне - найбільш впливає на врожай зерна, проводять на початку виходу рослин у трубку (IV етап органогенезу). Сприяє кращому росту бокових стебел, які за продуктивністю доганяють головне стебло. Якщо рано навесні внесли 30% загальної норми азоту, то під час другого підживлення вносять 50%, або N_60-90. Норма добрив визначається першим підживленням. Збільшення дози азоту на II етапі вимагає зменшувати її на IV етапі і навпаки. Оптимальну норму добрив другого підживлення встановлюють за листковою діагностикою.

Друге підживлення - вирішальний чинник роздрібного внесення добрив, бо найбільш впливає на продуктивність колоса, а значить - і на підвищення врожайності озимої пшениці.

4. Третє підживлення (якісне) - вносять решту азоту (N_30-60) в період від початку фази колосіння до наливу зерна (VIII-X етап). Збільшує тривалість активної діяльності верхніх листків, підвищує інтенсивність фотосинтезу. Впливає на врожайність і якість. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азот впливає на врожайність і більше на якість. Як правило, використовують для третього підживлення добрива в сухому вигляді або водний розчин. Для встановлення доцільності проведення цього підживлення використовують дані тканинної діагностики.

Загальна норма внесення азоту не повинна перевищувати 140 кг/га д.р.

У нашому випадку на полі №2 під озиму пшеницю вносимо 30т/га органічних добрив та мінеральних: азоту - 45, фосфору – 19 кг/га д.р.. Калій не вносимо, враховуючи високий рівень забезпеченості ґрунту даним елементом та його вміст в внесеному гної. А на полі №9 мінеральні добрива в нормі: азоту – 113, фосфору – 47 та калію – 95 кг/га д.р.

Поле №3 і №7. Цукрові буряки. Цукровий буряк дуже вимогливий до рівня удобрення. Він використовує значно більше елементів живлення, ніж інші культури. На кожні 100 ц коренеплодів і відповідної кількості гички з ґрунту виноситься 40-60 кг азоту, 15-20 кг фосфору, 50-70 кг калію.

На початкових фазах росту до третьої-четвертої пари листків потреба у поживних речовинах незначна. Максимальна вона в липні-серпні у фазі сильного росту листків і формування коренеплодів.

Підвищує ефективність добрив різноглибинне внесення, що досягається застосуванням їх у такі строки: основне удобрення -восени під час оранки загортають на глибину 15-30 см; рядкове - під час сівби на глибину 4-6 см, підживлення - в період вегетації на 10-14 см.

При вирощуванні за інтенсивною технологією 90-95% фосфорних і калійних добрив рекомендується вносити восени під оранку, оскільки ці види добрив дуже повільно переміщуються в ґрунті. Решту під час сівби в рядки. Азотні добрива, що легко вимиваються, вносять перед весняним обробітком ґрунту (60-70%), а решту у підживлення. Частину азоту у вигляді аміачної води (N_80-100) можна внести пізно восени.

Найбільш ефективно вносити мінеральні добрива одночасно з органічними. Останні підвищують ефективність мінеральних добрив, поліпшують технологічні якості коренеплодів. Органічні добрива покращують структуру ґрунту, збільшують вміст елементів живлення, сприяють активній життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів, поліпшують водний і повітряний режими ґрунту.

У підзоні недостатнього зволоження в ланці сівозміна з зайнятим паром, гній рекомендується вносити під попередник цукрового буряка (озиму пшеницю) в нормах 20-30 т/га, а в ланках з багаторічними травами та горохом - безпосередньо під цукрові буряки по 30-40 т/га.

Не рекомендується застосовувати органічні добрива навесні під передпосівний обробіток ґрунту та зимою по снігу. Внесення рідкого гною, взимку зменшує його ефективність вдвічі або зовсім не дає позитивних наслідків.

Надмірна доза азоту збільшує вміст амідного азоту в коренеплодах, знижує цукристість і вихід цукру.

Для одержання високих врожаїв (понад 500 ц/га) норми добрив необхідно збільшувати до N_180-210P₁₆₀._l80K_180-240.

З фосфорних добрив під цукровий буряк використовують суперфосфат, з калійних - калійну сіль, хлористий калій, калімагнезію. Рослини добре реагують на внесення каїніту, в якому багато мікроелементів.

Підживлюють буряк (N_30-50) аміачною селітрою не пізніше появи четвертої пари справжніх листків. При підживленні в пізніші строки зменшується цукристість коренеплодів.

Під цукровий буряк застосовують рідкі комплексні добрива (РКД). їх вносять під оранку, передпосівну культивацію, у підживлення. Вони містять 10% азоту і 34% фосфору.

Якщо для удобрення використовується складне комплексне добриво нітроамофоска (N:P:K=16:16:16), то його необхідно вносити під весняний обробіток ґрунту з нормою 0,5-1,0 т/га.

Для даного поля №3 під цукровий буряк заплановано внесення мінеральних добрив в нормі: азоту – 118, фосфору – 82 та калію – 98 кг/га д.р. На полі №7:гною – 35т/га, мінеральних добрив в нормі: азоту – 46, фосфору – 32, калію 38 кг/га д.р. врахувавши надходження мікроелементів з органічними добривами та забезпеченість ними ґрунтового середовища.

 

Поле №3. Гречка. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості вегетативної маси гречка використовує 3,0-3,4 кг азоту, 1,5-2,0 кг фосфору та 4-5 кг калію. До фази цвітіння вона споживає 60% азоту, 62% калію, 40% фосфору. Решту поживних речовин рослини використовують у період цвітіння-достигання.

Гречка добре реагує на післядію органічних добрив, тому її необхідно розміщувати насамперед після добре удобрених попередників. На чорноземах вона найсильніше реагує на фосфорні, на сірих суглинистих ґрунтах - на фосфорно-калійні добрива, а на дерново-підзолистих - на повне мінеральне удобрення.

Після добре удобрених попередників безпосередньо під гречку вносять N₂₀ P_30-40К_30-40. Після гірших попередників, на бідніших ґрунтах норму добрив збільшують до N_30-60P_45-60K_45-60. Фосфорні і калійні добрива вносять під оранку, азотні - під першу весняну культивацію. Необхідно зазначити, що гречка негативно реагує на добрива, які містять хлор (хлористий калій, калійна сіль). Кращими калійними добривами для гречки є каліймагнезія, сірчанокислий калій. У зв'язку з високою засвоювальною здатністю кореневої системи гречки доцільно використовувати важкорозчинні фосфорні добрива (фосфоритне борошно).

Якщо фосфорні і калійні добрива не внесені під оранку, компенсувати це можна весняним внесенням нітроамофоски (2-Зц/га).

У даному випадку під гречку заплановано внесення мінеральних добрив в нормі: азоту – 37, фосфору 16 кг/га д.р. Калійні добрива вносити не плануємо в зв’язку підвищеним вмістом калійних сполук в ґрунті.

Поле №5 і №10. Ячмінь. Система удобрення ярого ячменю визначається в удобрення першу чергу попередниками. Він має цінну здатність якнайкраще використовувати післядію органічних і мінеральних добрив, що вносились під попередню культуру. Якщо ярий ячмінь висівається після добре удобрених просапних культур (цукрові буряки, картопля), під які внесено 40-50 т/га гною і мінеральні добрива в межах N₈₀P₈₀K₈₀-N₁₂₀P₁₂₀K₁₂₀, то безпосередньо під ячмінь добрива не вносять зовсім. На такому фоні ячмінь при відповідному догляді здатний формувати 40-50 ц/га зерна.

Ячмінь дуже добре реагує на внесення добрив, особливо в умовах достатнього зволоження. Приріст урожаю від мінеральних добрив може досягати 15-20 ц/га. Щоб запобігти виляганню рослин, потрібно забезпечити правильне співвідношення поживних елементів - азоту, фосфору та калію.

Повну норму фосфорних і калійних добрив вносять під основний обробіток ґрунту. Азотні добрива розпочинають застосовувати під передпосівну культивацію, а пізніше вносять у підживлення на різних фазах росту рослин.

При удобренні ячменю необхідно дотримуватись таких правил:

1). На родючих ґрунтах (чорноземи, темно-сірі та ін.) для одержання 40-50 ц/га зерна ячменю після добрих попередників необхідно вносити N_45-60P_45-60K_45-60

2). На бідніших ґрунтах (дерново-підзолисті, світло-сірі і т.д.) норму добрив збільшують до N_{60 90}Р_60-90К_60-90.

3). При вирощуванні ячменю після гірших чи малоудобрених попередників норму добрив підвищують на 25-30%.

4).Норма добрив для сортів ячменю, схильних до вилягання, не повинна перевищувати N₆₀P₆₀K₆₀. Високопродуктивні, чутливі на добрива і стійкі до вилягання сорти забезпечують максимальні врожаї з підвищенням доз добрив до N₉₀P₉₀K₉₀

5). Після добре удобрених органічними і мінеральними добривами просапних культур під ярий ячмінь добрива можна не вносити.

6). На меліорованих торфових землях калію вносять 80-100 кг/га, фосфору 30-50 кг/га д. р. і 15-20 кг/га мідного купоросу. Азот в невеликій кількості (N ₂) вносять тільки на сильно мінералізованих торфовищах.

7). При вирощуванні пивоварного ячменю, а також при підсіві багаторічних бобових трав, дозу азотних добрив зменшують на 25-30%. Вона не повинна перевищувати після удобрених просапних культур N₃₀, а після інших попередників - N₆₀.

8). Дози добрив і строки внесення азоту визначають залежно від родючості ґрунту, попередника, гідротермічних умов року, рівня його удобрення та біологічних особливостей сортів.

У зоні Полісся і Лісостепу значно вищий вплив на урожай та якість продукції, порівнянно з фосфором і кал єм, має азот. Тому допущені помилки при внесені азотних добрив завжди бувають більш істотними. Так, на високих агрофонах, що має місце при розміщенні ярого ячменю після добре удобрених просапних, високі дози азоту, внесені до сівби, викликають інтенсивне кущення, збільшують його тривалість, що спричиняє вилягання рослин, нерівномірне визрівання, підвищує ламкість стебел і колосся.

При недостатньому азотному живленні, навпаки, зменшується інтенсивність кущіння, посилюється редукція потенціально продуктивних пагонів, колосків, знижується фертильність квіток, формується щупле зерно. Все це приводить до зменшення врожайності.

Норма внесення азоту на високому агрофоні має бути в межах 45-60 кг/га д.р. Після малоцінних попередників та на ґрунтах з відносно низькою родючістю зростає до 60-80 кг/га д.р. При цьому на відміну від озимих культур, 50% загальної норми азоту необхідно обов'язково внести до сівби. Найкраще розкинути добрива незадовго до передпосівного обробітку і загорнути їх у верхньому шарі, оскільки азот швидко вимивається у глиб ґрунту. Решту азоту необхідно вносити на IV етапі органогенезу для підвищення озерненості колоса.

На полі №5 заплановане внесення мінеральних добрив в нормі: азоту – 121, фосфору – 50 та калію – 84 кг/га д.р.

На полі № 10 відповідно до проведених розрахунків норма мінеральних добрив однакова як і на полі №5.

Поле №6 і №8 Горох. Горох має відносно невеликий вегетаційний період, слабо розвинену кореневу систему, тому потреба у поживних речовинах велика. Для формування 1 ц зерна і відповідної кількості соломи, гороху необхідно 3,5-5,5 кг азоту, 1,2-1,7 кг фосфору, 2,5-3,5 кг калію, 1,7-3,0 кальцію, 0,5-1,Зга магнію.

Горох є вимогливим до родючості ґрунтів. Він добре використовує післядію органічних і мінеральних добрив.

Фосфорно-калійні добрива теж краще внести у більшій нормі (PK_60-100) під попередник - буряк, курурудзу, гернові тощо.

Це важкорозчинні добрива і для формування врожаю гороху вистачає їх післядії та запасів цих елементів у ґрунті.

Розміщення гороху на окультурених ґрунтах у сівозміні після ' удобрених попередників при вмісті доступних форм фосфору і калію більше 15 мг на 100 г ґрунту дозволяє одержувати 30ц/га зерна і більше без внесення мінеральних добрив майже у всіх зонах вирощування.

Після малоудобрених попередників на ґрунтах з невисоким вмістом гумусу (менше 2%), а також низькому забезпеченні фосфором і калієм, вносять добрива в нормі РК₄₀-РК₆₀ під оранку.

Бажано вносити калійні добрива з меншим вмістом хлору.

Горох є азотфіксуючою рослиною, тому азотні добрива під нього не вносять. Засвоєння азоту з повітря починається у фазі 2-3 листків. Невелику дозу азоту (20-30 кг/га д.р.) вносять лише у випадку, якщо під час сівби запаси нітратного азоту в орному шарі ґрунту менші, ніж 30 мг/кг.

Для покращення симбіотичної фіксації азоту необхідно застосувати молібден, цинк і бор, якщо в 1 кг ґрунту їх міститься менше 0,3 мг. Для цього використовують суперфосфат, збагачений цими елементами. Якщо суперфосфату немає, мікроелементи застосовують при протруюванні насіння (100 г на 1 ц насіння), або обприскують посіви під час вегетації (150-300 г/га).

Особливо цінним є молібден, який впливає на симбіотичну азотфіксацію. Його вплив на врожайність прирівнюється до внесення 30 кг/га д.р. азоту. Молібден і бор покращують надходження азоту в рослини гороху. Цинк сприяє засвоєнню рослинами калію і магнію. Підвищують врожайність гороху також мідь, кобальт та ін.

На полі № 6 під горох планується внесення мінеральних добрив в дозі: азоту – 52, фосфору- 62 та калію – 52кг/га д.р.

На полі № 8: азоту – 35, фосфору – 38 та калію – 32 кг/га д.р.

Поле №6. Озиме жито. Для формування високого врожаю жито потребує доброго забезпечення поживними речовинами. На 10 ц зерна витрачається 24-35 кг азоту, 12-14 кг фосфору і 24-26 кг калію. За узагальненими даними, при врожаї 60 ц/га озиме жито виносить з ґрунту 120-180 кг/га азоту, 40-90 кг/га фосфору і 120-180 кг/га калію. Винос поживних речовин майже такий як в озимої пшениці. Це свідчить про те, що для збільшення врожайності жита необхідно вносити потрібну кількість мінеральних добрив, особливо враховуючи ту обставину, що жито вирощується на бідніших ґрунтах.

При внесенні 30-40 т/га органічних добрив на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся приріст урожаю жита становить 6-8 ц/га, на чорноземах Лісостепу при 20-25 т/га приріст менший - 4-6 ц/га. З органічних добрив найвища віддача від гною. Використовують також торфокомпости. Жито добре росте після люпину на зелене добриво, який приорюють одночасно з внесенням фосфорних і калійних добрив (Р _45-60 K _45-60)-

Оптимальні норми мінеральних добрив залежать від родючості ґрунту, попередника, запланованого врожаю тощо. Норми внесення мінеральних добрив під жито, зазвичай, нижчі ніж під озиму пшеницю. Пояснюється це здатністю кореневої системи жита засвоювати більшу кількість поживних речовин. Крім того, озиме жито високоросліше за пшеницю і без застосування ретардантів часто вилягає.

Найкраще всю норму фосфорних і калійних добрив внести під оранку для перемішування їх на всю глибину одного шару. Це сприяє сильнішому розвитку кореневої системи, особливо в осінній період. Фосфорні і калійні добрива малорухомі, дуже повільно рухаються в ґрунті і при внесенні їх під культивацію, будуть зосереджені у верхньому шарі ґрунту. Коренева система при цьому теж розвивається і росте ближче до поверхні ґрунту.

Азотні добрива краще діють при внесенні в кілька строків впродовж вегетації. На бідних піщаних ґрунтах частину азоту (N₃₀) доцільно внести під основний обробіток, а решту азоту перенести на весняні підживлення. Правила внесення азоту на житі не відрізняються від внесення його на озимій пшениці. На початку вегетації залежно від густоти рослин, їх розвитку, запасів вологи і азоту в ґрунті, вносять під час першого підживлення N_30-50. У фазі виходу в трубку підживляють вдруге (N_30-60), а в фазі колосіння - втретє (N_20-40). Чим пізніше проведено сівбу, тим вищу норму встановлюють для першого підживлення. Вона може становити N_60-80. В такому випадку доза другого підживлення зменшується до N_30-40, а у фазі колосіння - N₄₀.

Щоб запобігти виляганню важливо дотримуватись рекомендованого співвідношення елементів живлення. Однобічна перевага азоту, що часто спостерігається на практиці, приводить до вилягання, сильного ураження хворобами і зниження врожайності зерна. Озиме жито вимогливіше від пшениці до забезпечення мікроелементами. Щоб отримати 30-40 ц/га і вище, їх внесення є обов'язковим. Особливо добре жито реагує на внесення мікроелементів на ґрунтах з малим їх вмістом. Борні добрива вносять на дерново-підзолистих, дерново-глеєвих, торфяних та сірих лісних ґрунтах. На цих же ґрунтах, легких за механічним складом (супіщаних і піщаних) необхідно застосовувати мідні добрива. Цинк вносять на дерново-карбонатних, чорноземних і дерново-підзолистих ґрунтах з високим вмістом фосфору і добре провапнованих. Доза бору 0,4-0,5 кг/га; міді - 0,2-0,3 кг/га; цинку - 0,15-0,20 кг/га.

На даному полі під озиме жито заплановано внести мінеральні добрива в нормі: азоту – 140, фосфору – 58 та калію – 97 кг/га д.р.

Поле № 9. Кукурудза на зерно. Кукурудза потребує значно вищих норм добрив, ніж інші зернові культури. З органічних добрив найчастіше використовують підстилковий гній, який вносять під оранку. Норма внесення залежить від зони і родючості ґрунту. У західному Лісостепу вона становить 30-40 т/га, на Поліссі - 40-60 т/га. Рідкий гній слід вносити до 80-100 т/га і негайно заробляти в ґрунт.

На формування 1 т зерна з відповідною кількістю стебел і листя використовується 24-30 кг азоту, 10-12 кг фосфору, 25-30 кг калію, по 6-10 кг магнію і кальцію. Залежно від рівня врожайності засвоюється різна кількість поживних речовин При нестачі азоту формуються низькорослі рослини з дрібними світло-зеленими листками. Критичний період засвоєння азоту-цвітіння і формування зерна.

Гостру потребу у фосфорі кукурудза має у початковій фазі росту. При його нестачі листки набувають фіолетово-вишневого кольору, затримуються фази цвітіння і достигання. Важливо враховувати, що нестачу фосфору в ранні фази росту не можливо компенсувати внесенням його у пізніші строки.

Якщо в ґрунті не вистачає калію, то молоді рослини сповільнюють ріст, листки спочатку стають жовтувато-зеленими по краях, а потім жовтими. Верхівки і краї листкіе засихають, ніби від опіків. Калій підвищує стійкість до вилягання і до стеблової гнилі, важливий для формування качанів.

Норма мінеральних добрив розраховується на запланований урожай і змінюється залежно від типу ґрунту, попередника, наявності органічних добрив. Для Лісостепу вона становить N _80-140 P _80-100 K _70-120. Всю норму фосфорних і калійних добрив необхідно внести восени під оранку, азотні вносять під весняну культивацію (80-90%), решту використовують для підживлення під і час вегетації. Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування / здебільшого не підживлюють. Для забезпечення рослин кукурудзи магнієм рекомендується використовувати калійне добриво калімагнезію, в якому міститься 6-8% магнію і 28% калію. Складні добрива (нітроамофоска) вносять навесні під культивацію.

Рослини кукурудзи потребують для свого живлення мікроелементи. У процесі вегетації вони поглинають до 800 г/га марганцю, 350-400 г/га цинку, 70 г/га бору, 50-60 г/га міді. Найкраще застосовувати мікроелементи при проведенні інкрустації насіння.

На даному полі під культуру заплановане внесення гною – 30т/га, та мінеральних добрив в нормі: азоту – 151, фосфору – 84 та калію – 101 кг/га д.р.

Більш детальний розподіл внесення добрив наведений у табл. 13.

Таблиця 13

План розподілу добрив у першій польовій сівозміні (строки, способи, дози внесення).

 

№ поля

Культура

Площа, га

Норма добрив на 1 га

Дози добрив на 1 га

Орган. т/га

мінеральних

Орган. т/га

мінеральних

Основне удобрення

припосівне

підживлення

N

P2O5

K2O

N

P2O5

K2O

N

P2O5

K2O

N

P2O5

K2O

Багаторічні трави

82,4

Озима пшениця

96,5

Цукрові буряки

Гречка

43,2

Ячмінь

88,6

Горох

Озиме жито

42,5

Цукрові буряки

92,8

Горох

Озима пшениця

Кукурудза на зерно

29,5

Ячмінь

 

Насиченість 1 га сівозмінної площі, N - 82,2 кг/га, P - 52,2 кг/га, K - 82,6 кг/га

Органічними добривами – 9,48 т/га