Поняття про окультурення ґрунтів. Агрофізичне, хімічне, меліоративне і фіто меліоративне значення.

Окультурення ґрунтів – це екологічна реорганізація ґрунтового тіла і зміна ґрунто-вих процесів згідно з вимогами головної групи культур з метою збільшення їх урожаюна основі підвищення потенційної родючості.Ґрунти з високим рівнем окультуреності містять поживних речовин значно більше,ніж менш окультурені. Вони знаходяться в них і в більш сприятливих для рослин спів-відношеннях.Добре окультурені ґрунти містять більше кальцію та магнію і менше натрію, а та-кож водню та алюмінію. Кальцій і магній більш активні і коагулюють органічні та мі-неральні колоїди, що запобігає вимиванню їх у нижні шари ґрунту. Важливим заходом окультурення ґрунтів є внесення достатньої кількості добрив, упершу чергу органічних. Це питання в даний час дуже актуальне для України, врахову-ючи ту обставину, що незбалансоване внесення добрив при вирощуванні сільськогос-подарських культур, зокрема недостатньої кількості органіки, обумовило втрати ґрун-том гумусу як гаранта його родючості. Основним органічним добривом, як відомо, єгній. Чимале значення для окультурення ґрунту має введення у сівозміни багаторічних іоднорічних бобових культур, здатних фіксувати за допомогою бульбочкових бактерівід 60 до 300 кг біологічного азоту на кожному гектарі. Багаторічні бобові трави, крімтого, завдяки потужній кореневій системі поповнюють ґрунт органічною масою та ост-руктурюють ґрунтові агрегати. Основним методом окультурення та підвищення продуктивності кислих ґрунтів єзниження їх кислотності вапнуванням. Теоретичною основою вапнування є вчення К.К.Гедройца про ґрунтовий вбирний комплекс. Виходячи з цього, при внесенні вапна(СаСО3) проходить взаємодія його з кислим ґрунтом:(ГВК)Н++Са(НСО3)2→(ГВК)Са+++2Н2О+СО2. Доза вапна розраховується за гідролітичною кислотністю орного шару ґрунту.Вапнування кислих ґрунтів створює сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів– азотофіксаторів, нітрофікаторів, фосфоромобілізуючих мікроорганізмів.Вапнування підвищує ефективність внесених мінеральних добрив. Висока лужність ґрунту несприятлива для більшості рослин. Лужні ґрунти характе-ризуються гіршою, ніж нейтральні, родючістю; вони мають гірші фізичні та хімічнвластивості. При рН у межах 9-10 ґрунти відзначаються значною в’язкістю, липкістю,водонепроникністю у вологому стані, значною твердістю, зцементованістю і безструк-турністю у сухому стані.Для хімічної меліорації лужних грунтів необхідно замінити обмінний натрій накальцій та нейтралізувати вільну соду:(ГВК)Na++CaSO4→ (ГВК)Са+++Na2SO4;Na2CO3+ CaSO4→Ca CO3+ Na2SO4.Хімічна меліорація лужних ґрунтів відбувається шляхом внесення гіпсу, нітратівкальцію або матеріалів, які містять гіпс, сірчану кислоту, сульфату заліза, піритовихогарків або сірки. Сірка, окислюючись до сірчаної кислоти, взаємодіє з карбонатом кальціґрунтів, утворюючи сірчанокислий кальцій, який діє на соду і поглинутий натрій.Меліорація злісних содових солончаків проводиться методом кислування сірчаноюкислотою з подальшим промиванням при штучному дренажі.Фітосанітарний стан ґрунту – важливий показник його окультурення. Високі та ста-більні врожаї сільськогосподарських культур залежать від родючості ґрунту за умови,що він не має бур’янів, шкідників, збудників хвороб, токсичних сполук, які виділяютьрослини, мікроорганізми та продукти їх розкладання.Наявність у ґрунті органів розмноження та насіння бур’янів, осередків хвороб і шкі-дників, а також токсинів визначає його фітосанітарний стан

33) Основні принципи ґрунтових класифікацій. Основні таксономічні підрозділи ґрунтів (тип, рід, різновид, розряд)

Класифікація – це поділ ґрунтів за спільними ознаками на певні групи.Таксономічні одиниці – це класифікаційні або систематичні одиниці, щопоказують клас, ранг або місце в системі будь-яких об’єктів.Тип ґрунту – велика група ґрунтів, що розвиваються в однотипних біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах і характеризуються яскравимпроявом основного процесу ґрунтоутворення за можливого сполучення зіншими процесами. Приклади типів ґрунтів: підзолисті, чорноземи, сірі лісові,сіроземи, червоноземи.Підтип ґрунту – групи ґрунтів у межах типу, що якісно вирізняютьсяпроявом основного і додаткового процесів ґрунтоутворення, часто підтипиґрунтів виділяються як перехідні утворення між близькими (географічно абогенетично) типами ґрунтів. Поява підтипів зумовлена накладаннямдодаткового процесу ґрунтоутворення (дерново-підзолистий грунт, чорноземопідзолений); істотною зміною основної ознаки типу (ясно-сірі, сірі, темно-сірі лісові ґрунти); специфікою розташування в межах ґрунтової зони(чорнозем південний); специфікою кліматичної фації в межах ґрунтової зониабо підзони (чорнозем типовий помірний, чорнозем типовий теплий, чорнозем типовий холодний). Рід ґрунту – групи ґрунтів у межах підтипу, якісні генетичні особливостіяких зумовлені впливом комплексу місцевих умов, складом ґрунтотворнихпорід, складом і розташуванням ґрунтових вод, реліктовими ознакамисубстрату (солонцюваті, солончакові, осолоділі, контактно-глейові,залишково-лугові, залишково-підзолисті ґрунти). Наприклад, серед підтипучорноземів типових помірних виділяються наступні роди ґрунтів: звичайні, залишково-підзолисті, глибоко закипаючі, залишково-карбонатні,солонцюваті.Вид ґрунту – групи ґрунтів у межах роду, що розрізняються ступенемрозвитку основного ґрунтотворного процесу. Наприклад, у межах підзолистихґрунтів за ступенем розвитку підзолоутворення виділяють види сильно-,середньо- і слабопідзолистих ґрунтів. У межах чорноземів за ступенемрозвитку гумусного горизонту виділяють види малопотужних, середньпотужних, потужних і надпотужних, мало-, середньо- і багатогумуснихчорноземів.Підвид ґрунту – групи ґрунтів у межах виду, що розрізняються заступенем розвитку супутнього процесу ґрунтоутворення. Наприклад, можутьбути виділені в межах середньо потужного малогумусного чорнозему підвидислабо-, середньо- і сильносолонцюватих ґрунтів.Різновид ґрунту – групи ґрунтів у межах виду або підвиду, щорозрізняються гранулометричним складом верхніх ґрунтових горизонтів(легкосуглинкові, середньо суглинкові, супіщані, глинисті, піщані та іншіґрунти).Розряд ґрунту – групи ґрунтів, що утворилися на однорідних улітологічному або генетичному відношенні породах (на лесах, морені, алювії,граніті, вапняку).Підрозряд ґрунту – група ґрунтів, що розрізняються ступенемсільськогосподарського освоєння або ступеня еродованості (слабо-, середньо-,сильно змитий грунт, слабо-, середньо-, сильноокультурений грунт).

34. Морфологічні ознаки грунтів та їх значення. До головних морфологічних ознак ґрунту відносять: структуру, забарвлення, потужність ґрунту і його окремих горизонтів, складення, новоутворення і включення.

Структура ґрунту – це взаємне розміщення в ґрунтовому тілі структурних відокремлень (агрегатів) визначеної форми та розмірів.

Забарвлення ґрунту – це найбільш помітна морфологічна ознака, суттєвий показник належності ґрунту до того чи іншого типу, що визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження.

Потужність ґрунту і його окремих горизонтів – це вертикальна тривалість, тобто товщина ґрунту або його генетичних горизонтів до незміненої ґрунтоутворюючими процесами материнської породи.

Складення – це зовнішнє вираження щільності та пористості ґрунту. Воно залежить від гранулометричного складу, структури, а також діяльності ґрунтової фауни і розвитку кореневих систем рослин.

Новоутворення – це нагромадження речовин різної форми і хімічного складу, які формуються і відкладаються в горизонтах ґрунту в процесі ґрунтоутворення.

Включення – це сторонні тіла в профілі ґрунту, присутність яких не пов’язана з процесом ґрунтоутворення.

Будову ґрунту з його морфологічними ознаками вивчають безпосередньо в полі або в лабораторії на ґрунтових монолітах з непорушеною будовою.

Описання профілю ґрунту.

Ґрунт, як природно-історичне тіло, має свою неповторнуморфологію (зовнішній вигляд), відмінну від морфології гірських поріlПовнорозвинений профіль складається з трьох основних горизонтів (шарів):гумусового; вимивання (ілювіального), ґрунтоутворюючої породи. Ці горизонти позначаються індексами з букв, відповідно А, В, С.Ця індексація була у свій час запропонована В.В.Докучаєвим. В Українікористуються індексами, запропонованими Українським НДІ ґрунтознавства йагрохімії. Вони послідовно позначають названі горизонти – Н (humus), І(iluwіo), Р (petra).Зміна горизонтів ґрунту називається його будовою. Будова ґрунтузумовлена природними процесами ґрунтоутворення, а також антропогеннимфактором.У свою чергу основні горизонти поділяються на підгоризонти. Так,гумусовий горизонт підрозділяється на підгоризонти АО, А1, А2.АО – органогенний горизонт (горизонт рослинних залишків, щонерозклалися,); A1 – власне гумусовий горизонт (горизонт нагромадженнягумусу). За потужністю він буває від декількох сантиметрів до 1,0-1,5 метра; А2– ілювіально-гумусовий горизонт (горизонт вимивання органічних імінеральних речовин).uоризонт вимивання (В) розташований під гумусовим горизонтом. Тутакумулюються речовини, вимиті з верхніх родючих горизонтів. Залежно відтого, які речовини накопичуються, ілювіальний горизонт позначається як:BСaSO4 – ілювіально-гіпсоносний; ВСаCО3 – ілювіально-карбонатний; Вs –ілювіально-сольовий; Вf – ілювіально-залізистий; Вh – ілювіально-гумусовий;Вg – ілювіально-глеєвий.9Ґрунтоутворююча порода (материнська порода) – це основа, з якоївідбувається формування ґрунтів.Кожен горизонт і підгоризонт також характеризується визначенимиморфологічними ознаками: потужністю, кольором,механічнимскладом,структурою,щільністю, вологістю, наявністю новоутворень і включень,відзначається також перехід і характер меж між горизонтами.Для встановлення класифікаційного положення ґрунту необхідновикопати ґрунтовий розріз глибиною 1-2 м і описати його горизонти. Збудовою ґрунтового профілю і морфологічними ознаками кожного з йогогоризонтів визначають класифікаційне місце ґрунту, його назву, що має тип,підтип, рід, вид і різновид.