Вчення Докучаєва про генезис та зони. Сучасне уявлення про еволюцію.

Одним з найважливіших, встановлених Докучаєвим законів ґрунтознавства, є закон зональності ґрунтів, Крім зональності ґрунтів, Докучаєв встановив також зональність ґрунтоутворюючих порід, яку назвав «зональністю в мінеральному царстві». Цей закон зональності ліг в основу всіх ґрунтово-географічних і загально географічних концепцій Докучаєва, став теоретичним базисом розвитку географії ґрунтів як науки, тому що з часу Докучаєва й дотепер географія ґрунтів завжди трактується на основі цього закону. Створення Докучаєвим теоретичної основи для розвитку географії ґрунтів Вернадський вважав однією з основних його заслуг.

Вчення про фактори ґрунтоутворення зв'язано з поняттям про ґрунтові зони як основні форми організації ґрунтового покриву планети. На основі цього В.В.Докучаєв висунув положення, що ґрунти на земній поверхні підкоряються загальному законові природної широтної зональності: кожній природній зоні відповідає свій зональний тип ґрунту. Закон горизонтальної зональності він сформулював у праці "До вчення про зони природи" (1899). Згідно з цим законом, основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають континенти. В північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біокліматичних поясів: полярни……………………

4.Загальні фізичні властивості грунтів – щільність, щільність твердої фази, пористість і її види.

Щільність ґрунту – це маса одиниці його об’єму в природному складенні. Щільність ґрунту характери-зує взаємне розміщення ґрунтових часток і агрегатів і виражається в г/см3. Вона залежить від механічного складу ґрунту, вмісту органічної речовини і структу-рного стану ґрунту.

Щільність ґрунтів коливається від 1,0-1,8 г/см3. Качинский Н.А. пропонує таку оцінку щільності ґрунтів: <1 – грунт надто пухкий, або містить багато органічної речовини. 1-1,1 – пухкий грунт, 1,2-ущільнений грунт, 1,3-1,4 – сильно ущільнений грунт, 1,4-1,6- підорні горизонти грунту, 1,6-1,8-сильно ущільнені ілювіальні горизонти.

Щільністю твердої фази ґрунту називається відно-шення маси твердої фази ґрунту в сухому стані до маси рівного об’єму води. Ця величина залежить від природи мінералів, що входять до складу ґрунту і від кількості органічної речовини. В середньому щільність твердої фази у більшості ґрунтів знахо-диться в межах 2,50 – 2,65 г/см3.

Сумарний об’єм пор в ґрунті в одиниці об’єму називається пористістю.

Качинский Н.А. пропонує таку оцінку пористості ґрунтів: >70-надлишкова пористість, 55-65 – відмінна пористість, 50-55 – задовільна пористість, <50 незадовільна пористість, 40-25 – дуже низька порис-тість.Пористість ґрунту капілярна - сумарний об’єм пор, які заповнюються водою при капілярному зволоженні ґрунту.Пористість ґрунту міжагрегатна - сумарний об'єм пор між агрегатами, виражений у % від об'єму всього г.

Пористість ґрунту некапілярна – сума крупних пор та проміжків між структурними окремостями та часточками ґрунту.

5.Фізико-механічні властивості грунтів – пластичність, липкість, набрякання, усадка, зв’язність, твердість. Пластичність – це здатність грунту змін свою форму під впливом сили без поруш суцільності і зберігати потрібну форму як дія зовн сили усунена. Липкість – це власт вологого грунту прилипати до робочих частин. Збільшує опір і зменшує. Набрякання – збільш об’єм грунту при зволоженні. Усадка - зменшення об'єму ґрунту під час висихання. Величина його обумовлена тими ж чинниками, що й набухання. Чим більше набухання, тим сильніше осідання ґрунту. Зв’язність - це здатність ґрунту чинити опір зовнішнім силам, які намагаються роз'єднати ґрунтову масу. Викликається зв'язність силами зщеплення між: частками (агрегатами) ґрунту та виражається у кг/см2. Сила зчеплення обумовлена гранулометричним і мінералогічним складом, структурним станом ґрунту, вологістю та характером його використання. Найбільшою зв'язністю характеризуються глинисті ґрунти, найменшою - піщані. Твердість - властивість ґрунту у природному заляганні чинити опір стискуванню і розклинюванню. Вона обумовлена тими ж характеристиками, що й зв'язність: мінералогічним і гранулометричним складом, структурністю, вологістю, вмістом гумусу і виражається у кг/см2.Висока твердість — це ознака незадовільних фізико-хімічних та агрофізичних властивостей ґрунтів. У цих умовах потрібні великі затрати енергії на обробіток, погіршується проростання насіння, корені погано проникають у ґрунт. На ґрунтах з великою твердістю деякі рослини дуже погано розвиваються. Питомий опір - це зусилля, яке затрачається на підрізання пласта ґрунту, обертання його і тертя в робочу поверхню ґрунтообробних знарядь.

6. Заходи щодо поліпшення фізико…властивостей. Поліпшення властивостей грунтів здійснюють агротехнічними, хімічними і біологічними способами.

Агротехнічними є різні способи обробітку, за допомогою яких можна підготувати посівний шар, зруйнувати підорну підошву, брили…Воодночас тривалий механічний вплив на грунт погіршує структурність, розпушує його, переущільнює орні шари. Тому зловживати механічним обробітком не можна.

Хімічними способами є вапнування, гіпсування та штучне оструктурування грунтів. Вапнування кислих і гіпсування осолонцюватих грунтів позитивно впливає на фізичні і фіз.-механічні властивості (твердість, опір обробітку,липкість). Щоб підвищити позитивну дію цих заходів вносять хімічні меліоранти разом з гноєм.

Біологічні заходи є найбільш універсальними, ефективними. Це передусім внесення гною та інших органічних добрив (компостів, торфу.). Сівозміна і використання фіто меліоративних можливостей вирощуваної культури також впливають на властивості.

Мульчува́ння — вкривання поверхні ґрунту соломою, перегноєм, мульч-папером тощо для захисту ґрунту від пересихання й перегрівання. Мульчування розглядається як спосіб поліпшення фізичних агрономічних властивостей ґрунтів та ефективності дії мінерального живлення сільськогосподарських рослин.

7.Механічний склад грунту і ґрунтоутворюючих порід. Тверда фаза ґрунту складається з часток різної величини. Одночасно в ґрунтах містяться мінеральні, органічні і органо-мінеральні частки. Це уламки гірських порід, мінерали вторинного походження, колоїди гумусних речовин, продукти взаємодії органічних і мінеральних речовин. В ґрунтознавстві відомо кілька класифікацій механічних елементів. Проте загальновизнаною є класифікація М. А. Качинського, який поділяє всі механічні елементи на 2 фракціі - фізичний пісок (>0,01 мм) і фізичну глину (<0,01 мм). В основу класифікації ґрунтів за механічним складом покла­дено співвідношення фізичного піску і фізичної глини. Згідно з даною класифікацією ґрунт має основну назву за вмі­стом фізичного піску і фізичної глини і додаткову за вмістом фрак­ції, що переважає: гравелистої (3—1 мм), піщаної (1—0,05 мм), крупнопилуватої (0,05—0,01 мм), пилуватої (0,01—0,001 мм) і мулуватої (<0,001 мм). Механічний склад ґрунту має важливе значення в ґрунтоутво­ренні, у формуванні родючості ґрунту. Від механічного складу за­лежать водні, теплові, повітряні, загально-фізичні і фізико-механічні властивості ґрунту.

8.Поняття про структурність і структуру грунту. Мікро- і макроструктура. Структурність – здатність грунту розпадатися на окремості які склад із склеених або зцементованих між собою перегноем або іловими часточками механ елем грунту. Структура ґрунту – це сукупність агрегатів або структурних окремостей різного розміру, форми, шпаруватості і механічної міцності. Агрегати складаються з механічних елементів зцементованих між собою. Агрегати діаметром більше 0,25 мм називаються макроагрегатами, а менше 0,25 мм – мікроагрегатами. Цінними в агрономічному відношенні є агрегати розміром від 0,25 мм до 10 мм. Найбільш цінними є агрегати розміром від 1 мм до 5 мм. Чим більше в ґрунті структурних окремостей цих розмірів, тим краща структура ґрунту 9.Види структури грунту і основні її показники Структура - це відмінності (агрегати), на які може розпадатися грунт. Розрізняють такі три основні групи структури: кубовидна-структурні окремості рівномірно розвинені по 3 взаємно перпендикулярних осях; призмо видна-окремості розвинені по вертикальній осі; плито видна-окремості розвинені по двух горизонтальних осях. Грунт може бути структурним і безструктурним. При структурному стані маса ґрунту розділена на відмінності тієї чи іншої форми та величини. При безструктурному стані окремі механічні елементи, що складають грунт, не з’днані між собою, а існують окремо або залигають суцільною зцементованою масою. Для різних генетичних горизонтів ґрунтів характерні певні форми структури: грудкувата, зерниста - для дернових, гумусових горизонтів, пластинчато- лускувата - для елювіальних, горіхувата - для ілювіальних у сірих лісових грунтів. 10.Агрономічно цінні види структури та її значення. Заходи щодо створення та забезпечення агрономічно цінної структури грунту. Структура, як фізична будова речовини ґрунту, зумовлена розміром,формою, кількісним співвідношенням, характером взаємозв’язку і розміщенням елементарних ґрунтових частинок і складених з них агрегатів. Агрономічно цінною є така структура, яка забезпечує родючість ґрунту. Оптимальні умови повітряного і водного режимів створюються в ґрунтах з дрібно-грудкуватою і зернистою структурою. Встановлено, що структурними є ґрунти, в яких переважають агрегати розміром 0,25-10 мм, вони вважаються агрономічно цінними. Позитивною структурою є лише дрібно-грудкувата (10-0,5 мм) і зерниста (5-0,5 мм) структура, за якістю – шпарувата та водостійка. Переважання агрегатів менше 0,25 мм зумовлює розпиленість структури, а понад 10 мм – її брилуватість. Структурні агрегати ґрунту формуються під впливом періодичного намокання і висихання, коагуляції, надходження гумусу. Проте основною умовою цього процесу є наявність тонкодисперсних частинок і двовалентних катіонів як коагуляторів. Коагуляція ґрунтових колоїдів зумовлює укрупнення частинок ґрунту. Структурні грунти за допомогою не капілярних пор добре поглин вологу.