Ґрунтово-географіні зони України.

Згідно з районування територія України поділяється на наступні зони:

1. Зона змішаних лісів дерново-підзолистих типових і оглеєних ґрунтів

Українського Полісся;

2. Лісостепова зона чорноземів типових і сірих лісових ґрунтів;

3. Степова зона чорноземів звичайних і південних

4. Сухо-степова зона темно-каштанових і каштанових ґрунтів;

5. Зона буроземних ґрунтів Українських Карпат;

6. Ґрунтові зони Гірського Криму.

Полісся і низовинні райони Карпат. Загальна площа Полісся Українистановить близько 11,4 млн га, або 19% території країни. Клімат зони м'який,вологий. Західна частина перебуває під впливом вологого атлантичногоповітря, східна — більш континентального арктичного. Токонтинентальність клімату помітніша у напрямі із заходу на схід. На всійтериторії переважає промивний і періодично промивний водні режими ґрунтіКількість тепла достатня для вирощування районованих сортівсільськогосподарських культур. Ґрунти містять мало поживних речовин ігумусу. На території Полісся виділяють такі агрогрунтові провінції: Поліссязахідне (ПІ), Полісся центральне правобережне (П2), Полісся лівобережневисоке (ПЗ), Полісся лівобережне низовинне (П4). На території УкраїнськихКарпат виділено агрогрунтову провінцію — Закарпаття низовинне (Кзн). Орніземлі — це переважно дерново-підзолисті ґрунти.Крім низовинних районів, на території Українських Карпат виділяють:Карпатське передгір'я (КП) з бурувато-підзолистими поверхнево-оглеєнимиґрунтами, Карпати гірські (КГ) з гірсько-лісовими буроземами, Закарпатськепередгір'я (КПз) з буроземами оглеєними І зону з гірсько-лучними буроземамиполонин (КПл).9Лісостеп. Клімат зони помірно-континентальний, континентальніст зьостає у напрямі із заходу на схід. У цьому ж напрямі збільшується глибина ітривалість промерзання ґрунтів, що впливає на їх весняне вологозарядження.Територія характеризується підвищеними ділянками рельєфу, значноюдренованістю. Агрогрунтові провінції зон» такі: Лісостеп західний (ЛС1);Лісостеп правобережний центральний високий (ЛС2); Лісостеп лівобережнийнизовинний (ЛСЗ); Лісостеп лівобережний високий (ЛС4). Ґрунти Лісостепусформувалися в основному на лесах та лесовидних суглинках іхарактеризуються високою потенціальною родючістю. Тут поширенздебільшого чорноземи типові опідзолені та темно-сірі лісові ґрунти.Степ (в тому числі степова частина Криму). Порівняно з Лісостепом туткращий термічний режим і посушливий клімат. Територія характеризуєтьсяхвилястими рівнинами, а іноді і контрастністю рельєфу. Характерно, щовипаровування в 2—3 рази перевищує кількість атмосфернихопадів.Родючістьґрунтіввисока.Найбільш поширені чорноземи звичайні, південні татемно-каштанові грунти.У зоні виділяють такі агрогрунтові провінції: Степ північний (СА1); Степпівнічний Правобережно-Дніпровський (СА2); Степ північний Лівобережно-Дніпровський (САЗ); Степ північний Донецький (СА4); Степ північнийЗадонецький (СА5); Степ південний Придунайський (СБ1); Степ Південно-Український (СБ2); Степ південний Кримський (СБЗ); Степ сухийПричорноморський (СС1); Степ сухий Північно-Кримськкй (СС2).Зона гірського Криму об'єднує такі провінції: Кримська передгірначорноземно-степова (КрС); Кримська передгірна лісостепова (КрЛС);Кримська гірська буроземно-лісова (КрГ); Кримська гірська лучно-степова(КрЯ); південний схил головного Кримського гірського пасма

40.Дернові і дерново-підзолисті ґрунти України. Розповсюдження і умови утворення. Будова, властивості, класифікація і агрономічна оцінка.

Розташована на півночі України Зона змішаних лісів збігається з Поліссям. У його межах переважають дерново- слабо- та середньо-підзолисті грунти: на них припадає близько 60% усієї території зони. Ці грунти в більшості оглеєні та відносно бідні поживними речовинами. Розораність названих грунтів досить висока.

Дерново-підзолисті та дернові ґрунти найпоширеніші на Поліссі. Такі ґрунти несприятливі для вирощування високих урожаїв. кількість гумусу в них незначна

Заходи щодо збільшення родючості дернових і дерново-підзолистих ґрунтів України.

Дерново-підзолисті та дернові ґрунти здебільшого поширені в північній (поліській) частині України. Вони формуються в умовах надмірного зволоження.

Для підвищення родючості дерновопідзолистих грунтів слід проводити вапнування, вносити підвищені дози органічних і мінеральних добрив, вести боротьбу з водною ерозією, поступово поглиблю­вати орний шар.

Внаслідок вапнування кислих ґрунтів частково нейтралізується кислотність ґрунту, поліпшуються умови живлення рослин та підвищується ефективність використання органічних і мінераль-них добрив. При добре поставленій хімічній меліорації ґрунтів відбувається трансформація земель у напрямі збільшення площ слабкокислих ґрунтів за рахунок зменшення площ середньо- та сильнокислих.

Одним із заходів підвищення родючості ґрунтів на Поліссі є періодичне поглиблення орного шару, що часто співпадає з потужністю гумусово-елювіального горизонту. При цьому вносять органічні добрива або приорюють сидеральні культури (люпин або сераделу).

Внесення органічних і мінеральних добрив на бідних ґрунтах Полісся має велике значення для підвищення їх родючості. Найбільш дефіцитним елементом живлення рослин на поліських ґрунтах є азот, потім фосфор і калій. Велике значення має засто-сування борних, мідних та інших мікро- і бактеріальних добрив.

У сівозмінах органічні добрива вносять через кожні 3–4 роки під найбільш інтенсивні і вимогливі до умов живлення культури — просапні, озимі, зернові

Бурі і буроземно-підзолисті ґрунти України. Будова, властивості, класифікація і агрономічна оцінка.

Переважаючим типом грунту в Карпатах є бурі лісові грунти(буроземи). Буроземи утвор. під лісовою рослинністю і високогірними лукками посиленого сезонного промивного режиму та підвищеної вологості повітря. Він сильніше проявляється у грунтах, які формуються на без карбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом.

Буроземи отримали свою назву за характерний жовто-палевий або бурий колір, зумовлений інтенсивним слиноутворенням в умовах підвищеної вологості і температури.

Процес утворення бурих лісових грунтів назив. буроземоутворенням. Він складається з елементарних грунтових процесів, поглинення товщі грунту без переміщення продуктів вивітрювання, за винятком водорозчинних солей, гумусоакумулятивного процесу, вилуговування катіонів із потоками води.

Глибина грунтового профілю- 20-90см-визначається глибиною залягання щільних порід. Поділяється він на гумусовий і два перехідних горизонти. За гран складом типові буроземи суглинкові, з явно вираженим накопиченням мулу в НРm. Гумусу у верхньому горизонті міститься 3-10%, вміст гумусу поступово, але швидко падає з глибиною, гуманно-фульватний тип гумусу. Фізико-хім. Властивості бурих лісових грунтів досить специфічні: серед увібраних катіонів переважає Са, а також буде багато Al, підвищений вміст заліза як обмінного так і рухомого.Як правило грунти кислі (рН= 4-5). Водно-фізичні властивості непогані.

Профіль типового бурозему

Но- лісова підстилка невеликої потужності.

Н- гумусо-акумулятивний, потужністю 5-30см, темно-бурий, або сірувато-бурий, пухкий.

НРm- перехідний поглинений, рівномірно бурий, світліший від попереднього, ущільнений.

Р- материнська порода, можуть бути уламки корінних порід, якщо грунт гірський.

Бурі лісові – характеризуються різною глибиною профілю, по своїй специфічності виділяють глибокі, середньо- і мало глибокі.

Потенційно- це високо родючі грунти. Їх агрономічна придатність обмежується технологічними умовами земель (невеликі поля, круті схили), високою кислотністю, низьким вмістом ввібраного Са та Мg, відсутності нітрифікаційної здатності, збідненістю формами азоту та фосфору.