Поділ чорноземів степової зони України на підзони і провінції і особливості їх ґрунтового покриву.

Фізико-географічна підзона — частина зони, що виділяється в її межах за умовами зволоження.

Фізико-географічна провінція — частина зони або підзони в рівнинній чи гірській країні. За поширенням ландшафтів, умовами зволоження і тепловими ресурсами, характером ґрунтового покриву і природної рослинності, особливостями природокористування степова зона поділяється на три фізико-географічні підзони: північно-, середньо- та південностепову, або сухостепову. Північностепова підзона лежить у межах Одеської, Миколаївської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської і Запорізької областей. Підзона охоплює різнотравно-ковилові і лучні степи на чорноземах звичайних, що майже скрізь розорані. Підзона охоплює схили Центральномолдавської, Подільської та Придніпровської височин, окремі частини Причорноморської і Придніпровської низовин, Донецьку і Приазовську височини. У північностеповій підзоні виділяють чотири фізико-географічні провінції: Дністровсько-Дніпровську, Лівобережно-Дніпровсько-Приазовську, Донецьку, Донецько-Донську.

Середньостепова підзона займає частини Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Дніпропетровської областей. Вона знаходиться в межах західної і північної частин Причорноморської низовини. В умовах недостатнього зволоження тут розвивається природна типчаково-ковилова рослинність, посухостійке різнотрав'я, сформувалися південні чорноземи.

У цій підзоні виділяють Причорноморську середньостепову провінцію.

Південностепова, або сухостепова, підзона охоплює південь Причорноморської низовини, Присивашшя, Північнокримську рівнину. Тут переважають сухостепові ландшафти з типчаково-ковиловими і полиново-злаковими степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах, є солонці і солончаки. У межах підзони виділяють Причорноморсько-Приазовську сухостепову та Кримську степову провінції.

50. Чорноземи лугові і лугово-чорноземні грунти України. Розповсюдження, генезис, властивості, будова, класифікація, агрономічна оцінка.
В умовах Лісостепу і Степу досить значне поширення мають лучно-чорноземні грунти, що займають надзаплавні тераси річок, днища балок і блюдце подібних понижень на вододілах і терасах, формуються під трав'яними ценозах лісостепу та степу суббореального пояса у відносно знижених елементах рельєфу. При напівгідроморфних умовах ґрунтоутворення формується потужний (70-150 см) гумусовий профіль. Він добре ділиться на гумусових два перехідних горизонта. Ґрунтоутворююча порода має явно виражені ознаки гігроморфізму у вигляді оливково-сизих і іржаво-бурих плям.
Завдяки слабкій розчленованості рельєфу атмосферні опади у меншій мірі стікають в гідрографічну мережу, що обумовлює підвищену зволоження в порівнянні з грунтами розчленованих просторів. На цих елементах рельєфу рівень грунтових вод підвищений і вплив їх на грунтоутворення посилено. На добре дренованих височинах лучно-чорноземні грунти займають зниження мезорельєфу. Морфологічна будова лучно-чорноземних грунтів у загальних рисах схоже з будовою чорноземів. Відмінними ознаками є: наростання вологості зверху вниз по профілю аж до рівня грунтово-грунтових вод, залізомарганцевих освіти і плями оглеєння в нижній частині профілю, підвищена гумусність верхній частині гумусового горизонту. При недостатньо уважному вивченні морфології, при мелкопрофільних дослідженнях лучно-чорноземні грунти від чорноземів нерідко не відокремлюються.
За своїми властивостями лучно-чорноземні грунти також близькі до чорноземам. За змістом і запасами гумусу вони декілька перевершують чорноземи, у складі їх гумусу відносний вміст гумінових кислот вище, ніж у чорноземах. Завдяки, підвищеної гумусність верхні горизонти лучно-чорноземних грунтів мають підвищену ємністю катіонного обміну. Ця особливість пов'язана з впливом грунтових вод. Реакція грунту близька до нейтральної; у грунтів, що належать до різних родів, може бути відхилення в кислу або лужну сторону. Практично всі лучно-чорноземні грунти мають карбонатний горизонт; виділяються пологи засолених грунтів, нижня частина профілю яких збагачена легкорозчинних солями і гіпсом, і солонцюватих грунтів, що містять Nа + в обмінному комплексі. Лучно-чорноземні грунти в більшості характеризуються важким гранулометричним складом. Лучно-чорноземні грунти формуються в таких умовах зволоження, що порівняно невеликі коливання в кількості атмосферних опадів і температури можуть призвести до зміни типу водного режиму. Багаторічні посушливі періоди із зменшенням кількості опадів на 100-200 мм можуть призвести до такого скороченняхарчування грунтово-грунтових вод і зниження їх рівня, що капілярно-плівкова волога не буде досягати навіть нижніх грунтових горизонтів. За характером водного режиму лучно-чорноземні грунти стануть такими ж, як авто-морфні чорноземи. Багаторічні вологі періоди викликають підйом грунтово-грунтових вод і перехід лучно-чорноземних грунтів в лугові. Зміна водного режиму тягне за собою зміни в сольовому режимі, характері гумусонакопленія та інших процесах грунтоутворення. Ця особливість лучно-чорноземних грунтів - їх надзвичайно висока чутливість до атмосферного зволоження - обумовлює складність, історії їх розвитку. Водний режим лучно-чорноземних грунтів, за класифікацією А.А. Роде, відноситься до типу випітного, підтипу лучно-степового; за класифікацією В.А. Ковда - до типу промивного гідроморфного. Н.І. Базилевич визначає цей режим як попеременний промивної-десуктівно-випотной. В останній назві найбільш ясно відбивається особливість цього режиму, який характеризується чергуванням періодів глибокого промочування грунтів талими сніговими водами і іноді рясними літніми опадами та поворотного капілярного підняття вологи. Протягом значної частини вегетаційного періоду зберігається сполучення нижньої частини грунтового профілю з грунтово-грунтовими водами через капілярну облямівку. Лучно-чорноземні грунти значно краще зволожені, ніж чорноземи. У лучно-чорноземних грунтах великий розвиток отримує дерновий процес, активно розвивається процес міграції карбонатів, в нижній частині профілю -процеси оглеєння і гідроморфних акумуляції карбонату кальцію, гіпсу, легкорозчинних солей. Ці грунти мають більш високою родючістю в порівнянні з чорноземами через кращу забезпеченості вологою. Переваги цих грунтів особливо різко позначаються в посушливі роки. Раціональне використання лучно-чорноземних грунтів включає ті самі заходи, що і використання чорноземів. Однак зрошення їх вимагає особливо уважного підходу, оскільки. Тут можливий дуже швидкий підйом рівня грунтово-грунтових вод з подальшим заболочуванням і засоленням.

51. Каштанові та темно-каштанові грунти України. Генезис, розповсюдження, властивості, будова, класифікація, агрономічна оцінка. каштанові грунти у зоні сухих степів України представлені двома типами: темно-каштановими і каштановими. Перші в цілому переважають у зоні Сухого Степу і займають безстічні рівнини вододілу рік Дніпро, північну частину степового Криму, а також понижені приморські плато Правобережжя Дніпра. Власне каштанові грунти займають вузьку смугу в Приморсько-Причорноморській зоні сухого Степу, Лівобережжя Дніпра. На відміну від темно-каштанових грунтів вони суцільних -масивів не утворюють, а залягають разом із каштановими солонцями. Генезис каштанових грунтів пов’язують з особливостями трав’яної рослинності в умовах посушливого клімату. Головні, процеси при утворенні каштанових грунтів ті ж, що й при чорноземоутворенні, тобто дерновий процес та міграція карбонатів в умовах надмірного зволоження. Це сприяє нагромадженню в грунтовому профілі не тільки карбонатів кальцію та магнію, а й легкорозчинних солей натрію, що спричинює наї ромадженіня катіонів иаірію до і ГВК. Характерною ознакою каштанових грунтів сухого Степу України є чітка диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом, що пов’язано з солопптоватістю цих грунтів. Будова профілю каштанових грунтів подібна на чорноземи, особливо південні:

Нд - сдаборозвинена дернина; Н(к) — гумусовий, каштанового забарвлення з бурувато-сірим відтінком, порохувато-дрібнозернистий, нерідко шаруватий, потужністю 15-30 см; Hpk/s - верхній чи перехідний, сіруваїо-бурий, великорудкуватий або грудкувато-призматичний чи горохуватий, карбонатний, потужністю біля 10 см; Рhks - нижній перехідний, неоднорідно забарвлений бурувато-жовтий. Призмоподібний. Ущільнений, карбонатний у вигляді «білочок», часто засолений, потужністю 50-100 см; Рks - материнська порода, переважно засолений лес — карбонатний, загіпсований. Характерною ознакою темно-каштанових грунтів є їх помітна диференціація за елювіально- ілювіальним типом, яку можна визначити як морфологічно, та і за даними гранулометричного аналізу. Порівняно з чорнозем йми південним солонцюватими, юризонт вмиваним проявляться чітко Лише за ущільненням і призматичною структурою.

У профілі каштанових грунтів чіткіше виділяються елювіальний та ілювіальний горизонти. Ознаки солонцюватості в них виявляються краще. Мають меншу глибину гумусового шару, ніж темно-каштанові. Суттєво за властивостями виділяються світло-каштанові грунти, які в переважній більшості солонпюваті(He+Hpsl+phsk+Pks). В Україні не поширені. Вміст гумусу коливається від 3-4% в каштанових до 45% в темно-каштанових і поступово зменшується вниз по профілю ГПК повністю насичений катіонами кальцію та магнію, реакція нейтральна або слабо лужна по всьому профілю рН=7,0-7,3. Каштанові грунти завжди мають карбонати безпосередньо під Н-горизонтом, на глибині 1-1,5 м багато з них накопичують гіпс та водорозчинені солі. Володіють задовільними водно-фізичними властивостями. Родючість темно-каштанових грунтів вища, ніж каштанових, проте ці грунти в агро виробничому відношенні поступаються чорноземам внаслідок недостатнього природного зволоження. Однак потенційно вони багаті на поживні речовини, особливо на рухомі форми калію. Дещо менший у них вміст азоту, його кількість залежить від вмісту гумусу. Каштанові грунти недостатньо забезпечені рухомими формами фосфору.

52. Заходи щодо підвищення родючості каштанових грунтів. Для підвищення родючості каштанових грунтів слід проводити такі заходи, які сприяють збагаченню грунту вологою, запобігати пиловим бурям. Для цього треба насаджувати лісосмуги, проводити снігозатримання, запроваджувати куліси, застосовувати систему обробітку грунту без обернення скиби. Ефективні на каштанових грунтах органічні добрива, а з мінеральних азотні і фосфорні. На зрошуваних каштанових грунтах урожаї всіх сільськогосподарських культур підвищуються в 1,5-3 рази, але для збереження родючості цих грунтів потрібна висока культура зрошуваного землеробства.