Агрохімічна характеристика ґрунтів

КУРСОВА РОБОТА

З агрохімії на тему:

“Системи застосування добрив у сівозміні ТОВ

 

 

Виконав: студент ІІІ курсу

Агрономічного факультету

Група АГР

 

 

Керівник:

 

Суми 2007 р.
Зміст

Стор.

Вступ
Розділ 1. 1.1.Характеристика господарства
1.2.Агрохімічна характеристика ґрунтів
Розділ 2. Вапнування ґрунтів
Розділ 3. Виробництво і розподіл органічних добрив у господарстві
3.1. Виробництво підстилкового гною
3.2. Вихід безпідстилкового гною
3.3. Приготування компостів у господарстві
3.4.Заготівля інших видів органічних добрив
3.5.Нагромадження і розподіл добрив
4. Визначення оптимальних норм добрив під сільськогосподарські культури
4.1.Визначення норм мінеральних добрив на основі рекомендованої системи удобрення в сівозміні з коректуванням їх за допомогою поправочних коефіцієнтів.
4.2 Розрахунки норми добрив за бальною оцінкою ґрунту і окупністю добрив
4.3. Визначення норм добрив на заплановану урожайність балансово-розрахунковим методом
Розділ 5. Обґрунтування строків, способів, доз і форм використання добрив під культури сівозміни
Розділ 6. Баланс поживних речовин в полях сівозміни
Розділ 7. Ефективність застосування добрив
7.1. Господарська ефективність використання родючості ґрунту і застосування добрив
7.2. Енергетична ефективність застосування добрив.
Висновки і пропозиції
Список використаної літератури
Додатки

Вступ

На сучасному етапі розвитку сільського господарства завдання хімізації як фактора його інтенсифікації значно розширились: це використання вапна, гіпсу та інших засобів для меліорації кислих і солонцюватих ґрунтів, застосування пестицидів для боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур.

При широких масштабах застосування в сільському господарстві мінеральних і органічних добрив, меліорантів та пестицидів виникає необхідність комплексного вивчення їх впливу не лише на родючість ґрунтів, урожай і якість продукції, а й на природне середовище. Постає завдання розробити екологічно допустимі дози внесення добрив і пестицидів у сівозміні, визначити основні напрямки скорочення їх втрат на шляху від заводу до поля, застосувати природоохоронні технології внесення. Отже, спеціалісти сільського господарства повинні агротехнічно грамотно, раціонально використовувати добрива, хімічні меліоранти і пестициди.

Д.М. Прянишников порівнював виробництво добрив з відкриттям нових континентів. Водночас основоположник агрохімії зазначав, що надлишок добрив ніколи не замінить нестачу знань. Він говорив: "...знання застосування добрив без знання властивостей, способів використання -подібно до руху в морі без компаса...". Агрохімічні властивості сучасних ґрунтів далекі від оптимальних. Більшість із них характеризується зниженим вмістом гумусу, від'ємним балансом азоту, фосфору, калію та мікроелементів. Без вирішення цих проблем неможливо вирощувати стабільні високі врожаї сільськогосподарських культур. Важливим при цьому є врахування конкретних ґрунтово-кліматичних умов та сорто-генетичних особливостей сільськогосподарських культур. Крім того, застосування добрив запобігає виснаженню ґрунтів, розвитку ерозії та покращує показники родючості. З цим, зокрема, і пов'язане створення науково-обґрунтованих систем ведення землеробства для окремих регіонів, господарств, розробка відповідних технологій, виведення нових сортів сільськогосподарських культур тощо. Вирішуються проблеми збільшення виробництва білку, підвищення фотосинтезуючої здатності рослин, засвоєння атмосферного азоту, використання біотехнологічних методів у селекції та виробництві продуктів харчування, боротьби з ерозією, впровадження контурно-меліоративного землеробства, охорони навколишнього середовища, зменшення негативного впливу важких сільськогосподарських знарядь на ґрунт. Усі ці питання певною мірою висвітлені у запропонованому підручнику. Знання їх допоможе майбутнім фахівцям забезпечити правильне застосування добрив та інших хімічних засобів у сільському господарстві, запобігти негативному їх впливу на рослини, тварин, людину, навколишнє середовище.

Концентрація і спеціалізація агрохімічного обслуговування викликали необхідність вдосконалення форм і методів оперативного управління технологічними процесами

Хімія відіграє і відіграватиме велику роль у задоволенні суспільних потреб людства. Нині її досягнення використовують майже в усіх галузях сільського господарства. Слід пам'ятати про те, що хімізація може бути благом для людини і суспільства лише за умови правильного використання її досягнень. При цьому заслуговують на увагу безвідходні та безпечні технології виробництва.

Одним із основних народногосподарських завдань залишається збільшення виробництва біологічно цінної сільськогосподарської продукції, яка змогла б забезпечити людину харчовим раціоном, органічними сполуками, мінеральними солями тощо у відповідності з її фізіологічними нормами організму.

Для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва поряд із механізацією, електрифікацією, автоматизацією важливим є впровадження науково-обґрунтованих енерго-, ресурсозберігаючих природоохоронних технологій вирощування сільськогосподарських культур. Засоби хімізації на фоні високої агротехніки мають відігравати основну роль. Частка загальних енергетичних витрат на засоби хімізації за інтенсивного землеробства становить до 50%.

Науково-технічний прогрес в усіх галузях народного господарства обумовлює підсилення антропогенного впливу на зовнішнє середовище. Тому особливої уваги потребує визначення потенціальної і реальної загрози забруднення навколишнього середовища засобами хімізації. Для цього потрібен суворий контроль за їх використанням. Його оперативність та якість значною мірою залежить від рівня професійної підготовки фахівців.

Сільське господарство є важливою сферою економіки країни. З ним тісно пов'язані багато інших галузей, що об'єднуються в агропромисловий комплекс України (АПК). Кінцеві продукти АПК, джерелом яких є сільськогосподарська сировина, становлять майже 75% роздрібного товарообігу державної та кооперативної торгівлі. Тут зосереджено 37% основних виробничих фондів народного господарства, отримується понад 40% національного доходу суспільства. На сільське господарство в Україні припадає близько 20% загального обсягу валового продукту.

Нині продукція сільського господарства використовується більш ніжу 80 галузях. Одночасно понад 90 інших галузей економіки поставляє свою продукцію сільському господарству. Понад 4/5 основних виробничих фондів сільського господарства має промислове походження, а частка промислової праці в матеріальних витратах на виробництво сільськогосподарської продукції становить 60%.

Рівень і структура виробництва продуктів харчування сьогодні визначаються не тільки сільським господарством, а й іншими галузями економіки. Це дає підстави зробити висновок про зростання значення агропромислового комплексу у вирішенні продовольчої проблеми та необхідність виділення його як самостійного об'єкта планування і управління.

Інтенсивні фактори зростання ефективності сільськогосподарського виробництва умовно можна поділити на виробничо-технічні та соціально-економічні. Перші охоплюють перспективні напрями розвитку сільського господарства і всього АПК з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу й характеризують потенціальні можливості поліпшення кінцевих результатів і зростання ефективності виробництва. Другі пов'язані з удосконаленням механізму господарювання, управління виробництвом, його плануванням, стимулюванням праці.

Новою рисою сучасної науки є поява специфічних комплексних науково-технічних проблем, вирішення яких знаменує нову стадію інтеграції фундаментальних та прикладних досліджень, суспільних, природничих та технічних наук. На шляху їх системного вивчення можна здійснювати вплив на інженерне і науково-технічне мислення, на норми організації сучасного науково-технічного знання і, в підсумку, на науково-технічну стратегію і політику держави. Важливе місце займали інтеграція у світову систему підготовки відпрацювання моделі аграрної освіти кадрів та створення ефективної функціонуючої системи "наука - виробництво" з тісно взаємопов'язаними ланцюгами.

У галузі землеробства це повинно забезпечити подальше підвищення родючості ґрунтів, зростання врожайності зернових, зернобобових, цукрових буряків, соняшнику, картоплі, овочів, фруктів та ін. культур. У зв'язку з цим, на передньому плані сьогодні стоять питання вдосконалення насінництва та селекції сільськогосподарських культур, ефективного використання добрив, впровадження науково-обґрунтованих систем землеробства з урахуванням природно-економічних умов кожної зони, області, району, господарства, поля.

Розділ 1.

Характеристика господарства

 

 

ТОВ “Агро Світ” знаходиться на території с.Грузьке Конотопського району Сумської області. Дане господарство спеціалізується на вирощуванні різноманітних злакових культур, олійних, цукрового буряку та багаторічних трав, а також на виробництві м’ясо-молочної продукції.

Територія даного господарства оснащена спеціальними будівлями для зберігання мінеральних та органічних добрив, сільськогосподарської продукції, утримання м’ясо-молочного скоту. Також в ТОВ “Агро Світ” працює обслуговуючий персонал з обслуговування полів, будівель та м’ясо-молочного комплексу. На території господарства знаходиться машинно-тракторна бригада, спрямовані для доставки та розвезення різноманітної продукції та різноманітних робіт на полях, з метою отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур.

На території господарства для зберігання мінеральних добрив відведені спеціальні обладнані склади. Підлога в них асфальтована. Кожен різновид добрива зберігається окремо. Добрива в мішках зберігаються в купах, висота яких визначається в залежності від вологості добрива і здатності до злежування. Кожен вид добрива, вміст діючої речовини та вологість (%) відмічаються на табличці, яка знаходиться поряд з купою.

Гній у господарстві зберігається у спеціальних польових буртах і гноєсховищах. Гноєсховища розміщуються на відстані 40-60м від приміщень з худобою і не ближче ніж на 200м від житлових будівель. У заглиблених гноєсховищах гній розкладається повільніше, азот витрачається менше, що супроводжує кращу його якість. Гній закладають згідно розробленої технології: спочатку укладають першу полосу уздовж всієї стіни гноєсховища (3м шириною і не менше 1м висоти), де споруджений колодязь для гноївки. Укладають гній штабелями один поруч з іншим доки не заповниться усе гноєсховище. Закінчивши укладання, штабелі зверху вкривають соломою або ґрунтом і зберігають до періоду внесення.

Дані про землекористування господарства детально представлені в табл.1.

Таблиця 1

Землекористування господарства на 1.01.2007 р.

Угіддя	Площа, га
Площа землекористування, всього	3556,6
Сільськогосподарські угіддя	3536,3
з них: орної землі	3414,3
природних луків	63,0
пасовищ	59,0
Сади і ягідники	13,0
Інші угіддя	7,0
Площа ріллі в усіх сівозмінах	3414,3
В т.ч.: в польовій сівозміні №1	741,5
в польовій сівозміні №2	732,1
в польовій сівозміні №3	796,5
в польовій сівозміні №4	847,2
У кормовій сівозміні	297,0
В овочевій сівозміні	-
У ґрунтозахисній сівозміні	-

 

ТОВ “Агро Світ” розташоване в другому агрокліматичному районі Сумської області, що характеризується помірним кліматом з теплим літом при значній кількості вологи і не дуже холодною зимою з відлигами.

Сума позитивних температур за період, коли середньодобова температура буває вище 10° складає 2510°. Гідротермічний коефіцієнт заперіод з температурою вище 10° дорівнює 1,1-1,2.

Найбільш холодними місяцями є січень і лютий, абсолютний мінімум температури повітря мінус 32,9° спостерігався в 1956 році в лютому і мінус 33,5° у 1964 році в березні. Зима звичайно настає в другій декаді листопада. Стійкий сніжний покрив згідно середньо багаторічними даними встановлюється в середині грудня. Тривалість періоду зі стійким сніжним покривом складає в середньому 103 дня. Висота сніжного покриву досягає в середньому 20 см, максимальна висота - 44 см, а мінімальна - 5 см. Розподіл снігу на більшій частині території нерівномірний.

Максимальна глибина промерзання на рівних ділянках досягає 135 см, мінімальна - 40 см, середня - 88 см.

У вигляді снігу випадає 30-35 % річних опадів, що при сприятливих умовах водопоглинання створюють значні запаси продуктивної вологи в ґрунті й забезпечують формування високого врожаю.

Сама низька температура на глибині залягання вузла кущіння озимих досягає в окремі роки мінус 17°, що нерідко приводить до загибелі озимих. Повторюваність температури повітря мінус 25-28° у окремі роки в січні і лютому складає 25%, в березні і грудні 10%, а повторюваність небезпечної для озимих культур температури ґрунту на глибині вузла кущіння (мінус 15° і нижче) дорівнює 18-22%.

Зима сніжна, характеризується хитливою погодою. Поряд з низькими негативними температурами від мінус 25° до мінус 37° мають місце часті відлиги з температурою +4°, +5°. Часто при відлигах спостерігається випадання дощу. В окремі роки за зимовий період буває 30-33 дні з відлигами. Повторюваність відлиг тривалістю 10 днів і більш складає не менше 50%, вони майже завжди приводять до сходу сніжного покриву будь-якої висоти. Часті відлиги взимку при глибокому промерзанні ґрунту іноді приводять до застою талих вод на слабостічних ділянках рельєфу й утворенню крижаної кірки, що несприятливо позначається на перезимівлі озимих. Із різних видів крижаної кірки найбільш небезпечною є притерта (утворена безпосередньо на поверхні ґрунту при сніготаненні), яка при тривалому заляганні приводить до загибелі озимих. В окремі роки тривалість залягання крижаної кірки може коливатися від 10 до 13 декад.

Довжина без морозного періоду складає близько 155 днів.

Початком весни вважається дата стійкого переходу середньодобової температури через 0° убік підвищення. Сама рання дата переходу температури спостерігається в першій п'ятиденці березня. На початку весни, у зв'язку зі значним прогріванням повітря відбувається руйнування стійкого сніжного покриву.

Відтавання ґрунту по всьому горизонту настає приблизно через два-три тижня після того, як зійде сніг. У цей період спостерігається найбільше зволоження ґрунту. Спілість ґрунту (м’яко пластичний стан) настає зазвичай після переходу середньої добової температури повітря через 5°. Такий перехід спостерігається на початку квітня.

Кількість днів із середньою температурою вище 5° досягає 199, з температурою вище 10° - 156. Останні весняні заморозки в повітрі спостерігаються в третій декаді квітня, в окремі роки - травня.

Перехід середньодобової температури через +5° відповідає початку літнього періоду, тривалість якого в середньому складає 114 днів.

Абсолютний максимум температури повітря 38° зареєстрований у серпні. Заморозки в літній період спостерігаються дуже рідко. Найнижча температура повітря влітку відзначалася в 1966 році в третій декаді серпня, плюс 1,2°.

В літній період характерне випадання злив. Рясні дощі часто спостерігаються одночасно з іншими небезпечними явищами: грозою, градом. Зливи разом із грозою і градом спостерігаються в 20% випадків і тільки в 2%випадків вони супроводжувалися сильними вітрами.

Середньорічна кількість опадів складає 510 мм.

Для забезпечення нормальних сходів і кущіння озимої пшениці такі запаси продуктивної вологи вважаються задовільними.

Збіг випадання найбільшої кількості опадів (табл.6) з максимальним ростом цукрового буряка й інших культур сприятливо позначається на формування їхнього врожаю.

У середньому за рік у районі переважають вітри південно-західного (16%) і південно-східного (15%) напрямків. Середня швидкість вітру 3,8 м/сек., число днів із сильним вітром більше 15 м/сек. за рік - 10. У літньо-осінній період переважають вітри північно-східного напрямку. В окремі роки суховійні вітри сильно висушують ґрунт, знижують врожай основних сільськогосподарських культур.

Відносна вологість повітря при цьому знижується до 30%. За вегетаційний період кількість днів з посухами, при яких в рослинах порушується водяний режим, досягає 5-15, а в окремі роки від 17 до 34 днів. Імовірність років з посухами зустрічається до 4 разів на протязі 10 років, а дуже інтенсивні бувають один раз у 15-20 років.

Середня відносна вологість повітря, в основному, коливається від 45 до 67%.

Осінь починається з переходу середньодобової температури повітря через 15° убік зниження, що буває звичайно на початку вересня (див.табл.5).

Тривалість осені в середньому складає близько 70 днів.

Перші осінні заморозки настають на початку жовтня з коливаннями між 11 вересня і 27 жовтня. На знижених елементах рельєфу заморозки більш часті і тривалі в зв'язку зі скупченням у них холодних мас повітря. Восени зростає імовірність випадання опадів, однак кількість їх у порівнянні з літнім зменшується і складає 121 мм (див. табл.7). Зменшується кількість зливових опадів, починають переважати опади обложного характеру у вигляді мряки і дощу. Наприкінці осені опади можуть випадати у виді снігу.

Перехід середньодобової температури повітря через 0° убік зниження приймається за кінець осені, що буває звичайно в середині листопада (див. табл.5).

В цілому сукупність кліматичних факторів у районі розташування господарства сприятлива для вирощування сільськогосподарських культур, оброблюваних у господарстві.

Урожайність сільськогосподарських культур отримана за останні три роки наведена в табл.2.

Таблиця 2

Урожай сільськогосподарських культур у господарстві за останні три роки, ц/га

Культура	2004 р.	2005 р.	2006 р.	Середня за 3 роки	Планова врожайність на рік складання плану удобрення в сівозміні
Озима пшениця	29,2	29,4	30,2	29,6	35,5
Озиме жито	29,5	29,1	29,8	29,3	35,2
Ячмінь	27,5	26,7	27,8	27,3	32,8
Овес	20,9	21,4	23,2	21,8	26,2
Горох	19,3	18,8	20,4	19,5	23,4
Гречка	12,4	9,8	8,6	10,1	12,1
Кукурудза на зерно	41,8	40,8	42,3	41,6	49,9
Цукрові буряки	177,4	188,4	195,7	187,2	224,6
Соняшник	14,1	16,8	15,3	15,4	18,5
Кукурудза на силос	201,1	223,4	217,2	210,6	252,7
Однорічні трави	124,3	122,7	126,1	124,4	149,3
Багаторічні трави	61,8	60,1	65,3	62,4	74,9

 

Згідно з даними, приведеними в табл. 2, видно, що урожайність культур, які вирощуються у даному господарстві порівняно невисока. Вона також коливається в залежності від погодних умов. Але основного впливу на урожайність культур завдали вміст органічних та мінеральних добрив в ґрунті. Це свідчить про те, що за останні роки на полях господарства практично не вносилися органічні та мінеральні добрива у зв’язку з фінансовим становищем. Також для отримання доброго врожаю потрібно розробляти правильне чергування культур у сівозміні тому, що потрібно враховувати вплив попередника.

Схема польових сівозмін представлена в табл. 3.

Таблиця 3

Схема польової сівозміни

Чергування культур у сівозміні (на момент складання проекту)	№ поля, на якому буде розміщена культура на рік складання плану удобрення в сівозміні	Площа поля, га
в польовій сівозміні №1
Багаторічні трави		82,4
Озима пшениця		96,5
Цукрові буряки		50,0
Гречка		43,2
Ячмінь		88,6
Продовження табл. 3
Горох		35,0
Озиме жито		42,5
Цукрові буряки		92,8
Горох		49,0
Озима пшениця		62,0
Кукурудза на зерно		29,5
Ячмінь		70,0

 

Згідно з вищенаведеною табл.3 поля № 3, 6 та 9 розділені на дві частини кожне. Дана методика спрямована на більш економніше використання ресурсів ґрунту. Ми маємо можливість приділяти більше уваги кожному з полів у сівозміні: вносити мінеральні та органічні добрива, проводити нейтралізацію кислотності ґрунтового розчину та інші організаційні заходи з метою покращення умов для більш рентабельного вирощування сільськогосподарських культур.

 

 

Вихід безпідстилкового гною

На тваринницьких фермах, де худобу утримують без підстилки, одержують рідкий гній - суміш калу, сечі і технологічної води. Рідкий гній, тобто безпідстілковий гній має вологість 83-97%.

Залежно від вмісту води розрізняють напіврідкий безпідстилковий гній (вологість менше 93%), рідкий (вологість 93-97%) і гнойові стоки (вміст води понад 97%).

Вихід рідкого гною залежить від виду тварини, її віку, типу годівлі, тривалості відгодівлі, кількості води, що витрачається на прибирання гною, сірководень, аміак, меркаптан та інші речовини, які зумовлюють різкий неприємний запах.

В рідкому гною від 50 до 70 % азоту міститься в аміачній формі і добре засвоюється рослиною. Решта азоту входить до складу органічних речовин (білку). Фосфор і калій використовуються рослинами так само, як і з мінеральних добрив.

Рідкий гній при зберіганні розшаровується на рідку і тверду фракції. У рідку фракцію нерозбавленого водою гною потрапляє 75-80% поживних речовин, а в осад - 20-25%. Розбавляння гною водою збільшує його об'єм. Так, при гідрозмиванні розбавляння гною водою до 95 % збільшує його об'єм у 2 рази, а при розбавлянні до 98 % - у 5 разів порівняно з об'ємом екскрементів тварин. Втрати азоту в цьому разі незначні. При цьому змінюються і хімічні властивості рідкого гною. Розбавляння рідкого гною доцільно провадити безпосередньо перед внесенням його на поля.

Рідкий гній зберігають у спеціальних гноєсховищах. Термін зберігання від 2 до 6 місяців. Гноєсховища бувають прифермські і польові. Місткість прифермських гноєсховищ закритого типу має бути 25-40% об'єму гною за 2-3 місяці нагромадження. У польових гноєсховищах, що є відкритими котлованами, зберігається 60-75% рідкого гною. Втрати азоту при різних способах зберігання майже однакові.

Для перевезення і внесення рідкого гною використовують цистерни-розкидачі.

При переробці гнойових стоків щодобово отримують тверду фракцію; середньою вологістю 73,8 % і рідку, що містить 99,3% води.

Рідкий гній перед використанням знезаражують, оскільки в ньому патогенні мікроорганізми зберігаються дуже довго.

Для знезараження використовують кілька систем:

1) систему хлорування гною у збірному резервуарі насосної станції;

2) систему, розраховану на приготування компостів з біотермічним прогріванням

Використовувати тверду фракцію для удобрення культур можна не тільки після біотермічної обробки у буртах протягом одного місяця влітку і протягом двох - взимку. Коли температура в рідині бурти досягне 60-70 °С, вважають, що біотермічна обробка почалася.

У закритих гноєсховищах утворюється значна кількість метану, сірководню, аміаку, вуглекислого газу, індолу, скатолу та інших шкідливих речовин. Тому при роботі в таких гноєсховищах треба дотримуватись правил техніки безпеки. Категорично забороняється використовувати відкритий вогонь для освітлення, оскільки це може призвести до вибуху. Не можна працювати без протигазу, інакше вдихання шкідливих речовин може призвести до отруєння.

При використанні безпідстилкового гною велике значення має встановлення його оптимальних норм. Занадто низькі норми (до 20 т/га) призводять до зниження приросту врожаю порівняно з оптимальними, а високі, крім того, можуть викликати забруднення навколишнього середовища. Прирости врожаю від внесення помірних норм залишаються вищими при застосуванні рідкого гною порівняно з підстилковим, що пов'язано з неоднаковим засвоєнням рослинами азоту з добрив. Оптимальні норми внесення безпідстилкового гною коливаються у межах 150-300 кг/га за еквівалентним вмістом загального азоту.

Висновки і пропозиції

Метою даного курсового проекту є повна характеристика ТОВ “Агро Світ” Конотопського району Сумської області та рекомендації щодо нововведень та дотримання інтенсивної технології ведення господарства.

На території господарства основними поширеними ґрунтами є чорноземи, що є надзвичайно великим показником для подальшого отримання високих врожаїв та підтримання бездефіцитного балансу гумусу. На території господарства виділено 4 польові та 1 кормову сівозміни, на яких вирощуються різноманітні зернові, зернобобові, олійні та технічні культури, рекомендовані для вирощування в даній агро кліматичній зоні. За останні роки врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних на землях господарства, дещо знизилась. Головними причинами є недостатня організація господарювання, недостатня кількість коштів та неправильне використання земельного фонду.

В даній роботі запланована ефективна система використання тваринницького та рослинницького комплексів разом. А як наслідок отримання кращих врожаїв, підтримання бездефіцитного балансу гумусу.

На більшості полів 1-ої польової сівозміни підвищена гідролітична кислотність ґрунтового розчину, що негативно впливає на розвиток та урожайність сільськогосподарських культур. Для цього мною запропонована система вапнування даних полів, що є дуже вагомим кроком для подальшого розвитку господарства.

Також на протязі багатьох років поля не удобрювали органічними добривами. Для рентабельного вирощування сільськогосподарських культур та підтримання ґрунтового середовища на високому рівні необхідно використовувати систему удобрення. Адже органічні добрива добре сприяють ґрунтотворному процесу та розвитку ґрунтової мікрофлори та містять речовини життєво необхідні для сільськогосподарських рослин, які вирощуються в господарстві. Так відповідно до системи удобрення мною запропонована схема підтримання бездефіцитного балансу гумусу при внесенні органічних добрив і забезпеченість землекористування господарства органікою становить – 11,2 т/га.

Не менш важливими для доброго розвитку є використання мінеральних добрив в системі з органічними. Також для даного господарства відповідно до бальної оцінки ґрунту і окупності добрив розраховані норми мінеральних добрив. У даному випадку були враховані врожайність за рахунок родючості ґрунту та приріст за рахунок післядії добрив на другий рік. Відповідно використовуючи поправочні коефіцієнти запропоновані норми внесення мінеральних добрив для підтримання врожайності сільськогосподарських культур на високому рівні.

Необхідно відмітити, що строки, способи та дози внесення добрив є надзвичайно важливими в органогенезі рослини. Відповідно до кожної культури сівозміни наведені найкращі норми та строки внесення мінеральних добрив розподілені на основне, припосівне внесення та підживлення. Адже сільськогосподарські рослини характеризуються критичними фазами розвитку, коли вони потребують поживні речовини для свого розвитку. Також при розподілі внесення добрив було враховано, що при внесенні азотних добрив восени, вони швидко вимиваються в нижні горизонти або просто вивітрюються. Для цього ми якщо і вносимо азотні добрива восени, то використовуємо аміачну воду з одночасним загортанням її в ґрунт.

Баланс поживних речовин у сівозміні в основному для більшості культур становить більше 100%, що свідчить про більше надходження поживних речовин у ґрунт ніж використання їх рослинами. Господарська ефективність використання родючості ґрунту для всіх полів 1-ої польової сівозміни при вирощування сільськогосподарських культур становить більше 100%. Що свідчить про добру організацію господарювання та дотримування системи удобрення, що надає можливість не лише отримувати високі та сталі врожаї сільськогосподарських культур, а й підтримання бездефіцитного балансу гумусу.

Але також необхідно і враховувати погодні умови. Адже останнім часом клімат даної зони дещо змінився і це негативно відображається на рослинах.

У загальному зростанні врожаїв, як показав наш і світовий досвід, 30-70% приросту одержується за рахунок добрив, 30% - внаслідок поліпшення якості насіння, 20% - покращення обробітку ґрунту. Отже більша частина врожаїв отримується за рахунок використання інтенсивних технологій удобрення та землеробства в цілому.

В наш час енергетичні проблеми стали основним предметом економіки. Провівши розрахунки щодо визначення енергетичної ефективності використання органічних та мінеральних добрив. Так для всіх культур 1-ої польової сівозміни господарства коефіцієнт енергетичної ефективності становить більше 1. А на полях, де вносилися органічні добрива він становить більше 3-5. Що свідчить про високу організацію господарювання та дотримання всіх рекомендованих систем внесення добрив.

Нині все більшого поширення набувають інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, що дозволяє отримувати більші врожаї з меншої площі. Не менш важливим є використання мінімалізації обробітку ґрунту, що надзвичайно економічно та агрономічно ефективне.

КУРСОВА РОБОТА

З агрохімії на тему:

“Системи застосування добрив у сівозміні ТОВ

 

 

Виконав: студент ІІІ курсу

Агрономічного факультету

Група АГР

 

 

Керівник:

 

Суми 2007 р.
Зміст

Стор.

Вступ
Розділ 1. 1.1.Характеристика господарства
1.2.Агрохімічна характеристика ґрунтів
Розділ 2. Вапнування ґрунтів
Розділ 3. Виробництво і розподіл органічних добрив у господарстві
3.1. Виробництво підстилкового гною
3.2. Вихід безпідстилкового гною
3.3. Приготування компостів у господарстві
3.4.Заготівля інших видів органічних добрив
3.5.Нагромадження і розподіл добрив
4. Визначення оптимальних норм добрив під сільськогосподарські культури
4.1.Визначення норм мінеральних добрив на основі рекомендованої системи удобрення в сівозміні з коректуванням їх за допомогою поправочних коефіцієнтів.
4.2 Розрахунки норми добрив за бальною оцінкою ґрунту і окупністю добрив
4.3. Визначення норм добрив на заплановану урожайність балансово-розрахунковим методом
Розділ 5. Обґрунтування строків, способів, доз і форм використання добрив під культури сівозміни
Розділ 6. Баланс поживних речовин в полях сівозміни
Розділ 7. Ефективність застосування добрив
7.1. Господарська ефективність використання родючості ґрунту і застосування добрив
7.2. Енергетична ефективність застосування добрив.
Висновки і пропозиції
Список використаної літератури
Додатки

Вступ

На сучасному етапі розвитку сільського господарства завдання хімізації як фактора його інтенсифікації значно розширились: це використання вапна, гіпсу та інших засобів для меліорації кислих і солонцюватих ґрунтів, застосування пестицидів для боротьби з бур'янами, хворобами і шкідниками сільськогосподарських культур.

При широких масштабах застосування в сільському господарстві мінеральних і органічних добрив, меліорантів та пестицидів виникає необхідність комплексного вивчення їх впливу не лише на родючість ґрунтів, урожай і якість продукції, а й на природне середовище. Постає завдання розробити екологічно допустимі дози внесення добрив і пестицидів у сівозміні, визначити основні напрямки скорочення їх втрат на шляху від заводу до поля, застосувати природоохоронні технології внесення. Отже, спеціалісти сільського господарства повинні агротехнічно грамотно, раціонально використовувати добрива, хімічні меліоранти і пестициди.

Д.М. Прянишников порівнював виробництво добрив з відкриттям нових континентів. Водночас основоположник агрохімії зазначав, що надлишок добрив ніколи не замінить нестачу знань. Він говорив: "...знання застосування добрив без знання властивостей, способів використання -подібно до руху в морі без компаса...". Агрохімічні властивості сучасних ґрунтів далекі від оптимальних. Більшість із них характеризується зниженим вмістом гумусу, від'ємним балансом азоту, фосфору, калію та мікроелементів. Без вирішення цих проблем неможливо вирощувати стабільні високі врожаї сільськогосподарських культур. Важливим при цьому є врахування конкретних ґрунтово-кліматичних умов та сорто-генетичних особливостей сільськогосподарських культур. Крім того, застосування добрив запобігає виснаженню ґрунтів, розвитку ерозії та покращує показники родючості. З цим, зокрема, і пов'язане створення науково-обґрунтованих систем ведення землеробства для окремих регіонів, господарств, розробка відповідних технологій, виведення нових сортів сільськогосподарських культур тощо. Вирішуються проблеми збільшення виробництва білку, підвищення фотосинтезуючої здатності рослин, засвоєння атмосферного азоту, використання біотехнологічних методів у селекції та виробництві продуктів харчування, боротьби з ерозією, впровадження контурно-меліоративного землеробства, охорони навколишнього середовища, зменшення негативного впливу важких сільськогосподарських знарядь на ґрунт. Усі ці питання певною мірою висвітлені у запропонованому підручнику. Знання їх допоможе майбутнім фахівцям забезпечити правильне застосування добрив та інших хімічних засобів у сільському господарстві, запобігти негативному їх впливу на рослини, тварин, людину, навколишнє середовище.

Концентрація і спеціалізація агрохімічного обслуговування викликали необхідність вдосконалення форм і методів оперативного управління технологічними процесами

Хімія відіграє і відіграватиме велику роль у задоволенні суспільних потреб людства. Нині її досягнення використовують майже в усіх галузях сільського господарства. Слід пам'ятати про те, що хімізація може бути благом для людини і суспільства лише за умови правильного використання її досягнень. При цьому заслуговують на увагу безвідходні та безпечні технології виробництва.

Одним із основних народногосподарських завдань залишається збільшення виробництва біологічно цінної сільськогосподарської продукції, яка змогла б забезпеч