Основи архітектурно-просторової організації

 

В наш час роль музеїв змінилась – вони перестали бути центрами інформаційно-виховного середовища суспільства: є інші форми отримання інформації – Інтернет, газети-журнали; з»явилися також індивідуальні джерела інформації – родинні та корпоративні бібліотеки (хоча в Україні цей процес в силу об»активних причин певною мірою гальмується).

Проектування Культурного центру «Музей міста» не тільки для надання та обслуговування глядацьких потреб, а й як постійно діючий науково-просвітницький та культурний центр для істориків, зацікавлених читачів. В Музеї міста передбачені місця як для наукової роботи, так і для відпочинку. В виставковій зоні планується ряд рекреаційних зон, облаштованих зручними меблями, фіто- і водокомпозиціями. До послуг читачів картинна галерея, зали для перегляду відеоматеріалів. Також на 3-ому поверсі є арт-кафе, де можна швидко і смачно поїсти, випити кави, поспілкуватись з колегами. В зв’язку з невпинним розвитком новітніх технологій передбачено ряд приміщень для перспективної реалізації цих вимог. Цифрове зберігання інформації дає необмежений доступ до архівів музею. Передбачені широкі можливості для ксерокопіювання і сканування необхідних для відвідувача матеріалів. Згідно із сказаним, за думкою автора проекту, культурний центр «музей міста» повинен всебічньо реалізувати ідеалізовану модель «форуму ідей»…

На допомогу автора прийшла архітектурна наука, яку активно використав в проекті дипломант. Так за теорією кандидата архітектури Г.Ушакова «просторова структура архітектурного об’єкта існує невід’ємно від його морфології, тому може бути виділена та представлена у формалізованому чи напів-формалізованому вигляді». Певні його наукові розробки знайшли відображення в розробціКультурного центру «Музею міста», що значно покращало загальне рішення проекту. Тоді елементи архітектурної маси (зовнішні та внутрішні огородження) умовно приймаються як умовні оболонки просторових форм.

Далі наводяться позиції наукової концепції Г.Ушакова: «Для аналізу просторової структури суттєво лише визначити, де саме (між якими просторовими одиницями) існують візуальні та предметні зв’язки, які можливі завдяки відповідним пропускним властивостям певних ділянок оболонок.» За його думкою при напівформалізованому аналізі розміри, конфігурація та взаєморозташування просторових одиниць залишається, а огородження сприймаються як оболонки умовної товщини певних уніфікованих типів проникності. Протягом історичного розвитку просторові структури будівель урізноманітнюються та ускладнюються, поступово формуючи сучасну систему організацію простору, яка побудована на:

1. ПІДВИЩЕННІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПРОСТОРОВОЇ СТРУКТУРИ ВІД КОНСТРУКТИВНОЇ СИСТЕМИ. За думкою Г.Ушакова ця тенденція розвивається досить давно, нарощуючи оберти. Взаємна незалежність елементів огородження приміщень та несучої системи дозволяє зменшити вагомість конструктивного простороутворюючого фактора. При цьому виграють у вагомості інші фактори: функціональний та естетичний. Відносна свобода від несучої конструкції підвищує ефективність проектування самої просторової структури будівлі, але у інтер’єрі конструктивні елементи зараз відіграють чи не головну акцентну роль, можуть забезпечувати регулярну структуризацію великого простору, утворюючи чарункові ряди. При цьому форма самих конструктивних елементів трансформується від функціонально-необхідної до естетизованої.

2. СТИЛЬОВІЙ УНІВЕРСАЛІЗАЦІЇ (за Г.Ушаковим – «стильовій глобалізації») – що є явищем наслідку світової культурної й економічної інтеграції, триває стильовий відбір форм, що розповсюджуються незалежно від політичних границь та окремих національних культур. Не останню роль у цьому грають світові архітектурні конкурси та засоби масової інформації. Наприклад, один із домінуючих стильових напрямків світової архітектури – геометризований конструктивізм на засадах високих технологій. За спрощеними формами об’ємів ховається, або, навпаки, демонструється, складна каркасна несуча конструкція.

3. ПІДВИЩЕННІ ЗМІННОСТІ. Аналіз множини історичних і сучасних архітектурних пам’ятників дозволяє простежити постійне прагнення людства (відповідно рівня науково-технічного розвитку) “спроеціювати” свою свідомість у навколишнє середовище. І тому саме структура свідомості людини, якій властива постійна динаміка елементів і інформаційно-образна насиченість, має стати зразком для формування сучасних і майбутніх просторових систем. Здатність просторової одиниці до змін дозволяє економити простір у часі й забезпечувати велику кількість функцій. Це можливо завдяки трансформації огороджень та “згортанню” знарядь діяльності. Змінність архітектурного простору передбачає, перш за все, зміну габаритів, конфігурації, кольору, освітлення та проекційних зображень огороджуючих поверхонь. За здатністю до змін архітектурно-просторові структури можна розподілити на періодично-змінні (вже досить розпрацьовані) та безперервно-змінні (зараз на стадії становлення).

4. ВІДКРИТТІ КОМУНІКАЦІЙ В МІСЬКИЙ ПРОСТІР. Комунікативні просторові елементи (коридори, сходи, пандуси, ліфти та ескалатори), що раніше часто “зачинялись” в ізольовані блоки, зараз, зберігаючи свої функції, відкриваються у рекреаційний простір. Так збагачується просторова організація та забезпечується візуальне сприйняття значної частини будівлі під час руху. Це полегшує орієнтацію у складному комплексі та сприяє психологічному комфорту, створюючи різноманітні враження від різних ракурсів. Так ліфт отримав прозорі стінки, коридор перетворився на місток у повітрі і т. п. Яскравий приклад – будинок кінотеатру Cinedom в Кёльні: 14 залів виходять до багаторівневого атріуму, простір якого перетинають ескалатори у різних напрямках.

5. ПЕРЕТВОРЕННІ ЗОВНІШНЬОГО ПРОСТОРУ НА ВНУТРІШНІЙ КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОСТІР ПОЛІФУНКЦІОНАЛЬНИХ БУДІВЕЛЬ І СПОРУД. Властива сучасним архітекторам захопленість конструюванням призвела до формування стилістики, образність якої забезпечується оригінальною конструкцією, що перекриває атріум або пасаж. Так сформувались характерні для останніх років об’ємно-просторові схеми громадських комплексів. Одна з найбільш виразних схем – формування багатофункціонального комплексу навколо площі, яка перетворюється на атріум, що здійснюється за допомогою легкого прозорого покриття. Характерно, що таке покриття є лише верхнім огородженням і внутрішній простір безпосередньо відкривається до кількох вулиць, які підходять до комплексу. Конструкція покриття, що часто виконується із застосуванням вантових ферм, просторових структур та тентових елементів, забезпечує композиційну єдність та виразність всього комплексу. Ця схема була вдало застосована при будівництві Цетра Sony на Потсдамській площі в Берліні, який був відкритий у 2000 році (архітектори: Helmut Yahn, Murphy Yahn). Також згадаємо проект розвитку Мюнхенського аеропорту, відкриття якого заплановане на 2003 рік. Тут покриття центральної площі стоїть на власних опорах над кількома окремими спорудами, організуючи просторове ядро комплексу. Інша прогресивна схема передбачає перетворення екстер’єрного простору фрагмента вулиці на інтер’єрний простір пасажу шляхом перекриття цієї вулиці, організації галерей та переходів на різних рівнях між протилежними будинками. Дві торцеві сторони такого пасажу залишаються відкритими. Перекриття відразу кількох вулиць та площ між ними, як відомо, утворює мол та дозволяє перетворити традиційний квартал на складну сучасну просторову структуру із збереженням історичної забудови.

6. НЕРЕГУЛЯРНА ПРОСТОРОВА ОРГАНІЗАЦІЯ. Йдеться про опанування функціональних та естетичних можливостей нерегулярного формоутворення. Це не просто відмова від прямого кута на користь довільного та відмова від плоскої поверхні на користь криволінійної. Важливо, що використання нерегулярних форм внутрішніх та зовнішніх огороджень зумовлює також формування нерегулярних просторових структур, для яких характерне вже не таке чітке розмежування будівлі на окремі функціонально-просторові чарунки. Нерегулярна просторова структура, принципи якої відповідають природному середовищу (ліс, печера), спонукає людину до більш різноманітної поведінки, адже пропонується багатоваріантність руху та значна кількість різноманітних ракурсів спостереження оточення. А більш творча і різноманітна поведінка зумовлює, в свою чергу, більш вільне і творче мислення. Також сприяє посиленню природних якостей інтер’єру активне використання у сучасних громадських будівлях внутрішнього озеленення, басейнів і фонтанів.

Серед інших функціонально-композиційних принципів, застосованих при проектуванні Медіа-центру варті уваги наступні:

· принцип підвищення інформативності архітектурного середовища;

· принцип переходу від чіткого розмежування функціонально-просторових зон у окремих приміщеннях до взаємопроникнення в певні функціонально-просторові зони;

· принцип інтеграції комунікативних та рекреаційних просторів закладів громадського обслуговування.

За думкою Г.Ушакова на сьогодення ряд тенденцій розвинулись настільки, що сформували відповідні концептуальні принципи, які здатні бути носіями основної художньої виразності та ідейної змістовності будівлі:

ПРИНЦИП ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЇ ПРОСТОРОВИХ КОРДОНІВ. Зараз досить складно уявити сучасну будівлю без хоча б фрагментарних суцільно-скляних поверхонь. Новітні технології монтажу подібних конструкцій дозволили мінімізувати рамні елементи, що візуально майже знищує стіну, яка все ж продовжує виконувати функції кліматичного бар’єра. “Дематеріалізуються” не лише зовнішні стіни, але й внутрішні огородження і верхні покриття атріумів.

ПРИНЦИП ІЛЮЗОРНОСТІ. Різноманітні образні враження можуть виникати при спогляданні тієї самої просторової структури, геометричне положення огороджуючих елементів якої залишається незмінним, якщо будуть по-різному використовуватись такі засоби ілюзійного простороутворення, як: дзеркальні поверхні, суперграфіка, динамічне забарвлене освітлення та точкові “заховані” світильники, проекції зображень на огороджуючі поверхні та ін.

ПРИНЦИП БЕЗКІНЧЕННОСТІ ПРОСТОРУ. Це альтернатива традиційному суміжному розташуванню просторових одиниць. Крім ефективного кліматичного буфера та виразного художнього прийому, утворюється просторова структура, що характеризується значно більшою варіантністю візуально-предметних зв’язків. Відомі приклади створення легкої оболонки навколо історичної споруди та організації окремого приміщення скульптурної конфігурації всередині атріуму. Але найбільш перспективним напрямком, можливо, є формування комбінованих структур. Наприклад, фрагменти, що організовані за принципом “Простір у просторі” між собою з’єднуються як суміжні елементи.