Основні інтерфейси жорстких дисків та їх характеристики.

Перші пристрої зберігання в ПК - накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД) - підключалися інтерфейсним кабелем-шлейфом до контролера, відокремленому від самих пристроїв. Цей спеціалізований інтерфейс (FDD) зберігся до цих пір, їм підключають дисководи, що вимагають швидкості передачі всього 500 Кбіт/с (близько 60 Кбайт/с). До інтерфейсу дисководів підключали і старі стримери (дуже тихохідні).

Аналогічний інтерфейс (знову-таки специфічний ST-506) спочатку використовувався і для підключення вінчестерів (так званих MFM і RLL), по ньому передавалися «сирі» дані запису читання з головок диска (правда, посилені) і сигнали управління приводом. Пізніше накопичувачі злегка «інтелектуалізували», і з'явився (ненадовго) інтерфейс дисків ESDI, що забезпечує швидкість передачі даних до 1 Мбайт/с.

Паралельна шина АТА (IDE) - наймасовіший інтерфейс, який застосовується для пристроїв зберігання, - також є специфічним. Але ця специфіка обумовлена ​​історією його появи: щоб не вводити нових інтерфейсів, контролер НЖМД, що підключається до шини ISA, «розрізали» близько інтерфейсу шини ISA. Мета цієї операції - наблизити контролер до приводу, через що довелося подовжити зв'язок між основною частиною контролера (пристроєм АТА) і точкою його підключення (буферним адаптером, підключеним до шини ISA). З цього інтерфейсу в паралельному вигляді передаються байти даних, що зберігається і вмісту регістрів контролера. З часом місце підключення змінилося (тепер це шина PCI та її послідовники), але заради сумісності та спадкоємності інтерфейс АТА зберігався (поступово модернізуючись). Для пристроїв, логічно що відрізняються від жорстких дисків - оптичних, магнітооптичних, стрічкових і будь-яких інших, - в 1996 році була прийнята специфікація ATAPI. Це пакетне розширення інтерфейсу, яке дозволяє передавати по шині АТА влаштуванню блоки командної інформації, структура яких запозичена з SCSI. Досягнутий пік швидкості ATA/ATAPI - 133 Мбайт/с (Ultra DMA Mode 6). Спочатку інтерфейс АТА володів обмеженням адресується обсягу даних в 137 Гбайт, в останніх версіях (ATA/ATAPI-6) це обмеження подолано, нинішній «пік» - 144 Пбайт (петабайт) (248 блоків). Фізично інтерфейс АТА - це стрічковий кабель-шлейф, призначений для підключення пристроїв усередині системного блоку комп'ютера. Спочатку інтерфейс не допускав «гарячого» підключення-відключення; ця можливість з'явилася в реалізаціях АТА для блокнотних, а потім і для настільних ПК (для знімних пристроїв).

Послідовний інтерфейс Serial АТА (SATА) - наступник свого паралельного попередника. Тут підвищується швидкість обміну з пристроєм, вирішується проблема одночасної роботи з декількома пристроями, відразу використовується розширена адресація. Кабелі та роз'єми послідовного інтерфейсу SATA компактні, «гаряче» підключення реалізується природним чином: у SATA кожен пристрій підключається до власного порту хост-контролера, а не до загальної шини. Спочатку інтерфейс SATA призначався тільки для підключення внутрішніх пристроїв, пізніше він став і зовнішнім інтерфейсом. У SATA-II з'явилися нові елементи: мультиплексори, що дозволяють підключати до одного порту хоста кілька пристроїв, і селектори портів, що дозволяють підключати один пристрій (або мультиплексор) до двох хостів (але працювати пристрій може тільки з одним хостом).

Інтерфейс SCSI - головний конкурент АТА для пристроїв зберігання - є універсальним. Він призначений для підключення пристроїв різних класів: дискових, стрічкових, оптичних та інших пристроїв зберігання, принтерів, сканерів, комунікаційних та інших пристроїв. В інтерфейсі SCSI визначена ідеологія взаємодії хоста з пристроями, ефективна при роботі з безліччю пристроїв в багатозадачних системах. Інтерфейс SCSI спочатку існував лише у вигляді паралельної шини. Всі варіанти SCSI придатні як для внутрішнього, так і для зовнішнього підключення; вони мають підтримку гарячого підключення-відключення, необхідну у великих і відповідальних системах зберігання даних. Межа адресації даних для пристроїв SCSI спочатку становила 2 Тбайт (32-розрядна адресація блоків), пізніше ввели можливість 64-розрядної адресації блоків (обсяг зберігання - до 9 444 732 965 739 290 427 392 байт).

Інтерфейс SAS створений на основі дешевого інтерфейсу SATA і навіть забезпечує сумісність пристроїв SATA з контролерами SAS (але не навпаки). Сфери застосувань цих інтерфейсів різні. Пристрої SAS призначені для систем зберігання даних підприємств (Enterprise-class), вони мають одно- або двопортові інтерфейси. Пристрої SATA (тільки однопортові) призначені для настільних систем, вони дешевші пристроїв SAS. За схемотехнікою і вбудованим ПЗ (firmware) пристрої SAS близькі до пристроїв Fibre Channel (двохпортовим), що застосовуються у мережах зберігання даних (Storage Area Network, SAN) масштабів підприємства.

Для зовнішніх пристроїв зберігання з успіхом застосовують підключення і до шини USB, і до LPT-порту. Інтерфейс LPT-порту забезпечує невисоку швидкість передачі (до 2 Мбайт/с), але він присутній практично на всіх комп'ютерах (навіть дуже старих). Шина USB 1.0 для пристрою зберігання може надати пропускну здатність до 1,2 Мбайт/с, шина USB 2.0 - до 25 Мбайт/с. Більш ефективна для підключення зовнішніх пристроїв шина FireWire, яка виступає в ролі середовища доставки SCSI.

 

 

4. "Нормативно правове забезпечення інформаційної безпеки"

4.1. Закон України "Про інформацію". Основна мета та призначення.

Закон "Про інформацію" №2657 від 2.10.1992. формулює поняття інформації, основні напрями державної інформаційної політики, визначає основних суб'єктів інформаційних відносин (до яких належить і держава), розкриває поняття, основні напрями і види інформаційної діяльності тощо. Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

По перше, класифікує інформацію на два види інформації: відкрита та з обмеженим доступом. Остання, в свою чергу, поділяється на: конфіденційну - відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов; таємну (або секретну) - відомості, що становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

По-друге, Закон "Про інформацію" безпосередньо визначає перелік інформації, що має тією чи іншою мірою обмежений доступ і, отже, підлягає першочерговому тех.захисту у повному обсязі. Це інформація, що:

не підлягає розголошенню взагалі - відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю; частина конфіденційної інформації, що стосується лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом;

доступ до якої обмежений - частина державної таємниці та конфіденційної інформацї,

інформації про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду;

інформація про особисте життя громадян; документи внутрівідомчої службової кореспонденції, що пов'язані з процесом прийняття рішень і передують йому;

інформація, що не підлягає розголошенню однією держустановою згідно із законодавчими або нормативними актами іншої установи;

інформація фінансових установ для контрольно-фінансових відомств.

По-третє, Закон "Про інформацію" має деякі важливі норми, що стосуються права власності на інформацію (зокрема державної власності, співвідношення державної і індивідуальної, колективної й індивідуальної власності на інформацію) та прав власника інформації призначати розпорядника і користувача інформації, визначати правила обробки, права доступу та інші умови щодо інформації.

Крім того, стаття 47 Закону передбачає відповідальність за порушення і неправильне встановлення режимів доступу до інформації.

4.2. Закон України "Про інформацію". Поняття інформації. Класифікація інформації відповідно до ЗУ. Порядок віднесення інформації до державної таємниці.

Згідно першої статті під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Основними видами інформації є: статистична інформація -це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя.; адміністративна - це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції. масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. ;інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування; правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо ;інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження; інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище; соціологічна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів; податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Про порядок віднесення інформації до державної таємниці сказано у Законі України «Про державну таємницю». Віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць за його власною ініціативою, за зверненням керівників відповідних державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій чи громадян. Державний експерт з питань таємниць відносить інформацію до державної таємниці з питань, прийняття рішень з яких належить до його компетенції згідно з посадою. У разі, якщо прийняття рішення про віднесення інформації до державної таємниці належить до компетенції кількох державних експертів з питань таємниць, воно за ініціативою державних експертів або за пропозицією Служби безпеки України приймається колегіально та ухвалюється простою більшістю голосів.. Інформація вважається державною таємницею з часу опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.

4.3. Закон України "Про державну таємницю". Рішення державного експерта з питань таємниць. Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації.

По-перше, Закон конкретно визначає інформацію, що є державною таємницею, та класифікує її за ступенем секретності, якому відповідає певний режим доступу.

До державної таємниці відноситься інформація, що: 1. стосується - сфер оборони; економіки, науки і техніки; зовнішніх відносин; державної безпеки та охорони правопорядку; а також організації, змісту, стану і планів розвитку технічного захисту секретної інформації; 2.одночасно входить до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ), який формує та публікує СБУ, а також до галузевих або відомчих розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю, створених в межах ЗВДТ органами держвлади.Засекречування інформації (точніше, її матеріальних носіїв) здійснюється із застосуванням грифа секретності, який надається матеріальним носіям тільки тієї таємної інформації, що становить державну таємницю, або конфіденційної інформації.Закон розрізняє інформацію з грифом "особливої важливості" (термін дії гриф - 30 років), "цілком таємно" (10 років), "таємно" (5 років).

По-друге, Закон "Про державну таємницю" досить чітко окреслює коло суб'єктів, що здійснюють захист інформації, віднесеної до державної таємниці:

СБУ - спеціально уповноважений орган держвлади у сфері забезпечення охорони державної таємниці; РНБОУ - координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері охорони державної таємниці; керівники держорганів, установ й організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею - на них покладено забезпечення охорони держтаємниці; режимно-секретні органи (РСО), які створюються, реорганізуються чи ліквідуються за погодженням із СБУ; власник інформації або носія інформації, що є держтаємницею - бере на себе зобов'язання щодо збереження державної таємниці та несе відповідальність за порушення законодавства про держтаємницю.

По-третє, Закон "Про державну таємницю" формулює ряд обов"язкових умов, за яких установи й організації можуть працювати з держтаємницею, а саме: наявність отриманого в СБУ спецдозволу на провадження пов'язаної з держтаємницею діяльності; наявність співробітників що мають допуск для роботи з держтаємницею.

Стаття 11. Рішення державного експерта з питань таємниць У рішенні державного експерта з питань таємниць про віднесення інформації до державної таємниці зазначаються: інформація, яка має становити державну таємницю; підстави для віднесення інформації до державної таємниці та обгрунтування шкоди національній безпеці України у разі її розголошення; ступінь секретності зазначеної інформації; обсяг фінансування заходів, необхідних для охорони такої інформації; державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація чи громадянин, який вніс пропозицію про віднесення цієї інформації до державної таємницістрок, протягом якого діє рішення про віднесення інформації до державної таємниці. Рішення про віднесення інформації до державної таємниці, продовження строку дії раніше прийнятого рішення про віднесення інформації до державної таємниці, зміну ступеня секретності інформації, скасування раніше прийнятого рішення про віднесення інформації до державної таємниці приймаються державним експертом з питань таємниць протягом одного місяця з часу надходження
звернення державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації чи громадянина. Такі рішення підлягають реєстрації Службою безпеки України та є підставою для
формування Зводу відомостей. Стаття 15. Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації Засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію інформації грифа секретності посадовою особою, яка готує або створює документ, виріб або інший матеріальний носій інформації. Гриф секретності кожного матеріального носія секретної інформації повинен відповідати ступеню секретності інформації, яка у ньому міститься, згідно із Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, - "особливої важливості", "цілком таємно" або "таємно". Реквізити кожного матеріального носія секретної інформації складаються із: грифа секретності; номера примірника; статті Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, на підставі якої здійснюється засекречення; найменування посади та підпису особи, яка надала гриф секретності.Якщо реквізити, зазначені у частині другій цієї статті, неможливо нанести безпосередньо на матеріальний носій секретної інформації, вони мають бути зазначені у супровідних документах.

Після закінчення встановлених строків засекречування матеріальних носіїв інформації та у разі підвищення чи зниження визначеного державним експертом з питань таємниць ступеня секретності такої інформації або скасування рішення про віднесення її до державної таємниці керівники державних органів, органів місцевого самоврядування,підприємств,установ,організацій,у яких здійснювалося засекречування матеріальних носіїв інформації, зобов'язані протягом шести місяців забезпечити зміну грифа секретності або розсекречування цих матеріальних носіїв секретної інформації та письмово повідомити про це керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, яким були передані такі матеріальні носії секретної інформації.

4.4. Закон України "Про державну таємницю". Порядок проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею. Режим секретності. Права режимно-секретних відділів.

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право провадити діяльність, пов'язану з державною таємницею, після надання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею. Надання дозволу здійснюється на підставі заявок державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств та результатів спеціальної експертизи щодо наявності умов для провадження діяльності; пов'язаної з державною таємницею. З метою визначення наявності умов для провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, Служба безпеки України може створювати спеціальні експертні комісії, до складу яких включати фахівців державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій за погодженням з їх керівниками. Дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, надається державним органам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям за результатами спеціальної експертизи за умови, що вони:

● відповідно до компетенції, державних завдань, програм, замовлень, договорів (контрактів) беруть участь у діяльності, пов'язаній з державною таємницею;

● мають приміщення для проведення робіт, пов'язаних з державною таємницею, сховища для зберігання засекречених документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, що відповідають вимогам щодо забезпечення секретності зазначених робіт, виключають можливість доступу до них сторонніх осіб, гарантують збереження носіїв секретної інформації;

● додержуються передбачених законодавством вимог режиму секретності робіт та інших заходів, пов'язаних з використанням секретної інформації, порядку допуску осіб до державної таємниці, прийому іноземних громадян, а також порядку здійснення технічного та криптографічного захисту секретної інформації;

● мають режимно-секретний орган, якщо інше не передбачено цим Законом.

Термін дії дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, встановлюється Службою безпеки України і не може перевищувати 5 років. Його тривалість залежить від обсягу робіт (діяльності), що здійснюються державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, ступеня секретності та обсягу пов'язаних з цими роботами (діяльністю) відомостей, що становлять державну таємницю, а також категорії режиму секретності.

Дозвіл на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, може бути скасований або його дія може бути зупинена Службою безпеки України на підставі акта проведеної нею перевірки, висновки якого містять дані про недодержання умов, передбачених цією статтею. За результатами спеціальної експертизи надаються відповідні категорії режиму секретності (перша, друга або третя)

РСО мають право:

а) вимагати від усіх працівників неухильного виконання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці; б) брати участь у розгляді проектів штатних розписів, що стосується РСО, вносити пропозиції щодо структури та чисельності працівників цих органів; в) брати участь у проведенні атестації працівників, що виконують роботи, пов'язані з державною таємницею, а також у розгляді пропозицій щодо виплати в установленому нормативними актами порядку компенсації за роботу в умовах режимних обмежень; г) залучати спеціалістів до здійснення заходів щодо охорони державної таємниці; д) здійснювати перевірки стану й організації роботи з питань захисту державної таємниці і забезпечення режиму секретності е) здійснювати перевірки додержання режиму секретності на робочих місцях працівників, що мають допуск до державної таємниці, вмісту спецсховищ, наявності документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації; є) порушувати перед керівником державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації питання про призначення службових розслідувань за фактами порушень режиму секретності та секретного діловодства, про притягнення осіб до відповідальності згідно з законом

ж) брати участь у службових розслідуваннях; з) вносити пропозиції керівникові про припинення робіт, пов'язаних з державною таємницею, в структурних підрозділах, якщо умови для їх виконання не відповідають вимогам режиму секретності; опечатувати приміщення, де ведуться такі роботи або зберігаються матеріальні носії секретної інформації; и) одержувати від громадян, яким оформляються документи на допуск до державної таємниці, анкетні дані; і) використовувати засоби зв'язку та вести в установленому порядку поштово-телеграфне листування з іншими органами з питань забезпечення режиму секретності; ї) мати печатку з найменуванням РСО, а також інші печатки та штампи установленої форми.