Інвестиційна діяльність характеризує процес обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, направлених на розширення економічного потенціалу підприємства.

Залежно від сфери, в яку спрямовуються інвестиції (вкладення грошових коштів, майнових або інтелектуальних цінностей в матеріальні і нематеріальні активи, фінансові інструменти з метою отримання прибули або соціального ефекту), вони діляться на виробничі і фінансові.

Інвестиційні вкладення припускають, як правило, здійснення інвестиційних проектів. Проект – це програма дій, заходів по практичному здійсненню конкретного, наочного соціально-економічного задуму.

Інвестиційні проекти володіють двома певними ознаками: необхідністю крупних вкладень в проект і наявністю тимчасового лага між вкладеннями і отриманням віддачі від них.

Контролінг інвестиційних проектів має бути направлений на здійснення заходів, які забезпечують раціональне використання інвестиційних ресурсів і забезпечать досягнення підприємством максимального доходу від впровадження в практику інвестиційного проекту. Тому в загальній системі контролінга підприємства контролінг інвестиційного проекту займає основне і першочергове місце.

Основними функціями контролінга інвестиційного проекту є моніторинг, контроль, аналіз результатів на всіх етапах його здійснення – від задумів розробки проекту до впровадження в практику і в процесі його функціонування (експлуатації). Окрім цього забезпечується координація всіх учасників проекту в процесі його здійснення.

Завдання для самостійної роботи:

Завдання 1. Виконати тестові вправи.

1 Згідно методиці UNIDO прийнято виділяти такі три основні фази інвестиційного циклу:

а) зародження, розвиток, занепад;

б) дослідницьку, функціональну, результативну;

в) передінвестиційну, інвестиційну і експлуатаційну.

 

2. Коефіцієнти оцінки платоспроможності проекту відносяться до показників, які характеризують:

а) фінансовий ризик;

б) окупність проекту;

в) фінансовий результат від впровадження проекту.

 

Тема 14. «Поняття сегментів бізнесу та звітність за сегментами»

Питання для самостійного вивчення:

1. Поняття звітних сегментів.

2. Основні положення П(С)БО 29 «Фінансова звітність за сегментами».

Довідковий матеріал.

У зв’язку з тим,що в останні роки розширюється географія компаній, стрімко розвивається диверсифікація виробництва, виникає потреба в інформації за двома принципово новими напрямками бізнесу: за галузевим (господарським) і територіальним (географічним) сегментами бізнесу.

Звітний сегмент – це господарський або географічний сегмент, який визначений підприємством за певними критеріями. Географічний сегмент – це відокремлювана частина діяльності підприємства з виробництва або продажу певного виду продукції у конкретному економічному середовищі. Господарський сегмент - це відокремлювана частина діяльності підприємства з виробництва або продажу певного виду продукції, яка відрізняється від інших видом продукції, способом отримання доходу, характером виробничого процесу, ризиками, категорією покупців.

П(С)БО 29 «Фінансова звітність за сегментами» визначає методологічні засади формування інформації про доходи, витрати, фінансові результати, активи і зобов’язання звітних сегментів та її розкриття у фінансовій звітності.

Завдання для самостійної роботи:

Завдання 1. Виконати тестові вправи.

1. У якій формі звітності згідно з П(С)БО 29 відображається інформація про діяльність звітних сегментів підприємства?

а) Баланс;

б) Звіт про фінансові результати;

в) Звіт про рух грошових коштів;

г) Звіт про власний капітал;

д) Примітки до річної фінансової звітності;

е) Додаток до приміток до річної фінансової звітності.

 

2. Які з перелічених підприємств зобов’язані формувати інформацію щодо діяльності їх звітних сегментів?

а) неприбуткові організації;

б) підприємства, що займають монопольне становище на ринку продукції;

в) бюджетні установи;

г)банки.

 

3. Які з перелічених підприємств не зобов’язані формувати інформацію щодо діяльності їх звітних сегментів?

а) неприбуткові організації;

б) підприємства, що займають монопольне становище на ринку продукції;

в) підприємства, що виробляють продукцію ціни на яку підлягають державному регулюванню;

г)підприємства, що зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність.

 

Тема 15. «Трансфертна ціна та методи її розрахунку»

Питання для самостійного вивчення:

1. Сутність трансфертної ціни та область застосування

2. Методика розрахунку трансфертної ціни.

Довідковий матеріал.

Одним із інструментів оцінки діяльності центрів відповідальності є трансфертне ціноутворення. Трансфертна ціна – це умовна ціна на продукцію (послуги) одного підрозділу, яка передається іншому підрозділу того ж підприємства.

Завдання контролінгу в правильному визначенні трансфертної ціни. Існують три основні методі її визначення:

1) трансферні ціни визначають на основі ринкових;

2) трансфертні ціни в основу яких кладуть собівартість продукції;

3) договірні трансфертні ціни.

Від правильності визначення трансфертної ціни залежить ефективність її застосування.

Завдання для самостійної роботи:

Завдання 1. Виконати тестові вправи.

1. При використанні ринкового методу трансферні ціни визначаються за формулою:

а) змінна собівартість одиниці продукції + маржинальний дохід на одиницю продукції, який втрачається підрозділом у результаті відмови від зовнішніх продажів;

б) 120% повних витрат;

в) 175% змінних витрат;

 

2. Метод визначення трансферної ціни – «собівартість плюс» використовується коли на підприємстві:

а) трансферні ціни визначають на основі ринкових;

б) в основу трансфертних цін кладуть собівартість продукції;

в) використовують договірні трансфертні ціни.

 

3. Договірні трансфертні ціни на проміжні продукти використовують частіше всього за умови, коли:

а) підрозділ, що їх надає займає домінуюче становище на підприємстві;

б) відсутній ринок таких проміжних продуктів;

в) ведеться окремий облік собівартості кожної одиниці проміжного продукту.

МОДУЛЬ ІV.

Механізм реалізації функцій системи контролінгу на підприємстві. Прийняття управлінських рішень в контролінгу.

Тема 16. «Організаційні форми та структури управління підприємством»

Питання для самостійного вивчення:

1 Поняття «ланка управління» та «рівень управління».

2. Елементи організаційної структури управління.

Довідковий матеріал.

Організаційна структура – це конструкція організації, на основі якої здійснюється управління фірмою. Ця конструкція має або формальний або неформальний вираз.

Ланка управління – відокремлений орган (працівник), наділений функціями управління, правами для їх реалізації, встановленою відповідальністю за виконання функцій та використання прав.

Рівень управління – сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. Рівні управління, поєднуючи різні ланки, характеризують послідовність підпорядкування одних ланок іншим зверху донизу і таким чином створюють організаційну структуру управління.

При цьому основними елементами організаційної структури управління є:

- склад та структура функцій управління;

- чисельність працівників для реалізації кожної управлінської функції;

- професійно-кваліфікаційний склад працівників апарату управління;

- склад самостійних структурних підрозділів;

- кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

- інформаційні зв’язки.

Механізм реалізації функцій системи контролінгу на підприємстві залежить від того яке місце займає контролінг в організаційній структурі підприємства.

Завдання для самостійної роботи:

Завдання 1. Назвати основні види організаційних структур та дати їх характеристику. Відповідь оформити у вигляді таблиці у лівій колонці якої вказати тип організаційної структури управління, а в правій основні характеристики даного типу.

Завдання 2. Визначити основні вимоги до організаційної структури управління та дати їх характеристику.