І Ознайомтеся з теоретичними положеннями теми

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об’єктів;

• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;

• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;

• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;

• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;

• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;

• значущість кожного партнера як особистості;

• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

точність у формулюванні думки, не двозначність;

логічність;

стильність;

відповідність між змістом і мовними засобами;

відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

вживання сталих словосполучень;

різноманітність мовних засобів;

нашаблонність у побутові висловлювання;

доречність;

виразність дикції;

відповідність інтонації мовлене вій ситуації

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.

Ділова бесіда - це розмова, в якій бере участь небагато учасників. Мета ділової бесіди - отримання інформації, розв'язання важливих виробни­чих проблем, вирішення певних завдань. Як і будь-яка розмова, це -„будівля, яку зводять спільними зусиллями" (Андре Моруа). Відбува­ється обмін репліками, питаннями і відповідями, думками й оцінками.

Ділова бесіда - це процес спілкування, який охоплює певні психо­логічні елементи соціальної взаємодії, а саме: тривалість мовлення, тривалість зустрічі, темп спілкування, владність, інтимність стосунків, співробітництво і змагання, емоційний тон, мету і предмет зустрічі.

У діловій бесіді є конкретні правила дотримання комунікативної ети­ки. Треба бути уважним і тактовним до співрозмовника, вміти слухати його думку, враховувати погляд і докази, висловлювати свої думки точ­но, логічно, переконливо, стежити за реакцією партнера і відповідно коригувати свої дії, стимулювати зацікавленість розмовою. Успіх ділової бесіди залежить від ступеня готовності до теми розмови, психологічно сприятливої атмосфери, коректної мовної поведінки співрозмовників.

Основні елементи будь-якої ділової бесіди: встановлення місця й часу зустрічі, спосіб вступу в контакт (початок розмови), визначення мети бесіди (проблема, яку треба розв'язати, конкретне завдання), об­мін думками, пропозиціями (оцінка, ухвала), фіксування домовленос­ті і вихід із контакту (підсумки бесіди, взаємні зобов'язання).

Численні поради фахівців з ділової етики, соціоніки, психології сто­суються правильного вибору години, дня тижня, часу для важливої ділової бесіди (найпродуктивніший працездатний період - з 9 до 14 і з 16 до 20 години), вибору місця зустрічі (власний кабінет, кабінет опо­нента, нейтральна територія), тривалості розмови тощо. Важливою і вод­ночас найважчою частиною ділової бесіди є початок. Розмову не варто починати з обговорення погоди. Початок бесіди - це встановлення кон­такту, побудова „мосту" між партнерами. Радять ставити запитання по суті, відповідати спокійно, виявляючи знання справи, аргументувати полеміку. „Ділова бесіда - це мистецтво, а починати потрібно з одягу та ерудиції", - одна з порад. Ось, до при­кладу, перелік того, чого не слід робити під час бесід: не нав'язувати розмови, не втручатися, не дорікати, не робити натяків, не зводити рахунки, не бути надто допитливим, не говорити про зв'язки, не дава­ти порад про здоров'я, не дивитися впритул, не відводити очей убік. Яких саме помилок припускаються найчастіше співрозмовники під час ділової бесіди: виявляють авторитарність; не зважають на погляди ін­ших; ігнорують стан співрозмовника; не враховують мотиви поведін­ки співрозмовника; не виявляють інтересу до проблем співрозмовника; перебивають мовців; говорять, не впевнившись, що їх слухають; гово­рять довго; обмежуються однією пропозицією. О. Корніяка форму­лює правила, які діють у межах комунікативного кодексу ділового спі­лкування (кодексу кооперативності та партнерства), так: правило не­обхідності і достатності інформації, правило якості інформації, правило відповідності темі і правило дотримання стилю. Звичайно, під час ділової бесіди потрібно виявляти вихованість, а це передбачає ввічли­вість, привітність, доброзичливість, тактовність, стриманість, повагу до співрозмовника. Лише тоді ділове спілкування буде діяльно-прак­тичним і успішним.

Спілкування керівника з підлеглим може відбуватися з різних при­чин та в різних ситуаціях:

керівник віддає розпорядження, вказівки, рекомендує, радить;

• керівник отримує зворотну інформацію про виконання завдання;

* керівник дає оцінку завданню, яке виконав підлеглий.

У ситуації „розпорядження" значною мірою вибір форми впливає на виконання. Щоб розпорядження виконували охоче, воно має відпо­відати внутрішнім переконанням підлеглого, тобто:

- зміст розпорядження не суперечить принциповим поглядам під­леглого;

- підлеглий особисто зацікавлений у розв'язанні поставленого пи­тання.

Керівникові варто пам'ятати, що підлеглий легше сприйме його по­зицію за умови позитивного емоційного ставлення до своєї персони. Психологічними прийомами досягнення прихильності підлеглих може бути часте промовляння вголос імені та по батькові співрозмовника. Запам'ятати ім'я допоможе кількаразове повторення його з якогось при­воду, напр.: Дуже приємно це чути, Маріє Іванівно! Якщо колектив для керівника новий, то він змушений вивчати імена підлеглих. Не зайвим буде сказати підлеглому і заслужений комплімент, напр.: Знаю Вас як досвідченого фахівця. Однак не варто акцентувати на комплі­ментарних фразах і після компліменту робити антикомплімент, напр.: Руки в тебе золоті, але язик - ворог твій! Керівник мусить бути тер­плячим та уважним слухачем, цікавитися позаслужбовими захоплення­ми підлеглого і використовувати їх в інтересах виробництва. Ці прийо­ми більше впливають на сферу підсвідомого, ніж на свідомість людини.

Не завжди розмова керівника з підлеглим може бути приємною, наприклад, ситуація „покарання" чи „звільнення". І навіть у цих випад­ках керівникові слід дотримуватися певних етичних правил і норм:

- підготувати емоційний фон для сприйняття негативної чи критич­ної інформації, який має бути самостійним і не пов'язаним із вчинком;

- засудити негідний вчинок (дії) підлеглого і висловити вердикт (оголосити догану, усне попередження тощо);

- закінчити розмову, якщо це можливо, на позитивній ноті, напр.: І надалі прошу мене звільнити від таких неприємних розмов.

Наради стали невід’ємною частиною нашого життя. Їх проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах, організаціях.

Нарази є одним з найефективніших способів обговорення актуальних питань і прийняття рішення у всіх сферах громадського і політичного життя.

Залежно від мети і завдань, які потрібно вирішити, ділові наради поділяються на проблемні, інструктивні та оперативні.

Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних питань. Схема вирішення таких питань містить доповідь, запитання до доповіді, обговорення доповіді, вироблення загального рішення, прийняття голосуванням присутніх.

Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці з метою доведення до працівників загального завдання, передачі розпоряджень, необхідних відомостей по управлінській вертикалі чи горизонталі, залежно від фахового рівня виконавців.

Оперативні наради скликають для отримання інформацій про поточний стан справ за схемою вертикального розпорядку інформації. Особливості оперативних нарад є їх проведення у точно визначені дні й години, що дає змогу учасникам планувати свою діяльність. Позапланові оперативні наради спричиняють неритмічність виконання їх учасниками прямих обов’язків і тому проводяться в надзвичайних ситуаціях.

Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані, досягають визначеної мети і дають можливість зекономити робочий час.

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

1. Звертання.

2. Вітання.

3. Знайомство.

4. Запрошення.

5. Прохання.

6. Вибачення.

7. Згода.

8. Незгода.

9. Скарга.

10. Втішання.

11. Комплімент.

12. Несхваленн.

13. Побажання.

14. Вдячність.

15. Прощання

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто со­ціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотри­мання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культур­ному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:

1. Висока.

2. Нейтральна.

3. Звичайна.

4. Фамільярна.

5. Вульгарна.

Бесіда.

Важливим у роботі керівника, працівника є бесіда. В бесіді сферу спілкування становлять дві особи.

Ділова бесіда (на відміну від побутової) є цілеспрямованою – направлена на вирішення певних завдань, пов’язана з необхідністю робити висновки на основі аналізу отриманої інформації.

Бесіду можна побудувати тільки тоді, коли є взаємопорозуміння між співбесідниками. Успіх бесіди значною мірою залежить від того, наскільки зрозуміло, переконливо і точно партнери висловлюють свої думки, ідеї.

Є два види бесід:

- кадрові;

- проблемні (дисциплінарні).

До кадрових належать співбесіди під час прийому на роботу чи звільнення. Керівник повинен мати план бесіди, дотримуючись якого він може відповісти на запитання.

Проблемні (дисциплінарні) бесіди зумовлені фактами порушення дисципліни на виробництві або відхиленнями від встановлених норм і правил у діяльності організації, підприємства.

Проблемну бесіду можна розглядати і як різновид виробничої наради з конкретних питань трудової діяльності.

Наради.

Проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та установах, управліннях, організаціях.

Наради поділяються на:

- прблемні;

- інструктивні;

- оперативні.

Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних питань.

Інструктивні наради організовують управлінці з метою доведення до працівників загального завдання, передачі розпоряджень.

Оперативні наради скликають для отримання інформації про точний стан справ.

Нараду проводить голова – керівник установи, підрозділу або відповідальна за певний напрям роботи особа. Перед нарадою необхідно потурбуватися про те, щоб:

- у приміщенні було достатньо столів і стільців;

- у разі потреби були дошка, крейда, ганчірка;

- учасникам вчасно роздали друковані матеріали;

- було підготоване наочне приладдя, ТЗН;

- працювали засоби затемнення, освітлення, опалення, вентиляції приміщення;

- засіданню не заважали телефонні дзвінки та випадкові відвідувачі.

Результати та хід наради обов’язково заносять у протокол. Оптимальна кількість учасників наради – 10-12 осіб.

Доповідь – одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Є політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

Схема доповіді:

- представлення доповідача;

- вступ як початок доповіді;

- основний текст;

- висновки.

Доповідач повинен знати:

- тему доповіді;

- склад аудиторії;

- хто ще виступатиме;

- де і коли відбудеться засідання.

Щоб підготуватися доповідати, треба:

1. визначити мету та завдання виступу, коло питань,

2. дібрати допоміжну інформацію,

3. скласти план виступу.

Питання для самоконтролю:

1. Чим ділова бесіда відрізняється від побутової?

2. Види ділових бесід.

3. Роль та значення нарад.

4. Види нарад.

5. Піготовка приміщення до наради.

6. В чому полягає підготовка доповідача до виступу?

 

Завдання:

№1. У формі роздуму розкрийте зміст афоризму «Заговори, щоб я тебе побачив» (слова, приписувані Сократові).

№2. Складіть і запишіть вступ і кінцівку виступу на одну із тем:

1. Яка із сучасних професій мене приваблює.

2. Ким і яким я буду через двадцять років.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери. – Київ, 2001.

2.Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – Київ, 1997.

3.Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – Київ, 1997.

 

 

Тема 2.3.: Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону

ЗНАТИ способи застосування в своїй діяльності правил спілкування;

ВМІТИ спілкуватися по телефону, готувати й проводити ділові зустрічі.

Наразі телефонні переговори - невід‘ємний атрибут роботи співробітника будь-якого рангу, дієвий засіб ділового зв‘язку, завдяки якому підвищується оперативність розв‘язання багатьох невідкладних проблем.

Вміння вести телефонні розмови за етичними нормами є важливою умовою набуття відповідної ділової репутації.

Основою успішного проведення ділової телефонної розмови є: компетентність, тактовність, доброзичливість, володіння прийомами ведення бесіди, прагнення оперативно і плідно вирішувати проблему або надавати допомогу в її вирішенні. Важливо, щоб службова, ділова телефонна розмова велася в спокійному, ввічливому тоні і викликала позитивні емоції.

На думку психологів позитивні емоції тонізують діяльність головного мозку, сприяють чіткому раціональному мисленню, а негативні емоції призводять до порушення логічних зв’язків у мові, аргументації, створюють умови для невірної оцінки того, хто з вами розмовляє. Під час телефонної розмови слід зацікавити співрозмовника. Тут вам допоможе правильне використання методів переконання.

Як це зробити, за допомогою яких засобів? Слід враховувати, що голос, тон, тембр, інтонації уважному співрозмовнику говорять дуже багато. За даними психологів тон, інтонація можуть нести до 40 відсотків інформації, тому слід звернути увагу на подібні “дрібниці” під час телефонної розмови.

Якщо ваш співрозмовник проявляє схильність до суперечок, висловлює в різкій формі несправедливі докори, в його тоні звучить зарозумілість, то наберіться терпіння і не відповідайте йому тим же.

В телефонній розмові бажано не використовувати специфічні, професійні вирази, які можуть бути не зовсім зрозумілими співрозмовнику, намагайтесь не допускати виразів типу: “лади”, “добро”, “давай”, та ін.

Етикет ділової телефонної розмови має в своєму запасі цілий ряд реплік для коригування спілкування.

Наприклад: “Як Ви мене чуєте…?”, “Не могли б Ви повторити…?”, “Вибачте, дуже погано чути…”, “Перепрошую, я не розчув, що Ви сказали…” і т. п. Перш, ніж комусь зателефонувати, згадайте: тривалий вплив телефонних дзвінків негативно позначається на нервовій системі (тому самі намагайтесь знімати з апарату трубку, як тільки почуєте дзвінок). Існують спеціальні вимоги стосовно змісту телефонних розмов. Вони охоплюють як звичайний телефонний етикет, так і особливості ділового адміністрування.

До основних правил, котрих доцільно дотримуватися при телефонному спілкуванні належать такі:

Коли телефонують до вас:

- відповідаючи на телефонний дзвінок, треба відрекомендуватись. Відповідь може бути, наприклад така: “Райдержадміністрація, організаційний відділ. Завідуючий Микола Степаненко. Слухаю вас”;

- за жодних обставин не давати волі негативним емоціям. Якщо у вас поганий настрій, спробуйте взяти себе в руки перш, ніж відповідати на телефонний дзвінок;

- не можна перетворювати телефонну розмову на допит, ставити запитання типу “З ким я розмовляю?” або “Що вам потрібно?”;

- уважно слухайте співрозмовника, ніколи не перебивайте його;

- стежте за своїм тоном та інтонацією, стримуйте вияви нетерплячості та відсутності інтересу до теми розмови;

- прагніть, щоб ваші фрази, по можливості, були короткими. Аналіз телефонних розмов показує, що повторення слів, фраз, зайві паузи займають до 40 відсотків усього часу розмови;

- якщо телефон турбує вас у той час, коли ви зайняті розмовою по іншому телефону, попросіть пробачення у першого співрозмовника за перервану розмову, зніміть трубку та повідомте, що ви зайняті, з’ясуйте в того, хто дзвонить, чи зможе він почекати декілька хвилин чи передзвонити. За винятком надзвичайних випадків, коли не бажано переривати розмову, переносити увагу на іншого співрозмовника, бо цим ви виявите неповагу до першого;

- якщо ви спілкуєтесь з відвідувачем, а в цей час лунає телефонний дзвінок, слід попросити у відвідувача пробачення за перервану розмову, зняти трубку, привітатись, назватися (назвати своє прізвище, посаду, відділ) і повідомити, що ви ведете бесіду з відвідувачем, домовитись про те, щоб перенести розмову на інший, зручний для вас обох час. Якщо розмову з відвідувачем ви будете переривати розмовами по телефону, то справлятимете вигляд невихованої людини. У години прийому відвідувачів або нарад телефон варто вимикати;

- завершуючи телефонну розмову, слід дотримуватись основного правила етикету: першим кладе трубку той, хто зателефонував;
- якщо подзвонили вам, неприпустимо переривати розмову, перш ніж ваш співрозмовник попрощається з вами і ви почуєте гудок відбою. У завершенні розмови має пріоритет також старший за посадою, а в розмові чоловіка з жінкою – жінка;

- якщо ви домовились про телефонну розмову, то обіцянку слід обов’язково виконати;

- якщо під час розмови вас роз’єднали, передзвонює той, хто дзвонив перший;

- якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, варто запитати “Пробачте, з ким я розмовляю?”, “Чи можу я дізнатись, з ким розмовляю?”, “Чи можу я йому передати, хто дзвонив?”;

- будьте ввічливі, якщо хтось помилився номером;

- не ігноруйте телефонні дзвінки, а раптом це потрібний дзвінок. Крім того, той, хто дзвонить буде повторювати спробу зв’язатися з вами знову і знову;

- удома цілком припустимо відповісти на дзвінок словом “алло”. Але для державного службовця, який знаходиться на робочому місці, нейтральне “алло” без уточнення і коментарю говорить про низьку культуру спілкування. “Так “, “слухаю”, і тим більше, неформальне “привіт”, теж не підходить. Правильна форма відповіді: “Організація…, відділ…”;

- якщо телефонний дзвінок лунає в той момент, коли ви говорите по іншому телефону зніміть трубку, повідомте, що ви розмовляєте з іншим абонентом, запитайте у нового співрозмовника, почекає він закінчення першої розмови, чи його більше влаштовує, якщо ви передзвоните йому через якийсь час;

- під час ділової розмови не можна жувати;

- багато людей зазнають утруднення, коли хочуть скоріше, але чемно закінчити розмову. Якщо ви з’ясували з співрозмовником усі питання, з якими він звернувся, можна використати таку фразу: “Отже, ми з’ясували всі питання. Я буду тримати з вами зв’язок. До побачення” чи “Було приємно спілкуватись з вами.

Сподіваюся, ми незабаром зателефонуємо один одному”;

- призупинити багатослівного співрозмовника можна, періодично запитуючи в нього: “Чи є у вас час для продовження розмови?”. Якщо співрозмовник ще не виговорився та “йде по другому колу”, а у вас мало часу, можна скористатися наступними фразами: “Вибачте, що перебиваю вас, але я можу запізнитися на нараду” або “Надзвичайно приємно з вами спілкуватися, але я зобов’язаний телефонувати до іншої установи”.

Для завершення розмови можна також послатися на необхідність завершити до визначеного терміну роботу або прийняти відвідувача, який чекає.

Найважливішим у цій ситуації є делікатність. Слід зробити все, щоб у співрозмовника не залишилося неприємного враження від спілкування з вами. Можна скористуватися наступними порадами:

- якщо ви не можете відразу дати точну відповідь людині, що зателефонувала вам, не бійтеся сказати: “Я зателефоную вам пізніше”. Зберіться з думками, підготуйте необхідні матеріали. Перш ніж телефонувати, перевірте, чи всі документи, записи з іменами і цифрами, що цікавлять абонента, у вас під рукою;

- деяких висловлювань у діловій розмові рекомендується уникати, зокрема: “Я не знаю”, “Ми не зможемо цього зробити”, “Ви повинні…”, “Почекайте секунду, я незабаром повернуся” та ін.

Коли телефонуєте ви:

До телефонної розмови слід готуватися, чітко визначивши для себе мету розмови, запитання, які необхідно поставити, документи та матеріали, потрібні для розмови.

- куди б ви не телефонували, не можна починати розмову з питань “Хто це?” або “Хто говорить?”;

- коли вас з’єднали з абонентом, слід привітатись, назвати своє ім’я та прізвище, місце роботи, посаду. Це зорієнтує співрозмовника та наблизить вас до головної мети цього спілкування. Якщо трубку зняв секретар, то привітавшись і назвавшись, необхідно коротко викласти причину дзвінка. Якщо ви самі це не зробили і вас секретар про це запитає, не ображайтесь, це його обов’язок, до якого треба ставитися з розумінням і повагою. Своє ім’я та прізвище слід вимовляти чітко і повільно.

Пам’ятай-те, що ви телефонуєте у зручний для вас час, тому не варто ображатись, якщо вас попросять передзвонити.

Будь-яка телефонна розмова передбачає ввічливу форму спілкування, привітність та доброзичливість. Ось такі початки фрази вважаються ввічливими: Доброго ранку (дня, вечора)!; Чи можна попросити до телефону…; Чи не могли б ви попросити…; Чи вам не важко попросити… тощо.

В офіційному зверненні по телефону неприпустиме: “Михайленка!” (без привітання, без “будь-ласка” чи “прошу”, без посади або імені та по батькові).

Існує низка ввічливих форм відмови:

- Вам не складно буде зателефонувати ще раз?

- На жаль, його немає. Ви не змогли б зателефонувати через годину?

- Якщо ви налаштовані на довгу телефонну розмову, перш ніж її розпочати, поцікавтесь, чи має ваш співрозмовник достатньо часу, щоб з вами розмовляти або домовтесь про зручний час.

Якщо розмова триває надто довго, то слід перепитати: “Чи є у вас час для продовження розмови?”.