Усне і писемне ділове мовлення

↑

▷ Содержание

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 6Следующая ⇒

▷ Похожие статьи

Усне ділове мовлення, звичайно, поділяється на публічне і приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування). До публічного ділового мовлення належать лекція, доповідь, промова, бесіда.

Доповідь – одна з найпоширеніших форм публічних виступів.

Політична доповідь, як правило, виголошується політичним діячем. Насичена багатим фактичним матеріалом, добре аргументована, цілеспрямована.

Звітна доповідь – це промова, в якій офіційна особа повідомляє уповноваженому зібранню про здійснену колективом роботу, аналізує і оцінює її результати.

Ділова доповідь – це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями, призначена для усного читання. Ділова доповідь завжди містить значний обсяг інформації і розрахована на обізнаних слухачів.

Виступ по доповіді, як правило, короткий (5-15 хвилин) і фрагментарний за своїм характером: виступаючий торкається кількох питань, висвітлених у доповіді, і оформляє це не як єдине ціле, а як набір реплік.

Промова – це агітаційний виступ на мітингах або масових зборах; він охоплює одну значну тему, яка хвилює слухачів.

Мітингова промова має гостро політичний характер, присвячується злободенній, суспільнокорисній і хвилюючій проблемі.

Агітаційна промова має основне завдання – роз’яснити щось, зорієнтувати в чомусь, вона звернена переважно до емоцій, до почуттів і уяви слухачів.

Ювілейна промова, звичайно, присвячується певній даті, ювілеєві підприємства, організації, установи, може бути виголошена і на честь окремої особи, яка має заслуги перед суспільством.

Найважливішою ознакою лекції є науково-теоретична база. У лекції найчастіше йдеться про більш загальні й уже розв’язані проблеми (у ній можуть мати місце елементи академічного характеру, чого немає в доповіді).

Огляд (міжнародний огляд) – це публічний виступ, у якому висвітлюється події на певний – порівняно невеликий – час. Такий виступ має інформаційно-коментаторський характер. Важливим є створення загальної картини того, що є предметом огляду.

Бесіда – типово агітаційний виступ: проводиться з невеликою кількістю учасників і охоплює порівняно незначне коло питань. Той, хто проводить бесіду, просто, стисло викладає основні положення своєї теми, відповідає на запитання, що виникають у слухачів під час бесіди, намагається викликати їх на розмову.

Одним з різновидів приватного ділового мовлення є телефонна розмова. Розмовляючи по телефону, співрозмовники не бачать один одного, тому виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей, вираз обличчя та ін. Телефонна розмова може бути офіційною і неофіційною.

Основні вимоги до мовця, який говорить по телефону, такі:

1) чіткість, чистота артикуляції, правильність дикції;

2) середній за силою голос мовлення;

3) лаконізм висловлення, чіткість, виразність побудови фрази;

4) темп мовлення – середній, тон – спокійний, ввічливий.

Службова розмова складається з таких компонентів: момент встановлення зв’язку, виклад справи, завершення розмови.

1. Момент встановлення зв’язку. Розпочинаючи розмову, треба назвати своє прізвище, ім’я, по батькові, а також сказати, від чийого імені Ви говорите (установа, службова особа та ін.). У відповідь теж називають себе й установу, сторони обов’язково вітаються.

2. Виклад справи слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Лаконізм тут досягається за рахунок детально продуманого переліку головних і другорядних питань, що вимагають короткої і конкретної відповіді. Розмова по телефону не повинна перетворюватись на монолог: викладаючи багатослівне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості частіше робити паузи.

3. Завершення розмови. Ініціатива завершення розмови належить, звичайно, тому, хто телефонує, але якщо співрозмовник значно старший за віком (чи службовим становищем), слід дати можливість закінчити розмову йому. Якщо викликаний до телефону службовець – жінка, то співрозмовник повинен зачекати, щоб розмову закінчила вона.

При розмові про третю особу її слід називати на ім’я та по батькові або на прізвище (говорити весь час лише “він” – не ввічливо).

Не слід зловживати формулою “вас турбує такий-то”.

Приватні розмови мають особливі загальномовні та етичні норми, застосування яких залежить і від знання етикетних правил, і від мовленнєвої вправності.

Слід вдало підбирати час дзвінка, зателефонувавши, відрекомендуватися, особливо тоді, коли слухавку взяла не та людина, до якої ви телефонуєте, не зловживати часом співбесідника, не бути багатослівним та ін.

Основним видом писемного ділового мовлення є документ.

Текст документа повинен бути достовірним, точним, повним, стислим, переконливим.

При підготовці тексту документа рекомендовано дотримуватись таких правил:

1. Замінювати складні речення простими, що сприяє прискореному сприй

2. манню тексту документа.

3. Уживати стійкі (трафаретні, стандартизовані) словосполучення (відповідно до Вашого прохання, згідно з рішенням комісії, відчувати гостру необхідність).

4. Уживати прямий порядок слів у реченні (підмет передує присудку, означення мають передувати означуваним словам, вставні слова краще ставити на початку речення).

5. Об’єктивно викладати думку.

6. Не вживати емоційної, експресивної лексики.

7. Використовувати мовні конструкції наказового характеру – наказую (у наказі), пропоную (у вказівках).

8. Писемне ділове мовлення повинно відповідати нормам сучасної літературної мови, недопустимим є калькування, змішування мов, уникання стильового дисонансу (розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів).

9. Лаконічно виражати думку.

10.Вживати пасивні конструкції (обговорюється питання, визначаються розміри, встановлюються терміни і т.ін.).

11.Вживати специфічні підсумкові конструкції: коротко кажучи, одне слово, як зазначалося вище.

Питання для самоконтролю:

1. Чим відрізняється писемна мова від усної?

2. Види і жанри усного ділового мовлення.

3. Публічний виступ як форма пропаганди медичних знань. Виступ під час наради, консиліуму.

4. Оформлення доповіді.

5. Засоби активізації уваги слухачів під час виступу.

6. Культура сприймання публічного виступу.

7. Для чого медикові потрібні знання з усного ділового мовлення?

8. Як треба користуватися конспектом для фіксації змісту виступу?