Українська мова як національна літературна мова

Марія Брус

УКРАЇНСЬКЕ

ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ

Навчальний посібник

для студентів економічних спеціальностей

Івано-Франківськ

Тіповіт

Брус М. П. Українське ділове мовлення: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей. – Івано-Франківськ: Тіповіт,
2004. – 230 с.

 

 

Навчальний посібник є теоретично-практичним курсом з українського ділового мовлення. У ньому вміщено матеріал з культури писемного й усного ділового мовлення, відображено основні норми сучасної української мови, правила написання й оформлення документації, подано практичні завдання, приклади документів, словник економічних термінів, що сприятиме виробленню навичок самостійного грамотного укладання документів.

Для осіб, які здобувають економічну спеціальність, працюють у галузі економіки чи вивчають економіку (викладачів, студентів, економістів, ділових людей різних сфер суспільного життя).

 

 

Відповідальний редактор

Ґрещук Василь Васильович, доктор філологічних наук, професор

 

Рецензенти

Полюга Левко Михайлович, доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу української мови Інституту українознавства імені І.Крип’якевича НАН України

Скаб Мар’ян Степанович, доктор філологічних наук, завідувач кафедри історії та культури української мови Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича

Пахомов Володимир Миколайович, кандидат філологічних наук, доцент кафедри документознавства та інформаційної діяльності Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу

 

ISBN

 

© Марія Брус

ПЕРЕДМОВА

У процесі економічного розвитку України, що відбувається в час переходу від адміністративно-командної форми управління до ринкової економіки і характеризується докорінними змінами економічного базису та його надбудови, утворенням підприємств з різними формами власності, проведенням зовнішньоекономічної діяльності та інтеграції у структури світової спільності, формується новий тип економічного мислення, економічних відносин. Перебудова структури економічного мислення, економічних взаємин вимагає володіння сучасною, систематизованою, конкретною економічною інформацією.

Сьогодні економічний розвиток України значною мірою залежить від нагромадження знань, досвіду, досягнень та їх обміну, що здійснюється в діловому спілкуванні. Процес комунікації забезпечує встановлення внутрішньоекономічних і зовнішньоекономічних зв’язків, налагодження ділових партнерських стосунків, вирішення важливих економічних проблем, підвищення ефективності управління, підтримання доброзичливих товариських взаємин. Успішність його залежить від культури спілкування – дотримання моральних та комунікативних установок, знання з етики та психології, вміння застосовувати їх на практиці. Основою культури ділового спілкування є культура ділового мовлення – володіння мистецтвом усного і писемного ділового висловлювання.

У посібнику викладено науково-теоретичний матеріал з культури української мови, писемного й усного ділового мовлення, визначено орфоепічні, акцентуаційні, лексичні, морфологічні, синтаксичні, правописні, пунктуаційні, стилістичні мовні норми. Розкрито особливості ведення документації, подано відомості про документи і їх приклади. Підготовлено практичні завдання з використанням економічної термінології, поданої у кінці книжки.

Навчальний посібник може використовуватися для вивчення культури ділового мовлення, правил документування, для набуття практичних навичок у діловому усному й писемному мовленні.

ВСТУП

Поняття мови і мовлення

Мова – це суспільне явище, засіб формування, становлення особистості, пізнання й освоєння світу, засіб спілкування між людьми, передання і набуття досвіду. За тлумачним словником української мови мова – “сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок” [111, IV, 768].

Як суспільне явище мова виконує комунікативну функцію (спілкування) і мислетворчу (формування і формулювання думок), що є основними, загальними функціями мови. З комунікативною пов’язані такі функції: контактоустановлювальна (налагодження контакту), номінативна (позначення речей), емотивна (вираження почуттів, емоцій), експресивна (самовираження), естетична (вираження смаків, уподобань), волюнтативна (волевиявлення), прагматична (вираження ставлення мовця до висловленого), метамовна (використання мови для опису спеціальної наукової мови). З мислетворчою пов’язані функції: пізнавальна (пізнання світу), акумулятивна (нагромадження знань про світ), культуроносна (засвоєння культури свого народу), ідентифікаційна (усвідомлення своєї належності до певної спільності). Функції тісно пов’язані, відсутність чи неповнота використання якоїсь згубно впливає на мову в цілому.

Мова є загальним, абстрактним поняттям. Вона реалізується у мовленні, без якого стає мертвою. Мовлення – це “спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність” [111, IV, 770]. Мовлення має індивідуальний характер, залежить від віку, статі мовця, його виховання, освіти, становища у суспільстві, темпераменту, стану здоров’я та інших ознак, властивих конкретній людині.

У мові переважає системність, упорядкованість, без чого не можна було б ні засвоїти її, ні користуватися нею. У мовленні можливі різні випадковості, помилки, відхилення. Але будь-які зміни, новації спочатку виникають у мовленні, а потім потрапляють або не потрапляють у мову, тобто з окремого факту стають або не стають явищем соціальним.

Українська мова як національна літературна мова

Українська мова є національною мовою. Як мова корінного населення – українців вона проголошена державною в Україні.

Національна мова – це “засіб спілкування нації та засіб її самоідентифікації серед інших націй” [28, 90]. Вона є історичною категорією, пов’язана зі становленням та розвитком нації. Національна мова складається з літературної мови і нелітературних форм спілкування (просторіччя, жаргони, діалекти та інше).

Літературна мова – вища форма національної мови, яка відзначається унормованістю, відшліфованістю, уніфікованістю, стандартизованістю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Обслуговує різні сфери суспільного життя людей (державні, громадські, політичні установи, науку, пресу, телебачення, освіту, театр, кіно, художню літературу, побут людей, ділове спілкування) [118, 37-38].

Літературна мова існує у двох формах: усній і писемній. Усна форма характеризується використанням здебільшого простих за структурою речень, невеликим обсягом лексики, меншим дотриманням норм, невідтворюваністю, розрахованістю на слухове сприйняття, застосуванням міміки, жестів, інтонації, а писемна – складним синтаксисом, більш відшліфованим стилем, чіткішою диференціацією за сферами спілкування, вживанням інтернаціоналізмів, термінів, абстрактної лексики, нормативністю, монологічністю, розрахованістю на зорове сприйняття, відтворюваністю, фіксацією матеріалу у просторі і часі, здатністю трансформуватися в усну мову.

 

Культура мовлення, її ознаки.

Мовна норма і варіантність

Культура мовлення – це володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формах мовлення, вміння користуватися мовностилістичними засобами і прийомами відповідно до умов і цілей спілкування [38, 5-6].

Ознаками культури мовлення є правильність (дотримання у конкретну історичну епоху діючих правил, за допомогою яких створені норми), точність (відповідність вживаних слів їх мовним значенням), логічність (володіння прийомами розумової діяльності, знання законів логіки), змістовність (вміння продумувати тему й основну думку висловлювання, розкривати тему повністю), послідовність (вміння говорити зв’язно, логічно, не перестрибувати з одного на інше), доречність (вибір мовних засобів відповідно до змісту та характеру повідомлення), виразність (добір мовних засобів, які викликають діяльність уяви), образність (вміння добирати висловлювання для емоційного впливу на слухачів), чистота (використання тільки літературних мовних засобів), багатство (вираження думки, певного граматичного значення різними способами і засобами) та інші.

Невід’ємною ознакою культури мовлення є нормативність. Норма – це “сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі” [89, 19]. Норма тісно пов’язана з поняттям правила. Однак норма – це не сукупність правил: правила відображають у свідомості реальні мовні норми [4, 67]. Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, лексики, морфології, синтаксису, орфографії, пунктуації, словотвору, стилістики

Норми не становлять абсолютно однакових сукупностей ознак, властивих функціонуванню одиниць відповідних мовних рівнів. Характерною для літературної мови є варіантність норм. Варіантність – це “здатність мовних одиниць різними формами передавати той самий зміст” [28, 27]. Наприклад, на морфологічному рівні: буду писати і писатиму, вищий і більш високий.

 

Стильова диференціація мови

Функціональна підсистема мови, закріплена за певною сферою спілкування, називається стилем. Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, вибір яких зумовлений змістом, метою та характером висловлювання [89, 6].

Основними стилями сучасної української літературної мови є науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий і розмовний [89, 6-18]. Деякі мовознавці виділяють ще й інші стилі, напр., епістолярний, конфесійний [114, 287-291, 295-302; 36, 25-26]. Кожний стиль має сферу поширення, функціональне призначення, систему мовних засобів, стилістичні норми, що оберігають її і роблять досить стійким стилем.

Науковий стиль – це стиль наукових праць, теорій тощо. Він призначений для того, щоб повідомляти про результати наукових досліджень, доводити теорії, обґрунтовувати гіпотези, роз’яснювати явища, систематизувати знання. Сферою його поширення є наука, навчання, освіта, техніка.

Науковий стиль має такі різновиди: власне науковий (монографія, наукова стаття, доповідь, повідомлення, тези), науково-популярний (наукова література, представлена у нефахових виданнях), науково-навчальний (підручники, посібники та інша література для навчальних закладів), науково-публіцистичний (література, яка висвітлює наукові проблеми з погляду публіциста), виробничо-технічний (література, яка обслуговує різні сфери господарства і виробництва).

Публіцистичний стиль – це стиль обговорення суспільних явищ, актуальних суспільно-політичних проблем. Він використовується для обстоювання та пропаганди важливих суспільно-політичних питань, активного впливу на слухачів, спонукання їх до діяльності. Сферою поширення цього стилю є громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Різновидами публіцистичного стилю є стиль засобів масової інформації (газети, журнали, листівки, репортажі, інтерв’ю тощо), художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, політичні доповіді тощо), науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії), есе (короткі нариси вишуканої форми).

Офіційно-діловий стиль – це стиль ділового спілкування. Він регулює ділові стосунки людей у державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавстві, адміністративно-господарській діяльності та обслуговує громадські потреби людей у типових ситуаціях.

До різновидів цього стилю належить: адміністративно-канцелярський (автобіографія, характеристика, доручення, розписка тощо), законодавчий (указ, статут, постанова, конституція тощо), дипломатичний (міжнародна угода, звернення, договір, ультиматум тощо), юридичний (акт, позовна заява, запит, протокол тощо).

Художній стиль – це стиль художньої літератури, що відображає усе багатство національної мови і використовується для різнобічного впливу на думки й почуття людей за допомогою художніх образів, для формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків. Сферою поширення цього стилю є мистецтво, творча діяльність, література, культура, освіта.

Художній стиль поділяється на такі різновиди: епічний (роман, повість, оповідання, новела тощо), ліричний (поема, гімн, елегія, епіграма тощо), драматичний (трагедія, комедія, водевіль тощо), комбінований (ліро-епічний твір, драма-феєрія тощо).

Розмовний стиль – це стиль усного мовлення. Основне його призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, обміну думками, судженнями, інформацією. Цей стиль застосовується у повсякденному спілкуванні в побуті, сімї, на виробництві.

Різновидами розмовного стилю є розмовно-побутовий і розмовно-офіційний, а типовими формами мовлення виступають діалоги і полілоги.

 

Рекомендована література

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990. – С. 5-139.

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К., 1999. – С. 5-24.

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 5-29.

Ділова українська мова / За ред. О.Д.Горбула. – К, 2002. – С. 7-13.

Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 9-66.

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 98-172.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 5-9.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000. – С. 5-18.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 174-180.

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 7-40; Стилістика. – 1973. – С. 561-582.

Сучасні ділові папери / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К., 2001. – С. 13-64.

Шевчук С.В. Ділове мовлення. – К., 2003. – С. 8-39.

Завдання

1. Розкрити зв’язок між поняттями мови і мовлення.

2. Яка форма загальнонародної мови є основою спілкування?

3. Визначити місце української мови серед споріднених мов.

4. Як досягти високого рівня культури мовлення?

5. Пояснити зв’язок між мовною нормою і варіантністю.

6. Навести приклади різностильових текстів.

7. Охарактеризувати офіційно-діловий стиль.

8. Дібрати тексти, написані офіційно-діловим стилем.

 

ПИСЕМНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ

Мова ділових паперів

Документам властива строга фонетична організація висловлювання, свідоме уникнення незграбності у поєднанні звуків, напр.: в основному, а не у основному; зі студентами, а не з студентами.

На лексичному рівні в документах функціонують стилістично нейтральні, абстрактні і конкретні слова, терміни, напр.: гарантія, альтернатива, держава, консенсус, аудієнція, пролонгація; пароніми, рідше синоніми, антоніми, напр.: поверховий, поверхневий; генеральний, головний, основний; відправник, одержувач. Часто у ділових паперах вживаються слова, у написанні яких можуть траплятися помилки, напр.: численний, захід, зіставляти, наступний, а не багаточисельний, міроприємство, співставляти, слідуючий.

Документи широко послуговуються усталеними суспільно-політичними та адміністративно-канцелярськими виразами, стандартними формулами, напр.: взяти участь, регламентація дій, відповідно до плану, згідно з інструкцією. Для них характерна специфічна фразеологія, напр.: поставити до відома, взяти до уваги. Стійкість лексичного складу фразеологізмів не дозволяє їх змінювати, напр.: вносити вклад у банк, але робити внесок у культуру.

До морфологічних особливостей документів належить вживання слів на зразок автор, діяч, журналіст, професор, керівник, які є основними назвами посад, професій, звань, статусу осіб чоловічої і жіночої статі. Високою частотою у ділових паперах відзначаються віддієслівні іменники, безособові і наказові форми дієслів, напр.: виконання, рішення, розподіл, обмін, розглянуто, обговоріть.

Для ділового мовлення характерні розповідні речення з прямим порядком розміщення членів речення. Значною мірою у реченнях представлені дієслівні звороти, інфінітивні структури, конструкції з дієсловом у формі наказового способу, напр.: враховуючи висловлені думки, винести на обговорення, пропоную затвердити. Перевага надається простим реченням, рідше використовуються складні речення, напр.: Золото – дорогоцінний метал, який протягом багатьох віків виконував роль грошового товару. Сьогодні через об’єктивні причини золото перестало виконувати основні функції грошей. Відбувається його демонетизація.

Рекомендована література

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів, 1990. – С. 5-139.

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К., 1999. – С. 5-24.

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 5-29.

Ділова українська мова / За ред. О.Д.Горбула. – К, 2002. – С. 7-13.

Зубенко Л.Г., Нємцов В.Д., Чупріна М.О. Ділові папери в менеджм. – К., 2002. – С. 7-55.

Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 9-66.

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 98-172.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 5-9.

Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О., Баган М.П. Складання ділов. паперів. – К., 2002. – С.5-9.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000. – С. 5-18.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 174-180.

Сучасні ділові папери / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К., 2001. – С. 13-64.

Шевчук С.В. Ділове мовлення. – К., 2003. – С. 8-39.

Завдання

1. У чому полягає специфічність писемного ділового мовлення?

2. Охарактеризувати поняття документа.

3. Встановити критерії класифікації документів.

4. Визначити правила складання та оформлення документів.

5. Що таке реквізити, які основні реквізити документів?

6. Які вимоги ставляться до мови ділових паперів?

7. Навести приклади документів, визначити їх структурні і мовні ознаки.

Рекомендована література

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 29-35.

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 216-222.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 13-18.

Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О., Баган М.П. Складання ділов. паперів. – К., 2002. – С.5-9.

Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль, 2000. – С. 20-24.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 34-36.

Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 2002. – С. 77-80.

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 370-401.

Завдання

1. Визначити особливості правопису і вимови слів, записавши їх відповідно до норм української орфографії:

ас...гнації, бізн...смен, д...позит, д...фіцит, інд...катор, інт...грація, інт...нсивність, конц...нтрація, кооп...рація, кр...д...тування, марк...т...нг, м...трополія, мен...джм....нт, пр...ват...зація, р...квізиція, р...форма, с...рт...фікат, с...нд...кат, сп...куляція, ферм...р, інв...нтар...зація.

2. Вставити необхідні літери, пояснити вимову і правопис слів:

...рошовитий,...алузевий,...ендлювати,...лобалізація,...олодомор,...енеральний,...рунтування,...арантійний,...убернатор,...осподарювання,...рант,...рюндерство,...оризонтальний,...атунок,...аздування,...речність,...удзиковий,...рунтовний,...ромадянин,...оспрозрахунковість,...остинний.

3. Написати слова відповідно до норм української орфографії, зіставити їх вимову і правопис:

закри(т,тт)я, зберіга(н,нн)я, бе(с,сс)а, безла(д,дд)я, звільне(н,нн)я, безклопі(т,тт)я, благополу(ч,чч)я, довкі(л,лл)я, безтор(ж,жж)я, і(н,нн)овації, рецепі(с,сс)а, безробі(т,тт)я, безси(л,лл)я, валютува(н,нн)я, безстра(ш,шш)я, зобов’яза(н,нн)я, галу(з,зз)я, великото(н,нн)ажний.

4. Порівняти звучання і написання слів, вставивши відповідні літери (з або с):

Бе...готівковий, ро...кид, бе...коштовний, ро...поділ часу, бе...патентний, ро...сіювання, бе... потреби, ро...ширення капіталу, бе...процентний, ремі..., бе...товарність, ро...цінка, бе... черги, конфі...кація, бе...платно, чере...мірний,...класти,...колений, небе...печний, ро...писка,...творити,...долати,...користати.

5. Пояснити правопис і вимову слів. Якими специфічними особливостями щодо вимови вони характеризуються?:

ві...чуження, демпін..., бли...чий, холдин…, пі...приємництво, о...крадання, брокера..., кля...ьба, ві...крита економіка, ста...фляція, дивіден..., о...слуговування, хо…ьба, фіксин..., ві...ходи виробництва, курта…, на...прибуток, клірин..., про…ьба, о...тимальний тариф, су...сидія, о...тяження, факторин..., обі... грошей, франчайзин…, боро…ьба.

Рекомендована література

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 222-233.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 13-18, 30-33.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 6-21.

Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К., 2002. – С. 70-76.

Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 358-369.

Завдання

1. Поставити наголос у словах:

заплачений, інофірмовий, кредиторський, маркетинговий, оптовий, центнер, маржа, експерт, дебітор, поміщицький, акцесорний, банківник, безприбутковий, бізнесовий, випробування, підтвердити, відкупник, виробність, запродажний, коносамент, надбання, випродування, вкладний, господарчий.

2. Визначити основний і побічний наголоси у складних словах:

госпрозрахунок, держбюджет, євроринок, енергопромисловий, векселедержатель, дрібнотоварний, прайс-тейкер, грошолюбство, платоспроможність, самооподаткування, капіталовкладення, товарообіг, агроекономічний, високоприбутковий, валютно-фінансовий, заготівельно-закупівельний, слаборозвинений.

3. Записати слова і пояснити їх наголошування:

договір, мабуть, позов, також, дільце, догадка, надання, доповідач, накотом, доглядач, нарівні, доручний, натхнутий, досяжний, завсіди, надвечір, загоновий, нарисовий, задруга, заказник, нетривний, заклейка, заплачка, натроє, запродати, заставка, невидимість, звихрити, людський, наданий.

4. Розставити наголос у словах з урахуванням їх значень:

господарський (від господар) – господарський (від господарство), дозвільний (бездіяльний) – дозвільний (який дозволяє), заставний (від застава – охоронна варта) – заставний (який видається у заставу), кредит (прибуток, рахунок) – кредит (позика), націнка (збільшування ціни) – націнка (сума), закупка (куплене) – закупка (закупівля).

5. Перекласти російські слова українською мовою і поставити у них наголос:

выражение, выселение, звонит, вчера, сгоряча, имя, малый, новый, одиннадцать, перепись, показ, разрознить, приятель, резкий, разгон, рукопись, середина, старый, успех, четырнадцать, шестой, засов, засуха, кремень, озимь, прирост, уроженец, одежда, помощь, мышление, роспоряжение, финансирование.

Рекомендована література

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі україн. мови. – К., 1999. –
С. 52-55, 63-66, 74-76.

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 36-65.

Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 63-66.

Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992. – С. 87-96.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 18-22,
28-29, 61-63, 71-72.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 149-154.

Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1973; Стилістика. – 1973. – С. 55-210.

Сучасні ділові папери / С.В.Глущик, О.В.Дияк, С.В.Шевчук. – К., 2001. – С. 202-227.

 

Завдання

1. Дібрати до іншомовних слів українські відповідники:

авторитет, аргумент, апеляція, анархія, брокер, генеральний, дефект, домінувати, ексклюзивний, експеримент, ідентичний, інцидент, фіксація, компенсація, лімітувати, превентивний, прерогатива, реалізація, репродукувати, симптом, стимул, спонсор, лаконічний, екстраординарність, шеф.

2. Пояснити відмінність у значенні паронімів:

жират – жирант, трасат – трасант, ліцензіар – ліцензіат, авізний – авізований, гривна – гривня, економний – економський – економічний, за́куп – за́купка, монополістський – монополістичний, абонент – абонемент, корисний – корисливий, покажчик – показник, особовий – особистий, адресат – адресант.

3. Згрупувати слова у синонімічні ряди:

акція, власність, адміністрація, економія, конкуренція, керівництво, операція, криза, відвідувач, майно, дія, начальство, злам, апарат, замовець, вартісний, управління, суперництво, загострення, уряд, ощадність, крах, скарб, цінний, статок, ощадливість, коштовний, покупець, змагання, банкрутство, дорогий.

4. Утворити антонімічні пари зі слів:

купівля, реекспорт, дорогий, прогрес, одержувач, багатство, колективний, макроекономіка, девальвація, кредит, працелюбний, регрес, дефляція, бідність, імпорт, дешевий, індивідуальний, мікроекономіка, ревальвація, лінивий, інфляція, реімпорт, продаж, відправник, експорт, дебет.

 

5. Виправити неправильно вжиті слова, словосполучення:

пошлина, сітка підприємств, довіреність, розпис завірено, переучот, явочний лист, получка, накладна плата, бувший, рощотна відомість, казначейство, пояснююча записка, слідуючий, важні дані, прийомна, оточуюче середовище, комерческий, доля витрат, покупатель, координуючий центр.

6. Пояснити вживання слів:

Працівник чи робітник фірми? Банк відкрито чи відчинено? Завод працює круглу чи цілу добу? Вести засідання далі чи дальше? Висновок витікає, випливає чи слідує? Ставлення чи відношення до бюджету? Ставити чи класти в банк? Нагромадження чи акумулювання капіталу? Другорядний, вторинний чи побічний ринок? Особистий чи особовий дохід? Приватне, власне, особисте чи осібне підприємство? Міжнародна торгівля, торг, торгування, крамарство, торговиця чи купецтво? Авансовий чи завдатковий звіт?

 

Поняття морфологічних норм

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями
-а(я), -о, нульовим в чол.р., - а(я), нульовим вжін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями - и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному відмінку – учителю й учителеві.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.

Рекомендована література

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі україн. мови. – К., 1999. –
С. 89-94, 106-108.

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 66-101.

Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 175-218.

Культура української мови / За ред. В.М.Русанівського. – К., 1990. – 175-182 с.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 37-40, 47-49, 76-80, 86-93, 100-101, 117-123.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 47-132.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 5-236; Стилістика. – 1973. – С. 244-285.

Завдання

1. Визначити рід іменників:

банко, екю, авіста, інкасо, Мінфін, квота, локо, сконто, франко, протока Ла-Манш, апріорі, ЄЕС, консолі, сальдо, ембарго, маестро, мадам, туш, путь, роботяга, фальш, гора Кіліманджаро, місто Лос-Анджелес, імпресаріо, Республіка Перу, протеже, авуари, ступінь, шасі, Сибір, аташе, рефері, Юнеско, денді, реноме, ЗУНР.

2. Утворити, якщо можна, співвідносні форми числа іменників:

потреба, вакансії, бум, виграш, позика, аукціони, інвалюта, пенсія, витрати, перебудова, капіталостворення, запаси, залишок, інвестиції, винагороди, послуги, ваги, праця, перерозподіл, комісійні, допомога, банкноти, внески, мито, борг, попит, ринок, активи, готівка, блага, ін’єкції, аліменти, споживання.

3. Записати іменники у Р.в. однини з відповідними закінченнями:

депозитарій, векселедавець, виторг, книготорг, лізинг, акселератор, депорт, ярмарок, податок, долар, бартер, індекс, ваучер, акціонер, кошторис, дилер, ажур, базис, ажіотаж, бізнес, оклад, бойкот, акциз, баланс, ліміт, лот, багаж, ордер, патент, брак, оферт, фонд, штраф, ярлик, грант, дохід, запас, обмін, купон.

4. Провідміняти прізвища, імена, по батькові:

Гончаренко Наталія Володимирівна, Ковальчук Валерій Юрійович, Петренко Григорій Ілліч, Фернюк Світлана Тимофіївна, Іванова Катерина Зіновіївна, Сидорак Анастасія Миколаївна, Польських Галина Дмитрівна, Данилюк Василь Михайлович, Кастро Вероніка Едуардівна, Бойченко Назар Ярославович.

5. Утворити, якщо можна, ступені порівняння прикметників:

багатий, гарантійний, вигідний, прийнятний, темнуватий, потрібний, валютний, активний, податковий, менеджерський, суворий, чіткий, легкий, нейтральний, відповідальний, заможний, лояльний, корисний, економний, легальний, малоприбутковий, оптимальний, виробничий, закупівельний, стабільний.

 

І незмінних частин мови

Дієслово має такі форми: інфінітив (неозначена форма) (фінансувати, ліцензувати), форми дійсного, умовного і наказового способів (реалізуємо, реалізували б, реалізуйте), дієприкметник (постачальний, вкладний), дієприслівник (укладаючи, пропонуючи), безособові форми на –но, -то (погоджено, домовлено). Дієслівні форми утворюються від основи інфінітива або від основи теперішного часу.

Усі дієслівні форми мають вид (доконаний чи недоконаний), є перехідними або неперехідними. Окремим дієслівним формам характерні спосіб, час, стан, особа, число, рід, значення перехідності / неперехідності, зворотності / незворотності.

До використання дієслів у документах ставляться такі вимоги: вживати тільки книжні слова та їх форми; уникати умовного способу; наказовий спосіб дієслів вживати відповідно до умов спілкування та норм мовного етикету; використовувати переважно неозначену форму дієслова; віддавати перевагу активним конструкціям над пасивними або безособовим; часто вживати дієприкметники і дієприслівники; надавати перевагу складеним формам дієслів недоконаного виду в майбутньому часі; форми 2-ї особи одн., 1-ї та 2-ї особи мн. або додаткові слова вживати замість форми давайте, напр.: проголосуймо, а не давайте проголосуємо.

Прислівник є самостійною, але незмінною частиною мови. Як і прикметники, прислівники утворюють ступені порівняння, тобто прості й складені форми вищого й найвищого ступенів, напр.: вірно – вірніше, більш вірно, найвірніше, найбільш вірно.

Незмінними є ще службові частини мови сполучник, частка, прийменник. Сполучник служить для поєднання членів речення та частин у складному реченні, напр.: а, і, однак, зате, проте. Частка надає окремим словам і реченням певних смислових, емоційних відтінків або служить засобом творення слів, форм слів, напр.: не, ні, то, так, чи. Прийменник уточнює граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами в реченні, напр.: в, за, при, від, через. У діловому стилі вживаються усі незмінні частини мови.

Рекомендована література

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К., 1999. – С. 123-126, 134-135, 145-146.

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 102-124.

Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 218-290.

Культура української мови / За ред. В.М.Русанівського. – К., 1990. – С.175-182.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 138-139, 145-146, 151-153, 159-160, 167-173, 179-186, 190-191, 201-202, 208-209.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 47-132.

Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1969. – С. 237-524; Стилістика. – 1973. – С. 244-285.

Завдання

1. Провідміняти числівники:

шість, чотирнадцять, вісімдесят, дев’яносто, п’ятсот, двадцять один, чотириста тридцять сім, шістсот одинадцять, дві тисячі сто п’ятдесят дев’ять, п’ять тисяч вісімсот шістдесят два, сорок перший, кільканадцять, двохсотмільйонний, чотири п’ятих, дев’ять цілих одна третя, нуль цілих сімдесят три сотих, обидва, двопроцентний, двадцятитонний.

2. Записати цифри словами, узгодивши їх з іменниками:

19 (опонент, конкурент, суперник), 125 (керівник, начальник, шеф), 437 (угода, домовленість, контракт), 86 (доповідь, виступ, повідомлення), 1090 (адресат, одержувач, відборець), 100000 (гривня, євро, марка), 0,5 (рік, тиждень, століття), 0,25 (хвилина, година, доба), 47-й(а,е) (випуск, видання, програма), 1/3 (склянка, бідон, машина), 8,5 (метр, кілограм, гектар).

3. Перекласти числівники українською мовою:

ноль целых три десятых, одна шестая, восемнадцать, девятьсот, миллион, полтораста, миллиард, пятеро, четыре, седьмой, оба, триста восемьдесят шесть, обе, две третих, семьдесят, сто сорок три, половина, двести шестьдесят пятий, полтора, пол, треть, сколько, семь тисяч четириста девяносто восемь, двутисячний.

4. Виправити неправильно вжиті форми числівників:

стами, двохстами сорока трьома, триста двадцяти сімох, пятьмастами сорок одним, девятистами двадцятьома пятьома, сімомастами тридцятьома девятьма, сто сорок одним, шістдесят сімох, восьмистами трьома, шестистами девяносто трьома, восьмистами пятдесятьма сімома, вісьмохсот тринадцятьох, семидесятилітній.

5. Утворити від інфінітивних основ усі можливі дієслівні форми:

звертатися, погоджувати, обмежувати, виконувати, здійснювати, втілювати, проводити, відтворювати, завіряти, закріплювати, підтверджувати, управляти, відшкодовувати, покривати, запевняти, гарантувати, інформувати, передбачати, переконувати, пропонувати, узгоджувати, наказувати, затверджувати.

Рекомендована література

Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К., 1999. – С. 157-162, 170-176.

Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови. – К., 2002. – С. 132-147.

Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х., 2002. – С. 319-324.

Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 2000. – С. 209,
212-213, 225-226.

Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К., 1999. – С. 82-83, 89-90.

Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. – К., 1972; Стилістика. – 1973. – С. 339-464.

Завдання

1. Виправити, якщо потрібно, синтаксичні конструкції:

по б ажанню, по відомостях, відповідно меті, по вказівці, на доказ, завідуючий відділом, згідно наказу, по дорученню, багатий фактами, під редакцією, в захист, у двох словах, без усякого сумніву, скористатися з пропозиції, заслуговувати уваги, з участю, вважати можливим, дійти до взаєморозуміння, у відміну, по вині.

2. Перекласти словосполучення з російської мови на українську:

арендные отношения, безналичный расчет, бесполезный труд, по поручению, внешнеторговая организация, по заказу, в