Типи управлінських рішень та вимоги до їх прийняття

Необхідність прийняття управлінського рішення зу­мовлена або зовнішніми обставинами (припис вищої ор­ганізації, регулювання відносин з підприємствами та організаціями), або внутрішніми (стратегічні цілі орга­нізації, відхилення від заданих параметрів виробниц­тва, виникнення вузьких місць, виявлення резервів, по­рушення трудової дисципліни, заохочення працівників тощо), у кожній організації приймається велика кіль­кість найрізноманітніших рішень, які в менеджменті класифікують за різними ознаками:

1. За функціональним призначенням:

- планові — стосуються планування діяльності ор­ганізації та її підрозділів;

- організаційні — структурують відносини в орга­нізації; визначають повноваження та відповідальність працівників, коло їх обов'язків; використовують для розподілу виробничих завдань;

- регулюючі — регулюють перебіг процесів в орга­нізації, усувають відхилення від запланованого;

- активізуючі — спрямовані на активацію певних дій персоналу, заохочують до кращого виконання роботи;

- контрольні — стосуються вибору засобів і методів контролю за перебігом процесів.

2. За змістом:

- економічні — спрямовані на вибір ефективних методів управління економічними процесами в органі­зації (встановлення ціни, визначення форм і систем оплати праці, використання прибутку тощо);

- соціальні — зорієнтовані на вибір ефективних ме­тодів управління соціальними процесами (управління конфліктами, розвиток персоналу, поліпшення умов праці тощо);

- технічні — пов'язані з функціонуванням техніч­ної складової (вибір технологій, налагодження, регулю­вання, вдосконалення техпроцесів тощо);

- наукові — стосуються вибору напряму науково-дослідних робіт, впровадження інновацій тощо.

3. За характером дій:

- директивні — потребують обов'язкового виконання;

- нормативні — служать орієнтиром, стандартом при прийнятті інших рішень у даній сфері;

- методичні — у них дається детальний опис дій, які необхідно виконати у певній ситуації;

- рекомендаційні — рекомендують, як краще вчи­нити в певній ситуації, але залишають право вибору ін­шого рішення;

- дозвільні — дозволяють певні дії.

4. За часом дії:

- стратегічні — спрямовані на визначення страте­гічних цілей та завдань, розрахованих на тривалу пер­спективу (5-15 років чи більше);

- тактичні — стосуються вибору способів і методів реалізації стратегії, розраховані на 1 - 2 роки;

- оперативні — визначають конкретні заходи (роз­раховані на реалізацію протягом 1 року), за якими здійснюється організація і регулювання виробничих процесів.

5. За напрямом впливу:

- внутрішнього спрямування — спрямовані всере­дину організації для впливу на стан чи функціонування її внутрішніх складових;

- зовнішнього спрямування — визначають способи й методи взаємодії організації із зовнішнім середовищем.

6. За способом прийняття:

- індивідуальні — приймаються одноосібно люди­ною, ш;о має на це повноваження;

- колегіальні — приймаються після досягнення консенсусу групою фахівців;

- колективні — приймаються всім колективом, якого стосується проблема.

7. За рівнем прийняття рішень:

- організація в цілому — приймаються вищим рів­нем менеджменту;

- структурні підрозділи — приймаються лінійними керівниками середніх та низових рівнів;

- функціональні служби — приймаються функціо­нальними менеджерами;

- окремі працівники — приймаються індивідами (на­приклад, вибір способу виконання дорученого завдання).

8. За ступенем ефективності:

- оптимальні — ставлять за мету вибір найкращого рішення;

- раціональні — передбачають вибір рішення, яке дасть змогу ліквідувати проблему, але не є найкращим; приймаються за умов обмеженості ресурсів.

9. За методами підготовки:

- креативні — використовують творчий підхід для генерування ідей щодо знаходження способів розв'я­зання проблеми;

- евристичні — прийняття рішення через «осяян­ня»;

- репродуктивні — використовують відомі й рані­ше вживані способи розв'язання проблеми (відтворю­ються раніше прийняті рішення).

10. За ступенем структурованості:

- структуровані;

- слабоструктуровані;

- неструктуровані.

Рішення можуть приймати:

- інтуїтивно (з відчуттям того, що саме воно є пра­вильним);

- на основі суб'єктивних суджень, зумовлених знаннями та накопиченим досвідом (спираючись на здо­ровий глузд, людина обирає альтернативу, яка принес­ла успіх у минулому);

- на основі раціонального способу вирішення проблеми, в основі якого - глибокий аналіз причин, що зумовили проблему, і логічні міркування щодо можливих способів її розв'язання. Цей спосіб найчас­тіше застосовують для вирішення складних і нестан­дартних проблем; потребує креативного мислення і застосування різноманітних засобів активізації твор­чого пошуку.

Управлінські рішення мають відповідати певним ви­могам:

- здатність до реалізації;

- своєчасність;

- наукова обґрунтованість;

- однозначність;

- об’єктивність;

- правомочність і законність;

- простота, чіткість і стислість викладення.

Рішення лише тоді принесе користь, коли буде на­цілене на ефективне використання ресурсів організа­ції і може бути нею реалізоване. Воно повинно прийма­тись особою, що має відповідні повноваження, і відпо­відати чинному законодавству. Прийняте рішення слід формулювати стисло і чітко для його однозначно­го розуміння. Своєчасно прийняте науково обґрунтова­не рішення стимулює розвиток організації. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, зни­жує результативність праці колективу та окремих вико­навців.

 

Технологія прийняття управлінського рішення

Раціональна технологія прийняття і реалізації управлінського рішення передбачає такі етапи: підго­товку, прийняття, реалізацію рішення.

1. Етап підготовки — проведення економічного аналізу ситуації на мікро- і макрорівні; охоплює по­шук, накопичення, опрацювання інформації, виявлен­ня і формулювання проблем, що потребують вирішення
та ретельного вивчення чинників, що їх обумовили.

2. Етап прийняття — охоплює розроблення й оціню­вання альтернативних рішень, визначення критеріїв ви­бору оптимального рішення, вибір і прийняття рішення.

З метою прискорення процесу прийняття рішень і підвищення їх якості доцільно дотримуватись таких ре­комендацій:

- формулювання проблем, розроблення і вибір рі­шення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрар­хії управління, де є відповідна інформація;

- інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що знаходяться на різних рівнях управління і виконують різноманітні функції;

- вибір і ухвалення рішення повинні врахувати ін­тереси і можливості тих ланок управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені у йо­го реалізації.

Щодо найскладніших і найважливіших рішень ре­комендується розробляти спеціальні організаційні про­цедури, визначаючи:

- на якому рівні слід приймати рішення;

- хто готує інформацію, проект рішення та його обґрунтування;

- з якими структурними підрозділами і працівни­ками узгоджуються рішення;

- хто контролює і відповідає за виконання рішення;

- хто наділений правом вносити корективи у зміст рішення і строки його виконання;

- яка форма звітності про виконання рішень;

- хто оцінює рішення і дає висновок про ступінь до­сягнення поставленої мети (ефективність рішення).

3. Етап реалізації — розроблення заходів для кон­кретизації рішення і доведення його до виконавців; здійснення контролю за його виконанням; внесення не­обхідних коректив; оцінювання результату, отримано­го внаслідок реалізації рішення.

Реалізація управлінських рішень — важлива ланка технології управління. Поки рішення не втілене у жит­тя — це не рішення, а лише наміри. Потрібна велика організаторська робота, щоб досягти його реалізації.

Наведена схема прийняття та реалізації управлін­ських рішень відображає логіку та технологію управлін­ської діяльності. На практиці цей процес є значно склад­нішим і допускає паралельність виконання певних про­цедур, що може скоротити час прийняття рішень.