Види підприємницької діяльності.

З урахуванням спрямованості підприємницької діяль­ності, об'єкта застосування капіталу й одержання конкрет­них результатів виділяються такі види підприємництва.

Виробниче підприємництво — це процес виробництва конкретних товарів, здійснення робіт і надання послуг для їх реалізації (продажу) споживачам (покупцям). Оскільки виробниче підприємництво здійснюється в сфері матеріального виробництва, воно класифікується в залежності від галузі господарської діяльності (промислове, будівельне, сільськогосподарське й ін.).

Відповідно виділяють підприємництво за підгалузями, наприклад, у промисловості організовується підприємниць­ка діяльність у машинобудуванні, у верстатобудуванні й т. д.

Виробниче підприємництво з народногосподарського погляду є визначальним, так, в організаціях цього виду (фірми, компанії, підприємства) здійснюється виробницт­во продукції (товарів) виробничо-технічного призначення й товарів масового споживання, необхідних для домогосподарств, фірм, держави загалом. Усі види товарів, робіт і послуг для конкретних споживачів (населення, підприєм­ницьких фірм, держави) виробляються суб'єктами вироб­ничого підприємництва. Зрозуміло, виробниче підприємництво не є абсолютно самостійним (незалежним від інших видів підприємницької діяльності), але від його розвитку залежать економічний ріст і рівень соціального розвитку суспільства.

Другий вид підприємницької діяльності — комерційно-торговельне підприємництво. Ця діяльність мобільна, швид­ко пристосовується до потреб, тому що безпосередньо по­в'язана з конкретними споживачами.

Вважається, що для розвитку торговельного підприєм­ництва необхідними є як мінімум дві основні умови:

- відносно стійкий попит на товари, що продаються (тому обов'язковим є добре знання ринку);

- нижча закупівельна ціна товарів у виробників, що доз­воляє торговцям відшкодовувати торговельні витрати й от­римувати необхідний прибуток.

Торговельне підприємництво пов'язане з відносно ви­соким рівнем ризику, особливо при організації торгівлі про­мисловими товарами тривалого користування.

Третім видом підприємництва є фінансово-кредитне. Це спеціалізована область підприємницької діяльності, характерною рисою якої є те, що предметом купівлі-продажу ви­ступають цінні папери (акції, облігації та ін.), валютні цінності й національні гроші.

Для організації фінансово-кредитного підприємництва створюється спеціалізована система організацій: ко­мерційні банки, фінансово-кредитні компанії (фірми), фондові, валютні біржі й інші спеціалізовані організації.

Підприємницька діяльність банків й інших фінансово-кредитних організацій регулюється як загальними законо­давчими актами, так і спеціальними законами і норматив­ними актами Національного банку України й Міністерством фінансів України.

Учасниками ринку цінних паперів є комерційні органі­зації, які здійснюють емісію цінних паперів.

Фінансово-кредитне підприємництво здійснюють такі ринки:

- ринок цінних паперів;

- ринок банківських послуг;

- ринок страхових послуг;

- ринок інших фінансових послуг.

У розвинутій ринковій економіці важливим видом діяль­ності є посередницька підприємницька діяльність. У процесі її організації самі суб'єкти економічної діяльності не вироб­ляють і не продають безпосередньо товари, а виступають як посередники між виробниками й споживачами. Посеред­ник — це особа (юридична або фізична), що представляє інтереси виробника або споживача, але сама такою не є. По­середники можуть вести підприємницьку діяльність само­стійно або виступати на ринку від імені (за дорученням) виробників або споживачів. Як посередницькі підприєм­ницькі організації на ринку виступають оптові постачаль­ницько-збутові організації; брокери, дилери, дистриб'ю­тори біржі; комерційні банки й інші кредитні організації.

Посередницька підприємницька діяльність є значною мірою досить ризиковою, тому підприємець-посередник встановлює в договорі рівень ціни, з огляду на ступінь ри­зику при здійсненні посередницьких операцій.

Найважливішим видом підприємництва є спеціалізова­на страхова діяльність. При страховому підприємництві страхові організації відповідно до законодавства і договори гарантують страхувальникам відшкодування збитку при виникненні ризику втрати майна, здоров'я, життя й інших видів утрат. При цьому страхові компанії стягують плату при укладанні договору страхування і для одержання підприємницького прибутку й компенсації своїх витрат і ймовірного ризику. Страхове підприємництво є одним із найбільш ризикових видів діяльності. Одночасно організація страхо­вої підприємницької діяльності дає певну гарантію страху­вальникові (організації, підприємство, фізичні особи) одер­жати відповідну компенсацію при настанні ризику в їхній діяльності, що є однією з умов розвитку в країні цивілізова­ного підприємництва. Як страховики договори страхуван­ня можуть укладати юридичні особи, що мають дозвіл (ліцензію) на здійснення страхування відповідного виду.

Функції підприємництва

Підприємництво виконує загальноекономічну функцію, яка об'єктивно обумовлена роллю підприємницьких організацій та індивідуальних підприємців як суб'єктів ринків. Підприємницька діяльність спрямована на вироб­ництво товарів (виконання робіт, надання послуг) і їх до­ведення до конкретних споживачів (домогосподарств, інших підприємців, держави), що насамперед і визначає загальноекономічну функцію. Причому підприємницька діяльність здійснюється її суб'єктами під впливом усієї си­стеми економічних законів ринкової економіки (попиту та пропозиції, конкуренції, вартості й ін.), що є об'єктив­ною основою прояву загальноекономічної функції. Посту­пальний розвиток підприємництва є однією з визначаль­них умов економічного росту, збільшення обсягів валового внутрішнього продукту і національного доходу, а також проявляється загальноекономічна функція в системі гос­подарських відносин.

Найважливішою функцією підприємництва ресурсна. Роз­виток підприємництва припускає ефективне використання як відтворюваних, так і обмежених ресурсів, причому під ресур­сами слід розуміти всі матеріальні й нематеріальні умови й фак­тори виробництва, насамперед, - трудові ресурси, землю і при­родні ресурси, усі засоби виробництва і наукові досягнення, а також підприємницький талант. Підприємець може домогтися найвищих успіхів, якщо зуміє генерувати науково-технічні ідеї, нововведення в тій сфері діяльності, у якій він створює влас­ну справу, якщо використовуватиме висококваліфіковану ро­бочу силу, ефективно споживатиме усі види ресурсів.

Підприємництву властива творчо-пошукова, інноваційна функція, пов'язана не тільки з використанням у процесі підприємницької діяльності нових ідей, але і з вироблен­ням нових засобів і факторів для досягнення поставлених цілей. Творча функція підприємництва тісно пов'язана з усіма іншими функціями й обумовлена рівнем економічної свободи суб'єктів підприємницької діяльності, а також умо­вами прийняття управлінських рішень.

У процесі становлення ринкової економіки підприєм­ництво здобуває соціальну функцію, що виявляється в мож­ливості кожного дієздатного індивідуума бути власником справи, з найбільшою віддачею виявляти свої індивідуальні таланти й можливості. Ця функція все більше виявляється у формуванні нового прошарку людей — людей заповзят­ливих, які тяжіють до самостійної господарсько-економіч­ної діяльності, здатних організовувати власну справу, пе­реборювати опір середовища і домагатися поставленої мети. Одночасно збільшується чисельність найманих робітників, що, в свою чергу, економічно й соціально залежать від того, наскільки стійкою є діяльність підприємницьких фірм. Чим ефективніше функціонують підприємницькі організації, тим вагомішим є надходження їхніх коштів у бюджети різних рівнів і в державні позабюджетні соціальні фонди. Одночасний розвиток підприємництва забезпечує зростан­ня числа робочих місць, скорочення рівня безробіття, підви­щення рівня соціального стану найманих робітників.

Найважливішою функцією підприємництва є організа­торська, котра виявляється в прийнятті підприємцями са­мостійного рішення про організацію власної справи, у фор­муванні підприємницького управління, у створенні складних підприємницьких структур, у зміні стратегії діяльності підприємницької фірми і т. д.

Отже, сутність підприємництва найбільш комплексно виявляється в поєднанні усіх властивих йому функцій, які об'єктивно властиві цивілізованому підприємництву, але багато в чому залежать від самих суб'єктів підприємниць­кої діяльності, від системи державної підтримки й регулю­вання підприємництва.

Права підприємця:

- створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

- купувати повністю або частково майно і набувати майно­вих прав;

- самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно роз­поряджатися прибутком;

- укладати з громадянами угоди на використання їхньої праці;

- самостійно встановлювати форми і системи оплати праці для осіб, які працюють за наймом;

- отримувати будь-який не обмежений розмірами особис­тий дохід;

- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійсню­вати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціальним страхуванням.

Обов'язки підприємця:

- укладати трудові угоди (контракти) з громадянами, яких вони ведуть до роботи за наймом;

- здійснювати оплату праці особам не нижче за мінімальні розміри, встановлені законодавством, забезпечувати охо­рону праці та інші соціальні гарантії;

- дотримуватися правил для забезпечення законних інте­ресів споживачів;

- забезпечувати високу якість і надійність виготовленої продукції;

- отримувати ліцензії для деяких видів дозвільної діяль­ності у відповідності з чинним законодавством.

Відповідальність підприємця

 

Підприємець персонально відповідає за зобов'язання, пов'язані з його діяльністю, своїм майном, за винятком того майна, яке згідно з законодавством не може бути стягнено, за охорону навколиш­нього середовища, дотримання заходів щодо техніки безпеки, охо­рони праці, виробничої гігієни, за завдану шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості та відсутня можливість для фінан­сового оздоровлення підприємства.

Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець зобов'язаний відшкодувати витрати згідно з зако­нодавством.

Формування підприємництва в умовах перехідної економі­ки визначається загостренням безробіття і іншими кризовими явищами. За цих умов розвиток підприємництва відбувається не еволюційним шляхом, а переважно штучно, під впливом зовнішніх чинників.

У першу чергу з'являються так звані "вимушені" підприємці. Це група населення, яка втратила джерела пристойного існу­вання, вдається до дрібного бізнесу в торгівлі, сфері послуг та інших видах діяльності. Серед цих осіб значний прошарок скла­дають колишні технічні працівники, представники науки і осв­іти. У разі стабілізації економіки вони можуть знову трансфор­муватися у найманих працівників.

По-друге, сформувалася відповідна категорія "вдалих" підприємців, які вміло скористалися недосконалим законодав­ством, мають доступ до бюджетних ресурсів, сформували дже­рела власних нагромаджень і інвестування. Це найбільш дина­мічна категорія підприємців, яка швидко реагує на ринкові зміни, вміло використовує принципи сучасного менеджменту і недоліки чинного законодавства.

Третьою групою підприємців є колишні або сьогоднішні директори, управлінський і партійний корпуси, тобто ті, які обіймали відповідальні посади у державному секторі управ­ління економікою. Вони використовують заходи, які здійснює держава у процесі роздержавлення і приватизації, що дозволило їм швидко збагатитися і очолити монопольні структури. Але їх діяльність не вплинула на розвиток підприємництва, навпаки, переміщення державних коштів у приватні руки блокує продуктивне підприємництво, зок­рема інноваційну діяльність.

На відміну від державних і змішаних підприємств підприє­мництво має такі властивості:

♦ вищий рівень економічної відособленості і господарської самостійності у виборі видів діяльності, формуванні ви­робничих програм, виборі постачальників і споживачів. Одночасно зростає їх залежність від загальної ринкової кон'юнктури, інформації і зовнішнього середовища;

♦ поєднання орієнтації на досягнення комерційного успіху з отриманням прибутку. Прагнення збільшити прибут­ковість може посідати підпорядковане місце в ієрархії тактичних цілей і потреб для створення передумов для досягнення стратегічного успіху (розширення ринку, підвищення цін на акції);

♦ підвищена майнова та особиста відповідальність за прий­няття рішень, їх виконання і вміння передбачити та мінімізувати ризики від здійснення операцій.

 

4. Державна політика підтримки
підприємництва

Державна політика підтримки підприємництва — це сукупність (комплекс) пріоритетних народногосподарських під­ходів і рішень, які визначають основні напрями і форми право­вого, економічного та організаційного сприяння розвитку під­приємництва з урахуванням інтересів держави та суб'єктів гос­подарювання.

Під державною підтримкою необхідно розуміти, з одного бо­ку, державне регулювання цього сектору економіки, що перед­бачає насамперед свідоме формування державними структура­ми правових, економічних та організаційних умов становлен­ня і розвитку підприємництва, а з іншого — створення стиму­лів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залу­чаються у сферу підприємництва на пільгових засадах або без­оплатна.

Історичний досвід переконує, що дієвою політика стає тоді, коли ґрунтується на об'єктивно діючій системі економічних за­конів з урахуванням різних інтересів суспільства і передбачає багатоваріантність і свободу вибору. Складовими державної по­літики підтримки та розвитку підприємництва є: цілі, основні принципи, напрями, заходи та інструменти здійснення цієї по­літики.

Основними цілями державної політики підтримки підприєм­ництва є:

- забезпечення зростання внутрішнього валового продукту за рахунок діяльності суб'єктів підприємницької діяльності;

- залучення суб'єктів підприємництва до розв'язання соці­ально-економічних проблем на державному і регіональному рівнях;

Державна підтримка та сприяння розвитку підприємництва

- удосконалення структури суб'єктів підприємництва;

- підвищення технологічного рівня виробництва підприєм­ницьких структур;

- заохочення розвитку суб'єктів підприємницької діяль­ності у пріоритетних галузях і на територіях пріоритетного роз­витку;

- створення нових робочих місць, зменшення безробіття;

- сприяння максимальній самореалізації громадян у підпри­ємницькій діяльності;

- формування соціального прошарку власників і підприємців.

Реалізація зазначених цілей забезпечується шляхом під­тримки суб'єктів підприємництва за такими основними напря­мами:

- формування нормативно-правової бази;

- удосконалення податкової та фінансово-кредитної полі­тики;

- забезпечення інформацією;

- сприяння впровадженню технологій та інновацій;

- стимулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- підготовка та перепідготовка кадрів.

Основними принципами державної політики підтримки та розвитку суб'єктів підприємництва є:

- системність та комплексність механізмів державного ре­гулювання розвитку суб'єктів підприємницької діяльності;

- цілеспрямованість та адресність підтримки суб'єктів під­приємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресур­сів для їх реалізації;

- рівноправний доступ суб'єктів підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових та інших ре­сурсів.

Важливою умовою формування і здійснення політики дер­жавної підтримки підприємництва є визначення суб'єктів і об'єктів відповідної державної політики.

Конструктивною є концепція багатосуб'єктності політики.

Суб'єктами, що виробляють державну політику підтримки та розвитку підприємництва, мають бути працівники, зайняті у підприємництві, а також підприємці через їхні громадські об'єднання, профспілки та державні організації.

Безальтернативність виконання державою функцій підтрим­ки підприємництва диктує необхідність створення спеціально­го державного органу, який повинен реалізувати цю функцію.