Органы осуществляющие мониторинг соц- труд сферы, объекты

Объектами мониторинга являются: предприятия и организации; территория, где проживают люди и расположено предприятие и общности, в кот.объединены люди

Мониторинг соц-труд.сферыв Украине осуществляется на основе программы мониторинга, разработанной Министерством труда и соц.политикиУкр. и Гос.комитетомстатистикиУкр, совместно с другими центральными и местными органами исполнительной власти.

Сбор, обработку ипередачу стат. Инф. Осуществляется на региональном и государственном уровнях.

На региональном уровне стат.инф, по утвержденной в управлении мониторинга формируетсятер.органами, гос. комитетом статистики и министерства труда и соц.политики.

Тер.органыстатисики формируют сводные данные и передают их в Гос.комитет статистики укр. и в местные органы исполнительной власти.

Стат.инф. по отдельным предприятиям и отделам субъектов хозяйствования формируется территориальными органами гос. статистики в соответствии с утвержденной системой показателей и передается на гос.уровень в Гос.комитет статистики и Министерство труда и соц.политики.

Стат.инф. по макроэкономическим показателям и отдельным критериям мониторинга сформированная в соответствии с утвержденной системой показателей на основе проведенных гос. и отраслевых статистических наблюдений передается в Гос.комитет статистики и Министерство труда и соц.политики.

Социологические опросы населения в соответствии с установленной системой показателей осуществляется институтом социологии Укр.

Министерство труда и соц.полит. и Гос.ком.статистики осуществляется координация деятельности органов гос.власти, предприятий, организаций, кот. обеспеч. Ведение мониторинга, а так же готовят ежеквартальные отчеты о состоянии соц-труд. сферы, ежегодно выпускают сборники аналитических и социологических материалов, а так же сборники по разным отраслям мониторинга.

73. Джерела інформації для моніторингу соціально-трудової сфери

К основным источникам инф. Относят:

1. Административная статистика представляет собой стандартизированные данные отчетности предприятий и других субъектов экономической деятельности гос.службы занятости, а так же органов гос.управления.

Данный метод обеспечивает постоянство инф., дает возможность отслеживать продолжительность и динамику изучаемых предприятий на протяжении долгого периода, относительная доступность инф.(сборники).

2. Выборочные обследования домохозяйств обеспечивают возможность получить инф. Непосредственно от объекта исследования, проводится в виде опроса с высокой степенью регулярности, инф. Формируется о всей рабочей силе, по ее структуре,об уровне жизни населения, об источниках за счет которых достигается данный уровень.

3. Переписи населения, кот.проводятся раз в 10 лет. Основным преимуществом такого метода является возможность регионального и межрегионального анализа полученной инф.

Переписи обеспечивают наиболее полный охват населения, что создает условия для получения инф. По всем тер.- административным единицам страны.

4. Выборочные обследования предприятий предоставляют инф.отруд.деятельности, о производственных процессах, а так же инф. О внутреннем рынке труда.

5. Социологические исследования. Это анализ социальных явлений, с помощью социологических методов, кот.дают возможность систематизировать полученные фактические данные о процессах, отношениях, взаимосвязях.

В процессе социологических исследований применяются следующие методы сбора инф.: наблюдение, изучение документальных материалов, эксперимент, опросы, анкетирование, интервью

74. Міжнародна організація праці та її вплив на розвиток соціально-трудових відносин

У своїй діяльності Міжнародна організація праці керується чотирма стратегічними цілями:

просування і проведення в життя основних принципів і прав у сфері праці;

створення великих можливостей для жінок і чоловіків в одержанні якісної зайнятості і доходу;

розширення охоплення й ефективності соціального захисту для усіх;

зміцнення трипартизма і соціального діалогу.

Можна виділити наступні основні напрямки діяльності організації:

розробка міжнародної політики і програм з метою сприяння основним правам людини, поліпшенню умов праці і життя, розширенню можливостей зайнятості;

створення міжнародних трудових норм, підкріпл ених унікальною системою контролю за їхнім дотриманням; ці норми служать орієнтиром для національних органів у проведенні в життя такої політики;

проведення в життя великої програми міжнародного технічного співробітництва, вироблюваної і здійснюваної в активному партнерстві з учасниками Організації, у т.ч. надання допомоги країнам у її ефективній реалізації;

питання професійної підготовки і навчання, дослідження і видавнича діяльність у підтримку цих зусиль.

З розвитком світової економіки, економічної інтеграції та співробітництва різних країн постало завдання узгодити і узагальнити трудові відносини, які склалися на національних ринках праці. Виконання цього завдання взяла на себе МОП. На міжнародних конференціях праці були прийняті конвенції і рекомендації, в яких юридично закріплені норми трудових відносин як частина міжнародного права. Конвенції та рекомендації МОП після ратифікації їх парламентами багатьох країн стали складовою національного трудового права.

У 1998 році Міжнародна конференція праці прийняла урочисту Декларацію про основні принципи і права в сфері праці. В ній підтверджується рішучість міжнародного співтовариства «дотримувати, сприяти застосуванню і сумлінно запроваджувати в життя» право трудящих і роботодавців на волю обєднання і колективні переговори, діяти в напрямку ліквідації усіх форм примусової чи обовязкової праці, повного усунення дитячої праці і дискримінації в області наймання і занять. У Декларації підкреслюється, що всі держави-учасниці несуть зобовязання дотримувати ці принципи поза залежністю від того, ратифікували вони відповідні Конвенції чи ні.

В даний час перед МОП стоять якісно інші цілі і задачі, ніж ті, що стояли перед нею 15-20 років тому. Це повязано насамперед із глобалізацією світової економіки негативні наслідки якої позначаються на трудящих усіх країн, що змушені працювати в умовах жорсткості конкуренції, прискорення технологічних змін, росту соціальної нерівності і скорочення можливостей урядів.

75. Проблеми інтеграції соціально-трудових відносин України в систему відносин, визнану МОП

У сучасних умовах неможливо розраховувати на успіх в соці­ально-трудовій політиці країни, ізолювавшись від світового співто­вариства, тому при переході до ринку дуже важливим є звернення до початкових цінностей, закладених в базових трудових нормах, рекомендаціях, правилах, що акумулюють досвід світового співто­вариства та перевірені практикою їх застосування в багатьох краї­нах.

З метою регулювання соціально-трудових відносин наша дер­жава з урахуванням міжнародних, регіональних трудових стан­дартів створює власну законодавчу та нормотворчу систему, яка охоплює питання зайнятості, оплати праці, соціальної політики, умов та охорони праці, робочого часу, міграційної та демографіч­ної політики тощо.

Конституція України згідно із загальновизнаними принципа­ми і нормами міжнародного права гарантує громадянам права на працю, на не заборонену законом підприємницьку діяльність, на соціальний захист. Гарантується захист від примусової праці, рівні можливості в обранні професії, виду трудової діяльності, право на безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу, ніж це визначено законодавством. Громадяни мають рівні консти-

туційні права і свободи, захищені від дискримінації за всіма озна­ками тощо. Ці положення мають вищу юридичну силу та застосо­вуються на всій території нашої держави.

Трудові правовідносини можуть регулюватись актами компе­тентних державних органів: діючі міжнародні договори за участю України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств, ко­мітетів та відомств України, накази керівників підприємств, рішен­ня органів місцевого самоврядування.

В умовах формування нової для нашої країни системи ринко­вих відносин і нове законодавство про працю також постійно роз­вивається. Поряд з Конституцією України, що визначає ряд основ­них принципів правового регулювання, в країні діють також Ко­декс законів про працю України та ряд законів й інших правових документів, які регулюють соціально-трудові відносини праців­ників усіх підприємств, установ, закладів незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що здійснюють трудову діяльність за трудовим договором з фізич­ними особами.

Якщо в законодавстві України містяться інші (гірші для люди­ни) права, ніж у міжнародному договорі, в якому бере участь Укра­їна, то застосовуються правила міжнародного договору. Умови до­говорів, які погіршують становище працівників порівняно з нор­мами вітчизняного законодавства, є недійсними.

Відповідно до ст. 9 Конституції України дійсні міжнародні до­говори, згоду на обов'язковість яких дала Верховна Рада України, є частиною національного законодавства України.

Традиційно в Україні склалося так, що діяли досить прогре­сивні правові норми, які визначали принципи трудового права. Нині наша країна може пишатись рівнем гарантій, що надаються трудящим чинним законодавством. Це підтверджується прийнят­тям і дотриманням Україною конвенцій МОП, Загальної декларації прав людини, нормативно-правових актів Ради Європи та Євро­пейського Союзу, Угоди про співробітництво у сфері трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів тощо.

З усіх ухвалених МОП конвенцій Україна ратифікувала 54 кон­венції, з них 46 — чинні, в тому числі всі фундаментальні конвенції (№29,87, 98, 100, 105, 111, 138). За роки незалежності Україною ратифіковано 10 конвенцій.

Практично за всіма напрямками, що створюють основу соціаль­но-трудових взаємовідносин, національне українське законодав­ство гарантує не менш широкі права громадянам — суб'єктам соці­ально-трудових відносин, ніж зафіксовані в міжнародних актах.

Багато з міжнародних трудових актів лише декларують право трудящих на щорічну оплачувану відпустку, зокрема Міжнарод­ний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини, Конвенція МОП № 132 1970 р. про оплачувані відпустки, Євро­пейська Соціальна Хартія (переглянута в 1996 р.). Водночас ст. 74 та 75 Кодексу законів про працю України встановлюють, що гро­мадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємства­ми, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також тим, що працюють за договором з фізичною особою, надаються щорічні (основна та до­даткова) відпустки зі збереженням на цей період місця роботи та заробітної плати. Причому щорічна основна відпустка надається співробітникам тривалістю не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік з дня укладення трудового договору.

Щодо надання жінкам оплачуваних відпусток у зв'язку з вагіт­ністю та пологами українське законодавство гарантує трудящим більші строки, ніж мінімальні, встановлені Конвенцією МОП № 183 2000 р. про охорону материнства. Ця Конвенція передбачає надання такої відпустки тривалістю не менше 14 тижнів, включа­ючи обов'язковий період тривалістю шість тижнів після народжен­ня дитини, тоді як ст. 179 КЗпП України встановлює оплачувану відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 18 тижнів (126 календарних днів — 70 до пологів та 58 після, рахуючи з дня пологів).

Однак ряд положень українського національного законодавства у сфері соціально-трудових відносин, практика застосування їх у деяких аспектах не відповідає нормам міжнародного трудового пра­ва, дія котрих поширюється на Україну. Наприклад, це стосуєть­ся вельми поширеної в роки кризи практики виплат заробітної плати в натуральній формі і затримок виплати зарплати. Держава, яка ратифікувала відповідну Конвенцію (Конвенція № 95 1949 р. про охорону заробітної плати, ратифікована Україною), має здій­снювати всі необхідні заходи щодо поліпшення ситуації, яка пору­шує вимоги міжнародного права. Потрібно прийняти відповідні за­кони, які б встановлювали відповідальність роботодавців у випад­ках таких порушень тощо. Україна все ще не ратифікувала Кон-

венцію МОП № 173 1992 р. про захист вимог трудящих у випадку неплатоспроможності підприємця, норми якої визначають права працівників на отримання належних їм коштів.

Ряд міжнародних правових актів декларує право трудящих (в тому числі трудящих-мігрантів) на об'єднання в профспілки. Якщо ж звернутись до українського законодавства, то з нього випливає, що іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права створювати в Україні суспільні організації за професійною ознакою.

Розвиваючи національне законодавство у сфері праці та дола­ючи його недоліки, Україна сприяє розвитку та інтеграції націо­нальних соціально-трудових відноси у систему відносин, визнану світовим співтовариством. Однак для цього також потрібно знати своє національне законодавство та практику, знати та розуміти історичні, господарські, культурні традиції та особливості своєї країни, вміти розуміти та передбачати стан соціально-економічних умов країни на кожному етапі її розвитку, реформування її трудо­вих відносин. Тільки тоді відбудеться становлення ефективних со­ціально-трудових відносин в країні та взаємовідносин у трудовій сфері на міжнародному рівні.

Україна є членом Міжнародної організації праці з 1954 р., за своїм географічним розташуванням належить до середовища впли­ву Європейської регіональної конференції. В Україні з 90-х рр. XX ст. також активно працює Міжнародне бюро праці, робота яко­го має системний характер і базується на найважливіших пробле­мах соціальної політики. В жовтні 1998 р. між Україною та МБП було підготовлено угоду "Політика активного партнерства. Націо­нальні цілі для України", для виконання якої було розроблено ро­бочий план та запроваджено спільний контроль за її виконанням.

МБП та Міжнародний навчальний центр у Турині організува­ли участь тристоронніх делегацій України у семінарах з питань ринку праці, розвитку малих та середніх підприємств і забезпечен­ня зайнятості.

З початку 90-х рр. XX ст. в Україні розпочало роботу Бюро ста­тистики МОП, яка спрямована на реформування статистики праці, формування інформаційної системи ринку праці на національно­му та місцевому рівнях. Допомога була надана Міністерству стати­стики України, Міністерству праці України, Державному центру зайнятості.

Важливе практичне значення мало для України здійснення з 1997 по 2002 р. проекту ПРООН/МОП "Впровадження гнучких про-

грам професійного навчання безробітних". Протягом першого ета­пу цього проекту було залучено до роботи понад 50 професійно-тех­нічних навчальних закладів в усіх регіонах країни та підготовле­но більше 100 викладачів за навчальними програмами. Для більш ніж 30 професій було підготовлено підручники. Другий етап, роз­початий 1 липня 1999 р., тривав 36 місяців, і передбачав підготов­ку близько 75 модульних пакетів за професіями та практичне на­вчання безробітних.

Особливої уваги вимагає проект МОП зі сприяння реалізації ос­новних принципів і прав у сфері праці, який було офіційно відкри­то 2 жовтня 2001 р., і який включає такі чотири напрямки діяль­ності: реформування трудового законодавства України та приве­дення його у відповідність до положень фундаментальних кон­венцій МОП; реформування системи інспекції права та вдоскона­лення виконання трудового законодавства; сприяння реалізації принципів свободи асоціацій підприємців та працівників та ефек­тивного визнання прав на колективні переговори; сприяння усу­ненню дискримінації у сфері праці.