Труд, как объект изучения курса. Функции труда и его виды.

Труд - целенаправленная деятельность чел-ка, в процессе которой он при помощи средств труда влияет на природу и использует ее с целью создания потребительских ценностей, необходимых для удовлетворения материальных потребностей и создания духовных ценностей.

Труд - сознательная, целенаправленная творческая деятельность чел-ка посредством приложения умственных и физических усилий, для превращения ресурсов природы в материальные и духовные ценности на основе экономических стимулов и внутренних побуждений.

Критерии, которые отличают трудовую деятельность от нетрудовой:

1)создание благ;

2) целеноправленность деятельности;

3)легитимность деятельности;

4) востребованность деятельности.

Элементы труда:

1)рабочая сила;

2)предметы труда;

3)средства труда;

4)технология труда - способность средств труда воздействовать на предметы труда;

5)организация труда.

Сущность труда раскрывает такие категории как содержание и хар-ка труда.

Содержание труда - совокупность элементов труда, которые определяются профессиональной принадлежностью работ, их последовательностью, составом, сложностью.

Содержание труда отражает распределение трудовых функций:

1)логическая-связана с определением целей и подготовкой трудовых операций;

2)исполнительная – использование средств труда в соответствии с поставленными задачами;

3) контрольно-регистрационная – обеспечение наблюдения за технологическими процессами;

4)регулирования – обеспечивает корректировку и уточнение заданных программ;

5) управленческая- предусматривает реализацию планов для обеспечения оптимального функционирования производственных процессов.

Под хар-кой труда понимают особенности его функционирования, независимо от содержания труда его общественную форму.

Труду свойственны количественные и качественные хар-ки.

Количественные хар-ки (кол-во произв.продукции – производительность труда, численность работников, интенсивность работы, продолжительность рабочего дня).

Качественные хар-ки (сложность работы, профессиональная специфика, качество конечных результатов, ответственность за трудовую деятельность).

Классификация видов труда:

1)по характеру и содержанию: частный, наемный, индивидуальный, коллективный, по собственному желанию, по необходимости, труд по принуждению, физический и умственный труд;

2)по предмету и продукту: научный, управленческий, производственный, инженерный, строительный, с/х, промышленный, транспортный;

3)по средствам и способам: ручной, механизированный, автоматизированный, низко, средне, высокотехнологический;

4)в зависимости от условий: наземный, подземный, стационарный, легкий, сложный;

5)по периоду выполнения: временный, постоянный, сезонный.

Виды труда за Генкиным Б.М.:

1) регламентированный труд - деятельность, в соответствии с которой работник должен действовать в четкой последовательности и в соответствии с заданной технологией, инструкцией;

2) инновационный - деятельность, в соответствии с которой работник занимается только созданием нового в науке, технике, искусстве;

3) духовный труд – деятельность, целью которой является внимание на моральные основы человеческого существования.

3. Класифікація видів праці

Труд - целенаправленная деятельность чел-ка, в процессе которой он при помощи средств труда влияет на природу и использует ее с целью создания потребительских ценностей, необходимых для удовлетворения материальных потребностей и создания духовных ценностей.

Труд - сознательная, целенаправленная творческая деятельность чел-ка посредством приложения умственных и физических усилий, для превращения ресурсов природы в материальные и духовные ценности на основе экономических стимулов и внутренних побуждений.

Классификация видов труда:

1)по характеру и содержанию: частный, наемный, индивидуальный, коллективный, по собственному желанию, по необходимости, труд по принуждению, физический и умственный труд;

2)по предмету и продукту: научный, управленческий, производственный, инженерный, строительный, с/х, промышленный, транспортный;

3)по средствам и способам: ручной, механизированный, автоматизированный, низко, средне, высокотехнологический;

4)в зависимости от условий: наземный, подземный, стационарный, легкий, сложный;

5)по периоду выполнения: временный, постоянный, сезонный.

Виды труда за Генкиным Б.М.:

1) регламентированный труд - деятельность, в соответствии с которой работник должен действовать в четкой последовательности и в соответствии с заданной технологией, инструкцией;

2) инновационный - деятельность, в соответствии с которой работник занимается только созданием нового в науке, технике, искусстве;

3) духовный труд – деятельность, целью которой является внимание на моральные основы человеческого существования.

4. Потреби, інтереси, мотиви та стимули до праці

Загальна схема стимулювання праці включає в себе: особисті інтереси (матер. моральні), стимули до праці – потреби, мотиви, а також методи, форми і шляхи їх задоволення. Основною ланкою мотив діяльн є потреби. Потреби, це відчуття фізіологічного, соціального або психологічного дискомфорту, нестачі чогось, необхідність у чомусь, що потрібне для створ і підтримки норм умов життя. Вони спонукають людей до дії, породжують інтерес до певної цільової діяльності. Розрізняють первинні і вторинні, особисті, групові, колективні, платоспроможні, абсолютні, дійсні, задоволені і матеріальні, трудові статусні. Особисті потреби мають активний характер, служать спонукальним мотивом діяльності людини, Важлив фактором формув особист потреб є діяльність людини. Адже чим ширша, діяльн людини, тим різноманітніші її потреби і тим повніше вони задовольняються. Потреби у свідомості людини перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Оскільки мотиви і потреби знаходяться у тісному зв”язку, який пояснюється схожістю сутностей (потреби – це нестача чогось, а мотив – спонукання людини до чогось), то мотиви з”являються майже одночасно з виникненням потреб. Але на відміну від потреб, мотив, не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія. Таким чином можна відзначити, що за однакової потреби у різних людей можуть виникати неоднакові мотиви і дії. Водночас ті самі мотиви можуть спричиняти неоднакові дії і, навпаки, ідентичні дії можуть породжуватися різними мотивами. Потреби суспільства колективні та особисті потр-и спонукають людей до діяльн, породжують відпов інтереси. Тому виділяють інтереси суспільства, колективні і особисті

5. Фактори і функції мобільності робочої сили.

Сутність, функції, класифікація трудової мобільності

 

Трудові переміщення (мобільність) є однією з форм соціальних переміщень, що являє собою зміну місця докладання праці і місця працівника в системі суспільного поділу праці. А оскільки місце в суспільній організації праці і характер виконуваної праці — найважливіші ознаки соціального стану працівника, то трудові переміщення є основою соціальних переміщень, впливають на зміни соціальної структури суспільства і підкоряються її закономірностям.

 

В основу трудової мобільності покладено також закони поділу і зміни праці, відтворення робочої сили, зростання потреб, а також такі закономірності суспільної і групової свідомості, як норми та цінності, мотиви поведінки й потреби.

 

Дія законів і закономірностей виявляється, з одного боку, у змінах в суспільному виробництві, вимогах до характеристик працівників, а з другого — в зміні соціальних умов життя і, відповідно, — структури потреб і мотивів поведінки працівників. Таким чином, неперервно змінюються як характеристики окремого працівника і трудових ресурсів у цілому, так і параметри системи місць застосування праці, що порушує відповідність між працівником і робочим місцем і створює передумови трудових переміщень.

 

Для розуміння сутності трудової мобільності й правильної інтерпретації її проявів важливо знати, під впливом яких чинників виникає і змінюється трудова мобільність.

 

Під чинниками трудової мобільності розуміють усі об'єктивні й суб'єктивні обставини, що впливають на переміщення, змушують до них чи роблять їх неможливими, сприяють чи перешкоджають їм.

 

У соціологічній літературі зазвичай вирізняють такі основні чинники трудової мобільності.

 

Загальні соціально-економічні причини і мотиви. Вони являють собою найбільш очевидну категорію чинників, на яку звертають увагу в першу чергу:

 

• екстремальний мотив (переміщення відбуваються внаслідок або реальної кризи певної сфери зайнятості, або "передбачення" неперспективності робочих місць самими працівниками);

 

• мотив максимального чи мінімального досягнення і збереження (в одних випадках переміщення відбуваються тільки заради особливо значних доходів, у других — заради найменшого виграшу, збільшення в заробітку, у третіх — при переміщеннях з нематеріальних причин людей цікавить хоча б збереження колишнього рівня оплати праці);

 

• майновий мотив (вирішальне значення має можливість або стати власником, або вигідно й безболісно "позбутися" конкретних засобів виробництва з метою бажаної зміни зайнятості);

 

• непрямий мотив (формально переміщення відбуваються заради якихось нематеріальних цілей — відповідності роботи спеціальності і кваліфікації, кращих організаційних умов праці, які дають людині можливість ефективніше працювати й більше заробляти).

 

Зауважимо, що мотивація трудової мобільності рідко спирається лише на одну спонуку. Найчастіше вона є результатом полімотиваційного впливу з пріоритетами одного чи декількох спонук.

 

Соціально-культурні моделі та особливості професійних орієнтацій. На переміщення в сфері праці впливають особливості поведінки людей у виборі професій. Розрізняють дві моделі такої поведінки:

 

• перша модель — усі професії відносно рівноцінні в соціально-економічному плані; індивіди ж орієнтують себе на різні види праці з урахуванням своїх схильностей, бажань і здібностей;

 

• друга модель — суспільство розрізняє завідомо "гарні" і "погані" в соціально-економічному плані види праці, й усі, природно, орієнтуються на "гарні". Схильності мають при цьому мізерне значення.

 

Обидві моделі поведінки у виборі професій конкурують між собою, хоча за певних умов та чи інша модель може бути домінуючою.

 

Освіта і її доступність. Рівень кваліфікації. Профіль освіти і кваліфікації взагалі чи в даній економічній ситуації визначає амплітуду можливостей вибору виду праці і, отже, можливостей професійно-трудової мобільності, диверсифікованості діяльності.

 

Висококваліфіковані працівники, як правило, більш інертні. У переміщенні до інших видів праці їх стримують затрати часу й сил на навчання, набуті досвід і майстерність у колишній роботі. На рівні висококваліфікованої праці переміщення малоефективні. Низькокваліфіковані працівники переміщаються більш безболісно, для них сама проблема кваліфікації часто несуттєва. За нинішньої ситуації почастішали випадки, коли освіта і кваліфікація роблять людину психологічно мобільною та в певних межах надають їй шанси одержати інші робочі місця. Тобто сама можливість переміщень у висококваліфікованих працівників відносно вища, ніж у низько кваліфікованих.

 

Вік і стаж роботи. Вік розглядається здебільшого як перешкода для горизонтальних переміщень, оскільки з ним знижуються адаптивні здібності, посилюються інертність і консерватизм. Подібна оцінка превалює у роботодавців при прийомі на роботу.

 

Проте вік і стаж роботи можуть також сприяти вертикальним переміщенням. По-перше, вони свідчать про певні професійно-трудові заслуги і досвід, що й дає підстави для адміністративного підвищення статусу людини. По-друге, вік і стаж роботи самій людині дають моральні підстави й мотиви прагнути до підвищення професійно-трудового та економічного статусу, до соціального й економічного зростання.

 

Родинний стан і обставини. Зі створенням родини чи збільшенням кількості дітей людина може поміняти роботу найчастіше заради вищої оплати. Водночас через сімейні обставини вона може шукати таку роботу, що надасть їй більше вільного часу або забезпечить зручнішу структуру робочого дня тощо.

 

Ставлення до конкуренції і професійно-трудова самооцінка. Економісти й соціологи використовують таке поняття, як конкурентні групи зайнятості, що відбиває сукупність соціальних, професійних, кваліфікаційних, вікових, освітніх категорій працівників, які мають підстави претендувати на певне робоче місце. Таким чином, кожному робочому місцю відповідає свій склад конкурентних груп. Розрізняється і сам конкурентний статус (величина конкурентних груп). На деякі робочі місця можуть претендувати багато хто, але прагнуть до них не всі, на інші — здатні претендувати деякі, хоча майже всі прагнуть до них.

 

Поряд з об'єктивною конкуренцією на робочі місця трапляються і суб'єктивно-особистісні особливості ставлення до неї. У професійно-трудових переміщеннях одні орієнтуються тільки на максимально доступні робочі місця (уникають конкуренції), для інших важкодоступність, навпаки, приваблює, стимулює (беруть участь у конкуренції).

 

Інформованість. Як відомо, люди приймають рішення про переміщення у професійно-трудовій сфері, погоджуються чи не погоджуються на них з урахуванням і під впливом тієї інформації, якою вони володіють та яка їм доступна. Прикметно, що фактор інформованості поширюється не тільки на актуальні, а й на потенційні характеристики праці. Так, якщо одні у рішенні про переміщення виходять тільки з фактів сьогоднішнього дня, то інші прагнуть прогнозувати, оцінювати перспективи. Це розходження особливо істотне для професійно-трудових переміщень у нестабільній соціально-економічній ситуації, коли характер і значущість даної праці може сильно змінюватися в часі.

 

Принципове ставлення до роботи і прихильність до колективу. Є люди, що не залишають свою роботу навіть у разі погіршення її соціально-економічних умов. Причиною подібної поведінки може бути не тільки інерція. По-перше, відіграє роль особлива любов до своєї професії і відданість їй, а іноді й конкретним професійно-трудовим завданням і функціям. По-друге, ймовірні чинник людських стосунків, цінності і значущість для працівника його колективу, небажання руйнувати якісь спільні плани, знову створювати собі авторитет в іншій трудовій спільноті.

Завершуючи розгляд факторів трудової мобільності, зауважимо, що їхній вплив значною мірою позначається на ступені реалізації функцій трудової мобільності.

Роль трудової мобільності в суспільстві зумовлена трьома основними функціями. Економічна функція полягає в сприянні забезпеченню народного господарства робочою силою і тим самим підвищенню ефективності виробництва. Соціальна функція реалізується через удосконалення соціальної структури суспільства, повніше задоволення потреб працівників у трудовій сфері, створення умов для самореалізації і розвитку особистості працівника. Соціально-психологічна функція полягає в змінах соціально-психологічного клімату в трудових колективах, зменшенні соціально-психологічної напруженості в суспільстві, погодженні соціально-психологічних механізмів взаємодії працівника з малою групою, трудовим колективом, суспільством у цілому.

У сукупності цих основних функцій розрізняють більш конкретні їх прояви*100:

• економія матеріальних затрат і ресурсів;

• запобігання непланованій і несподіваній загалом чи в певний відповідальний момент плинності кадрів;

• вирішення проблеми дефіциту чи надлишку робочої сили;

• раціональна зайнятість;

• гуманна зайнятість;

• запобігання потенційній конфліктності;

• дозвіл актуальній конфліктності;

• тимчасове заміщення робочих місць;

• заохочення за трудові показники і стимулювання;

• ознайомлення з конкретною роботою з певною метою;

• досягнення відповідності кваліфікації працівника виконуваній ним роботі;

• досягнення відповідності працездатності (з погляду віку і здоров'я) обраній праці;

• кадрові перестановки і зміни у разі реорганізацій та інновацій;

• врегулювання розподільчих відносин.

У методологічному плані важливо розрізняти цілі, завдання та об'єкти дослідження трудових переміщень на теоретичному, теоретико-прикладному і конкретно-соціологічному рівнях. Так, на рівні суспільства вивчаються зміни трудових ресурсів відповідно до динаміки системи місць застосування праці. Для промисловості — це рух кадрів між галузями та всередині них. На конкретному підприємстві — рух працівників як усередині підприємства, так і за його межами. Різноманітність об'єктів дослідження припускає і значну диференціацію видів трудових переміщень. Тому в процесі аналізу трудових переміщень важливо знати, яких видів вони бувають і в яких формах реалізуються у сфері праці.

 

Критерієм класифікації трудової мобільності служать насамперед її зміст, сутнісні характеристики. Розрізняють такі основні типи трудової мобільності:

 

• соціально-трудові переміщення, зумовлені змінами соціальних позицій індивідів у зв'язку зі змінами того місця, яке вони посідають у системі суспільного поділу праці (професійно-кваліфікаційні, міжпрофесійні, галузеві й міжгалузеві, територіальні та інші переміщення працівників);

• соціально-трудові переміщення, зумовлені наслідками науково-технічного прогресу. Відомо, що автоматизація виробництва, Його комп'ютеризація, розвиток енергетики, пошук і впровадження нових матеріалів і технологій тощо ведуть до відмирання тих чи інших професій і появи нових. Цей тип трудової мобільності тісно пов'язаний із попереднім;

• стихійні трудові переміщення працівників, пов'язані зі специфічними соціально-економічними, технологічними, організаційними умовами на конкретних підприємствах (на відміну від подібних на інших підприємствах, в організаціях) і зумовлені власними побажаннями працівників чи ініціативою адміністрації;

• стихійні переміщення працівників у сфері суспільного виробництва, зумовлені дією об'єктивних ринкових законів і пов'язані з загальними проблемами зайнятості населення в ринковому суспільстві, наявністю безробіття та ін.;

• між- і внутрішньопоколінні переміщення (до першого належать переміщення людей між поколіннями, професійно-трудові зміни в їхньому житті порівняно з "батьками"). Внутрішньопоколінними є професійно-трудові переміщення людей протягом їхнього індивідуального життя і кар'єри. Сукупність цих переміщень утворює так званий життєвий шлях людини (відповідно до термінології зарубіжної соціології), що характеризується кількістю, структурою і якістю професійно-трудових змін, а також їхнім значенням і наслідками для конкретного працівника;

• горизонтальні і вертикальні переміщення (розрізняються за простим критерієм — незмінність або змінність статусу);

• одиничні і групові переміщення; останні бувають або соціально-економічними (збіг безлічі переміщень унаслідок спільної для всіх соціально-економічної причини), або соціально-психологічними (засновані на яких-небудь ефектах групової поведінки — моді, договорі, наслідуванні, паніці);

• разові і перманентні переміщення. Працівник іноді досягає бажаних цілей у праці і зайнятості лише однією зміною робочого місця, а часом він здійснює кілька переміщень у пошуку роботи, яка б його задовольняла. Іноді в соціологічній літературі трапляються виокремлення видів трудової мобільності. Критерієм такого виокремлення є конкретний предмет зміни. Ці види можуть бути без чи зі зміною місця проживання, місця роботи, організації, професії, спеціальності, статусу.

 

Розрізняють також форми трудових переміщень. Якщо переміщення відбуваються всередині підприємства, то можуть здійснюватися як в організованій формі (переведенням на інші робочі місця), так і в неорганізованій (внутрішньозаводська плинність кадрів). За межами підприємства — у формі організованої міграції (організований набір, переселення родин, суспільні призови, переведення працівників на інші підприємства) і неорганізованої міграції (плинність кадрів між підприємствами, галузями, сферами виробництва).

6. Населення як демоекономічна категорія

Население как демоэкономическая категория

Процесс обновления населения – исторически и соц-экономически обусловленный процесс постоянного и непрерывного обновления человеческих поколений.

Наиболее существенное влияние на развитие экономики имеют:

Характер и темпы увеличен (уменшен) населения, изменение уровней рождаемости/смертности, поло-возрастная, образовательная, проф- квалифицированная структура населения, процесс миграции и размещение его на территор страны

Выделяют следующие виды движения населения:

 Природное движение н-я – обновление населения посредствам изменения поколений, хар-ться показателями рождаемости/смертности, прир прироста.

 Миграционное

 Социальное – опр-ся изменением образовательной профессионал, национал, и др структур н-я.

 Экономическое – связано с изменением трудовой активности

7. Види, типи та режими відтворення населення

Відтворення населення — це історично і соціально-економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.

 

Основними характеристиками відтворення населення є види руху населення, типи і режими відтворення.

 

Види руху (природний, міграційний, соціальний, економічний) визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.

 

Природний рух населення — це результат процесів народження та смерті людей. Залежно від того, які процеси переважають, відбувається природний приріст або природне зменшення населення. Ми бачили (див. табл. 3.1), що в 1992—1998 pp. показники смертності значно перевищували в Україні показники народжуваності, і природне зменшення населення з 1995 р. щорічно сягає 300 тис. осіб і більше.

 

Чисельність і склад населення змінюється також в результаті міграційних процесів (механічного просторового переміщення населення). Такі переміщення викликані різними, але завжди дуже серйозними причинами (політичними, економічними, релігійними тощо). Розрізняють міграцію зовнішню, пов'язану зі зміною країни постійного проживання (еміграцією називається виїзд за межі держави, імміграцією — прибуття з інших країн), та внутрішню, що відображає зміну людьми місця проживання в межах однієї країни. Внутрішня міграція найчастіше обумовлена особистими або економічними причинами, зокрема значну її частку становить рух населення з сіл у міста (або навпаки) у пошуках підходящої роботи.

 

Соціальний рух населення виявляється у зміні освітньої, професійної, національної та інших структур населення. Кожне нове покоління людей відрізняється від попереднього рівнем освіти та культури, професійно-кваліфікаційною структурою, структурою зайнятості, статево-віковим складом і багатьма іншими характеристиками.

 

Особливо звертаємо увагу на економічний рух населення, що пов'язаний із зміною його трудової активності. Результати цього руху обумовлені передусім економічними чинниками: люди розпочинають або припиняють трудову активність, що призводить до відповідного збільшення або зменшення ресурсів для праці.

 

Природний, міграційний, соціальний та економічний рухи населення взаємозалежні та взаємопов'язані. У сукупності вони визначають чисельність і якісні характеристики населення.

 

У природному русі населення розрізняють типи його відтворення: традиційний (екстенсивний) та сучасний (інтенсивний).

 

Традиційний тип відтворення характеризується високою нере-гульованою народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). В результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає частка молодих людей. Цей тип характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

 

Сучасний тип відтворення обумовлений соціально-економічним розвитком, зростанням рівня життя, досягненнями медицини, емансипацією і залученням в економічну діяльність жінок та іншими причинами, в результаті яких різко зменшився рівень народжуваності, значно збільшилася середня тривалість життя, знизився рівень смертності, зросла частка людей старшого віку в структурі населення.

 

Розрізняється три режими відтворення населення: розширене, просте, звужене. Розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності. Звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення, що ми і спостерігаємо зараз в Україні

8. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів