Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Чернівецький державний комерційний технікум

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО ВИКОНАННЯ

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

З

ТОВАРОЗНАВСТВА НЕПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ

напрям підготовки

Товарознавство і торговельне підприємництво

 

спеціальність

Товарознавство та комерційна діяльність

Розглянуто та затверджено

на засіданні ц/к

товарознавчих дисциплін

Голова ц/к____________

Шейко-Бобул Н.М.

Чернівці, 2012р.

 

Самостійна робота

№ з/п	Назва теми, зміст завдання	Кількість годин
	Господарські вироби із пластичних мас. 1.Вимоги до якості товарів із пластичних мас. 2.Контроль якості виробів із пластмас. 3.Маркування, пакування та зберігання виробів із пластичних мас.
	Товари побутової хімії 1.Якість лакофарбових матеріалів. 2.Вимоги до маркування лакофарбових товарів.
	1.Вимоги до якості клеїв. 2.Якість засобів для прання та миття.
	1.Основні вимоги до якості мінеральних добрив. 2. Заходи безпеки під час роботи з пестицидами.
	Побутові товари зі скла. 1.Скляна промисловість України.
	2.Характеристика барвників, які використовуються для виготовлення посуду зі скла.
	Керамічні побутові товари. 1.Історія виникнення кераміки.
	2. Маркування, пакування, транспортування, приймання, зберігання та догляд за посудом із кераміки.
	Металеві побутові товари. 1.Вимоги до якості кухонно-господарських приладів і приладь.
	1.Вимоги до якості ножових виробів та столових приборів.
	1.Вимоги до якості приладів для вікон та дверей. Вимоги до ручних знарядь праці.
	Побутові електротовари. 1.Маркування провідникових виробів.
	1. Асортимент побутових світильників.
	1.Прилади для опалення приміщень.
	1.Характеристика асортименту і споживних властивостей швейних і в’язальних машин.
	1.Машини і прилади для механізації господарських робіт.
	1.Прилади для обліку та виміру електроенергії. 2.Переносні джерела електричної енергії.
	Будівельні матеріали 1.Санітарно-технічне обладнання. 2.Ідентифікація основних порід деревини.
	1.Матеріали на основі паперу. 2. Матеріали та вироби на основі пластичних мас.
	1. Металопластикові вікна та двері. 2. Захисні покриття.
	Меблеві вироби 1.Основні вимоги до якості меблів
	1.Контроль якості меблів.
	1.Маркування, пакування та зберігання меблевих виробів.
	Текстильні волокна і нитки 1.Дефекти природних та хімічних волокон.
	1.Дефекти текстильних ниток (пряжі). 2.Підготовчі процеси до ткацтва. Ткацтво.
	Тканини 1.Волокнистий склад тканин. 2.Будова тканин.
	1.Властивості тканин, які задовольняють потреби споживачів. 2. Надійність тканин.
	1.Класифікація та асортимент тканин та тканих поштучних виробів.
	1.Маркування,пакування,зберігання та догляд за тканинами.
	Неткані матеріали. 1.Поняття про неткані текстильні полотна (НТП). 2.Характеристика асортименту і споживчих властивостей нетканих матеріалів.
	1Якість нетканих матеріалів
	Килимові вироби. 1 Загальні відомості про килимове виробництво 2Класифікація і асортимент килимових виробів.
	1.Асортимент килимів України. 2. Якість килимових виробів. Маркування,пакування та зберігання килимових виробів.
	Усього годин:

 

Самостійна робота №1.

Тема: Господарські вироби із пластичних мас.

План:

1.Вимоги до якості товарів із пластичних мас.

2.Контроль якості виробів із пластмас.

3.Маркування, пакування та зберігання виробів із пластичних мас.

Література:

Войнаш Л.Г. «Товарознавство непродовольчих товарів», стор.

Вимоги до якості товарів із пластичних мас.

Методичні вказівки.

Вивчаючи це питання, слід врахувати, що якість товарів із пластмас визначається якістю проекту, виробничого виконання, повнотою і чіткістю маркування. На якість товарів впливають пакування, умови транспортування і зберігання.

Вимоги до якості проектного зразка

Доброякісні вироби із пластмас повинні відповідати затвердже-

ному проекту за всіма показниками споживних властивостей.

Функціональна придатність виробів визначається якістю вихід-

них матеріалів, формою і конструкцією. Вироби повинні бути вигото-

влені з полімерних матеріалів, дозволених Міністерством охорони

здоров'я України для товарів народного споживання, і мати фізико-

механічні і хімічні властивості відповідно до вимог ДСТУ. Щільність,

ударна в'язкість, руйнівна напруга, твердість, теплостійкість, водопо-

глинання, діелектричні та інші нормовані ДСТУ властивості в торгівлі

не визначають. їх середнє значення наводиться в довідниках і специ-

фікаціях заводу-виготовлювача, який гарантує відповідність цих да-

них вимогам стандартів.

Форма і конструкція виробів повинні бути раціональними, за-

безпечувати найбільшу стійкість, можливість поєднуватися з іншими

предметами і створювати функціональні комплекти. Розміри виробів і

оздоблювальних частин мають бути функціонально виправдані.

Висока якість проекту повинна гарантувати оптимальний рівень

ергономічних властивостей. Господарські вироби мають бути зручни-

ми при триманні й перенесенні, пристосованими до заповнення їх ре-

човинами. Форма, розмір і маса виробів (з урахуванням утримуваних

у них речовин) повинні відповідати антропометричним і фізіологіч-

ним властивостям людини, а конструкція і характер оздоблення - за-

безпечувати мінімальну забрудненість, доступність і легкість очищен-

ня.

Вироби із пластмас повинні бути безпечними і не змінювати ко-

лір, запах і смак продуктів.

Естетична цінність проектного зразка визначається ступенем

відбиття у виробі сучасних естетичних уявлень. Колір, форма, харак-

тер поверхні, декор і пропорційність частин повинні забезпечувати

композиційну цілісність і виразність дизайну зразка виробу, відповід-

ність сучасному стилю і моді, підкреслювати специфіку властивостей

полімерного матеріалу. Відповідно до вимог стандарту товари із плас-

тмас повинні мати ретельно виконані елементи форми і декору, а па-

кування і рекламно-супровідна документація - забезпечувати виробу

належний товарний вигляд.

Надійність товарів із пластмас не нормується. Однак постачаль-

ник гарантує відповідність виробів господарського призначення вимо-

гам стандарту до основних показників якості при дотриманні установ-

лених правил транспортування і зберігання.

Вимоги до якості виробничого виконання

Якість виготовлення повинна забезпечувати відповідність ви-

робу зразка за формою, розміром і зовнішнім виглядом, технічним

описом і кресленням, нормам ДСТУ.

Вироби, що складаються з кількох деталей, повинні вільно по-

єднуватися в місці рознімання, а склеювання деталей нерозбірних ви-

робів має бути міцним.

Склад композиції і технологічний режим її переробки повинні

забезпечувати виробам стійкість до удару, падіння, морозу (не менше

-40 °С), до кислот і дії мильних лужних розчинів (для виробів, що ко-

нтактують з харчовими продуктами). Вироби для гарячих харчових

продуктів повинні витримувати температуру не менше 100 °С. Не по-

винно бути короблення (більше 0,5%) і міграції фарби.

На поверхні виробів не допускаються грубі дефекти, що псують

зовнішній вигляд. Рисунок декоративних елементів повинен бути чіт-

кий, без пропусків, перекручень, зміщень і відшарувань.

 

Контроль якості виробів із пластмасс.

Методичні вказівки

При вивченні даного питання слід пам’ятати, що товари із пластмас на сорти не поділяють. Торговельні організації проводять контрольну перевірку якості партії товарів із пластмасс за зразками, що становлять від 0,5% до 5% кількості виробів у партії.

Зовнішній вигляд, колір, форму виробів, стан декоративної по-

верхні, наявність і допустимість дефектів оцінюють візуально, розмі-

ри - звичайними вимірювальними інструментами або спецкалібрами.

Жолоблення визначають за розміром щілин між виробом і пове-

рхнею, а міцність до удару - при падінні виробу з висоти 75 см на де-

рев'яну або вкриту лінолеумом підлогу. Виріб вважається міцним,

якщо при падінні не виявлено відколів та інших помітних дефектів.

Стійкість забарвлення (зникнення фарбника) оцінюють за відсу-

тністю слідів фарбника на білій вологій бавовняній тканині після

п'ятикратного випробування тертям виробу.

Термічну стійкість виробів для гарячої їжі перевіряють занурю-

ванням виробу на 10 хв у киплячу воду. Поверхня виробів після ви-

пробування повинна залишатися без змін.

 

Методичні вказівки

Товари із пластмас повинні мати маркування, що легко читається, та товарний знак підприємства-виготовлювача.

На виробах, призначених для контакту з харчовими продуктами,

повинно бути маркування видів харчових продуктів: "для сипких про-

дуктів", "для холодних харчових продуктів", "для гарячих харчових

продуктів" та "для нехарчових продуктів".

Транспортна тара повинна мати загальноприйняте маркування.

Вироби пакують у стандартні коробки з гладкого або гофрова-

ного картону, у дерев'яні або фанерні ящики з прокладкою папером

або іншим матеріалом, що забезпечує зберігання виробів при транспо-

ртуванні. За домовленістю зі споживачами допускаються інші способи

пакування, що забезпечують зберігання товарів.

 

 

Самостійна робота №2.

Методичні вказівки.

Доброякісні лакофарбові матеріали повинні виготовлятися з відповідних матеріалів, забезпечуючи задану в'язкість, щільність, укриття, час висихання та інші показники споживних властивостей. Колір лакофарбових матеріалів повинен відповідати еталону.

Покриття після затвердіння повинні бути рівними, без тріщин,

відшарувань, бульбашок, мазків від пензлів, мати задану твердість,

міцність на згин і удар, стійкість до стирання.

Лакофарбові матеріали пакують у скляні й пластмасові, металеві

банки, пляшки, флакони, фляги, бочки, фанерні барабани, пакети, ко-

робки та ін. У всіх випадках необхідно забезпечити герметичність па-

кування, а також їх збереження в процесі транспортування і зберіган-

ня.

Банки, пляшки і флакони складають у дерев'яні ящики з гнізда-

ми, а бутлі - у плетені кошики. Аерозольні балончики спочатку скла-

дають у картонні коробки, а потім у ящики. Вільні місця в ящиках і

кошиках заповнюють пакувальними матеріалами.

Контроль якості лакофарбових матеріалів у торгівлі проводить-

ся за відібраною пробою від кожної партії (3-10% кількості пакуваль-

них місць) і має за мету вибірково оцінити відповідність продукції

вимогам ДСТУ. Перевіряють цілісність і щільність закриття тари, по-

вноту і чіткість маркування, однорідність кольору і консистенції,

в'язкість продукту, ступінь перетирання, прозорість (оліф і лаків), від-

сутність відстою або розшарування.

Визначення складу і показників якості покрить проводять за за-

явками торговельних підприємств спеціальні лабораторії, обладнані

необхідними приладами для перевірки.

 

 

Методичні вказівки

 

Транспортна тара повинна мати бирки, етикетки або трафаретне

маркування з такими позначками: назва або товарний знак підприємс-

тва, назва і марка матеріалу, маса брутто і нетто, номер партії, дата

виготовлення, номер ДСТУ. Легкозаймисті вироби додатково марку-

ються вказівкою "Вогненебезпечно", шкідливі - "Отрута". Споживна

тара маркується такими самими позначками, крім маси брутто. Вка-

зують також кодове позначення лакофарбового матеріалу, його при-

значення і особливості використання.

Кодове позначення фарб, емалей, ґрунтовок і шпакльовок скла-

дається з п'яти, а для лаків - з чотирьох груп знаків. Перша група зна-

ків визначає групу лакофарбового матеріалу і позначається словом

"фарба", "емаль". Для фарб алкідних і масляних замість слова "фарба"

вказують найменування пігменту, наприклад "сурик залізний".

Друга група знаків визначає вид основного плівкоутворювача,

що кодується двома буквами: МА - масла рослинні або оліфи, ГФ -

гліфталеві та ін.

Третя група знаків відокремлюється від другої знаком тире, що

вказує на призначення матеріалу, і позначається цифрами від 1 до 9

(1 - атмосферостійкі, 2 - експлуатуються під навісом або всередині

приміщень, 4 - водостійкі та ін.).

Четверта група знаків визначає різновид лакофарбових матеріа-

лів і позначається одною, двома або трьома цифрами, наприклад 32,

18.

П'ята група знаків вказує на колір лакофарбових матеріалів і по-

значається словом "блакитна", "жовта".

Допускається додаткове позначення особливостей лакофарбо-

вих матеріалів. Після першої групи знаків буквами можуть позначати

різновид лакофарбових матеріалів, які не містять органічних розчин-

ників: П - порошкова фарба, В - водорозчинна, Е - емульсійна. Після

порядкового номеру буквами можуть позначати метод затвердіння:

ГС - гарячої, ХС - холодної сушки; гладкість і блиск: М - матовий,

ПМ - напівматовий.

Код "Емаль НЦ-218 червона" розшифровується дак: емаль ніт-

роцелюлозна гранично атмосферостійка, з порядковим номером 18,

червоного кольору.

 

 

Самостійна робота №3.

Вимоги до якості клеїв.

Методичні вказівки

ДСТУ передбачають вимоги до зовнішнього вигляду, складу й

основних показників властивостей, маркування і пакування.

Доброякісний клей повинен мати однорідну консистенцію, заданого тону колір, без сторонніх домішок, грудок, гнильного і різкого

запаху. Плиткові клеї повинні бути правильної форми, стандартних

розмірів, із сухою, блискучою, твердою поверхнею; зернисті і порош-

кові клеї повинні мати відповідний ступінь подрібнення; рідкі - одно-

рідну консистенцію, без згустків.

Клей належної якості повинен мати заданий склад, тобто вміщувати в межах норми адгезив і сухий залишок, а також летку частину,

мати задану щільність і вологість, а для рідких клеїв - в'язкість. Для

білкових клеїв нормують, крім того, вміст жирів, золи, для декстрино-

вих - розчинність.

Клеї повинні бути нешкідливими для організму і для зовнішнього середовища, зберігати тривалий час міцність клейового шва.

На кожній ємності з клеєм повинно бути чітке маркування із зазначенням назви підприємства, виду клею, його маси, дати випуску.

Для деяких видів клею зазначають сорт і особливості використання.

Аналогічні дані повинні бути на транспортній тарі. Кожна партія клею

повинна мати паспорт, в якому наводяться назва підприємства-виго-

товлювача клею, номер партії, маса брутто і нетто, дата виготовлення,

результати випробувань.

Оцінка і контроль якості проводяться при встановленні кате-

горії якості. Ними передбачено випробування клеїв та клейових з'єд-

нань і порівняння одержаних результатів з показниками властивостей

еталона.

Контрольна перевірка якості проводиться торговельними органі-

заціями і передбачає встановлення відповідності показників властивос-

тей клею, маркування і пакування вимогам стандартів. У кожній партії

відбирають пробу і визначають зовнішній вигляд клею, правильність

розфасовки і маркування, розміри плиток, щільність (або в'язкість), а

для деяких - вологість.

Клеї синтетичні, ефіроцелюлозні крохмальні та силікатні на со-

рти не поділяють, Міздровий клей випускають таких сортів: екстра,

вищий, 1, 2, 3; кістковий - вищий, 1, 2, 3; казеїновий - екстра і зви-

чайний. Віднесення до того або іншого сорту проводять залежно від

клеючої здатності, умовної в'язкості, пінистості розчину клею заданої

концентрації.

Методичні вказівки

ДСТУ передбачають вимоги до складу, зовнішнього вигляду,

показників споживних властивостей. Засоби повинні мати передбаче-

ний колір і запах, однорідну консистенцію, не злежуватися, добре роз-

чинятись у воді і виявляти рН миючого розчину.

Кускові засоби повинні бути твердими на дотик, без тріщин, ма-

ти правильну форму без деформації і нальотів; порошкові - однорід-

ними, розсипчастими; пастоподібні і рідкі - без згустків і залишків.

Усі засоби не повинні мати сторонніх домішок і неприємного запаху.

Якість синтетичних миючих засобів оцінюють за миючою здат-

ністю, піноутворюваністю, кольором, запахом і відповідністю складу.

У кускових засобах визначають твердість, відсутність липкості, роз-

шарувань. Оцінюють також повноту і чіткість маркування, ретельність

пакування, колір і однорідність консистенції, плями, наявність гниль-

ного, нафтового та інших запахів. Періодично проводиться перевірка

засобів за всіма показниками, що нормуються, серед них і за показни-

ками складу. Перевірку виконують спеціальні лабораторії на замов-

лення торговельних підприємств.

 

 

Самостійна робота №4.

Методичні вказівки

Від стану транспортної тари, в яку упаковано добрива, значною

мірою залежить цілісність, якість і товарний вигляд продукції. Тому

перевірка якості добрив розпочинається з перевірки якості транспортної тари, що повинна відповідати таким основним вимогам:

1) дерев'яні ящики повинні бути міцними, цілими, сухими, чис-

тими, без отворів у місцях з'єднання;

2) ящики із гофрованого картону повинні бути міцними, цілими, без

сліду вологи і розтрушування. Місця з'єднань клапанів проклеєно спеціа-

льною стрічкою, що запобігає втрачанню продукту;

3) паперові бітумовані мішки повинні бути сухими, цілими, без

надривів і проколів. Поверхня чиста, без слідів намокання і розтрушу-

вання продукту. Верхній шов прошитий;

4) мішки із плівкових матеріалів повинні бути одного кольору,

цілими, без поривів і проколів, зі завареними швами.

Добрива, вміщені в ящики і мішки, повинні відповідати таким

вимогам:

1) мати форму (гранули або порошок), колір і запах, встановле-

ний стандартами;

2) порошкоподібні добрива не повинні мати грудок, а гранульо-

вані - м'яких гранул, що злипаються. Добрива повинні легко розсипа-

тися;

3) вміст основного поживного елемента повинен відповідати

стандарту;

4) пачки та пакети, в які запаковано добрива, повинні бути виготовлені із матеріалів, передбачених стандартами, поверхні - цілими, чистими, без проколів, тріщин і розривів. Шви проклеєно або заварено. Якість пакування повинна забезпечити збереження добрива і запо-

бігання розпилюванню.

 

Методичні вказівки

Добрива і пестициди є токсичними і небезпечними для організму людини, куди отрута може потрапити через органи дихання (горло,

ніс), шлунковий тракт, під час ковтання слини, з водою або харчовими

продуктами, через шкірний покрив, особливо якщо є подряпини.

При розвантаженні транспорту, переміщенні цих товарів у підсобне приміщення на робочий халат необхідно надягати прогумова-

ний або плівковий фартух. До того ж слід не допускати пошкоджень і

деформації паперової, картонної, металевої упаковки, бою скляних

флаконів, тріщин банок із пластмаси.

Після переміщення й укладання товарів необхідно старанно ви-

мити руки та обличчя з милом. Під час роботи робітники повинні но-

сити спецодяг (халат темного кольору). По закінченні робочого дня

халат знімають і залишають у спеціально відведеному місці. Під час

обідньої перерви або після робочого дня виходити за межі робочого

приміщення в спецодязі категорично заборонено. Приймання їжі в

спецодязі також не дозволяється. У підсобному приміщенні, де знахо-

дяться пестициди, категорично забороняється зберігати продовольчі

товари і питну воду.

Робітники, які супроводжують транспорт, при перевезенні вка-

заних товарів повинні бути в спецодязі і знаходитися в кабіні водія.

Категорично забороняється перевозити разом з отрутами харчові про-

дукти й інші товари. Добрива і пестициди необхідно щільно укладати

в кузов машини, щоб при перевезенні запобігти пошкодженням тари й

упаковки.

Тара з-під отруйних речовин не підлягає поверненню. Тарозби-

раючим організаціям її необхідно списувати в спеціальному місці.

 

Самостійна робота №5.

Методичні вказівки

Скляна промисловість України - це галузь промисловості, підприємства якої виготовляють віконне, поліроване, тарне, господарське, столове, архітектурно-будівельне, лабораторне, медичне та інші види скла. Продукцію цієї промисловості широко застосовують у різних галузях народного господарства, у техніці та побуті.

Виробництво скла відомо з давніх часів. Однак як ремісництво

воно набуло поширення в середні віки. На території України вироби зі

скла відомі з III - IV ст. Промислове виготовлення скла розпочалося

на початку XVIII ст., коли було введено в дію Київську гуту. Будівництво великих склоробних підприємств розпочато наприкінці XIX ст.

переважно на Київщині та у Донбасі. Зараз в Україні нараховується

понад 35 заводів, що виготовляють скло і вироби з нього.

Найпотужнішими є Костянтинівський завод "Автоскло", Костянтинівський механізований склоробний завод, Лисичанський склоробний завод та

завод "Пролетарій" (м. Лисичанськ Луганської обл.), Львівський,

Херсонський, Керченський, Одеський, Бучанський (Київська обл.),

Київський та ін. Організовано виробництво нових ефективних матері-

алів і виробів для будівництва (профільне скло, склоблоки, склопаке-

ти, армоване, візерункове й теплозахисне скло, килимово-мозаїчні

плити, скломармур, оздоблювальне скло типу авантюринового тощо).

 

 

Самостійна робота №6.

Методичні вказівки

Барвники скла поділяють на молекулярно-дисперсні (переважно оксиди важких металів) і колоїдно-дисперсні (колоїдне металічне золото, срібло, мідь, селенід кадмію та з'єднання сурми).

Молекулярно-дисперсні барвники знаходяться в склі у вигляді істинного молекулярного розчину. На їх забарвлення впливають концентрація барвника, склад скла, умови варіння скломаси, зміна валентності барвного оксиду.

Група молекулярно-дисперсних барвників включає:

Оксид марганцю (Мп203) - забарвлює скло у фіолетовий колір

різної інтенсивності. Через його високу концентрацію утворюється

чорне скло марбліт. Окиснювачами є хромпік і селітра.

Оксид міді і мідний купорос (СиО і Си804 • 5Н20) використову-

ють для отримання блакитного і бірюзового кольорів. Оскільки інтен-

сивність барви невисока, то ці речовини застосовують для виробницт-

ва кольорового напівтонового скла.

Закис кобальту (СоО) надає склу насиченого синього забарв-

лення (кобальтове скло). Закис кобальту в суміші з оксидом міді надає

склу красивого синьо-блакитного кольору (сапфір).

Оксид хрому (Сг203) фарбує скло в інтенсивний зелений колір,

іноді з жовтуватим відтінком, якщо є домішка хромового ангідриду

СЮз. Оксид хрому разом з оксидом міді забарвлює скло в чисто зеле-

ний колір (смарагд).

Оксиди урану (ІЮ3 і ІЮ2 • 21Ю3) надають склу красивого жовто-

зеленого, дуже флуоресціюючого кольору (жовто-зелене світіння).

Сірчаний кадмій (С<18) утворює інтенсивне жовте забарвлення.

Золотисто-жовтий колір утворюється при введенні С(і8 до складу

глушеного скла.

Елементарний металевий селен (8е) надає склу рожевого (ро-

залінового) кольору. З дією метою використовується й селеніт натрію

Ка28е03.

Домішки оксидів заліза надають склу коричневого кольору. А

суміш оксиду хрому, нікелю і сурми утворює димчасте скло, що ши-

роко використовується у виробництві посуду. І

З рідкісноземельних металів використовують п'ятиоксид вана-

дію (У205), що надає склу світло-зеленого флуоресціюючого забарв-

лення.

Оксид неодиму (Ш203) забарвлює скло в ніжно-бузковий колір,

одночасно поліпшує його оптичні властивості'! Широко застосовується

для напівтонового забарвлення кришталевих виробів, наприклад для

утворення бузкового кольору - суміш селену і оксиду кобальту. Оксид

неодиму з домішками елементарного селену утворює приємний роже-

во-фіолетовий колір.

Оксид празеодиму (Рг203) використовують для утворення зеле-

ного скла, а із додаванням до празеодиму оксиду неодиму скло набу-

ває красивого блакитного кольору з помітним фіолетовим відтінком.

Оксид церію (Се20з) надає склу світле лимонно-жовте забарв-

лення, яке іноді підсилюють уведенням діоксиду титану.

Колоїдно-дисперсні барвники знаходяться в склі у вигляді колої-

дного розчину і забарвлюють скло в червоний колір (рубінове скло),

за винятком колоїдного срібла) Останнє забарвлює скло в жовтий (бу-

рштиновий) колір.

У процесі виготовлення скло отримують безбарвним. Забарв-

лення (колір) з'являється під час вторинного нагрівання - при наве-

денні, у процесі якого утворюються колоїдні частинки металу визна-

ченої дисперсності. Для запобігання збільшенню колоїдних частинок

до складу шихти вводять діоксид олова.

Характер забарвлення і ступінь його інтенсивності залежать від

величини колоїдних частинок, концентрації барвника і оксидно-

відновлювальних процесів під час варіння скломаси. Завдяки введен-

ню колоїдно-дисперсних барвників отримують такі види скла: золоте,

мідне, селенове, сурм'яний рубін і коралове скло.

Золотий рубін одержують уведенням до складу шихти розчину

хлорного заліза, яке в процесі варіння скломаси розкладається з виді-

ленням металевого золота. Залежно від розмірів колоїдних частинок

золота скло набуває від світло-рожевого до темно-пурпурового забар-

влення.

Мідний рубін одержують уведенням до складу шихти закису міді

як відновлювана виннокам'яної солі каменю, що відновлює закис міді

до металевої колоїдної міді і надає склу темно-вишневого забарвлен-

ня.

Селеновий рубін (С<і8С<18е) має яскраво-червоне забарвлення з

оранжевим відтінком на просвіт. Залежно від кількісного співвідно-

шення сполук селену і сірчаного кадмію забарвлення може змінюва-

тися від оранжевого до червоного.

Уведення до складу шихти оксиду цинку підвищує якість фарби.

Сурм 'яний рубін отримують уведенням до складу шихти сполук

сурми, додаючи вуглець як відновлювач. Колір насичений темно-

червоний.

Коралове скло - це глушене молочне скло, забарвлене селенідом

кадмію в гранатовий колір.

Ефект глушника в склі обумовлюється розсіюванням світла час-

тинками-глушниками, показник заломлення яких відрізняється від

показника заломлення основного скла. При однакових значеннях по-

казника заломлення основного скла і глушників-частинок скло зали-

шається прозорим.

Залежно від ступеня глушення розрізняють опалесціюючі (слаб-

ко замутнені), опалові і молочні види скла.

З метою отримання фосфатних і опалових видів скла як глуш-

ники-матеріали використовують фосфорно-кальцієві солі Н4Н2РО4 і

Са3(Р04)2, а також кісткове борошно.

; Фтористі сполуки (кріоліт Ка3А1Р6 і кремнефтористий натрій

Ма28іРб) використовують для отримання глушеного молочного скла./

Сульфід цинку (2п8). Ефект глушника створюється поступово.

Якщо майстер видув гарячу заготовку і швидко її охолодив, у склі

утворюються численні кристалічні зародки. З метою одержання глу-

шеного скла заготовку знову розігрівають. При цьому зростають крис-

тали сульфіду цинку, які й обумовлюють ефект глушника. З допомо-

гою 2п8 отримують слабко або сильно глушені види скла.

Знебарвлювані - ліквідують кольорові відтінки безбарвного

скла, що утворюються в склі оксидами заліза, хрому, ванадію. Кольо-

рові відтінки бувають зеленуваті, жовтуваті і синьо-блакитні.

Є два способи знебарвлення скла - фізичний і хімічний. Фізич-

ний базується на таких барвниках скла, фарби (кольори) яких нейтра-

лізують небажане забарвлення (колір), поглинають залишки зелених і жовтих променів.

Тому беруть суміш барвників - червоного (селен) і

синього (закис кобальту). Селен нейтралізує зелене забарвлення, а за-

кис кобальту - жовте.

З рідкісноземельних металів ефективним знебарвлювачем є ок-

сид неодиму, який поряд із знебарвленням поліпшує прозорість скла.

Хімічний метод знебарвлення базується на переведенні (окис-

ненні) закису заліза в оксид, що й приводить до послаблення забарвлення.

 

Самостійна робота №7.

Методичні вказівки

Пластичність глини була відома людству ще здавна. Перші вироби з глини - скульптурки людей і тварин - відомі ще з часів мезоліту. До пізніх часів палеоліту вчені відносять і перші спроби випалювання виробів із глини, що здійснювалося з метою надання їм твердості, водо- та вогнестійкості. У неоліті (понад 5 тис. років до н.е.) вироби з глини стали постійними супутниками людини.

Освоєння виробництва кераміки - одне з найважливіших досягнень первісних людей у боротьбі за їх існування. Варіння їжі в глиняному посуді значно розширювало асортимент їстівних продуктів. Як і інші подібні відкриття (наприклад, уміння користуватися вогнем), кераміка не є винаходом якоїсь однієї людини або народу. Її освоювали

незалежно від інших у різних частинах землі. Однак це не виключало

процесу взаємовпливів, унаслідок чого найкращі досягнення народів і

окремих майстрів ставали загальними. Обробка глини, з якої випалю-

вали кераміку, так само, як і виробництво виробів, постійно вдоскона-

лювалася.

Розповсюдженість кераміки, різноманітність її видів у різних

народів і за різних часів, прикрашання кераміки орнаментами, її клеймування, а пізніше написи роблять її важливим історичним джерелом.

Перші зразки писемності збереглися на керамічних виробах.

Спочатку головним видом кераміки був посуд для зберігання

запасів і варіння їжі. З метою полегшення випалювання посуд ставили

між камінням у вогнищі. Для цього робили денце круглої або еліпсо-

подібної форми, товсті стінки, прикрашені тисненим орнаментом.

Останній, крім того, мав ще й важливе естетичне і культурне значення.

Починаючи з часів енеоліту (3-2 тис. до н.е.) на керамічних виробах

з'явився розпис. Форми посуду розвивалися відповідно до потреб по-

буту. Наприклад, специфічна форма слов'янських горщиків відповіда-

ла особливостям приготування їжі в печах, коли посуд обігрівається з

боків, або переходу до осілого (постійного) способу життя - плоске

дно, пристосоване до череня печі.

Кожен з народів за різних часів мав улюблені форми посуду й

декоративне оформлення (способи обробки поверхні, колір глини,

зміна кольору виробів завдяки особливостям їх випалу; розпис, по-

криття ангобами або поливами тощо).

Глинобитне житло трипільської культури (4—3 тис. до н.е.), же

обпалювалося ззовні вогнищем (частенько ще й розписаним), - є пер-

шим прикладом застосування кераміки як будівельного матеріалу. Із

розвитком техніки виробництва металів кераміка стала необхідною і в

металургії (сопла горен, тиглі, форми для лиття та ін.). Спочатку кера-

мічні вироби формувалися вручну й обпалювались у вогнищах або у

домашніх печах. Пізніше, уже в класовому суспільстві, з'явилися спе-

ціалісти-гончарі, які користувалися гончарним кругом (іноді витиску-

вали вироби в спеціальних формах) та горном. Мешканцям Америки,

до появи там європейців, гончарний круг не був відомим, хоча й існу-

вало кустарне керамічне виробництво (перші зразки керамічних виро-

бів датуються 3-2 тис. до н.е.). Найвищого рівня розвитку це виробни-

цтво досягло в майя, інків та ацтеків, які виготовляли різноманітний

побутовий і культовий посуд, маски, статуетки, іграшки. Значна час-

тина цих виробів вкривалася кольоровим розписом.

У Вавилоні, Стародавньому Єгипті та інших країнах Близького

Сходу вперше почали вкривати святковий посуд кольоровими поливами, які застосовували у виготовленні облицювальної цегли. В Єгипті

і Стародавній Персії будівлі прикрашали полив'яною цеглою та ках-

лями.

Теракотові архітектурні деталі, черепицю, водопровідні труби

спочатку виготовляли у Стародавній Греції, а пізніше у Стародавньо-

му Римі. Спершу було освоєно виготовлення цегли, з якої споруджу-

вали складні будівельні конструкції (склепіння перекриттів, прольоти

мостів тощо).

У Стародавній Русі з X ст. на гончарному крузі виготовляли

різноманітний посуд, який іноді вкривали зеленою поливою. Поливою

вкривали також плитки для підлоги та іграшки. На цеглі й посуді ви-

явлено клеймо майстрів Стефана і Якова. Після тимчасового занепаду,

обумовленого татаро-монгольською навалою, виробництво кераміки

відновилося в XIV - XV ст. Головними центрами стали Київ та гонча-

рна слобода Москви. У XVII ст. тут існували відносно великі майстер-

ні, де виготовляли понад 20 видів посуду, іграшки, світильники, чор-

нильниці, музичні інструменти, а з XVIII ст. - люльки для паління тю-

тюну (згадаймо Тараса Бульбу та ін.). У багатьох місцях нашого краю

трапляються керамічні полив'яні надгробки. Головними будівельними

матеріалами з кераміки і в наш час залишаються черепиця, цегла, різ-

номанітні облицювальні плитки, труби. На території Росії вже у

XVI ст. споруджені царські цегляні заводи і введено перший стандар-

тний "государев большой кирпич". Для оздоблення фасадів споруд і в

самих приміщеннях застосовували кахлі - теракотові і полив'яні (зеле-

ні - "муравленьїе" та поліхромні - "цениннме"). Виробництво кахлю

було відоме на території Донбасу, в Ярославі та інших містах. Із

XVIII ст. розписний кахель витіснився гладким.

У 1744 р. у С.-Петербурзі засновано перший у Росії державний

фарфоровий завод (тепер завод ім. М.В.Ломоносова). Пізніше виникає

безліч приватних майстерень, фабрик і заводів з виготовлення керамі-