Тема: Керамічні побутові товари.

План:

1.Історія виникнення кераміки.

Література:

Войнаш Л.Г. «Товарознавство непродовольчих товарів», стор.

 

Історія виникнення кераміки.

Методичні вказівки

Пластичність глини була відома людству ще здавна. Перші вироби з глини - скульптурки людей і тварин - відомі ще з часів мезоліту. До пізніх часів палеоліту вчені відносять і перші спроби випалювання виробів із глини, що здійснювалося з метою надання їм твердості, водо- та вогнестійкості. У неоліті (понад 5 тис. років до н.е.) вироби з глини стали постійними супутниками людини.

Освоєння виробництва кераміки - одне з найважливіших досягнень первісних людей у боротьбі за їх існування. Варіння їжі в глиняному посуді значно розширювало асортимент їстівних продуктів. Як і інші подібні відкриття (наприклад, уміння користуватися вогнем), кераміка не є винаходом якоїсь однієї людини або народу. Її освоювали

незалежно від інших у різних частинах землі. Однак це не виключало

процесу взаємовпливів, унаслідок чого найкращі досягнення народів і

окремих майстрів ставали загальними. Обробка глини, з якої випалю-

вали кераміку, так само, як і виробництво виробів, постійно вдоскона-

лювалася.

Розповсюдженість кераміки, різноманітність її видів у різних

народів і за різних часів, прикрашання кераміки орнаментами, її клеймування, а пізніше написи роблять її важливим історичним джерелом.

Перші зразки писемності збереглися на керамічних виробах.

Спочатку головним видом кераміки був посуд для зберігання

запасів і варіння їжі. З метою полегшення випалювання посуд ставили

між камінням у вогнищі. Для цього робили денце круглої або еліпсо-

подібної форми, товсті стінки, прикрашені тисненим орнаментом.

Останній, крім того, мав ще й важливе естетичне і культурне значення.

Починаючи з часів енеоліту (3-2 тис. до н.е.) на керамічних виробах

з'явився розпис. Форми посуду розвивалися відповідно до потреб по-

буту. Наприклад, специфічна форма слов'янських горщиків відповіда-

ла особливостям приготування їжі в печах, коли посуд обігрівається з

боків, або переходу до осілого (постійного) способу життя - плоске

дно, пристосоване до череня печі.

Кожен з народів за різних часів мав улюблені форми посуду й

декоративне оформлення (способи обробки поверхні, колір глини,

зміна кольору виробів завдяки особливостям їх випалу; розпис, по-

криття ангобами або поливами тощо).

Глинобитне житло трипільської культури (4—3 тис. до н.е.), же

обпалювалося ззовні вогнищем (частенько ще й розписаним), - є пер-

шим прикладом застосування кераміки як будівельного матеріалу. Із

розвитком техніки виробництва металів кераміка стала необхідною і в

металургії (сопла горен, тиглі, форми для лиття та ін.). Спочатку кера-

мічні вироби формувалися вручну й обпалювались у вогнищах або у

домашніх печах. Пізніше, уже в класовому суспільстві, з'явилися спе-

ціалісти-гончарі, які користувалися гончарним кругом (іноді витиску-

вали вироби в спеціальних формах) та горном. Мешканцям Америки,

до появи там європейців, гончарний круг не був відомим, хоча й існу-

вало кустарне керамічне виробництво (перші зразки керамічних виро-

бів датуються 3-2 тис. до н.е.). Найвищого рівня розвитку це виробни-

цтво досягло в майя, інків та ацтеків, які виготовляли різноманітний

побутовий і культовий посуд, маски, статуетки, іграшки. Значна час-

тина цих виробів вкривалася кольоровим розписом.

У Вавилоні, Стародавньому Єгипті та інших країнах Близького

Сходу вперше почали вкривати святковий посуд кольоровими поливами, які застосовували у виготовленні облицювальної цегли. В Єгипті

і Стародавній Персії будівлі прикрашали полив'яною цеглою та ках-

лями.

Теракотові архітектурні деталі, черепицю, водопровідні труби

спочатку виготовляли у Стародавній Греції, а пізніше у Стародавньо-

му Римі. Спершу було освоєно виготовлення цегли, з якої споруджу-

вали складні будівельні конструкції (склепіння перекриттів, прольоти

мостів тощо).

У Стародавній Русі з X ст. на гончарному крузі виготовляли

різноманітний посуд, який іноді вкривали зеленою поливою. Поливою

вкривали також плитки для підлоги та іграшки. На цеглі й посуді ви-

явлено клеймо майстрів Стефана і Якова. Після тимчасового занепаду,

обумовленого татаро-монгольською навалою, виробництво кераміки

відновилося в XIV - XV ст. Головними центрами стали Київ та гонча-

рна слобода Москви. У XVII ст. тут існували відносно великі майстер-

ні, де виготовляли понад 20 видів посуду, іграшки, світильники, чор-

нильниці, музичні інструменти, а з XVIII ст. - люльки для паління тю-

тюну (згадаймо Тараса Бульбу та ін.). У багатьох місцях нашого краю

трапляються керамічні полив'яні надгробки. Головними будівельними

матеріалами з кераміки і в наш час залишаються черепиця, цегла, різ-

номанітні облицювальні плитки, труби. На території Росії вже у

XVI ст. споруджені царські цегляні заводи і введено перший стандар-

тний "государев большой кирпич". Для оздоблення фасадів споруд і в

самих приміщеннях застосовували кахлі - теракотові і полив'яні (зеле-

ні - "муравленьїе" та поліхромні - "цениннме"). Виробництво кахлю

було відоме на території Донбасу, в Ярославі та інших містах. Із

XVIII ст. розписний кахель витіснився гладким.

У 1744 р. у С.-Петербурзі засновано перший у Росії державний

фарфоровий завод (тепер завод ім. М.В.Ломоносова). Пізніше виникає

безліч приватних майстерень, фабрик і заводів з виготовлення керамі-

чних виробів, чому сприяла розповсюдженість сировинних матеріалів

(зокрема глини). Нині майже в кожному обласному центрі України і,

крім того, у багатьох райцентрах працюють заводи, що виготовляють

багатотисячний асортимент виробів із кераміки: у Києві - два заводи,

Коростенський фарфоровий завод Житомирської обл.; Дружківський

фарфоровий завод Донецької обл., Полтавський, Сумський фарфорові

заводи та ін.

На цих заводах розроблено, відпрацьовано і впроваджено різ-

номанітні рецептури кераміки; механізовано й автоматизовано вироб-

ництво, постійно проводиться пошук напрямів підвищення естетичних

властивостей виробів та раціонального і виразного рішення щодо ви-

готовлення масових керамічних виробів, розрахованих на промислове

виготовлення. Ці розробки і досягнення привернули увагу світової

спільноти (Канада, Німеччина та ін.). Пошуки нового в кераміці очо-

лює Міжнародна академія кераміки в Женеві.

Паралельно з підвищенням художнього рівня масової керамі-

ки з 60-х років підсилюється інтерес до унікальної декоративної кера-

міки, в якій все більше починають використовувати не лише грубі ви-

ди, а й такі матеріали, що раніше вважалися нехудожніми (наприклад,

шамот). Розробляються нові види емалей і поливи, види декору, типи

декоративних виробів (наприклад, розпис керамічними поливами де-

коративного твору з бетону з подальшим випалюванням окремих

вкритих поливами ділянок). Відроджуються традиційні центри керамі-

ки (наприклад, Опішня Полтавської обл., м. Слав'янськ та ін.). Тради-

ції старовинної кераміки продовжують у сучасних творах майстри з

побутової кераміки.

Важливу роль у сприянні розвитку виробництва художньої ке-

раміки відіграли відкриття наших майстрів у підборі різноманітних

сортів глини України та інших домішок для створення керамічної ма-

си; прийоми її формування й випалювання, обробка і придатність до

різноманітного декорування поверхні керамічних виробів. Намагаю-

чись отримати міцну, легку, гранично тонку і красиву за тональністю

кераміку, керамісти різних країн приходили (нерідко незалежно один

від одного) до однакових винаходів, які з'являлись як одночасно, так і

у віддалених одне від іншого сторіччях.

 

 

Самостійна робота №8.

Тема: Керамічні побутові товари.

План:

1. Оцінка якості керамічного посуду.

2. Маркування, пакування, транспортування, приймання, зберігання та догляд за посудом із кераміки.

Література:

Войнаш Л.Г. «Товарознавство непродовольчих товарів», стор.

 

Оцінка якості керамічного посуду.

Методичні вказівки

Керамічні, товари повинні бути міцними, зручними у користуванні, мати гарний зовнішній вигляд. Їх виготовляють відповідно до зразками, затвердженими в установленому порядку. При оцінці якості керамічних товарів звертають увагу на показники якості черепки, глазурі та декорування. Залежно від зовнішнього вигляду, фізико - технічних показників, характеру, розміру і кількості дефектів посуд за діючим ГОСТам ділиться на 1 і 2 сорту.
Білизну, термічну стійкість, водопоглинання, кислото-кістка визначають за методиками, викладеним у ГОСТах.
Білизна фарфорових виробів для 1-го сорту повинна бути не менше 64%, для 2 - 58%. Для фаянсових виробів білизна не регламентується.
Просвечиваємость характерна тільки для порцелянових виробів, які в шарах товщиною до 2,5 мм просвічують. Механічно міцними вважаються фарфорові та фаянсові тарілки і блюдця, які при п'ятиденному зберіганні їх стопками (перші по 120 штук, а другі по 100 і 150 штук) не руйнуються.
Наявність дефектів встановлюють при зовнішньому огляді вироби. Все різноманіття дефектів, які зустрічаються на керамічних виробах, діляться на дефекти черепка і глазурі і дефекти декорування.
Дефекти черепка і глазурі. Деформація вироби виражається в його викривлення. Цей дефект виникає в результаті направленого проведення процесів сушки і випалення. Особливо характерний для плоских виробів. Заміряється деформація за допомогою ступеневої шаблону в міліметрах і для основних видів виробів має допуски по ГОСТу.
Вибоїни і щербини на виробі утворюються в процесі виробництва, транспортування і зберігання.
Заглазурованние односторонні тріщини представляють некрізні посічки черепка.
Розлив глазурі на черепках повинен бути гладким і рівномірним. Допускаються незначні напливи. Дрібні розосереджені наколи, що не порушують товарний вигляд, вироби допускаються. Матовість глазурі в 1 сорті не допускається.
Плішини та збирання глазурі проявляються у вигляді місць, не покритих глазур'ю. На лицьовій стороні фарфорових виробів в 1 сорт, фаянсових виробів на 1 і 2 сортах не допускаються.
Сухість глазурі і летів край зустрічаються на фаянсових виробах. Сухість глазурі виникає в результаті недостатньої товщини глазурного шару на виробі. Летіли край різко знижує гігієнічні властивості виробу; він характеризується відскоком глазурі по його краях в 1 сорті не допускається.
Цек і волосся - Це тріщини глазурного шару. Вироби з цими дефектами переводять у шлюб.
Смітки з'являється на виробах у результаті викришування зерен шамоту з капселів. Вона буває подглазурной, а також надглазурной, яку можна відшліфувати.
Мушка проявляється у вигляді темних точок на виробі. З'являється цей дефект внаслідок попадання в керамічну масу оксидів заліза.
Сліди від Полозков характерні тільки для фаянсових виробів і допускаються зі зворотного боку зашліфованний або зачищені. Неправильність монтування деталей виробу - це несиметричне їх розташування, відхилення приставних деталей (носиків, ручок) від вертикальної і горизонтальної площин.
Підрив приставних деталей допускається, якщо він волосяний і некрізне і не порушує механічну міцність виробу. Однак підрив носиків у чайників, не допускається.
Дефекти декорування. Перепал або не дожег фарб, утворюється при порушенні муфельній випалу. Фарба не повинна стиратися.
Збірка деколькоманіі допускається, якщо вона не порушує малюнка.
Помарки фарбою надглазурні на лицьовій стороні виробу в першому сорті не допускаються.
Відшарування фарби переводить виріб в шлюб.
За ГОСТом число допустимих дефектів не повинно перевищувати для порцелянових виробів для 1 сорту - 3, для 2 сорту - 6; фаянсових виробів відповідно - 3 і 6.