Основні терміни для засвоєння з І модуля

Автохтонний –корінний, споконвічний, який виник на місці сучасного місцезнаходження.

Антропогенез – процес історико-еволюційного формування людини розумної (Homo sapiens), який проходив у тісному зв’язку з формуванням суспільства – соціогенезом.

Археологічна культура – сукупність археологічних матеріальних об’єктів і пам’яток на певній території в певний час. Вміщує матеріальні залишки господарсько0культурної діяльності окремих етносів або етнічних спільнот на певному рівні соціально0економічного розвитку в подібних географічних умовах.

Бояри - воїни, служилі люди, які були на той час в Київській Русі, а після захоплення українських земель Литвою становили основу її війська; зникли як окрема категорія населення у XVI ст.

Археологічна періодизація – розподіл минулого людства на археологічні періоди за ознаками матеріальної культури – за матеріалами, із яких виготовлено знаряддя праці.

Археологія – наука, яка вивчає історичне минуле людського суспільства за пам’ятками матеріальної культури (знаряддя праці, зброя, житло, поселення тощо), які знаходя головним чином під час розкопок.

Бронзовий вік – - період в історії людства, коли у масовому вжитку були поширені бронзові вироби. (ІІ - І ст. до н.е.).

Відтворююче господарство – господарство, у якому головним джерелом існування людини є вирощування культурних рослин та розведення свійських тварин. Замінює привласнювальне господарство в неоліті (8-5,5 тис. років тому).

Віче – народні збори, на яких вирішувалися важливі громадські справи.

Воєводство - адміністративно-територіальна структура в Україні у ХV-ХVІІІ ст. Поділ на воєводства був запозичений із Польщі. Перші на території України - Руське і Подільське.

Волость -1) У Давній Русі з кінця XI ст. територія, підвладна князеві; 2) форма територіальної громади в Україні ХІV-ХVІ ст., яка складалася як із окремих дворищ та служб, так і із їх об'єднань; 3) з 1861 р. нижча адміністративна одиниця станового селянського самоуправління.

Вотчина – вид (комплекс) земельної власності феодала і пов’язаних із нею прав на феодально залежних селян (у Київській Русі з ІХ-Х ст. і в Росії до ХVІІІ ст.). Родова власність, переходила у спадкоємність.

Господарча діяльність – діяльність людей щодо перетворення середовища проживання з метою добування та виробництва засобів існування.

Гурт первісних людей – непостійний за складом колектив первісних людей, що виник для спільного добування їжі та захисту власного існування, веде кочовий спосіб життя.

Династія – монархи з одного й того самого роду, які змінюють один одного в даній державі за правом успадкування влади (престолу).

Доісторичний період – термін, який вживається для визначення періоду, історичні явища якого не відображені у письмових джерелах.

Другий суспільний поділ праці - ремесло відокремилося від землеробства (Ітис. до н.е. -V ст. до н.е.).

Еволюція – 1) процес зміни, розвитку; 2) одна з форм руху, розвитку в природі, суспільстві – безперервні, поступові зміни (кількісні, якісні).

Енеоліт - мідно-кам'яний вік, період в історії людства, коли воно освоїло перший метал - мідь (ІV-ІІІ тис. до н.е.).

Епоха – певний період часу в історичному розвитку природи, суспільства, науки, ознакою якого є визначні події, явища, процеси.

Ера – 1) момент, з якого запроваджується система літочислення, напр., у християн – від Різдва Христового (наша ера); 2) великий історичний період, епоха.

Етнос – історично сформована стійка спільнота людей – плем’я, народність, нація. Ознаками є спільність території, мови, характерні риси матеріальної і духовної культури, психологічних характеристик, етнічна самосвідомість.

Залізний вік - один із періодів розвитку людства (І до н.е. - І н.е.).

Збиральництво – одна з форм господарської діяльності людини, яку становить не тільки процес збору тих чи інших продуктів, а й численні прийоми їхньої обробки, приготування з них їжі. У первісному суспільстві поряд з мисливством і рибальством воно становило панівний тип господарчої діяльності – привласнювальний.

Землеробство – система раціонального використання землі, спрямована на відновлення й підвищення родючості грунту при найменших затратах праці і засобів. Відомі історично обумовлені системи землеробства: підсічне, перелогове, багатопільне (феодальне суспільство), плодонасіннєве, пропашне (індустріальне суспільство) тощо.

Золота Орда - монголо-татарська феодальна держава. Заснована на початку 40-их років ХІІІ ст. ханом Батиєм. До її складу входили Зх. Сибір, Пн. Хорезм, Волзька Булгарія, Пн. Кавказ, Крим. У XV ст. розпалося на Казанське, Кримське та Сибірське ханство.

Історичне джерело – пам’ятки історії (документи, предмети тощо), які дають можливість дослідити минуле людства. Поділяються на письмові, усні, етнографічні, лінгвістичні, образотворчі тощо.

Історичний простір – співвіднесення конкретного історичного факту з певним місцем його прояву; локалізація в конкретному місці певної дії.

Історичний рух – спрямованість змін (лінійних, по спіралі тощо) у системі „людина – природа – суспільство – культура”. Категорія, яка дозволяє спостерігати напрям розвитку історичного процесу.

Історичний факт – вірогідне знання, яке є адекватним реальній події минулого; соціально найбільш значуща подія, що розуміється як фрагмент історичної дійсності. Характеризується здійсненністю, неповторністю, незворотністю.

Історіографія – наукова дисципліна, яка вивчає виникнення і розвиток історичної думки, процес нагромадження історичних знань, досліджує боротьбу в низ різних течій, напрямів, концепцій; історія історичної науки.

Історія – 1) процес розвитку природи і суспільства (всесвіту, Землі, людства, галузей науки тощо); 2) комплекс суспільних наук (історичні науки), що вивчають минуле людського суспільства.

Кам'яний вік - ранній період історії людства. Ознаки: використовувалися камінь, кістки, дерево, ріг; збиральництво, мисливство, рибальство.

Київська Русь – науково-історична назва держави східних слов’ян, що існувала з кінця ІХ до початку 40-х років ХІІІ ст. Охоплювала територію від Балтійського до Чорного морів, від Карпат до Волго-Окського межиріччя. Столиця – Київ. Політична форма – ранньофеодальна монархія (глава – великий князь київський).

Кіммерійці – найдавніше іраномовне кочове населення, найвірогіднішим місцем мешкання якого був південь Східної Європи. Перекочували з низовин Північного Кавказу на територію сучасної України; населяли міжріччя Дону і Дністра до VІІ ст. до н.е. Під тиском скіфів ввійшли до Малої Азії.

Кроманьйонець - людина розумна, що сформувалася наприкінці палеоліту, назву отримала за першою знахідкою її кісток у гроті Кро-Маньйон.

Конфедерація – постійний союз суверенних держав, створений для досягнення політичних, економічних або військових цілей. Не має єдиної території, громадянства, спільної правової й податкової системи. Її правовою основою є союзний договір. Утворює центральні органи, які мають повноваження, делеговані їм державами – членами союзу.

Конфесія – 1) релігійне товариство, що має своє віровчення та культові організації (старообрядці, молокани тощо); 2) належність до будь-якої релігії або церкви (православ’я, католицизм, іслам тощо).

Концепція – 1) основоположна ідея теорії, загальний її задум, викладений в конструктивній, прийнятній для практики формі; 2) теорія, переведена в алгоритм вирішення конкретної проблеми.

Кочівництво – форма господарства й побуту, в основі якої лежить скотарство із сезонними переміщеннями населення і стад. Виникло на межі ІІ-І тис. до н.е. в зоні змінного клімату Євразії і Північній Африці.

Країна – політичне, національне, соціальне й культурне співтовариство з акцентом на його географічне положення в світі. Є синонімом поняття держава, проте має більш місткий культурно-історичний або соціально-економічний, аніж політичний, зміст.

Культ – 1) один з обов’язкових елементів кожної релігії, сукупність обрядів, поведінки священиків та віруючих, звичаїв тощо; 2) поклоніння комусь або чомусь; надмірне звеличення якоїсь людини.

Магдебурзьке право – середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління й суду великих земельних власників та створювали органи місцевого самоуправління. Вперше оформилося в XIII ст. в місті Магдебурзі. На території України існувало протягом XIV – першої половини XIX ст.

Магнат – 1) великий земельний власник-феодал; 2) представник великого промислового й фінансового капіталу („магнат капіталу”).

Матеріальна культура – сукупність усіх створених людською працею матеріальних предметів конкретного суспільства у їх взаємозв’язку; охоплює виробництво і споживання, а також пов’язані з ними форми людської діяльності, досвід.

Матеріальне виробництво – процес створення матеріальних благ, необхідних для існування й розвитку суспільства.

Матріархат – ранній період у розвитку первісного суспільства (від палеоліту до розвинутого неоліту), для якого характерне провідне становище жінки в родинному й господарському житті.

Мезоліт - середній кам'яний вік (IX-VIII тис). Виникнення лука і стріли, початок приручення тварин, зародження землеробства.

Ментальність, менталітет – внутрішній, інтелектуальний світ індивіда, його духовність; характерний для особистості або суспільної групи спосіб мислення; склад розуму; світосприйняття, психологія.

Міжусобні війни – війни між окремими групами чи особами в одній державі.

Монархія – форма правління, за якої верховна державна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках одноособового глави держави – монарха (імператора, короля, султана тощо).

Монголо-татарське іго - військова експедиція монгольських ординських військ на чолі з ханом Батиєм з метою завоювання величезного простору, створення на ньому світової імперії, експлуатація підкорених народів.

Натуральне господарство – тип господарства, за якого продукти праці виробляють для задоволення потреб самих виробників, а не для продажу на ринку (тобто вони не є товаром).

Неандерталець - тип древньої людини, який змінив архантропа, від якого він відрізнявся більшим розвитком.

Неоліт – остання доба (епоха) кам’яного віку (VІІІ – ІІІ тис. до н.е.). Характеризується осілим способом життя, появою скотарства й землеробства, прядіння, ткацтва, винаходом кераміки.

Неолітична революція - перехід від привласнюючого (збиральництво, мисливство) до відтворюючого господарства (землеробство, скотарство).

Орда – у тюркських та монгольських народів – військово-адміністративна організація; у середні віки – ставка правителя держави (хана); з цього – назва феодальних держав і союзів кочових племен (напр., Золота Орда).

Осілість – спосіб життя, пов’язаний з мешканням людей упродовж тривалого часу на одному місці в поселеннях різного типу. Пов’язана з розвитком відтворюючого господарства – 12-10 тис. р. тому.

Палеоліт – найдавніший період кам’яного віку, коли первинна людина виготовляла своє знаряддя прийомами збивання та сколювання каміння. Його початок збігається з появою на Землі найдавніших людей (понад 2 млн. років тому, кінець відноситься до 10-8 тис. років тому).

Патріархат – епоха (доба) в розвитку первісного суспільства, яка характеризується зверхністю чоловіків у сімейному й господарчому житті. Змінив матріархат.

Панщина - відробіткова форма феодальних повинностей селян, закріплена законом.

Первісне стадо – об’єднання первісних людей у невеликі групи для спільного полювання, збиральництва, захисту від ворогів, освоєння печер тощо. Ґрунтувалося на кровноспоріднених зв’язках.

Перший суспільний поділ праці - процес виділення скотарських племен із середовища землеробських (ІІ-І тис. до н.е.).

Плем’я – об’єднання різних споріднених родів. Ознаки: кровноспоріднені зв’язки між його членами, розподіл на роди, спільність території й деяких елементів господарювання, самосвідомості та самоназви, звичаїв та культів; для пізнього етапу – самоврядування, яке складалось із племінної ради, військових та громадянських людей.

Полюддя - об'їзд князем і дружиною підвладних земель для збирання данини.

Реформа – перетворення, зміни, перевлаштування.

Рід – у давнину об’єднання кровних родичів по материнській лінії на чолі з жінкою. Ознаки: кровна спорідненість його членів, матріархат, спільне володіння знаряддями й результатами праці. Рід регулював шлюбні, господарські, релігійні та інші відносини своїх членів.

Річ Посполита - феодально-кріпосницьке об'єднання Литви і Польщі. Початок - Люблінська унія (1569). До 3-го поділу Польщі до її складу входили українські землі: Сх. Галичина, Зх. Поділля, Волинь, Брацлавщина та Київщина, де панував кріпосницький гніт.

Родова община - форма спільності людей за первіснообщинного ладу, для якої характерно спільні власність на засоби виробництва, виробництво і споживання, звичаї. З появою приватної власності на засоби виробництва розпалася.

"Русь" - у давньоруських писемних пам'ятках: етнічне значення - народ, плем'я; соціальне - суспільний прошарок або стан; географічне - як територія, земля; політичне - держава.

"Руська правда" - норми давньоруського права ХІ-ХІІ ст., одне з основних джерел вивчення державності та права Київської держави, містить велику кількість історичних фактів.

Сармати – кочові племена східно іранської мовної групи центральноазіатського походження, які мешкали у ІV-ІІІ ст. до н.е. на території степів від Західного Казахстану до Дунаю. Економічний устрій – рухоме кочове скотарство. Соціальний устрій – родоплемінний, суспільний устрій – ранньокласова організація з елементами державності, „кочова імперія”.

Середньовіччя – період історії людства, що хронологічно охоплює час від V ст. до середини ХVІ ст.

Сільська община – територіальне об’єднання господарств, пов’язаних між собою колективною власністю на землю й угіддя, що підлягали періодичному перерозподілу між сім’ями.

Скіфи - об’єднання кочових іраномовних племен, які під тиском масагетів (іранських племен, що мешкали між Каспійським та Аральським морями) з-за Араксу (Волги) пересилилися до Північного Причорномор’я, де існували у VІІ-ІІІ ст. до н.е. Скіфія існувала у межах двох природних зон – степовій та лісостеповій. Розквіт припадає на кінець V-ІV ст. до н.е.

Скотарство – тип господарства, заснований на утриманні й розведенні свійських тварин. Поділяється на рухомий спосіб життя, заснований на випасі стад, і розведення тварин в общинах землеробів.

Соціальна структура – склад (устрій) суспільства або того чи іншого соціального утворення (груп, колективів, соціальних інститутів). Його визначають такі фактори: економічні, національні, демографічні, професійні, станові, класові тощо.

Суспільний стан – соціальна група доіндустріального суспільства, яка має закріплені у звичаї або законі спадкоємні права і обов’язки. Притаманна ієрархія (підпорядкованість) суспільних станів, що відбивається в нерівності їх положення та привілеїв.

Суспільні класи – великі, порівняно однорідні групи людей, об’єднані ставленням до засобів виробництва й розподілу суспільного продукту.

Суспільство – 1) глобальна природно-історична категорія, яка асоціюється з людством і протиставляється неживій природі, рослинному і тваринному світові; 2) сукупність усіх спільностей, соціальних груп, класів даної конкретно

"Тиха експансія" - м'яке, але досить активне литовське проникнення у землі колишньої Київської Русі у середині XIV ст.

Тотемізм - форма релігійних вірувань, відповідно до якої поклонялися певному виду рослин чи тварин, що вважалися охоронцями роду.

Трипільська культура - одна з найбільш яскравих археологічних культур доби енеоліту (IV - середина III тис. до н.е.) (с. Трипілля - В. Хвойка).

Уніатська церква – українська греко-католицька церква, напрям католицизму, який виник внаслідок Берестейської унії 1596 р. Підпорядковується Папі Римському. Очолюється кардиналом-митрополитом. Центральний храм – собор св. Юра у Львові.

Унія – союз, об’єднання держав для вирішення певних питань.

Феодальна роздробленість – розчленування держави на безліч самостійних князівств.

Феодалізм - сукупність політичних, соціальних, економічних та духовних чинників, характерна для певного стану суспільного розвитку, ознаками якого є монопольна власність на землю в поєднанні з її політичною владою.

Хронологія – послідовність історичних подій в часі.

Цивілізація – 1) у широкому розумінні – будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; 2) історичний тип культури, локалізованої в часі і просторі; 3) етап суспільного розвитку, що приходить на зміну варварству. Характеризується такими рисами: мова, історія, релігія, звичаї, суспільні інститути, суб’єктивна само ідентифікація людей.

Шляхта - суспільний стан, основним заняттям яких була військова справа, за що вони отримували землю і різні пільги.

Язичництво – термін для визначення релігійних вірувань, обрядів і свят поклоніння багатьом богам, божествам; багатобожжя. Виникає під час розпаду первісної общини.

Ярлик - у монгольських ханствах - письмовий указ хана, за часів монгольського іга - жалувана грамота.