Інтернаціоналізація виробництва та господарського життя. ( файл «тема 1.Міжнародна економіка»).

Генеральною тенденцією розвитку світового господарства є рух до створення єдиного планетарного ринку товару і послуг, економічного руху і об'єднання окремих країн у єдиний товарний комплекс.
На макроекономічному рівні інтернаціоналізація означає загальне прагнення країн та окремих регіонів до економічної активності поза своїми кордонами. На мікроекономічному рівні під інтернаціоналізацією розуміють розширення діяльності підприємства за межами внутрішнього ринку.

Рівень, або ступінь, інтернаціоналізації національної економіки необхідно визначати такими показниками, як:

1) обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного) виробництва товарів послуг і темпи його зростання у порівнянні з обсягами і темпами зростання валового продукту в світі;

2) обсяги і динаміка прямих іноземних інвестицій в порівнянні з обсягами і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх, і міжнародних);

3) обсяги і динаміка міжнародної централізації капіталу (у вигляді міждержавного злиття і поглинання компаній) у порівнянні із загальними даними про централізацію капіталу (включаючи внутрішньоринкові злиття і поглинання);

4) обсяги і динаміка великих, складних комплексних міжнародних інвестиційних проектів (проектне фінансування) у порівнянні із загальними масштабами подібних проектів (внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє статистика, що існує;

5) обсяги всієї міжнародної торгівлі товарами і послугами і темпи її зростання у порівнянні з валовим продуктом (необхідно розглядати товари і послуги не лише в їх сукупності, але і окремо, оскільки інтернаціоналізація товарного виробництва і обігу внаслідок природних причин значно вище, ніж у сфері послуг);

6) дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;

7) обсяги і динаміка міжнародних операцій банків та інших кредитних установ у порівнянні із загальними обсягами і динамікою усіх їх операцій;

8) обсяги і динаміка міжнародних фондових ринків у порівнянні із загальними розмірами цих ринків і темпами їх зростання (портфельні інвестиції: загальні і міжнародні), при цьому доцільно розрізняти основні сегменти цих ринків: облігації та інші боргові зобов'язання (державні і приватні), акції, похідні цінні папери (ф'ючерси, опціони), операції своп і репо;

9) обсяги і динаміка валютних ринків у порівнянні із загальними масштабами грошових ринків.

Значення кожного з цих показників, очевидно, неоднозначне, і тому доцільно придати кожному з них певну вагу, віддаючи пріоритет сфері виробництва, науково-технічному прогресу, потім сфері обігу і, нарешті, фінансовій сфері як найбільш динамічній. На основі відповідних даних і з урахуванням їх ваги можна визначити загальний індекс інтернаціоналізації у сучасній світовій економіці, його динаміку і подальші тенденції.

Країни, що розвиваються, беруть участь у цьому процесі у набагато меншій мірі, а так звані найслабше розвинуті країни майже зовсім не беруть участь у ньому. У зв'язку з цим середні загальносвітові показники занижують рівень і значення інтернаціоналізації для одних країн і завищують його для інших. Тому доцільно буде розглядати дане явище передусім щодо розвинутих країн.

 

8. Міжнародна спеціалізація та її типи. (файл «тема 1.Міжнародна економіка» + файл «внутрішньосекторна торгівля»).

Міжнародна спеціалізація виробництва – форма МПП, при якій зосередження виробництва у світі відбувається на основі розподілу виробничих процесів між різними країнами та їхніми суб’єктами в контексті наявного економічного потенціалу в країнах та вигод і переваг, що мають країни або які вони намагаються формувати під дією державної економічної політики.

У теорії міжнародної торгівлі розглядаються два види міжнародної спеціалізації, поширених нині у світовому господарстві: міжсекторну та внутрісекторну.

Міжсекторна спеціалізація передбачає, що країни обмінюють між собою товари, які належать до різних виробничих секторів, тобто різних секторів (видів економічної діяльності виробничої сфери) - (наприклад, текстильні вироби на радіоапаратуру, автомобілі на кондитерські вироби). За умов досконалої конкуренції або функціональної ринкової конкуренції, однією зі складових якої є незалежний від державної економічної політики оптимальний розподіл факторів виробництва та ресурсів усередині виробничої структури, кожна країна спеціалізується на виробництві та експорті тих товарів, в яких вона має порівняльну перевагу, та імпортує ті товари, в виробництві яких порівняльна перевага відсутня. Лібералізоване ринкове середовище і відкритість економіки країни сприяють реалізації принципу самовиявлення порівняльної переваги та здатні інтенсифікувати міжсекторну торгівлю.

Міжнародна торгівля міжсекторного характеру базується на відмінностях у порівняльних витратах (порівняльних цінах) або у відмінності технологій виробництва.

Внутрісекторна спеціалізація передбачає, що країни обмінюють товари, які належать до того ж самого сектору. Це означає, що країни задіяні в більш вузькій спеціалізації. Фактором, який сприяє розвитку внутрісекторної торгівлі є високий рівень економічного розвитку країн, що вимірюється середнім доходом на особу, оскільки високорозвинені країни мають змогу розвивати та виробляти диференційовані товари. Ця здатність виготовляти диференційовані товари випливає із високодиференційованого попиту.

Внутрісекторна торгівля має тенденцію до зростання за умов, якщо економічну систему країни визначає монополістична конкуренція. Інтенсивність внутрісекторної торгівлі буде найвищою тоді, коли обидві країни, що є торговими партнерами, схожі за рівнем економічного розвитку та розміром ринку. Місткі ринки забезпечені значним потенціалом для диференціації товарів та отримання ефекту зростаючих доходів. Географічна близькість країн, що вимірюється величиною торгових (транспортних) витрат, а також гомогенність культури та смаків, є однією з передумов розвитку внутрісекторної торгівлі.

 

9. Економічна глобалізація: пояснення сутності та проявів в різних сферах економіки.(файл «Економічна глобалізація» або «світова інтеграція»)

Економічна глобалізація – це сучасний прояв поглиблених та модифікованих під впливом інноваційної та інформаційно-технологічної складової міжнародного бізнесу процесів інтернаціоналізації з метою створення глобальної економіки для утримання країнами в цілому та ек. суб’єктами зокрема більших вигід.

Прояви: - інтернаціоналізація госп.життя (процес еволюції міжнар. ек. Звязків на базі МПП (міжнар поділ праці), що проявляється у розвитку міжнар. в-цтва, торгівлі та фінансіві формуванні міжнар. власності як базису для переходу до вищого рівня ек. Взаємодії між країнами).

-міжнар. ек інтеграція(узгоджений розвиток і взаємне доповнення національних економік, секторів ек. Дія-сті та конкретних підприємств в інтересах більш ефективного використання ресурсів і повного задоволення потреб учасників цього процесу): ЄС-27, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН та інші.

Глобальна економічна координація і глобальне управління (global governance) економічними процесами здійснюється ТНЕ, G-20 та світовими інститутами (СОТ, МВФ та Світовим банком).

Існують різні теорії розвитку глобалізації. 1. оскільки товарно-грошові відносини без­перервно розвиваються не тільки вглиб, але і вшир, то глобалізація три­ває протягом усієї історії цивілізації і розпочалась ще до великих гео­графічних відкриттів. 2. глобалізація — якісно новий етап розвитку світової економіки, притаманний останній третині XX ст., коли глабалізація стає визначальним чинником економічного розвитку.

Поглибленню міжнародних економічних зв'язків сприяли: політичні альянси капіталістичних країн у ХІХ-ХХ ст., створення перших міжнародних організацій, засилля ТНК у світовому господарстві; формування ринкової економіки на постсоціалістичному просторі; підвищення рівня інтеграції інформаційних, комунікаційних і комп'ютерних технологій.

Ек. Глобалізація забезпечує зростання темпів торгівлі та економіки в цілому, конкурентоспроможності та інноваційного потенціалу, притоку іноземних інвестицій, зменшення трансакційних витрат та різниці у рівні та якості життя. Проте має не однакові наслідки для розвинутих країн та країн, що розвиваються. Головний недолік – загострення кризових явищ та неспроможність малих економік розвиватися за власним сценарієм.

 

10. Транснаціоналізація господарського життя та виробничо-торговельної і фінансової сфери: переваги, проблеми, ризики. Стратегії виходу ТНК на ринки країн (тема 2).

Транснаціональні корпорації – це національні монополії із зарубіжними активами. ТНК – єдина ек.система, що складається з групи самостійних дочірніх підприємств або філіями за кордоном головної компанії, яка здійснює керівництво та контроль з єдиного центру. ТНК є поза юрисдикцією окремої держави чи міжнар.організації.

Розрізняють одно національні ТНК, капіталом яких володіють представники однієї країни, а також багатонаціональні (мультинаціональні) корпорації, капітал яких знаходиться в руках двох або більше країн.

міжнародна міжфірмова торгівля – закриті потоки між філіями.

Розвиток транснаціональних корпорацій є як наслідком, так і рушієм економічної, і зокрема фінансової, глобалізації. ТНК створюють (поряд з індустріально-промисловим та торгово-комерційним) Фінансово-економічний блок - мережу кредитно-фінансових установ, які відповідають за транскордонне переміщення фінансового та прямого капіталу з материнської компанії в дочірні і навпаки.

Переваги ТНК перед звичайними компаніями: міжнар. канали ресурсів і роб.сили; «нова теорія торгівлі»-близькість до постачальників і споживачів; налагодження стосунків з нац. Урядами; technology& learning spillovers; зростання ефективності через total factor productivity; використання особливостей податкових систем; здатність подовжувати життєвий цикл технологій; зменшення ризиків вироб.дія-сті.

Переваги транс націоналізації: 1. інтернаціоналізація технології 2. переміщення капіталу в країну-реципієнт: зміна технології виробництва, зростає продуктивність праці та з/п - зростання рівня життя 3. Інтернаціоналізація персоналу (конкурентоспроможність ринку праці) 4. ліберально налаштовані органи держ влади 5. Розвиток фін ринку. 6. збільшують розміри підприємств і масштаби виробленої продукції до максимально прибуткового рівня 7. Сучасна вироб. спеціалізація.

Недоліки: 1. перенесення працемістких, енергомістких та матеріаломістких виробництв до країн-реципієнтів (нераціональна міжнар спеціалізація) 2. нав’язування країні-реципієнту неперспективних напрямів в міжнародній системі поділу праці 3. Екологія 4. руйнація національної ідентичності та традицій споживання 5. нейтралізація вітчизняного виробника 6. орієнтація ТНК на поглинання підприємств, зростання нестійкості інвестиційного процесу 7.загалом велика залежність у всіх ек.сферах.

Стратегії виходу ТНК на ринки країн (ЮНКТАД): 1. мультинаціональна стратегія (паралельного в-цтва) - дочірні компанії намагаються замістити торгову діяльність материнської, якщо вона ускладнюється імпортними обмеженнями з боку країни-реципієнта. Виробництво ТНК направлена на внутрішній ринок країни-реципієнта, виробляються ті самі товари, що і в країні, де знаходиться материнська компанія. 2. стратегія інтегрованого міжнародного виробництва - спеціалізація виробництва в окремих місцях розміщення виробничих потужностей (вигоди як від спеціалізації (використання принципу порівняльної переваги), так і від масштабу (ефект зростаючих скалярних доходів). Інші стратегій експансії ТНК: експортно-збутова (горизонтальна); виробнича стратегія з реекспортом; виробнича; виробничо-інвестиційна; виробнича вертикальна; інвестиційна; глобальна стратегія.

11. Модель Майсснера-Гербера інтернаціоналізації компанії та пояснення кожної форми виходу ТНК на міжнародний ринок (файл «тема2»)

Відомою моделлю етапів процесу інтернаціоналізації ТНК є модель Майсснера-Гербера, в якій по осі абсцис позначено інвестиційну діяльність та менеджмент в країні-реципієнті, а по осі ординат інвестиційну діяльність та менеджмент в країні, де розміщується материнська компанія. Окремі види діяльності ТНК лежать в площині у діагональному порядку від експорту зверху ліворуч (практично 100% інвестиційної діяльності і управління капіталом в країні, де розміщена материнська компанія) до дочірньої компанії внизу праворуч (практично 100% інвестиційної діяльності та управління капіталом знаходиться в країні-реципієнті).

Ця модель концентрує свою увагу на мотивах інтернаціоналізації, що пов’язані з формуванням відповідної політики присутності за кордоном.