Яким чином відбувається проходження глобальним продуктом етапів життєвого циклу на міжнародних ринках? Модель ЖЦП Р.Вернона / модель «гусей, що летять».



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Яким чином відбувається проходження глобальним продуктом етапів життєвого циклу на міжнародних ринках? Модель ЖЦП Р.Вернона / модель «гусей, що летять».



Теорія Вернона: стадії життєвого циклу продукту (різняться за ступінем розвитку технології й попитом): впровадження, розширення, зрілості й старіння.

Перша стадія: нову продукцію тільки почали виробляти для внутрішнього ринку, попит на неї невеликий. Пропонується особам з високими доходами, для яких ціна не має великого значення. Чим більше осіб з високим доходом, тим більш ймовірна поява на ринку нових товарів, для виготовлення яких потрібні значні витрати у зв'язку з новизною технології. Використання великої кількості висококваліфікованих працівників. Експорт нового товару незначний.

Друга стадія (розширення): попит на внутрішньому ринку швидко розширюється, продукція стає загальновизнаною. Серійний випуск більших партій нового товару. Попит на новий товар за рубежем. Спочатку він повністю задовольняється за рахунок експорту, а потім починається закордонне виробництво нового товару завдяки передачі технології.

Третя стадія (зрілість): попит на внутрішньому ринку насичений. Виробнича технологія повністю стандартизується, що дозволяє використовувати менш кваліфіковану робочу силу, знизити витрати на виробництво, тим самим знизити ціни й досягти максимального випуску фірмами країни-новатора й закордонними компаніями, які починають проникати на внутрішній ринок країни, де з'явився товар.

Четверта стадія: продукція старіє, її виробництво починає скорочуватися. Подальше зниження цін уже не приводить до підвищення попиту, як це було в стадії зрілості.

Дана модель може пояснювати діяльність корпорацій.

Така загальна схема проходження новим продуктом «циклу життя». Відповідно до даної моделі країни спеціалізуються на виробництві й експорті того самого товару на різних стадіях зрілості. Як приклад можна привести розвиток країн Азіатсько-тихоокеанського регіону, де відбувається безперервний процес послідовного проходження певних фаз економічного розвитку високоіндустріальних держав, новими індустріальними країнами (НІС), країнами АСЕАН. Наприклад, країни АСЕАН в області технології сьогодні роблять те, що вчора робили НІС і встають на той же шлях «якості спеціалізації». Це явище одержало назву концепції «гусаків, що летять».

40. Торговельний протекціонізм та тарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання економічних і неекономічних засобів втручання в зовнішню торгівлю.

існує декілька форм протекціонізму:

колективний — об'єднання країн проти країн, що не входять в угрупування;

селективний, направлений проти окремих країн або проти окремих товарів;

прихований, здійснюється методами внутрішньої економічної політики;

секторний, захищає окремі виробничі сектори національної економіки.

Протекціонізм, має свої пере­ваги і недоліки.

Переваги:

— бере під захист слабкі та молоді вітчизняні виробничі сектори;

— захищає ринок країни від зарубіжних поставок стратегічних матеріалів і сировини;

— дає змогу використовувати владу держави для підвищення цінової конкурентоспроможності вітчиз­няних товарів;

— створює умови для поповнення державного бю­джету;

— скорочуючи імпорт, сприяє зростанню національ­ного виробництва і зайнятості.

Недоліки:

— призводить до подорожчання вітчизняного вироб­ництва, а отже і споживання в результаті менш ефек­тивного використання ресурсів;

— гальмує економічне зростання країн;

— спричиняє великі збитки у країнах, товарооборот яких складає значну частину ВВП.

Економічні засоби поділяються на тарифні та нетарифні.

До тарифних засобів відносять ті з них, в основі яких лежить використання митного тарифу.Митний тариф являє собою систематизований перелік (зведення) митних ставок , які визначають розмір оплати по експортних та імпортних товарах, тобто мита.

Тарифні методи:

· Експортні субсидії- грошові випла­ти, що надаються державою, банками, фондами та при­ватними особами експортерам для збільшення обсягу вивезення товарів за кордон. COT забороняє експортне субсидіювання, а тому сьогодні набула значного поширення практика прихованого субсидіювання — звільнення товарів від місцевих податків, організація торговельних виставок, встановлення контактів для ведення справ за кордо­ном, надання інформаційних послуг тощо.

· Експортне кредитування - є засобом фінансової зов­нішньоторговельної політики з метою державного сти­мулювання розвитку експорту національними вироб­никами. Воно може виступати у трьох основних фор­мах:

— субсидійованих кредитів національним експорте­рам, що надаються національними державними бан­ками за процентною ставкою, нижчою за ринкову;

— державних кредитів іноземним імпортерам за обо­в'язкової умови закупівлі товарів тільки у підприємств країни-кредитора;

— страхування експортних ризиків національних експортерів, яке передбачає можливість несплати ім­портером вартості поставки, а також компенсацію по­літичного ризику.

· Демпінг - експорт товарів за ціна­ми, нижчими за собівартість товарів у конкурентів або ж за цінами, нижчими за ціни внутрішнього ринку. В міжнародній торгівлі розрізняють декілька видів дем­пінгу. Найпоширенішими є постійний, спорадичний та хижацький демпінг. будь-яка форма демпінгу є засобом міжна­родної цінової дискримінації, і він заборонений COT

 

 

41. Торговельний протекціонізм та нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі.

Нетарифне регулювання

До нетарифних заходів регулювання відносяться:

1. Заборони експорту та імпорту. Це вимушені заходи, визнані міжнародною практикою. Заборони можуть виступати у відкритій і закритій формі. Різновидом заборони відкритої форми являються часткові заборони, які, в свою чергу, можуть мати безумовний і умовний характер. Заборони безумовного характеру встановлюються на імпорт товарів, здатних заподіяти шкоду різним сферам життєдіяльності держави. Умовні заборони використовують тоді, коли постачальник імпортної продукції не дотримується встановлених правил і норм. Крім постійно діючих заборон, використовуються також сезонні і тимчасові заборони на ввіз.

2. Кількісні обмеження являють собою адміністратив­ну форму державного регулювання торговельного обігу, яке визначає кількість і номенклатуру товарів, що експортуються та імпортуються. До найбільш по­ширених кількісних інструментів слід віднести квоту­вання (контингентування), ліцензування і "добро­вільне" обмеження експорту.

1. Квотування є обмеженням в кількісному або вар­тісному вираженні обсягу продукції, яку дозволено ввезти (імпортна квота) чи вивезти (експортна квота). Залежно від масштабу і дії квоти поділяються на гло­бальні та індивідуальні. Перші надаються для здійснен­ня експорту або імпорту певного товару на певний термін. При цьому напрямок операцій або країни-контрагенти не називаються. Другі ж передбачають кількісні обмеження для кожної країни-контрагента. Такі квоти, як правило, використовують у двосто­ронніх угодах між країнами з тісними політичними і економічними зв'язками. Економічна відмінність квоти від тарифу полягає не тільки у механізмі впливу на ціну, а й у різному змісті перерозподільного ефекту та різній силі обмежень.

2. Ліцензування — це регулювання зовнішньоекономіч­ної діяльності шляхом надання державними органами дозволу на експорт або імпорт товару в певній кількості на певний термін. Ліцензування може бути складовою процесу квотування або ж самостійним інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Основ­ним документом, що надає дозвіл на здійснення експорт­но-імпортних операцій, є ліцензія. У випадку квоту­вання ліцензія виконує спрощену роль, а в другому ви­падку ліцензія виконує складніші функції, які кон­кретизують її. Розрізняють такі форми ліцензій: разові, генеральні, глобальні та автоматичні.

3. Разова ліцензія є письмовим дозволом уряду на здійснення однієї експортної або імпортної угоди тер­міном до одного року. На відміну від цієї форми ліцензії генеральна ліцензія дозволяє здійснити необмежену кількість експортних або імпортних операції з певним товаром протягом року.

4. Глобальна ліцензія передбачає необмежену кіль­кість експортних або імпортних операцій з певним то­варом будь-якої вартості та в будь-яку країну. Щодо автоматичної ліцензії, то вона дозволяє здійснювати зовнішньоторговельні угоди зразу ж після отримання від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена державною інституцією.

5. "Добровільне" обмеження експорту відображає си­туацію, коли країна-імпортер спонукає свого партнера по торгівлі "добровільно" скоротити свій експорт. Замість введення імпортних квот країна-імпортер тис­не на країну-експортера, вимагаючи від неї введення обмежень на вивезення певного товару. Засобом тиску на торговельного партнера виступає погроза запрова­дити торгові обмеження на рівні, який стане перепоною для будь-якої міжнародної торгівлі між країна­ми. Це робиться з метою дискримінації закордонного контрагента і створення сприятливих умов для вітчиз­няних виробників.

6. "Добровільні" обмеження експорту фактично є тими самими імпортними обмеженнями, але переміщені з кордонів країни-імпортера на кордони країни-експортера. Тому за своїми наслідками "добровільне" обме­ження експорту рівноцінне імпортній квоті.

· приховані види торговельних обмежень. Серед них можна назва­ти технічні бар'єри, політику в рамках державних за­купівель, вимоги про вміст місцевих компонентів, пра­вові режими тощо.

1. Технічні бар'єри — це запровадження норм і пра­вил з метою завадити імпорту (стандарти, вимоги до упаковки, маркування, санітарно-гігієнічні норми то­що).

2. Політика в рамках держзакупівель — це метод тор­говельної політики, що зобов'язує купувати товари тільки у національних фірм, хоча імпортні товари можуть бути дешевшими.

3. Вимога про вміст місцевих компонентів — це метод торговельної політики, що законодавчо встановлює ча­стку національного виробництва у кінцевому продукті.

4. Режим найбільшого сприяння — РНС (MFN) — це надання торговельними партнерами переваг і пільг один одному.

5. Національний режим це встановлення прав іно­земних фізичних і юридичних осіб на рівні з національ­ними.

 

Питання 42. Теорія платіжного балансу. Зв'язок платіжного балансу з валютним курсом та пояснення концепцій вирівнювання платіжного балансу в контексті експортоорієнтованої та імпортоорієнтованої політики.

Платіжний баланс – це структура макроекономічних показників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела її фінансування. У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів та капіталів перетинають кордони економічної території України.

Операції платіжного балансу — це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату економічних цінностей. Суть операцій платіжного балансу полягає в зміні права власності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фінансовими вимогами і зобов'язаннями

Наголосимо, що в платіжний баланс включаються операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ресурсів. Тобто відображаються економічні події, що відбулися протягом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань держави на визначений момент часу.

В Україні відповідальність за складання платіжного балансу на законодавчому рівні покладено на Національний банк. Встановлено порядок координації дій міністерств щодо формування інформаційної бази платіжного балансу.

Для того щоб краще зрозуміти, як розраховується платіжний баланс, та охарактеризувати його основні складові, скористаймося умовною схемою платіжного балансу, в якій відображені його розрахунок та основні категорії операцій.

Кожна позиція платіжного балансу містить досить важливу характеристику тієї чи іншої форми зв'язку національної економіки зі світовим господарством, та на практиці економічного аналізу користуються певними агрегованими показниками (різновидами платіжного балансу), а саме:

1. Операції з експорту та імпорту товарів (товарна торгівля) являють собою товарний торговельний баланс.

2. Операції з експорту товарів та послуг — це баланс торгівлі товарами та послугами (всі операції категорії І ). Він характеризує фінансові потоки, пов'язані з експортом-імпортом товарів та послуг. Зазначимо, що об'єктами товарної торгівлі є фізичні продукти, тоді як сфера обміну послугами це так звана невидима торгівля.

3. Операції категорій І та II становлять поточний платіжний баланс або баланс поточних операцій. Слід зазначити, що до категорії ІІ належать односторонні перекази грошей приватними особами (наприклад, заробітної плати робітників, що працюють за кордоном, своїм родичам на батьківщину), а також урядові гранти та дари. Важливість цього різновиду платіжного балансу для економічного аналізу полягає в тому, що він значною мірою відображає джерела та напрями використання національного доходу. Так, експорт товарів та послуг є джерелом доходів відповідних виробників, які разом з переказами, отриманими з-за кордону, є джерелом доходу резидентів у поточному періоді. З іншого боку, ці поточні доходи використовуються для придбання товарів і послуг за кордоном та переказу грошей в інші країни.

4. Операції категорій ІІІ та IV становлять баланс руху капіталів, оскільки вони спричинюють рух фінансових активів.

5. Операції категорій І, II та ІІІ належать до так званого балансу руху поточних коштів та довгострокового капіталу, який частіше називають базовим або основним балансом (у даному випадку йдеться про основні статті платіжного балансу). Базовий баланс відображає глибинні довгострокові тенденції, які визначають розвиток даної країни. Іншими словами, якщо поточний баланс характеризує вплив факторів типу національного доходу та його динаміки, структури споживання, міжнародної конкурентоспроможності країни, то рух довгострокового капіталу свідчить про оцінку інвесторами прибутковості вкладення коштів удома та за кордоном. Очевидно, що такі інвестиційні рішення базуються, в свою чергу, на оцінці довгострокових перспектив розвитку як окремих галузей, так і економіки країни загалом.

6. До категорії V належать так звані «офіційні резервні операції», тобто збільшення (зменшення) золотовалютних резервів, резервна позиція країни в МВФ, офіційні іноземні позики тощо. Ці операції становлять баланс офіційних резервів.

7. Операції категорій І — IV разом являють собою загальний платіжний баланс.

Фіксований обмінний курс. Для подолання тривалих платіжних дисбалансів вимагається зміна рівнів цін, заробітної плати і доходу. Пояснення економістів класичної школи передбачали, що згодом доход повертається до «природного» рівня.

Послідовність вирівнювання платіжного балансу для фіксованого обмінного курсу є наступною. Для підтримання фіксованого обмінного курсу центральний банк продає валютні резерви. Усі дії центрального банку направлені на продажу (у КОНЧИНА – СКУПОВУВАННЯ) іноземної валюти та монетарну рестрикцію. Наступне стиснення грошової маси підвищує процентні ставки. Це стимулює залучення іноземного капіталу – ефект процентної ставки - і зменшує сукупний попит, що обмежує обсяги імпорту – ефект доходу.

Водночас зниження цін і заробітної плати поліпшує цінові співвідношення у зовнішній торгівлі – ціновий ефект. Амплітуда зазначених змін залежить від структурних характеристик національної економіки та способу прикріплення грошової одиниці.

Плаваючий обмінний курс. Послідовність вирівнювання платіжного балансу для плаваючого обмінного курсу така. Безпосереднім наслідком від’ємного сальдо платіжного балансу є девальвація національної валюти внаслідок перевищення попиту над пропозицією іноземної валюти.

Підвищення реального валютного курсу національної валюти до іноземної ключової (реальна девальвація) зменшують імпорт і збільшують експорт. Оскільки знецінення грошової одиниці зменшує платоспроможний попит на імпортний товар, але розгортає сукупний попит в країні за рахунок збільшення експортного виробництва та оплати праці в експортних секторах, задля попередження «перегріву» економіки його необхідно доповнити низкою заходів щодо обмеження сукупного попиту: фіскальних і монетарних.

У кейнсіанському дусі фіскальна політика є найбільш ефективною для підтримання рівноважного рівня доходу; відповідно підвищення податків зменшують дохід бізнесу, заробітні плати в бізнес-структурах, а зменшення державних видатків веде до зниження попиту з боку суб’єктів публічного сектору. Ефект доходу обмежує попит на імпорт, що поліпшує поточний рахунок.

Обмеження пропозиції грошової маси теж зменшує дохід: як безпосередньо, так і через підвищення процентної ставки. З іншого боку, підвищення процентної ставки поліпшує рахунок капіталу і фінансових операцій. Варто зауважити, що фіскальні заходи щодо обмеження сукупного попиту ймовірно знизять процентну ставку. Поєднання трьох ефектів – цінового, доходу і процентної ставки – для плаваючого обмінного курсу не відрізняється від фіксованого обмінного курсу, проте відмінною є їх послідовність під час вирівнювання платіжного балансу.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 172; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.198.139.112 (0.008 с.)