Методи санітарно-бактеріологічного дослідження води та оцінка їх результатів.

Методи санітарно-мікробіологічного досліджен­ня води використовують для визначення загальної кількості мікроорганізмів в 1 мл води і виявлення патогенних мікроорганізмів (сальмонел, холерних вібріонів, лептоспір, шигел і ентеровірусів). Крім того, оскільки пряме виділення патогенних бакте­рій з води потребує спеціальних досліджень, іс­нують непрямі методи, які дають якісну і кількісну оцінку ступеня фекального забруднення води. Для цього використовують два непрямі санітарно-мі­кробіологічні показники - загальне мікробне число і вміст санітарно-показових мікроорганізмів. За­гальне мікробне число - це кількість колоній, які виростають при посіві 1мл води на 1,5 % м'ясо-пептонному агарі після 24 год. вирощування при температурі 37 *С. Питна вода безпечна в епідеміч­ному плані, якщо мікробне число не перевищує 100 в 1 мл. Цей показник було прийнято у стандартах багатьох країн, у тому числі й в Україні. Важливим є виявлення у воді бактерій групи кишкової палич­ки (БГКП), які містяться у випорожненнях людини і тварин. Кількісно наявність БГКП характеризується двома показниками: індексом БГКП і титром БГКП. Індекс БГКП (колі-індекс) - це кількість бактерій групи кишкових паличок в 1 літрі води. Титр БГКП (колі-титр) - це найменша кількість досліджуваної води (в мілілітрах), у якій виявляють одну БГКП. Питна вода повинна мати колі-індекс, не вищий за 3, що відображено в державному стандарті -ДСанПін "Вода питна..."(2010 p.).

Фекальні коліформні палички швидко гинуть у зовнішньому середовищі, тому їх виявлення свід­чить про свіже фекальне забруднення води. Вони зброджують лактозу при t'= 43-44,5 'С через 24 години, не здатні утилізувати цитрат. Додатковими критеріями санітарного стану води є титр ентеро­коків (рекомендовано в тих випадках, коли дослі­дження на кишкову паличку дає нечіткі результати), титр Clostridium periringens, титр бактеріофагів.

Морська вода в системах басейнів повинна від­повідати вимогам, які висуваються до прибережних вод морів у містах водокористування населення, і в ній не повинно бути більше 10^а КУО коліформних бактерій в 1 л. Лабораторний контроль за якістю води у ванні басейну включає дослідження з ви­значення основних мікробіологічних показників: БГКП, термотолерантні коліформні бактерії, колі-фаги, золотистий стафілокок. Нормативи для води плавальних басейнів: основні - загальні коліформ­ні бактерії в 100 мл - 5 1; термотолерантні колі­формні бактерії, колі-фаги, золотистий стафілокок відсутні в 100 мл і додаткові показники - збудни­ки кишкових інфекцій, синьогнійна паличка в 100 мл, цисти лямблій у 50 л води - відсутні (СанПіН 2.1.2.1188-03). Визначення у пробах води збудни­ків кишкових інфекцій, паразитарних захворювань або синьогнійної палички є підставою для заміни води у басейні. При появі випадків пневмоній, го­стрих респіраторних захворювань серед відвідува­чів басейну проводять дослідження на наявність легіонел [Legionella pneumophila).

Санітарно-мікробіологічне дослідження стічних вод, їх осадів проводять для оцінки ефективності їх очистки і знезаражування перед спуском у водо­ймища і на поля зрошення. Відповідно до директив

Мікробіологічний контроль води здійснюють при запобіжному і поточному санітартому нагляді.

 

112. Мікрофлора грунту. Фактори, які впливають на виживання патогенних мікроорганізмів у грунті.
У грунті зустрічаються всі форми мікроорганізмів, які є на Землі: бактерії, віруси, актиноміцети, дріжджі, гриби, найпростіші, рослини.
Мікрофлору грунтів ділять на 2 групи:
1) аутотрофний, яка харчується мінеральними речовинами.
2) гетеротрофну - живиться органічними речовинами.
Обидві групи беруть участь у процесах самоочищення грунтів, мінералізації грунтів, хоча деякі представники гетерот-рофов забруднюють грунт - це і патогенна мікрофлора.
Фактори, що впливають на якісний і кількісний склад мікроорганізмів грунту
На чисельність і речовий склад мікроорганізмів впливають такі чинники:
1. Тип грунту (тундрова, подзолистая, чорноземна, сероземниє).
Найбільш багаті мікроорганізмами чорноземні грунти, в яких до 10% органічних речовин від сухої ваги грунту.
2. Вологість грунту.
У вологих грунтах мікроорганізми розмножуються краще, ніж у сухих, але в грунтах торф'яних боліт, незважаючи на велику кількість вологи і органічних речовин (до 50%), мікроорганізмів мало, так як ці грунти мають кислу реакцію і в них проявляється антагоністичне вплив мохів.
3. Аерація.
Грунти, багаті вологою, погано аеруються. У цих умовах переважають анаероби, а піщані грунти аеруються краще, тому в них більше аеробів.
4. Температура грунту.
У теплі періоди року мікроорганізмів у багато разів більше, ніж взимку. Взимку розвиток мікроорганізмів припиняється, і вони гинуть. Спостерігаються добові коливання кількості мікроорганізмів у грунті. Найбільш сприятлива температура 20-30 ° С, а при температурі 10 ° С і нижче розвиток сповільнюється.
5. Адсорбційна здатність грунтів.
Найбільша адсорбуються здатність грунтів спостерігається у горноземних (гумусових), вона залежить від вмісту в грунті мулистих часток, кількості середньої і дрібної пилу, рН грунту. Ці грунти багаті кальцієм. Характер грунтів впливає і на глибину проникнення мікроорганізмів.

113. Санітарно-показові мікроорганізми, які використовують при оцінці забруднення грунту. Роль грунту у передачі збудників інфекційних захворювань.
У грунті зустрічається три групи мікроорганізмів: Перша група мікробів об'єднує постійних меш­канців ґрунту, які здатні в ньому зберігатися про­тягом необмеженого часу (паличка ботулізму, збудники глибоких мікозів, актиноміцети, багато фітопатогенних мікробів (бактерій, грибів).

Друга група - це патогенні мікроби, які пред­ставлені споровими бактеріями; характеризуються тим, що ґрунт для них не першоджерело, а тільки вторинний резервуар, у якому збудники інфекцій зберігаються на протязі тривалого часу. Спори си­бірки зберігаються в ґрунті скотомогильників і полів десятиріччями. У ґрунтах, в які потрапляє фекаль­не забруднення, постійно знаходяться збудники правця й анаеробної р ін<шої інфекції.

Третя група - це і-і.иіенні мікроби, які потра­пляють у ґрунт із випорожненнями людини і тва­рин, але зберігаються від кількох годин до кількох місяців (сальмонели, шигели, вібріони, бруцели, францісели, мікобактерії, лептоспіри, ентеровіру-си та інші) Всі ці патогенні мікроби не утворюють спор і тому швидко гинуть під дією різних фізичних та біологічних факторів.

Наявність патогенних мікробів у ґрунті являє со­бою потенційну епідемічну загрозу.

Роль ґрунту як фактора предачі збудники захво­рювань не така основна, як це вважалося бо в ґрунті патогенні мікроби стикаються рядом несприятливих для їх розвитку умов:

1) недостатня кількість поживних речовин

2) антагонізм сапрофіте, найпростіших {в грамі ґрунту іх від 500 до 5000) та інших мі-кробіа;

3) висихання;

4) дія сонячного світла;

5) дія фагів тощо.

 

114. Методи санітарно-мікробіологічного дослідження грунту.

Для проведення поточного санітарного нагляду необхідно здіснювати санітарно-мікробіологічний контроль ґрунту Для санітарно-мікробюлопчного контролю може бути використаний скорочений чи повний аналіз.

При скороченому аналізі ґрунту визначають за­гальне число сапрофітних бактерій, титр БГКП (колі-титр), титр анаеробів (перфрінгенс-титр), титр термофільних бактерій.

При повному аналізі визначають загальне число ґрунтових мікроорганізмів, титри амоніфікаторів, нітрифікаторів, протея, сапрофітних аеробів, тер­мофілів, ентерококів та інших груп бактерій. До­датково сюди входить визначення кількості і про­центного відношення спор до загальної кількості мікроорганізмів, кількості актиноміцетів, грибів.

Оцінку санітарного стану ґрунту проводять з урахуванням наступних показників: підраховують

загальну кількість сапрофітних мікроорганізмів, ви­значають присутність санггарно-показових мікро­організмів (БГКП, фекальні ентерококи, Clostridium perfringens, термофільні мікроорганізми, Proteus). При необхідності вивчають склад нітрифікуючих та амоніфікуючих бактерій, азотфіксаторів, актиномі­цетів, грибів, целюлозолітичних мікроорганізмів, спорових бвктерій та ін. Також, досліджують токсич­ність ґрунтів для мікроорганізмів. За епідемічними показаннями виявляють збудників кишкових інфек­цій, патогенні ентеробактерії, ентеровіруси. Якщо пряме визначення ентеробактерій та ентеровірусів у ґрунті неможливе, то проводять орієнтовну оцінку за СПМ. Так, ґрунт вважається чистим при відсутності патогенів та індексі СПМ до 10 клітин на 1 г ґрунту. Індекс БГКП та ентерококів сягає 10 і більше клітин на 1 г ґрунту при забрудненні його сальмонелами. На забруднення ґрунту вказує також концентрація колі-фага в 10 і більше БУС на 1 г.

Важливим критерієм санітарного стану ґрунту та його здатності до самоочищення є перфрінгенс-титр (мінімальна кількість ґрунту, у якому ще визна­чаються Clostridium perfringens). При фекальному забрудненні ґрунту вже через 4-5 місяців ешерихії зникають, а клостридії виявляють у титрі 0,01 г.

На свіже фекальне забруднення вказують: вияв­лення ентерококів, велика кількість БГКП при відсут­ності нітрифікуючих бактерій і термофілів, відносно високий вміст вегетативних форм клостридій. Ви­значення термофільних бактерій допомагає оціни­ти забруднення ґрунту гноєм, компостом або стіч­ними водами і стадію розкладання їх органічного субстрату. Поява нітрифікуючих бактерій вказує на розвиток процесів самоочищення. Для повнішої оцінки процесу самоочищення визначають групи мікроорганізмів, які швидко руйнують органічний субстрат: бацили, актиноміцети, гриби. Виходячи із санітарно-мікробіолопчних показників, розроблена схема санітарної оцінки ґрунту (табл. 28.2). Низькі титри БГКП свідчать, що самоочищення закінчене, ґрунт вільний від патогенних ентеробактерій та ор­ганічних забруднень. Отримані дані порівнюють із гельмінтологічними та хімічними показниками.