Мікробіологічна діагностика сифілісу в різні періоди захворювання

Основними методами мікробіологічної діагностики сифілісу є бактеріоскопічний і серологічний. Бактеріоскопічний

При первинному і вторинному сифілісі матеріалом для мікроскопії служать виділення з виразок, папул, ерозій або пунктат лімфатичних вузлів. Рідину відсмоктують пастерівською піпеткою і досліджують в темному полі зору, де чітко видно яскраво освітлені спірохети і характерний рух. Забарвлюють трепонему за Романовським-Гімзою. Бліда спірохета стає блідо рожевою, а сапрофітні спірохети голубими. Серологічний

Методика постановки реакції Вассермана така сама як постановка реакції звязування комплементу.

Вона може бути негативною протягом трьох тижнів первинного(серонегативного) періоду.
Ще використовують непряму реакцію імунофлуоресценції і імобілізації трепонем.

 

Лептоспіри, біологічні властивості

Лептоспіри - довгі, тонкі, спіралеподібні мікроорганізми довжиною 10-20 мкм, шириною 0,1-0,25 мкм, з 12-18 дрібними завитками. Кінці їх загнуті у вигляді крючків і стовщені. На фіксованих препаратах виявляють вторинні завитки, які надають їм вигляд, що нагадує латинські літери S або С. Окремі штами не мають крючків. Лептоспіри погано забарвлюються аніліновими барвниками, грамнегативні, за Романовським-Гімзою фарбуються у блідо-рожевий колір. Частіше їх вивчають у живому стані в темному полі. Вони надзвичайно рухливі, роблять обертальні й поступальні рухи.

 

Епідеміологія і патогенез лептоспірозу.

Зараження відбувається через пошкоджену шкіру і слизові оболонки. Інкубаційний період триває 7-14 днів. Хвороба починається гостро, з ознобом, швидким підвищенням температури тіла до 39-40 °C. У хворих розвивається загальна слабість, головний біль, інтенсивний біль у м’язах, особливо литкових. На місці вхідних воріт ніяких змін не виникає. Із током лімфи лептоспіри проникають у загальний кровоток і поширюються по всьому організму, уражаючи паренхіматозні органи, особливо печінку. В тяжких випадках розвиваються жовтяниця і жирове переродження цього органа. Можуть також уражатися нирки, тоді лептоспіри довго виділяються із сечею. Перебіг патологічного процесу часто має хвилеподібний характер.

Мікробіологічна діагностика і профілактика лептоспірозу.

Здійснюється мікроскопічним, бактеріологічним і серологічним методами(реакц.аглютинації,РЗК) Можлива постановка біопроби на кроликах-сисунцях.Використовують ПЛР.

Лікування. Викор.антибіотики (пеніциліни,тетрацикліни). Також застосовують гетеро логічний лептоспіроз ний імуноглобулін.

Профілактика. Розроблена ваклина інактивована нагріванням.Вакцинацію проводять за епід.показаннями.

 

Борелії, біологічні властивості. Класифікація.

Рід борелії нараховує понад 20 видів. Спричиняють як антропонозні інфекції,так і зоонозні із трансмісивним шляхом передачі.

Borrelia recurentis-збудник епідемічного тифу

Borrelia duttoni,persica- збудник ендемічного тифу

 

Епідеміологія і патогенез епідемічного та ендемічного поворотного тифів, бореліозу Дайма.

Людина заражається при втиранні гемолімфи роздавлених інфікованих вошей в ранку від укусу і при розчухуванні укусу. Інкуб. Період 7-8днів. В орг.людини борелії потрапляють у клітини лімфоїдно-макрофагальної системи, де розмножуються і у вел.к-ті потрапляють в кров. Бореліємія проявляється високою температурою- до 39-40, ознобом, головним болем. Такі напади повторюються декілька разів(3-20). Періоди ремісії пояснюються тим, що борелії гинуть під впливом антитіл, але нові антигенні варіанти спричиняють рецидив захворювання.

 

Мікробіологічна діагностика та специфічна профілактика поворотних тифів, бореліозу Дайма.

Мікробіол.діагностика тифів Зд.бактеріоскопічним методом- збудник виявляється у препараті з товстої краплі, зафарб. За Роман-Гімзоючи ін..методами.Ще використовують серологічний метод – постановку РЗК. Для ідентиф. епідемічного чи ендемічного поворотного тифу проводять біологічну пробу на мишах і щурах.

Специф профілактика не застосовується

Лікування. Антибіотики широкого спектру дії.

 

Мікробіол.діагностика Лайма. Здійснюється бактеріоскопічним і серологічними методами, у ПЛР. Зб.хвороби Лайма при виділ. З кліщів добре ростть на пож.середовищах. Зматеріалів від хворих ізолювати збудника вдається рідко.

Профілактика. Не розроблена.

Лікування. Антибіотики(фторхінолони,тетрацикліни)

Рикетсії, біологічні властивості. Класифікація патогенних видів.

Рикетсії це поліморфні мікроорганізми, живуть і розмножуються тільки в клітинах тканин тварин, людини, не утворюють спорі капсул, нерухомі, забарвл. За Р-Гімзою, Цілем Нільссеном, грамнегативні.

Збудник епідемічного висипного тифу (Rickettsia prowazekii) джер.перед воша

Збудник ендемічного висипного тифу(Rickettsia thyphi) д.п блохи

Coxiella burnei-збудник Ку-гарячки

 

79 Епідеміологія і патогенез епідемічного та ендемічного висипних тифів.

Проникає в організм через слиз.обол. або шкіру.проникає в кров і заноситься в паренхіматозні орг..і проникає в гістіоцити(фаза дисемінації).Розмножуються в гістіоцитах, виходячи з них, фагоцитуються мононуклеарами та макрофагами, де також здатні розмножуватися.

При хрон.формах уражаються ендокард і клапани серця, кістковий мозок, легені з розвитком фіброзу.

 

Мікробіологічна діагностика та специфічна профілактика висипних тифів

Основним методом є серологічний.Розроблені методи діагностики на основі не прямої імунолюмінісценції,ІФА. Боротьба з педикульозом.При педикульозі призначають бутадіон. Для вакцинопрофілактики застос.живу вакцину.з авірулентного штаму рикетсій Провачека,вирощених на курячому ембріоні. Вакцина Вайгля з інактивованих рикетсій,вирощених у кишечнику вошей

Мікоплазми, біологічні властивості

Мікоплазми. За розмірами геному, схильності до внутрішньо кл.паразитизму – подібні до вірусів; у той же час здатність рости на без клітинних середовищах та чутливість до антибіотиків наближує їх до бактерій. Їх особливість полягає в потребі у стеролах та жирних кислотах для їх росту.Види: M.pneumonia, M.hominis, Ureaplasma urealiticum

Епідеміологія і патогенез захворювань, що викликаються мікоплазмами

M.pneumonia викликає дві форми респіраторного мікоплазмозу: гостре респіраторне затвор.(фарингіт,ларингіт,трахеїт,бронхіт,), та гостру пневмонію. Шлях зараження повітряно-крпалинний. M.hominis і Ureaplasma urealiticum викликає захворювання сечо-статевої системи. Шлях зараження статевий

 

Мікробіологічна діагностика мікопазмозів.

Для діагностики існують тест системи,створені для визначення ферментативних властивостей мікоплазм, та найширше застосовується метод полімеразної ланцюгової реакції, що дозволяє провести детекцію фрагментів накл..кислот і встановити вид збудника.

Також висівають мікоплазмози на тверді пож.сер. та у напіврідкі. ІФА

Хламідії, біологічні властивості, класифікація.

Хламідії - дрібні Грам негативні кокоподібні бактерії, що характеризуються

облігатними вн.кл. паразитом і особливо циклічністю розвитку.

Зовнішня мембрана представлена переважно ліпополісахаридами та основ ним білком зовнішньої мембрани з групи пуринів.

Їх виявлення найзручніше проводити у мікропрепаратах, забарвлених за Роман.-Гімзою.

Життєвий цикл хламідій охоплює дві фази різні за біологічними властивостями форми, адаптовані до позаклітинного та вн.кл існування. Позакл.овальної форми фарб. За Роман.-Гімзою у пурпуровий колір.

Ретикулярні тільця є вегетативною вн.кл формою паразита. Вони мають овальну чи паличкоподібну форму і заб. За Роман-Гімзою в блакитний.

Класифікація: C. trachomatis, C. psittaci, C. pneumoniae

Епідеміологія і патогенез захворювань, шо викликаються хламідіями

Орнітоз

Збудник - Chlamydophila psittaci

Основним резервуаром інфекції є дика та домашня птиця (голуби, качки, іноді кури). У випадках, коли джерелом інфекції є папуги, захворювання носить назву "пситакоз". Збудник виділяється з випорожненнями заражених птахів; зараження людини часто відбувається повітряно-пиловим способом. У окремих випадках можливе зараження з рук, забруднених пташиними фекаліями.

Можуть спостерігатися як одиничні (спорадичні) випадки, так і спалахи. Останні часто мають професійний характер. Хвороба зустрічається у будь-якому віці.

Через верхні дихальні шляхи збудник проникає в епітелій дрібних бронхів, а потім в тканину легенів, де розмножується і накопичується. Потрапляє в кров і розноситься по всьому організму, осідаючи в печінці, селезінці, серцевому м'язі, надниркових і нервовій системі, де, тривало зберігаючись, може викликати знов прояви хвороби. У легенях виявляються ділянки ураження дихальних альвеол і сполучної тканини, що при поєднанні з гнійними ускладненнями виявляється аеликоосередковими пневмоніями (запаленням легенів).

Збудником трахоми є Chlamydia trachomatis

Передача збудника відбувається контактним шляхом через забруднене виділеннями (сльозами, слизом, гноєм) руки, предмети побуту та гігієни, одяг або статевим шляхом. У Епідеміологія трахоми провідна роль належить незадовільним умовами життя і низький рівнем санітарної культури населення.

Джерелами розповсюдження трахоми служать як хворі з активними формами інфекції, так і носії збудника, особи з атиповим і стертими перебігом захворювання. Не виключається можливість механічного перенесення збудників комахами (мухами). Характерна висока загальна сприйнятливість до трахомі в епідочагах. Імунітет після перенесеної інфекції НЕ виробляється, отже, можливо повторне зараження трахомою.

Найбільш виражену морфологічну трансформації при трахомі зазнають кон'юнктива і рогівка