Палаци у Качанівці, Сокиринцях.

Одне з найкрасивіших та найромантичніших місць Чернігівщина – Качанівк а. Тут надихалися і творили Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Марко Вовчок, Михайло Глінка, Микола Маркевич, Михайло Врубель

Садиба, поява якої датується 1770-тими роками, була заснована графом П. Рум'янцевим-Задунайським. За проектом російського архітектора Карла Бланка, український зодчий М.Мосцепанов вибудував розкішний палац у романтичному стилі та спланував парк при ньому. Другий будівельний період садиба переживає у 1808-1824 роках за нових власників – українського поміщика Григорія Почеки і його дружини Параски Андріївни (за першим шлюбом Тарновської). Тоді розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк. І нині Качанівський парк, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі.

Сокиринська садиба - пам'ятка садово-паркового мистецтва ХIХ століття, що колись займала вагоме культурне та просвітницьке місце в Російській імперії. Її історія починається у 1719 р. коли Сокиринці перейшли у володіння родини Галаганів. Через сторіччя у 1823 р. садиба перейшла до Павла Григоровича Галагана, за наказом якого у 1830-х рр. і було зведено палац та парковий комплекс. Розробкою та проектуванням ансамблю займався Павло Дубровський (1783-1850). Разом з ним працював відомий австрійський садівник В.Бістерфельд. Були споруджені палац, ротонда, готичний місток, альтанка та оранжерея.

Палац складається з 3 корпусів – центрального, який прикрашений куполом та восьмиколонним портиком, та двох бокових. У палаці було 60 кімнат. Включно до Першої світової війни в Сокиринській садибі була доба розквіту. Сучасники називали маєток Галаганів «Українським Парнасом» за те, що тут діяв кріпацький театр і хор, а також частими гостями були відомі діячі культури та мистецтва (поет і художник Т.Г.Шевченко (1845 p.), художник Л.М.Жемчужников (1828-1912),, композитор М.В. Лисенко (1842-1912), кобзар О.М.Вересай.)

Шевченківські місця на Україні.

Могила Тараса Шевченка знаходиться на Чернечій горі, яку тепер називають Тарасовою горою. Біля неї продають квіти, можна їх купити та з квітами підійти сходами до самої могили, на якій стоїть величний бронзовий пам'ятник. Будучи на могилі поета – можна просто задуматись в мовчанні, можна помолитись, можна також сказати його вірш або гарно заспівати пісню на слова Шевченка. Можна навіть заспівати якусь іншу гарну українську пісню. Як знаємо, Тарас Шевченко дуже любив музику, охоче співав. Тому всі наші гарні молитовні чи артистичні ініціативи будуть тут на місці.

В Каневі діє Шевченківський національний заповідник. Він має багато завдань та функцій, але дуже важна мета заповідника – це опіка на могилою Тараса Шевченка на Чернечій горі, функціонування літературно – меморіального музею, збереження та охорона цінних пам'яток зв'язаних з життям та творчістю поета, популяризація його Слова та національної ідеї. Кожен гість Музею буде задоволений. Там гарно нас привітають, розкажуть все про Тараса Шевченка, дадуть відповіді на наші запитання. Покажуть цінні експонати та пам'ятки зв'язані з поетом.

Українці в Батьківщині зорганізувались і гарно подбали про ці важні села. На Черкащині діє Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка». Він об'єднує 3 села Тарасового дитинства: Моринці, Кирилівку та Будищі. Заповідник хоронить та зберігає цінні пам'ятки, а також знайомить українців та всіх шанувальників творчості поета з цінним багатством, яке збереглося до наших днів.

В Моринцях діє міні – готель «Кобзарева колиска». Невисока ціна, гостинність, смачна українська кухня. Це не тільки місце, де можна переночувати, але також місце, яке пропонує гарно відпочити на природі та контакт з місцевою культурою.

Хата родини Шевченків давно згоріла від удару блискавки, але на її місці побудовано нову – відтворену за малюнком Тараса Шевченка.

В Кирилівці знаходяться могили батьків Тараса Шевченка, відвідаймо їх. Вони не є біля себе. Могила матері має своє місце біля хати. Перед смертю мама Шевченка мала таке прохання, щоб її похоронити на подвір'ї, аби хоч в такий спосіб могла охороняти своїх дітей від біди. Могила батька знаходиться в центрі села.

В Кирилівці працює гарний Музей. Тут зберігаються цінні речі, які пам'ятають Тараса – це стіл і лава, за якими Тарас читав «Псалтир», є особисті речі братів і сестер, камінь з могили батька та багато інших оригінальних експонатів.

В Моринцях та Кирилівці стоять пам'ятники Тарасові Шевченку.

Гетьманські столиці

Гетьманщина повстала з християнсько-демократичних традицій козаччини як запорука визволення та об’єднання усіх етнічних українських земель в Українську козацьку державу. Всі без винятку гетьмани горою стояли за те, щоб під однією булавою об’єднати українські етнічні території.

Власне, столицею може називатися кожне із міст чи містечок Лівобережної України, де час від часу перебували майже усі українські гетьмани, - або під час протистояння одного з іншим, або ж у військових походах проти московітів, татар чи поляків.

БАТУРИН – СТОЛИЦЯ ГЕТЬМАНІВ ДЕМ'ЯНА МНОГОГРІШНОГО, ІВАНА САМОЙЛОВИЧА ТА ІВАНА МАЗЕПИ Ще до занепаду Чигирина на Лівобережній Україні з'явилася нова гетьманська столиця – Батурин. Це сталося під час гетьманування Петра Дорошенка. У 1668 році він призначив своїм представником на Лівобережжі чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного, а сам повернувся на Правобережжя воювати проти поляків та вирішувати свої особисті проблеми: як писав автор Літопису Самовидця, ''жінка його через пліт скочила з молодшим''.

ГЛУХІВ – ОСТАННЯ СТОЛИЦЯ ГЕТЬМАНЩИНИ На відміну від Чигирина та Батурина, де від гетьманської доби й справді мало що лишилося, столичний Глухів, у цілому, непогано зберігся. У центрі його – Радний майдан, де обирали трьох останніх гетьманів України, посеред майдану – головна громадська споруда тогочасної України – Миколаївська церква. Частково збереглася міська фортеця з мурованою Київською брамою. Місце гетьманської резиденції відзначає велична Трьох-Анастасіївська церква, рівної якій немає в усій Україні. З Глуховом пов'язані не тільки державницькі змагання останнього етапу Гетьманщини, а й українське відродження другої половини XIX – початку XX століть, представлене іменами Георгія Нарбута, Федора Ума ін..

СТОЛИЦЯ ГЕТЬМАНІВ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ІВАНА ВИГОВСЬКОГО, ПЕТРА ДОРОШЕНКАДля українського народу Чигирин є містом особливого історичного значення. Це один із символів української національної ідентичності й боротьби за незалежність. Не випадково на початку ХІХ століття гаслом українських масонів, котрі створили ''Таємне малоросійське товариство'' і базувалися на Лівобережжі, було таке запитання-відповідь: ''Де сходить сонце? – У Чигирині'' (1) (Примітки див. наприкінці публікації).

З 1648 року Чигирин став резиденцією гетьмана Богдана Хмельницького, фактичною столицею тодішньої Української держави (Гетьманщини), потужною фортецею.

Саркофаг Ярослава Мудрого.

У вересні 2009 року українські вчені почали дослідження останків київського князя Ярослава Мудрого, які, як були впевнені дослідники, знаходяться в саркофагу Софійського собору в Києві. Стояло завдання визначити, як виглядав князь, якими хворобами хворів, скільки років прожив, від чого помер. Однак, вчені прийшли до абсолютно непередбачуваних висновків. [4]

Вчені встановили, що за останні сто років саркофаг відкривали тричі. У 1936 році знайшли купу перемішаних кісток і визначили, що там знаходяться два кістяки: чоловічий, жіночий і кілька кісточок дитини. У 1939 останки вивезли в Ленінградський інститут антропології для дослідження. А вже у 1964-му — ковчег повернули на місце в саркофаг. Але з Ленінграда останки повернулися ще в 1940 році і зберігалися у фондах. А коли відкрили саркофаг 2009 року, то виявили тільки один скелет, і були впевнені, що це Ярослав Мудрий.

Скіфська золота пектораль.

Пектораль із Товстої могили — нагрудна прикраса скіфського царя IV століття до н. е.

Вага — 1150 г, діаметр — 30,6 см, виконана зі золота 958 проби[1]. Техніки виготовлення: лиття за втраченою восковою моделлю, карбування, гравіювання, філігрань, паяння, інкрустація кольоровими емалями. На думку вчених, пектораль була виготовлена ​​грецькими майстрами-торевтами на замовлення скіфської знаті як дипломатичний дар у другій чверті IV століття до н. е. в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея.

Монета НБУ присвячена пекторалі

Пектораль виявлено о 14 годині 30 хвилин 21 червня 1971 року під час археологічних досліджень поховання у кургані скіфського періоду Товста могила поблизу міста Орджонікідзе Дніпропетровської області[1].

Керівник експедиції — Б. М. Мозолевський, заступник керівника — Є. В. Черненко.

Археологи виявили у двох поховальних камерах численні золоті прикраси, серед яких була й пектораль. Її, разом із залізним мечем у золотих піхвах[2], знайшли в короткому коридорі, що сполучав одну з поховальних камер із вхідною ямою.

Мініатюри М.Сядристого.

Людина різнобічних інтересів, М.Сядристий створенням мікромініатюр займається понад 40 років. Всі мініатюри виконує тільки вручну, за своєю неповторною для кожної роботи технологією.

Автор книг: "Чи важко підкувати блоху?" і "Таємниці мікротехніки". Остання книга витримала декілька видань і як бестселер на Всесоюзному конкурсі (1970 р.) на кращу науково- популярну книгу одержала Першу премію. Художник удостоєний звання "Заслужений майстер народної творчості України".

Творчість цього майстра затвердила у світі появу нового слова – "мікромініатюра", якого раніше не було ні в енциклопедіях, ні у словниках.

Мистецтво Миколи Сядристого обійшло всі континенти, залишаючи незабутнє враження серед глядачів різних країн світу. Найбільш повно його твори представлені в Московському політехнічному музеї, на постійній виставці мікромініатюр в Києво-Печерському заповіднику і в Музеї мікромініатюр в Князівстві Андорра.

Художні і технічні мікромініатюри Миколи Сядристого розширюють уявлення про людські можливості, співзвучні нашому часові, коли людина в багатьох галузях науки і техніки заглиблюється в мікрокосмос.