Змістовий модуль 2. Приватне право

Тема 6. Основи цивільного права України

32. Поняття та джерела цивільного права.

Цивільне право України – це система правових норм, що регулюють майнові та особисті немайнові суспільні відносини.

Суб’єкти цивільного права наділені майновими та особистими немайновими правами.

- до майнових прав суб’єкта можна віднести право володіння, користування та розпорядження майном (Книга ІІІ ЦК України);

- особисті немайнові права фізичної особи належать їй з народження та характеризуються відсутністю в них економічного змісту та відсутністю обмеженості в часі на володіння ними (Книга ІІ ЦК України). Види особистих немайнових прав визначені ст.270 ЦК України: право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканість, право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, право на недоторканість житла, право на вільний вибір місця проживання, право на свободу творчості.

Основним НПА (джерелом) є КУ та Цивільний кодекс України.

 

Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків. Здійснення і захист цивільних прав.

Підставою виникнення, зміни та припинення правовідносин є юридичні факти – це передбачені нормами права конкретні життєві обставини, які є підставою для настання певних юридичних наслідків.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення, зміни, припинення цивільних правовідносини є:

v договори та інші правочини (Договори — це правочини, у яких є мінімум дві сторони, що досягли згоди відносно набуття, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Кожен договір є правочином, але не кожен правочин є договором. Наприклад, для виникнення прав і обов'язків після смерті спадкодавця, який склав заповіт, у його спадкоємців достатньо волевиявлення спадкодавця);

v створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

v завдання майнової (матеріальної) шкоди (Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є цивільним правопорушенням (деліктом) і тягне виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок порушника (боржника) компенсувати шкоду (див. главу 82 ЦК));

v інші юридичні факти (Поняття «інші юридичні факти» охоплює такі різні категорії, як: 1) правомірні дії суб'єктів приватного права, котрі, однак не є правочинами; 2) правомірні дії суб'єктів публічного права — акти управління; 3) неправомірні дії, що не підпадають під поняття завдання шкоди; 4) юридичні стани або ж акти цивільного стану; 5) приписи закону; 6) судові рішення; 7) події тощо).

Поняття та склад цивільних правовідносин.

Майнові відносини – це конкретні економічні відносини, що виникають у сфері володіння, користування та розпорядження матеріальними благами.

Ознаки цивільно-майнових відносин:

- юридична рівність;

- вільне волевиявлення (вольовий характер);

- майнова самостійність.

Види цивільно-майнових відносин:

1. за змістом:

а) відносини власності;

б) відносини у сфері товарообігу.

Особисті немайнові відносини – це суспільні відносини пов’язані із здійсненням/реалізацією особою своїх прав.

Особисті немайнові відносини характеризуються відсутністю економічного змісту.

Види особистих немайнових відносин:

а) особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (права авторів на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо);

б) особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими (права особи на честь, гідність, ім'я, листування тощо).

Ознаки особистих немайнових відносин:

1. в майбутньому можуть породжувати одержання грошової винагороди;

2. об’єктом виступають нематеріальні блага (ім’я, право на життя, честь, гідність, ділова репутація);

Таким чином, цивільні правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняться у сфері реалізації майнових та особистих немайнових прав суб’єктів.

Ознаки цивільних правовідносин:

- виникають, змінюються та припиняються на підставі цивільно-правових норм;

- тісний зв'язок між суб’єктами який проявляється у правах та обов’язках;

- уповноважуючий та зобов’язуючий характер;

- вольових характер;

- охороняються державою.

СКЛАД:

- суб’єкт (ф.о., ю.о., держава)

- об’єкт (майнові та немайнові права)

- зміст (права та обов’язки суб’єктів)

 

Громадяни як суб'єкти цивільного права, їх правоздатність та дієздатність.

Загальна характеристика правового статусу фізичних осіб

Фізичні особи наділені правосуб’єктністю – це здатність особи бути учасником цивільних відносин (це природне право особи або це соціально-правова можливість особи).

Передумови правосуб’єктності:

- природна;

- соціальна;

- юридична.

Елементи правосуб’єктності (Шпиталенко Г.А., Курило В.М., Луць Л.А, Скакун О.Ф.):

1. Правоздатність (здатність мати цивільні права та обов’язки).

2. Дієздатність (здатність усвідомлювати значення своїх дій та можливість керувати ними; здатність реалізовувати свої права).

- повна (18 років). Вийняток!!! Укладення шлюбу, праця за трудовим контрактом з 16 років; неповнолітня (14-18 р.) особа яка записана батьком, матір’ю дитини; особі з 16 років яка бажає займатися підприємницькою діяльністю;

- неповна (14-18 років) «неповнолітня особа». Має право:

v самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією;

v самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності;

v бути учасником/засновником юридичної особи;

v самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися цим вкладом;

v на вчинення правочинів щодо ТЗ, нерухомості, необхідна нотаріально посвідчена згода батьків.

- Часткова (до 14 років, «малолітня особа»). Має право:

v Самостійно вчиняти дрібні побутові угоди (Під дрібними побутовими правочинами ст. 31 ЦК має на увазі правочини, що задовольняють побутові потреби особи, стосуються предмета, що має невисоку вартість і відповідає фізичному, духовному чи соціальному розвитку малолітнього, вносити кошти в банківські (кредитні) установи і розпоряджатися ними. Частина 2 ст. 31 ЦК, також передбачає, що малолітні не відповідають за заподіяну ними шкоду. Ст. 1178 ЦК передбачає, що за шкоду, заподіяну особами, які не досягли 14 років, відповідають їхні батьки (усиновлювачі), опікуни, навчальні, виховні та інші установи, якщо вони не доведуть відсутність своєї провини у виникненні шкоди. Якщо виходити з буквального тексту ст. 31 ЦК, то можна дійти висновку, що особа з моменту народження має певну дієздатність. Однак, на погляд багатьох науковців та практиків, більш точним було б припущення, що часткова недієздатність все ж таки настає з досягненням шкільного віку, коли дитина набуває певних знань та мінімального життєвого досвіду.)

- обмежена (Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її
здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище). Над такою особою встановлюється піклування. Така особа може вчиняти дрібні побутові угоди.

- недієздатна (Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними). Над особою встановлюється опіка. Така особа не має права вчиняти будь-які правочини.

3. Деліктоздатність (здатність нести відповідальність за вчинене правопорушення).

 

 

Юридичні особи як суб'єкти цивільного права. Поняття, ознаки юридичних осіб, їх правоздатність.