Робочий час і час відпочинку. Заробітна плата.

Робочий час – це час, який безпосередньо витрачається на дії, пов’язані з виконанням конкретної роботи.

Види робочого часу:

- нормальна тривалість робочого часу;

- скорочена тривалість робочого часу;

- неповна тривалість робочого часу.

Мінсоцполітики затвердило норми тривалості робочого часу на 2013 рік (лист від 21.08.2012 р. №9050/0/14-12/13).

І. Встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, проте підприємства й організації під час укладення колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. При цьому слід мати на увазі, що оплата праці у цьому випадку має провадитися за повною тарифною ставкою, повним окладом.

ІІ. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для:

працівників віком від 16 до 18 років – 36 год. на тиждень;

осіб віком від 15 до 16 р. (учнів віком від 14 до 15 р., які працюють у період канікул) – 24 год. на тиждень;

працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш як 36 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється також для учителів, лікарів тощо. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей до 14 років або дитину-інваліда.

Під час розрахунку балансу робочого часу слід мати на увазі, що напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП, скорочується на годину як при п’ятиденному, так і шестиденному робочому тижні, а напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 год.

У випадку коли святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається з вихідним, вихідний переноситься на наступний після святкового або неробочого день.

Як правило, з метою створення сприятливих умов для святкування, а також раціонального використання робочого часу розпорядженнями Кабінету Міністрів України рекомендується переносити робочі дні для працівників, яким встановлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями у суботу та неділю.

ІІІ. Неповний робочий час може встановлюватись за угодою сторін як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Час відпочинку

Час відпочинку – це встановлений законодавством час, протягом якого працівники вільні від виконання трудових обов'язків і який вони можуть використовувати на власний розсуд.

Законодавство про працю розрізняє такі види часу відпочинку:

перерви протягом робочого дня (перерва для відпочинку і харчування встановлюється тривалістю не більше 2 годин, і повинна надаватися через 4 години від початку роботи);

щоденні перерви в роботі (якщо передбачений режим робочого часу по змінах; за загальним правилом тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід), (ст. 59 КЗпП України));

щотижневі вихідні дні (залежать від 5-денного та 6-денного робочого тижня);

святкові дні (визначені КЗпП);

щорічні відпустки (Відпустка – це вільний від роботи час визначеної тривалості в календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством; тривалість щорічної основної відпустки становить не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

ЗУ «Про відпустки» визначено наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка;

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

- додаткова відпустка за особливий характер праці;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;

3) творча відпустка;

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;

4) соціальні відпустки:

- відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

- відпустка у зв'язку з усиновленням дитини;

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

5) відпустки без збереження заробітної плати.

 

Відповідно зо ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.