Типологія політичних конфліктів. Основні типи політичних конфліктів в Україні, та шляхи їх вирішення.

Три типи політичних конфліктів: конфлікти інтересів, ціннісні конфлікти, конфлікти ідентифікації. Конфлікти інтересів - переважають в економічно розвинених державах (відбувається бо­ротьба з приводу розмірів податків, соціального забезпечення тощо). При цьому конфліктуючі сторони орієнтуються не стільки на досягнення матеріальних благ, скільки на покращення соціального статусу, що створює відповідні передумови для забезпечення такими благами. Ціннісні конфлікти - харак­терні для країн що розвиваються, з нестійким державним устроєм. Основою подібних конфліктів є зіткнення пріоритетних ціннісних орієнтацій (світоглядні, релігійні, моральні). Виникають внаслідок зіткнення різних політичних, ідеологічних та релігійних світоглядів. Конфлікти ідентифікацій (ототожнення, уподібнення) - ха­рактерні для спільнот, в яких відбувається ототожнення суб’єктом себе з певною групою, суперечності стосовно вільного визначення вільним громадянином своєї етнічної та громадянсь­кої приналежності. Типовими шляхами вирішення є: 1) компроміс— погодження між протилежними сторонами, досягнуте взаємними поступками на підставі збереження позицій: згода, побудована на взаємних поступках; зменшення ресурсів однієї із сторін; розуміння прав та інтересів супротивника. Частіше це шлях примирення, пов'язаний не з однобічним нав'язуванням волі, а з активністю обох конфліктуючих сторін; 2) примиренність на підставі примусовості (спосіб насилля), що дозволяє ігнорувати аргументи супротивника. В основі цього засобу нав'язування одній із сторін (або третьою силою всім сторонам) характерних взаємовідносин може бути:— явне переважання сил і ресурсів у однієї із сторін та їх дефіцит у іншої;— ізоляція однієї сторони конфлікту, зниження її статусу, а також інший стан" що свідчить про послаблення її позицій, поразку, завдану їй згідно з правилами гри;— знищення, "тотальне винищування супротивника"Основні типи політичних конфліктів в Україні – конфлікти ідентифікацій та ціннісні конфлікти.

 

58. Політична складова міжнародних відносин. Специфіка і засоби зовнішньої політики.
Зовнішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, що здійснюється на міжнародній арені; комплекс дій, спрямованих на встановлення і підтримку відносин із міжнародним співтовариством, захист власного національного інтересу та поширення свого впливу на інші суб'єкти міжнародних відносин. Міжнародні відносини - сукупність усіх зв'язків і відносин, які виступають на світовій арені національних держав і міжнародних об'єднань, соціальних, економічних і політичних сил, організацій і рухів. Види: економічні, політичні, військові, ідеологічні, правові, дипломатичні. Найбільше значення - міждержавні політичні відносини. Тому головним суб'єктом міжнародних відносин є національна держава.Зовнішня політика держави - три основних функції:1) захисна2) інформаційно-представницька 3) організаційно-посередницька. Кожна національна держава у своїй зовнішній політиці намагається найбільш оптимально реалізувати свої національні інтереси.У міжнародній політиці більшість держав заявляє про своє прагнення до:1) забезпечення миру і національної безпеки;2) співпраці з іншими державами і створення сприятливих умов для розв'язання внутрішніх завдань;3) зростання загального потенціалу держави;4) поліпшення її міжнародних позицій і зростання престижу.
Чотири види зовнішньої політики держав:1. Агресивна політика, яка характеризується прагненням держав досягти експансіоністських цілей способом розв'язання внутрішніх проблем засобами зовнішньої політики;2. Активна політика будується на пошуку балансу сил між внутрішньою та зовнішньою діяльністю держави, успішному виконанню нею ролі суб'єкта міжнародної політики;3. Пасивна політика, яка є властивою для слабких в економічному, політичному і військовому відношеннях держав, які намагаються пристосуватися до міжнародного середовища, перевівши свою зовнішню політику на позиції інших держав 4. Консервативна політика, пов'язана з прагненням колишніх "великих" держав зберегти свої впливи на міжнародній арені та досягти раніше наявного балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою.Засоби здійснення зовн. політики. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на політичні, економічні та ідеологічні. Політичні засоби є найбагатоманітнішими. Вони охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин — від традиційних форм дипломатії (посольства, консульства) до дипломатії на рівні глав держав. Ці засоби можуть використовуватись у формі переговорів, зустрічей, участі в міжнародних організаціях тощо.
Воєнні засоби, основними з яких є війна і воєнний тиск. Формами воєнного тиску можуть бути маневри, навчання, паради, публічні демонстрації нових видів зброї, концентрація військ у прикордонних районах, провокації на кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій та ін.Економічні засоби зовнішньої політики означають використання економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав. До ідеологічних, або інформаційно-пропагандистських засобів зовнішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які використовуються державою з метою формування позитивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу даної держави.

59. Тенденції розвитку сучасних міжнародних політичних відносин.
До основних тенденцій у розвитку сучасних міжнародних відносин варто віднести:
1. Розосередження влади - процес становлення мультиполярного (багатополюсного) світу. Серед політологів поки що немає. єдиної думки про майбутнє системи міжнародних відносин. Одні схильні до думки про те, що в цей час відбувається формування системи колективного лідерства США, Західної Європи й Японії. Інші дослідники думають, що треба визнати США єдиним світовим лідером. Треті не виключають відродження біполярної системи, у якій місце СРСР в ідеологічному й військово-політичному протистоянні зі США займе чи то Росія, чи то Китай.
2. Глобалізація міжнародних відносин. Вона полягає в інтернаціоналізації економіки, розвиткові єдиної системи світового зв’язку, зміні й ослабленні функцій національний держав, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень. На цій основі формується усе більш взаємозалежний і цілісний світ, взаємодії в якому прийняли системний характер коли будь-які серйозні зміни в одній частині світу неминуче відображаються в інших його частинах, незалежно від волі, намірів учасників таких процесів.3. Наростання глобальних проблем і прагнення держав світу до спільного їхнього вирішення.Усі глобальні проблеми умовно можна підрозділити на три великі групи: соціально-економічні, природно-економічні й соціальні. Найважливіша глобальна проблема — нагромадження и удосконалювання зброї масового знищення. Безпека у світі. Важливою проблемою стає міжнародний тероризм.У групі природно-економічних проблем - питання збереження навколишнього середовища, проблеми зобов’язують всі країни й народи об’єднати зусилля, спрямовані на захист і поліпшення навколишнього середовища.Соціальні проблеми. Це ріст числа небезпечних хвороб і шкідливих пристрастей. Серцево-судинні й онкологічні захворювання, СНІД, алкоголізм, наркоманія — придбали інтернаціональний характер і стали однією із глобальних проблем.4. Посилення поділу миру на два полюси полюса миру, добробуту й демократії і полюса нестабільності, бідності, тиранії.Демократизація як міжнародних відносин, так і внутрішньополітичних процесів. Вона спостерігається у всіх країнах незалежно від пануючого в них типу політичного режиму. Всесвітнє поширення одержує таке явище, як прогресуюча політизація мас, які повсюдно вимагають доступу до інформації, поліпшення свого матеріального добробуту і якості життя.